Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Декабря 2011 в 00:46, курс лекций
Бухгалтерський облік — це система збирання, вимірювання, обробки, інтерпретації та передачі інформації про господарську діяльність підприємства, установи, організації внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень.
Принципи — це базові концепції, що лежать в основі відображення в обліку та звітності господарської діяльності підприємства, його активів, зобов’язань, капіталу, доходів, витрат, фінансових результатів. Відомо, що облікові системи формувалися в різних країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їхнього економічного й політичного розвитку. Історично формувались і принципи бухгалтерського обліку. Проте процес економічної інтеграції у світовому масштабі, інтернаціона¬лізація економіки, бізнесу привели до необхідності інтернаціоналізації та стандартизації обліку, який є мовою бізнесу. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою бізнесу, економічної інтеграції країн.
Виходячи з цього, світова практика виробила принципи бухгалтерського обліку, загальноприйняті для всіх країн. Назвемо найважливіші з них.
1. Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.
2. Міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку.
3. Фінансовий та управлінський облік, принципи їх побудови.
4. Технологічний процес і процедури фінансового обліку
прибуток 60 000
Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат:
реалізація (10 000 од. ´ 60 дол.) 600 000
витрати
— змінні (10 000 од. ´ 24 дол.) 240 000
— постійні 450 000 690 000
збитки 90 000
Різниця фінансового результату зумовлена різною сумою витрат, віднесених на собівартість реалізованої продукції. Доцільно провести аналіз. Система повних витрат:
— змінні витрати: 10 000 од. ´ 24 дол. 240 000
— постійні (450 000:15 000 од.) ´ 10 000 300 000
Таким чином, за системою повних витрат на собівартість реалізованої продукції віднесено 300 000 дол. постійних витрат, а за системою змінних витрат — уся сума періоду, тобто 450 000 дол. Різницю (150 000 дол.) віднесено за системою повних витрат на залишок продукції на складі (5000 од. ´ 30 дол. = 150 000 дол.). Ще один варіант: підприємство виготовило 15 000 од. продукції, повністю її реалізувавши.
Звіт про фінансові результати за системою повних витрат:
реалізація (15 000 од. ´ 60 дол.) 900 000
витрати (15 000 од. ´ 54 дол.) 810 000
прибуток 90 000
Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат:
реалізація (15 000 од. ´ 60 дол.) 900 000
витрати
прибуток 90 000
Таким чином, у разі, коли кількість виробленої та реалізованої продукції збігається, фінансовий результат однаковий за двома системами.
Третій варіант, коли підприємство виготовило 15 000 од. продукції, а реалізувало 20 000 (за рахунок залишку продукції на складі).
Звіт про фінансові результати за системою повних витрат:
реалізація (20 000 од. ´ 60 дол.) 1 200 000
витрати (20 000 од. ´ 54 дол.) 1 080 000
прибуток 1 200 000
Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат:
реалізація (20 000 од. ´ 60 дол.) 1 200 000
витрати
прибуток 270 000
Різниця суми прибутку (150 000 дол.) зумовлена постійними витратами у складі реалізованого залишку готової продукції (система повних витрат): 5000 од. ´ 300 дол. = 150 000 дол.
Отже, різниця суми фінансового результату за двома системами калькулювання залежить від співвідношення виробленої (В) та реалізованої (Р) кількості продукції:
Розглядаючи систему обліку та калькулювання змінних витрат, необхідно зазначити її переваги та недоліки. Переваги: вона спрощує облік (зокрема й нормування та планування) витрат і калькулювання, бо постійні витрати не розподіляються між видами продукції; дає змогу визначати взаємозв’язок витрат, обсягу діяльності та прибутку; дає можливість точніше визначити фінансовий результат за принципом «витрати—доходи»; є джерелом цінної інформації для прийняття управлінських рішень.
Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку.
Такий аналіз можливий за системи обліку й калькулювання змінних витрат, він ґрунтується на поділі витрат на змінні та постійні, а також на показнику маржинального доходу. При цьому визначають точку рентабельності та інші показники, що характеризують взаємозв’язок витрат, обсягу діяльності та прибутку. Точка рентабельності — це обсяг реалізації, за якого доходи підприємства дорівнюють його витратам, підприємство не має ні прибутку, ані збитків. Синонімами поняття «точка рентабельності» є точка беззбитковості, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації.
Приклад: Компанія виготовляє та реалізує велосипеди. Дані на одиницю продукції:
ціна 500 дол.
змінні витрати 300
маржинальний дохід 200
Постійні витрати становлять 80 000 дол. на місяць.
Дані за місяць:
реалізація (500 од.) 250 000 (100 %)
змінні витрати (500 од. ´ 30 дол.) 150 000 60 %
маржинальний дохід 100 000 (40 %)
постійні витрати 80 000
прибуток 20 000
Коефіцієнт маржинального доходу (КМД) — це відношення суми маржинального доходу до суми доходу від реалізації:
КМД = 100 000:250 000 = 0,40 (або 40 %).
За даними на одиницю продукції:
Точку рентабельності можна визначити двома способами: методом рівняння та методом маржинального доходу.
Метод рівняння.
Виходячи із загальної формули:
формула критичного обсягу реалізації буде:
За умови, що «Х» — критичний обсяг реалізації (КОР) в одиницях:
500Х = 300Х + 80 000 + 0; 200Х = 80 000; Х = 400 од. (велосипедів).
За умови, що «Х» — критичний обсяг реалізації (КОР) у грошах:
Х = 0,60Х + 80 000 + 0; 0,40Х = 80 000; Х = 200 000 дол.
Метод маржинального доходу.
За критичного обсягу реалізації (КОР):
Маржинальний дохід = Постійні витрати.
Формула критичного обсягу реалізації в одиницях:
КОР = Постійні витрати : Марж. дохід на одиницю продукції = 400 од.
Формула критичного обсягу реалізації в грошах:
КОР = Постійні витрати : Коефіцієнт маржинального доходу = 200 000 дол.
Якщо підприємство виготовляє й продає кілька видів продукції, точку рентабельності (критичний обсяг реалізації) визначають на підставі загального коефіцієнта маржинального доходу до всієї суми доходу від реалізації. Точку рентабельності можна також знайти за допомогою графіка. Площина вище точки рентабельності покаже зону прибутку, а нижче — зону збитків.
3. Облік і контроль за центрами відповідальності
Під час вивчення цього питання основну увагу слід приділяти організації обліку та контролю за центрами відповідальності різних видів. Це питання пов’язане з управлінням підприємством і його структурними підрозділами за принципом децентралізації.
Організація обліку й контролю діяльності підрозділів передбачає визначення центрів відповідальності, складання бюджетів для них, облік витрат і доходів кожного із цих центрів, складання звітів про виконання за встановлені періоди, аналіз причин відхилень, а також оцінку діяльності центрів відповідальності та їх менеджерів. Центри відповідальності — це підрозділи підприємства, керівники яких несуть відповідальність за їх діяльність упродовж визначеного періоду часу. Залежно від ступеня відповідальності та повноважень, що делегуються структурним підрозділам та їхніми менеджерам, центри відповідальності поділяють на центри витрат, центри прибутку та центри інвестицій.
Центр витрат — це центр відповідальності, керівник якого відповідає за витрати й впливає на них, але не впливає на доходи підрозділу, обсяг капіталовкладень і не відповідає за них. Центр прибутку — це підрозділ, керівник якого несе відповідальність не тільки за витрати, а й за доходи та фінансові результати. Нарешті, центр інвестицій — це центр відповідальності, керівник якого контролює витрати, доходи, фінансові результати, а також інвестиції в основні фонди. Щодо кожного центру відповідальності ведеться облік витрат або витрат, доходів і фінансових результатів, при цьому побудова обліку витрат ґрунтується на їх поділі на змінні й постійні, прямі й непрямі, контрольовані й неконтрольовані. Важливою ділянкою роботи є розробка бюджетів діяльності центрів відповідальності та підприємства загалом, запровадження бюджетного контролю.
Бюджетування — це процес планування майбутньої діяльності підприємства та оформлення його результатів системою бюджетів. Своєю чергою бюджет — це кількісне відображення плану, інструмент координації та контролю за його виконанням. Бюджети можуть складатись як для підприємства загалом, так і для структурних підрозділів. Бюджети підрозділів зводяться в основний (зведений) бюджет, який складається з операційних і фінансових бюджетів.
До операційних бюджетів належать: бюджет продажу, бюджет виробництва, бюджет прямих матеріальних витрат, бюджет прямих витрат на оплату праці, бюджет виробничих накладних витрат, бюджет запасів на кінець звітного періоду, бюджет виробничої собівартості готової продукції, бюджет собівартості реалізованої продукції, бюджет витрат на збут, бюджет адміністративних витрат, бюджет прибутку. До фінансових бюджетів належать: бюджет капітальних вкладень, бюджет грошових коштів, бюджетний баланс.
Бюджети можуть бути статистичними, складеними для одного рівня діяльності (обсягу виробництва чи реалізації), та гнучкими. Гнучкий бюджет складається для кількох рівнів діяльності (кількох рівнів обсягу виробництва чи реалізації) у межах релевантного діапазону. У частині витрат для складання гнучкого бюджету застосовують формулу
Наприкінці звітного періоду обов’язково складають звіти про виконання бюджетів (за структурними підрозділами та підприємством загалом), які є основою здійснення бюджетного контролю. У звітах порівнюють фактичні показники із запланованими, розраховують відхилення від бюджету та дають пояснення до них. Важливим завданням менеджменту є організація обліку відповідальності на основі стандартних витрат. Система обліку стандартних витрат (стандарт-кост) ґрунтується на використанні стандартних (нормативних) витрат. Стандартні витрати визначають як витрати, необхідні для виробництва продукції або послуг за нормальних умов діяльності. Головна мета обліку витрат за системою «стандарт-кост» — оперативно виявляти відхилення від установлених стандартів, глибоко їх аналізувати за причинами та відповідальними особами для прийняття відповідних управлінських рішень.Система обліку стандартних витрат передбачає: