Правове регулювання фіксованих податків та їх визначення

1. Для визначення суб’єктів малого підприємництва як платників альтернативних податків доцільним є закріплення комбінації критеріїв, які безпосередньо впливають на розмір бізнесу (обсяг доходу від реалізації, кількість найманих працівників) і за допомогою яких можна оцінити розмір бізнесу  за непрямими ознаками (організаційно-правова форма, наявність чи відсутність філій (представництв), вид підприємницької діяльності).  

2. Виходячи із неможливості зіставлення показників, які використовуються в різних альтернативних податках як критерію, що обмежує обсяги доходу від реалізації, в податковому законодавстві  необхідно ввести для всіх альтернативних податків новий показник чи встановити будь-який з існуючих як єдиний для всіх критерій. У цьому випадку вважаємо доцільним застосовувати замість таких критеріїв як, «виручка від реалізації» чи «валовий доход», такий показник, як «доход від реалізації», при цьому його значення можуть бути різними залежно від податку, в межах якого він буде використовуватися. Головною умовою є те, щоб він мав єдиний правовий механізм розрахунку його значення.

3. Виконуючи обов’язок зі сплати податку, платник не тільки діє в інтересах держави чи місцевих органів самоврядування, а й певною мірою він реалізує і свій особистий інтерес. Наприклад, у разі порушення платником єдиного податку порядку виконання податкового обов’язку (наприклад, перевищення кваліфікаційного критерію щодо кількості працюючих або (та) обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік), податкова інспекція має право звільнити такого платника від права використання спрощеного оподаткування, у зв’язку з чим він буде змушений повернутися на загальну систему оподаткування. А право перейти на альтернативний податок виникне в нього лише через певний період.

4. Виділяється дві форми консолідації. По-перше, консолідація декількох платників в єдину групу, яка розглядається як зобов’язаний суб’єкт (платник). На сьогодні податкове законодавство України не закріплює  подібної форми. І по-друге,  консолідація податкового обов’язку одного платника податку, тобто сукупність обов’язків за окремими видами обов’язкових платежів податкового характеру виступає єдиним показником усіх податків, які повинен сплатити такий платник. Саме ця форма консолідації є характерною для України та знаходить своє відображення в єдиному податку, прибутковому фіксованому за рахунок придбання патенту та фіксованому сільськогосподарському податку.

5. Для виникнення податкових відносин між платниками альтернативних податків та державою є характерним певне поєднання імперативного веління із деякими ознаками добровільності. Якщо в інших платників конституційний обов’язок сплати податку виникає за наявності об’єкта оподаткування, норми закону, то для обов’язковості будь-якого з альтернативних податків необхідним є добровільне обрання платниками такого засобу сплати. Справді, суб’єкт малого підприємництва на цілком добровільних засадах обирає сплату одного з альтернативних податків. Однак він не може змінити умов, яким він має відповідати для того, щоб стати безпосередньо платником. Ці умови держава встановлює в імперативному порядку, не дозволяючи платникам змінювати їх.

6. Запроваджуючи будь-яку з альтернативних систем оподаткування, законодавець допускає можливість застосування системи спеціальних заходів податкового регулювання, які не знаходять свого закріплення в правовому механізмі податків і зборів, передбачених загальною системою оподаткування, що дозволяє характеризувати останні як спеціальні податкові режими.

7. Єдиний податок, фіксований сільськогосподарський та прибутковий фіксований податок з придбанням патенту об’єднує, насамперед, така ознака, як альтернативність. Йдеться про спеціальний податок, який вводиться замість значного числа традиційних податків і зборів, тобто є їх альтернативою.

8. Обґрунтовується положення щодо доцільності закріплення у Податковому кодексі України розділу «Спеціальні податкові режими», до якого ввійдуть і альтернативні системи оподаткування. Найбільш прийнятим є застосування до них саме терміна «система оподаткування», тому що їх об’єднує спеціальний податок, який вводиться замість значного числа традиційних податків і зборів, унаслідок чого змінюються взаємозв’язки між податками і зборами, структурою податкових платежів, методами податкового обліку.

9. Першою статтею законодавчого акта, що встановлює конкретний податок, повинен визначатися зміст відповідного податку. І в цьому випадку визначення єдиного податку має ґрунтуватися на закріпленні його як прямого, що фактично закладає найбільш фундаментальний орієнтир в окресленні місця і ролі цього податку в ціноутворенні й означає, що він входить елементом у ціну виробництва і буде врахований саме виробником, складе в нього один з елементів витрат.   

10. Враховуючи, що єдиний податок передбачає змішаного платника, є доцільним побудувати відповідний нормативний акт у такий спосіб: у першому розділі зосередити загальні норми для податкових режимів  юридичних і фізичних осіб, тобто належить сформувати так би мовити Загальну частину. Другий розділ, з обов’язковою орієнтацією на перший, має зосередити всі норми, що деталізують податковий режим єдиного податку для юридичних осіб. Третій охопить специфічні норми, які регулюють сплату єдиного податку фізичними особами. Таким чином, другий і третій розділи становитимуть Особливу частину за єдином подаком.

11. Суб’єкти малого підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності можуть бути платниками єдиного податку лише за умови їх відповідності таким вимогам: дотримання кількісних параметрів обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік та чисельності найманих працівників; здійснення видів діяльності, що дозволених законодавством для суб’єктів малого підприємництва, які бажають перейти на спрощену систему оподаткування; відсутність податкової заборгованості за попередній звітний (податковий) період; добровільне рішення суб’єкта малого підприємництва щодо переходу на спрощений спосіб оподаткування його доходів.

Фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, не можуть бути віднесені до суб’єктів малого підприємництва. Саме тому закріплення в Податковому кодексі України як платників єдиного податку таких осіб суперечить меті введення податку – підтримці малого підприємництва.

12. Для всіх платників єдиного податку потрібно передбачити однакові правила переходу на його сплату. Якщо платник єдиного податку з початку календарного року переходить на спрощену систему оподаткування, було б логічно враховувати показники за попередній календарний рік. У разі ж переходу на єдиний податок не з початку року, наприклад із третього кварталу, необхідно враховувати фактичний розмір критеріїв за перший та другий квартали.

13.  Для фізичних осіб – платників єдиного податку наявність об’єкта оподаткування не є підставою виникнення обов’язку зі сплати податку, що пояснюється незалежністю податкової ставки від результатів їх підприємницької діяльності.

14. Підчас визначення об’єкта оподаткування єдиним податком не враховуються фактичні витрати платників податку, яких вони зазнали, здійснюючи підприємницьку діяльність. Отже, доцільно на законодавчому рівні закріпити вичерпний перелік витрат платників, сума яких буде враховуватися в обчисленні податкової бази.

15. Частина 1 ст. 15004 Проекту Податкового кодексу України закріплює різни форми об’єкта оподаткування єдиним податком залежно від платника податку, що на наш погляд, спричинить порушення принципів побудови системи оподаткування: рівності, недопущення будь-яких провів податкової дискримінації у забезпеченні однакового підходу до суб’єктів господарювання при визначенні податкових обов’язків; єдиного підходу закріплення об’єкта податку. На нашу думку, принциповим є той факт, що такі форми мають бути однаковими для всіх суб’єктів спрощеної системи оподаткування та конкретний вибір об’єкта оподаткування повинен здійснюватися безпосередньо платником податку самостійно.

16. Встановлюючи кількісний критерій визначення платників єдиного податку, необхідно виходити не з визначення виручки – як об’єкта обкладання податком, а закріпити саме як критерій доходи від реалізації продукції, що дозволило б ураховувати не лише кошти, отримані на банківський рахунок чи в касу платника податку, але й доходи, отримані в натуральній формі.

17. Специфіка податкових ставок виявляється в тому, що тут встановлюються як тверді ставки, так і пропорційні, що залежить від групи платників єдиного податку. Стосовно юридичних осіб – платників єдиного податку можна виділити такі особливості ставок податку: а) закріплення ознаки так званої «внутрішньої альтернативності», яка полягає в можливості  для юридичної особи  обрати відповідну ставку єдиного податку; б) встановлення пропорційних ставок податку, які передбачають певний відсоток від обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), одержаної юридичними особами, розмір якого залежить від того, чи включається у разі сплати податку податок на додану вартість до його складу.

Для фізичних осіб – платників єдиного податку ставки встановлюються у твердих фіксованих сумах незалежно від конкретних результатів їх підприємницької діяльності. При цьому фіксований розмір зазначеного податку має бути єдиним для тих платників, які самостійно займаються однаковим видом підприємницької діяльності на території відповідної місцевої ради.

18. Стимулююча функція оподаткування реалізується в спрощеній системі в тому, що вона передбачає заміну уплати частини встановлених законодавством переліку податків і зборів сплатою єдиного податку із скороченням їх загальної кількості. Звільнення платників єдиного податку від сплати передбачених п. 6 Указу Президента України № 746 шістнадцяти обов’язкових платежів розглядається не як пільга, а саме як одна з особливостей визначення альтернативного податку взагалі.

19. Обов’язок визначення податкової бази і сплати податку виникає у платників за підсумками кожного податкового періоду. Саме тому особливе значення в регулюванні оподаткування має чітке закріплення податкового періоду, чого фактично в податковому законодавстві України немає. Податковим періодом за єдиним податком необхідно визначити квартал.

20. Податковий облік фізичних осіб як платників єдиного податку характеризується певною специфікою, що визначається відсутністю прямого зв’язку кінцевих результатів діяльності  підприємця з розміром його податкових зобов’язань. Фактично, інформація податкового обліку та звітності може бути використана тільки з метою контролю за дотриманням такими суб’єктами встановлених обмежень (обсяг виручки, кількість найманих працівників). Саме тому не є доцільним ведення обліку витрат і чистого доходу, адже ці показники не пов’язані ні з визначенням об’єкта оподаткування, ні з обмеженнями для застосування єдиного податку.

21. Між порядком розподілу коштів від сплати єдиного податку, встановленим Указом Президента України № 746, та нормами Бюджетного кодексу України існує суттєва розбіжність. Для вирішення існуючої колізії пропонуємо закріпити в ст. 150010 проекту Податкового кодексу, що суми коштів від сплати єдиного податку, незалежно від платника, надходять у повному обсязі до місцевого бюджету.

22. На рівні  Податкового кодексу України доцільно закріпити єдині строки та порядок подання податкової звітності для всіх платників єдиного податку незалежно від статусу. При цьому негайного узгодження потребують норми законодавства з питань спрощеного оподаткування суб’єктів малого підприємництва з нормами закону, що регулює порядок погашення податкових зобов’язань.

23. До єдиного податку за його сутністю (сплата одного податку замість інших) близькою є група фіксованих податків. Однак ці податки не є тотожними поняттями. Як фіксований сплачуються сільськогосподарський податок та різновид податку з доходів фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та є платниками ринкового збору. Таким чином, їх сплата обмежується певною сферою підприємницької діяльності (сільськогосподарське виробництво та здійснення приватними підприємцями торгівлі на ринках).

24. Означення «фіксований» робить акцент на тому, що ставка податку з такою назвою є незмінною по відношенню до доходів. Це означає, що фіксований податок є незалежним від величини одержаних платником доходів, де з кожної грошової одиниці справляється однаковий фіксований розмір платежу.

25. Платників фіксованого прибуткового податку можна визначити як фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які мають закріплені законодавством податкові права та обов’язки за умови дотримання ними всіх встановлених вимог як на момент обрання сплати фіксованого податку за рахунок придбання патенту, так і протягом всього часу роботи за цією альтернативною системою оподаткування. Ознаками платника є: добровільне рішення приватного підприємця щодо переходу на сплату податку; дотримання кількісних параметрів обсягу валового доходу від здійснення підприємницької діяльності та чисельності найманих осіб; здійснення підприємницької діяльності із продажу товарів і надання супутніх такому продажу  послуг на ринках зі сплатою ринкового збору; відсутність торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

26. При справлянні фіксованого прибуткового податку встановлено тверді ставки у вигляді фіксованої суми, яка не залежить від фактично одержаних доходів платника податків і зазначених ним витрат. На розмір податку впливають такі фактори: територія місцезнаходження ринку, межі граничних розмірів ставки, встановлених ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», та кількість працівників за наймом. Фіксований розмір податку має бути єдиним для тих платників, які здійснюють один вид підприємницької діяльності на території відповідної місцевої ради. Таким чином, місцеві ради можуть встановлювати різні рівні ставок лише для різних ринків. При цьому асортиментний перелік товарів, що продаються, площа торгового місця, умови торгівлі та інші показники торговельної діяльності не повинні впливати на розмір фіксованої ставки.  

27. Серед альтернативних податків фіксований прибутковий податок є єдиним податком, для якого тривалість податкового періоду встановлюється платником самостійно, що пояснюється правом самостійно вибирати строк сплати патенту.

28. Законодавець, визначаючи фіксований сільськогосподарський податок, повинен закладати принцип, що на період його дії створюються стабільні податкові умови шляхом заборони внесення до законодавства змін, які можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників.

29. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку можуть бути тільки юридичні особи за умови дотримання таких умов: це спеціальний статус платника чи здійснення суб’єктом господарювання певних видів підприємницької діяльності (виробництво, вирощування, переробка та збут сільськогосподарської продукції) та відповідність встановленому кількісному критерію (сума, отримана відповідним суб’єктом від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік, має перевищувати 75 % від загальної суми валового доходу).