Рівень  взаємодії АІС визначає ступінь підвищення ефективності у всіх напрямах. Адже можливості АІС помножуються за рахунок можливостей інших АІС.

      Враховуючи, що АІС підтримки ухвалення управлінських  рішень є спеціалізована система, дуже важливим є питання раціонального  розподілення функцій між цією системою і АІС вищого рівня соціального управління (наприклад, різних міністерств і відомств, приватних структур, пов'язаних зі збором, опрацюванням, зберіганням та передачею інформації).

      Сама  реалізація отримання комп'ютерної  інформації з інших інформаційних систем може бути здійснена лише сполученням елементів різних АІС.

      Ці  фактори визначають потребу розробки питань інформаційно-аналітичної взаємодії  АІС з іншими системами як при  проектуванні окремих функціональних підсистем, так і АІС в цілому. Причому на регіональному рівні про це необхідно потурбуватися проектувальникам АІС вищого рівня ієрархії соціального управління, припускаючи вже на початковому етапі побудування систем, з якими АІС потрібно взаємодіяти при застосуванні управлінських рішень.

      Проектування  взаємодії (сумісності) АІС з іншими системами, як показує досвід, повинне  включати такі компоненти:

      моделювання створення інших систем;

      визначення  кола інформаційних систем різного  типу інформаційних технологій (паперових ручних, механізованих, комп'ютеризованих), які взаємодіють з АІС;

      визначення  напрямів, принципів і робіт для  забезпечення інформаційної сумісності з відомчими та галузевими АКІС органів  державного управління;

      визначення  робіт, які спрямовані на постійне удосконалення автоматизованої взаємодії систем;

      розробку  методів і засобів виконання  завдань інформатизації.

      Об'єктом  проектування інформаційної взаємодії  АКІС з іншими АКІС повинні стати  інформаційні потреби як критерій та мета організації такої взаємодії. При цьому повинно братися до уваги:

      що  завдання задоволення інформаційних  потреб для ухвалення управлінських  рішень припускає облік профілю  службової діяльності різних категорій  співробітників;

      характер  інформації, потрібної працівникам  у їхній безпосередній діяльності;

      службова, довідкова, наукова та ін.

      характер  режиму інформування:

      систематичне, вибіркове розподілення інформації (режим управління), епізодичне інформування (режим "запитання — відповідь");

      періодичне  інформування (огляд практики, інформаційні листи, методичні вказівки та ін.);

      форму представлення інформаційних даних (справжні документи, копії, огляди, анотації та ін.);

      оперативне  інформаційне обслуговування (періодичність  інформування, хронологічна послідовність, можливий час очікування відповіді на запитання та ін.).

      У державному управлінні як виді соціального  управління в умовах автоматизованого опрацювання міжвідомчих потоків  інформації підвищуються вимоги до системи  обміну даними між АКІС. У випадку  невиконання вимог, наприклад, у  термінах постачання інформації, формах представлення, рівні вірогідності, працівники будуть змушені виконувати додаткові операції для підготовки носіїв інформації, контролю, корекції чи перекодування даних. Це прямо впливає на якість ухвалення управлінських рішень.

      Інформатизація  розробки, ухвалення і виконання  управлінських рішень в системі  приводить до появи нового соціального  явища, яке дістало назву машинне  рішення. У широкому розумінні воно означає застосування інформаційних  технологій для розв'язання наукових, інженерно-технічних і управлінських завдань; у вузькому — характеризує отримання на ЕОМ такого рішення відповідного завдання, яке традиційним (ручним) способом працівник управління через значний обсяг обчислювальних операцій отримати в конче потрібний термін і потрібної якості не може.

      Покладаючи  на АКІС розрахунки і розробку різних варіантів управлінських рішень, виникає потреба введення до неї  змісту деяких правових норм з тим, щоб забезпечити законність машинного  рішення. Теоретичний аналіз практики створення, впровадження і функціонування АКІС дає змогу вирішити такі основні проблеми законності машинного рішення:

      правове забезпечення кожного завдання, яке  розв'язується в АКІС;

      законність (відповідність чинному законодавству);

      введення  в ці моделі правових норм у формалізованому вигляді;

      наближення  до реальних соціально-економічних  процесів методом відображення в  них дієвості права;

      визначення  обов'язкового чи рекомендованого характеру  рішень економіко-математичних завдань, які моделюються;

      організація перевірки (експертизи) на законність дій в АКІС;

      співвідношення  оптимізаційних рішень, отриманих на ЕОМ, і рішень, отриманих (ухвалених) традиційно;

      взаємовідносини ланок АКІС з традиційними підрозділами системи управління;

      юридична  відповідальність за неправомірне використання чи невикористання рішень, виданих у системі.

      Для регламентування порядку ухвалення  управлінського рішення в умовах інформатизації управління в першу  чергу потрібне всебічне врахування вимог права у процесі підготовки, ухвалення та реалізації машинного рішення. Право виступає як активний фактор, що забезпечує цілеспрямовану організацію та регулювання процесу ухвалення машинного рішення шляхом нормативного закріплення функцій і повноважень його учасників, визначення форм і методів їхньої діяльності, встановлення порядку цієї діяльності тощо.

      За  допомогою правового регулювання  ухвалення управлінського рішення  взаємодії різних органів і ланок  управління забезпечується чітка визначеність їх спеціальних зв'язків і стосунків  на всіх етапах формування та організації виконання рішень. У праві закріплюються юридичні гарантії науково обґрунтованої організації управлінської праці щодо підготовки та використання рішень як засобів, що приводить у рух всю систему соціального управління.

      Правовий  режим використання інформації в управлінні створює потрібні передумови для застосування права в процесі розробки оптимальних машинних рішень. З цієї причини в комплексі питань правового забезпечення АКІС управлінського призначення важливу роль відіграє формалізація правових норм, потрібна для використання останніх в управлінському процесі, який здійснюється в умовах інформатизації. Рівень і характер формалізації норм права визначається ступенем участі АКІС в розробці та ухваленні управлінського рішення і можливостями модифікації правових актів і правових норм в люди-но-машинних системах.

      У зв'язку з цим виникає питання  про критерії доцільності та межі необхідності формалізації правових норм. У науковій літературі, яка розглядає  формалізацію правових норм як своєрідний засіб діалогу людини і ЕОМ, за допомогою якого забезпечується відповідність рекомендованих варіантів виданих ЕОМ рішень чинному законодавству, зазначається, що під формалізацією правових норм слід розуміти адекватне висловлення засобами математичної логіки суспільних відносин, що регулюються нормами права.

      Вважається, що це мусить бути сукупність логіко-математичних та інформаційних методів, які забезпечать  адекватну формалізацію правових норм.

      При ухваленні управлінського рішення  за виданою АКІС інформацією, в якій міститься характеристика об'єкта управління та загальної управлінської ситуації, співробітник керується наявними правовими нормами безпосередньо, без будь-якого попереднього їх опрацювання, і, зрозуміло, в цьому випадку немає потреби в їх формалізації. Водночас є складніші випадки обліку діючих правових норм. Це тоді, коли саме ЕОМ дає змогу отримати інформацію для різних варіантів ухвалення управлінських рішень. Можлива ця безпосередня участь ЕОМ тільки за умови, що ці норми будуть викладені на зрозумілій машині мові. Для цього правові норми повинні бути формалізовані, тобто представлені у вигляді алгоритму, а потім запрограмовані.

      Цілком  зрозуміло, що про будь-яку повну  формалізацію правових норм нема і  не може бути мови. По-перше, в цьому немає потреби, оскільки формалізація правових норм потрібна тільки у випадках, коли ЕОМ безпосередньо дає змогу одержати відповідні рекомендації або рішення. По-друге, формалізація усіх або навіть більшості правових норм сьогодні є практично нездійсненною через велику трудомісткість цієї роботи, недостатність методів та досвіду формалізації. Таким чином, критерієм потреби формалізації правових норм є ступінь використання ЕОМ у процесі розробки та ухвалення управлінських рішень.

      Ступінь використання ЕОМ у процесі підготовки та ухвалення управлінського рішення визначається рядом факторів, зокрема характером цих рішень, періодичністю їхнього ухвалення, складністю багатоваріантних підрахунків, які доводиться проводити під час підготовки рішення, вимог економічності тощо. У зв'язку з цим можна говорити про певну типологію правових норм з огляду на їхню формалізацію. Не піддаються формалізації норми, які не реалізуються безпосередньо в правовідносинах, а саме, норми, у яких визначені протиправні дії або бездіяльність. Норми права, що містять відносно визначені або альтернативні санкції, формалізувати, як правило, недоцільно, оскільки рішення в таких випадках ухвалює людина, а не ЕОМ. Норми, що лежать в основі разових рішень (право застосовних актів), як правило, також не підлягають формалізації, оскільки разові рішення з економічного погляду в основному недоцільно переводити на ЕОМ, крім випадків складних багатоваріантних розрахунків.

        Доцільно використовувати інформаційні технології в ухваленні однотипних, що часто повторюються, рішень у рамках АКІС.

      Надаючи великого значення формалізації правових норм як одній з умов забезпечення законності в умовах використання інформаційних  технологій, не слід забувати, що незалежно  від інформатизації головною, вирішальною  ланкою в АКІС управлінського призначення є людина, творча праця якої не може бути повністю замінена найдосконалішою машиною. Тому в більшості випадків визначення правомірності машинних рішень — творча людська процедура. У процесі її виконання може з'ясуватися, що найбільш економічно доцільне управлінське рішення виявляється таким, що не відповідає законодавству. У цих випадках виникає потреба перейти від право застосовного аспекту взаємодії результатів функціонування АКІС та права до правотворчого аспекту такої взаємодії, тобто запропонувати зміни до чинного законодавства. Проте розробники правового забезпечення АКІС все ж повинні орієнтуватися на чинне законодавство, а пропозиції про зміну або видання нових нормативних актів не повинні затримувати проектування АКІС управлінського призначення.

      Висновки  до 3 розділу

      Проведене дослідження дає змогу зробити  такі висновки:

      Використання  нових інформаційних технологій у процесі ухвали управлінських  рішень в системі соціального  управління викликає істотні зміни  цього процесу як у суті змістовної характеристики його організаційно-правових елементів, так і в плані правового регулювання суспільних відносин. Багато елементів процесу ухвалення управлінських рішень (зокрема, правове становище та функції учасників цього виду управлінської праці, характер і зміст розв'язуваних ними управлінських завдань; засоби збору та опрацювання управлінської інформації тощо) істотно модифікуються. В умовах функціонування АКІС значно зростає склад учасників у процесі ухвалення управлінських рішень за рахунок її підрозділів і працівників, а також сервісних служб. Змінюється технологія самого процесу, засоби його здійснення. Ці зміни потребують відповідної системи правової регламентації опрацювання, ухвалення та виконання рішень для досягнення їхньої законності та доцільності.

      На  основі наявних у системі соціального  управління посадових інструкцій, положень і процедур ухвалення управлінських  рішень потрібні спеціальні правила  підготовки правового акта, що регулює  порядок здійснення цього виду управлінської праці. У правилах доцільно закріпити вимоги про системний аналіз управлінських ситуацій, про потребу змістовного і всебічного вивчення питань, з яких готуються рішення - про організаційні форми і методи підготовки управлінських рішень і забезпечення їхньої реалізації; про предметне і технічне розділення управлінської праці на різних етапах формування рішень, про форми залучення фахівців і наукових працівників до участі у підготовці управлінських рішень, обов'язкові правила документування управлінських рішень і надання їм юридичної сили, про засоби правового забезпечення усних рішень тощо.