РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В РОСЛИННИЦТВІ ТА ПРИ ВИРОЩУВАННІ  КУКУРУДЗИ

      3.1. Організація обліку  за центрами відповідності

      Працездатна система управлінського обліку обов'язково повинна містити в собі такі основні елементи:

      -центри (зони) відповідальності;

      -контрольовані  показники;

      -первинні  документи управлінського обліку;

      -облікові  регістри для угруповання даних;

      -форми  управлінської звітності;

      -облікові  процедури збирання, оброблення і представлення інформації користувачам.

      Організація обліку за центрами відповідальності в ПОСП “Надія” дає змогу вимірювати результати діяльності лінійних менеджерів, оперативно відслідковувати відхилення фактичних значень показників від цільових і виявляти їхні причини (це управління за відхиленнями). Під центром відповідальності розуміємо посадових осіб організації, яким делеговані повноваження і відповідальність за виконання певних функцій управління і для яких установлені цільові значення контрольованих показників. Приміром, при побудові управлінського обліку в сфері фінансів можуть виділятися центри відповідальності за доходи і витрати, прибуток та інвестиції.

      Якщо  система управлінського обліку обмежується  окремим структурним підрозділом підприємства, то центри відповідальності можуть бути виділені за результатами декомпозиції функціональних сфер діяльності. Наприклад, у службі Головного інженера на промисловому підприємстві можуть бути виділені центри відповідальності за досягнення цільових показників у таких сферах, як: технологічне забезпечення; промислова безпека й екологія; технічне обслуговування і ремонт устаткування; технічний розвиток і прикладні наукові дослідженім; забезпечення виробництва певними ресурсами (електроенергією, газом, водою тощо).

      Для того щоб дані управлінського обліку формувалися цілеспрямовано, необхідно  чітко визначити склад контрольованих показників за центрами відповідальності. При цьому повинні бути виконані такі дії:

      1.Визначення  основної мети діяльності підрозділів організації, що охоплюються системою управлінського обліку. Ціль діяльності підрозділу визначається загальною (стратегічною) метою організації, її місією.

      2.Декомпозиція  основної мети діяльності на  її складові підцілі і завдання. Внаслідок декомпозиції визначають набір завдань, для кожного з яких може бути поставлений у відповідність вимірник досягнення результатів - грошовий або натуральний показник. При цьому також відбувається поділ підцілей і завдань за рівнями управління (стратегія, плани з реалізації стратегії, бюджети). Залежно від потреб менеджменту управлінський облік може формувати показники для всіх рівнів управління і для якогось окремого (наприклад, облік за бюджетними показниками).

      3.Далі  за кожним завданням визначається  набір показників, що відбивають результат виконання. Практика показала, що доцільно виділити дві групи показників: ключові і допоміжні. Ключові показ­ники оцінюють діяльність підприємства (підрозділу, служби і т.п.) в цілому, тобто характеризують досягнення основної мети. Допоміжні показники, відбивають ступінь виконання вимог і обмежень з досягненім цілей. Наприклад, у функціональній сфері «екологія» за ключовий показник можна обрати рівень викидів в атмосферу, а за допоміжний - відхилення від установлених нормативів викидів у навколишнє середовище.

      Після розробки низки контрольних показників необхідно розподілити їх між  виділеними раніше центрами відповідальності. При цьому встановлюється відповідність  між складом вирішуваних завдань  у рамках центра відповідальності і  вимірниками кінцевого результату його діяльності.

      Завершальним  етапом є визначення цільових значень  контрольних показників, що є предметом  планування. Вони можуть бути показниками, що відбивають результат виконання  планів (на­приклад, значення доходів, витрат, прибутку у фінансовому плані), або відправною точкою для розробки планів. Наприклад, визначенім цільового рівня рентабельності продаж є підставою для розробки плану заходів щодо його досягнення.

      Завдання  управлінського обліку - сформувати фактичні дані про значенім контрольованих показників і надати їх зацікавленим особам усередині організації.

      Іншим важливим моментом є визначення облікових  періодів, тобто інтервалів часу, по закінченні яких стає доступною інформація про значення контрольованих показників. Очевидно, що чим коротші облікові періоди, тим вища оперативність управлінського обліку. Варто також враховувати, що вибір коротких облікових періодів істотно ускладнює процедури управлінського обліку, збільшує його трудомісткість і висуває підвищені вимоги до професійної підготовки та інтенсивності праці персоналу, зайнятого в обліковому процесі. 

      3.2. Організація планування  та внутрішньої  звітності в рослинництві

      Особливості аграрної економіки зумовлюють потребу  в специфічних звітних показниках, які б достовірно відображали результати діяльності сільськогосподарських підприємств і давали можливість забезпечувати на основі їх аналітичної інтерпретації вироблення обґрунтованих управлінських рішень. Існуюча ж система статистичної звітності є надто скороченою і спрощеною насамперед про структуру витрат виробництва у сільському господарстві, а наявна в ній інформація не узгоджується за підприємствами різних форм: фермерськими господарствами та іншими. Все це ускладнює аналітичну і економічну роботу, не сприяє формуванню виважених управлінських рішень в аграрному виробництві.

      Зважаючи  на важливість звітності в інформаційному забезпеченні управлінської діяльності, дослідження проблеми її відповідності  науково-обґрунтованим критеріям  формування звітних показників є важливим науковим і практичним завданням. Стосовно ж підприємств аграрного сектора, то його специфічні особливості спеціалістами розглядаються лише в контексті методики облікового забезпечення, а недоліки змісту звітності залишаються поза увагою.

      Хоча в Україні законодавчо закріплено функціонування управлінського (внутрішньогосподарського) обліку, проте поняття та склад внутрішньої звітності залишилися на рівні невизначеності. Нормативними актами не визначений перелік форм внутрішньої звітності сільсько­господарських підприємств. А структура окремих, нині діючих, документів внутрішньої звітності не досконала і не відповідає вимогам управління підприємством. При цьому окремі регістри управлінського обліку одночасно слугують документами внутрішньої звітності, оскільки облікова інформація не завжди може бути зрозумілою для загалу управлінців.  Тому необхідна розробка відповідних форм внутрішньої звітності, які б враховували особливості сільськогосподарських підприємств і надавали управлінцям корисну інформацію для прийняття відповідних та своєчасних рішень.

      Управлінський облік організується кожним підприємством  за самостійно вибраною методикою. Проте, виходячи із того, що звітність за формою №50-сг подають всі підприємства, які виробляють сільськогосподарську продукцію, наявність цієї звітності призводить до необхідності  дотримання  єдиної методики формування витрат за видами продукції та статтями, а це вже свідчить про неможливість  розробки власної системи управлінського обліку в кожному конкретному підприємстві.

      Сучасна система звітності не відповідає вимогам щодо забезпечення інформацією  управлінської діяльності в аграрному  секторі економіки. Мова йде про  неспівставність показників звітності  за всією сукупністю господарюючих  суб'єктів, що не дозволяє сформувати достовірні макроекономічні показники про ефективність рослинництва й тваринництва.

      Так, сільськогосподарські підприємства інформацію про обсяги такої продукції та витрати на її виробництво наводять в «Основних економічних показниках роботи сільгосппідприємств за 200__рік» ф. № 50-сг, а фермерські господарства - «Основних показниках господарської і фінансової діяльності фермерського господарства» ф. №2 (ферм.).

      Якщо  у формі № 50-сг наводяться дані, сформовані в управлінському обліку про витрати  виробництва у розрізі сільськогосподарських культур та видів продукції рослинництва і тваринництва, то у формі № 2 (ферм) такі дані відсутні, що не дає можливості узагальнити дані про собівартість продукції за галуззю в цілому. Ці форми звітності суттєво відрізняються за складом та економічним змістом показників. Однак в останній є інформація про реалізацію сільськогосподарської продукції та отриману виручку (дохід) за її видами, подібно до того, як це наведено у формі № 50-сг.

      У той же час в останній, так само, як і в першій, є спеціальний розділ, де наведено витрати на виробництво продукції сільського господарства в цілому: розділ 2 «Затрати на основне виробництво» - у ф. № 50-сг; розділ 4 «Витрати на виробництво продукції» - у ф.№2 (ферм). Однак перелік наведених у них елементів витрат знову ж таки не співпадає, що не можна визнати методологічно обґрунтованим, оскільки це не дозволяє узагальнювати звітні показники в цілому за галуззю сільського господарства. Адже в багатьох випадках селянські (фермерські) господарства за обсягом виробництва цілком співставні з іншими сільськогосподарськими підприємствами, а загальна кількість виробленої тут продукції досить значна і питома вага її щороку зростає.

      Окрім того, звітність фермерських господарств  є не суцільною, а вибірковою - за переліком Держкомстату України, причому в нього включені не завжди найбільші фермерські господарства, що не дає можливості простежити динаміку витрат на виробництво навіть найважливіших видів продукції, отримати системну інформацію про продуктивність праці, прибутковість діяльності тощо.

      Обсяг звітності сільськогосподарських  підприємств змушує відмовитись  від старих методів ведення обліку, забезпечити надійний механізм контролю фінансування, ефективний розподіл коштів та ресурсів. Незважаючи на єдині методичні підходи до формування показників статистичної звітності у підприємств різних за розміром та організаційно-правовими формами виникають проблемні питання, що потребує налагодження  системи підвищення кваліфікації бухгалтерів. Ця потреба обумовлена і впровадженням нових П(С)БО та постійними змінами у нормативно-законодавчих актах, що регулюють організацію облікових процесів на підприємствах України.

      Одним із способів швидкого адаптування до змін в законодавчій базі, є професійне володіння  інформацією. Такий спосіб в сучасних умовах базується на  автоматизації системи управління та обліку підприємства. Із впровадженням комп'ютерних інформаційних систем, що ґрунтуються на сучасних інформаційних технологіях, бухгалтери та управлінці отримають численні переваги і виграє підприємство загалом. 

      У рослинництві основним документом, на підставі якого визначають обсяг  робіт для кожної культури, є технологічна карта. При нормативному методі обліку – це документ підготовки виробництва, який визначає всі прямі витрати на роботи, передбачені технологією вирощування кожної культури. У технологічній карті має передбачатися також комплекс агротехнічних заходів щодо забезпечення найбільшого виходу продукції при найменших затратах праці і коштів. Інакше кажучи, в технологічній карті повинна бути закладена найпередовіша технологія вирощування даної культури.

      Деталізацію окремих робіт у технологічній  карті за конкретними строками виконання  в умовах нормативного методу містить  планове завдання тракторної бригади. На основі планового завдання економіст розраховує нормативну собівартість робіт під ту чи іншу культуру за окремими статтями калькуляції і заповнює „Калькуляція нормативної собівартості робіт”.

      Калькулювання нормативної собівартості продукції  окремої культури в рослинництві є нагромадження нормативної собівартості робіт з вирощування цієї культури. Іншого способу контролю за формуванням собівартості продукції рослинництва протягом року поки що немає. Тому лише в умовах нормативного методу можна говорити про дійовий контроль за формуванням собівартості продукції, за витратами на виробництво в період здійснення їх, а не після завершення виробництва. тривалість якого у рослинництві становить рік, а то й більше. Показники складеної таким чином калькуляції нормативної собівартості робіт, виконуваних тракторною та рільничою бригадами протягом місяця, переносять до „Виробничого звіту з рослинництва„ (ор. № 10.3 а с-г.) . У ньому при журнально-ордерній системі обліку ведуть облік витрат по рахунку 23, субрахунок 1 „Рослинництво„ , для порівняння їх наприкінці місяця з фактичними витратами, виявлення відхилень від норм і встановлення причин.

      Кількість нормативних калькуляцій на роботи має відповідати кількості культур  які вирощують у господарстві. В умовах внутрішньогосподарського розрахунку, коли вирощування однієї культури закріплюється за кількома бригадами (ланками, госпрозрахунковими колективами, формуваннями) , кількість калькуляцій нормативної собівартості робіт може збільшуватись в господарстві госпрозрахункових підрозділів, які вирощують цю культуру. Внаслідок цього калькуляція нормативної собівартості може складатися на групу робіт, а планові завдання тракторним і рільничим бригадам – на аналогічний період. Калькуляція нормативної собівартості продукції окремих культур складатиметься з 3-4 калькуляцій нормативної собівартості робіт, що значно полегшить облік витрат на виробництво в умовах нормативного методу.