Учет зарубежных стран

 

   Для складання консолідованого балансу зазвичай використовують спеціальну робочу таблицю (табл. 7.6). Вона об’єднує баланси материнської та дочірньої компаній на дату придбання материнської компанії всього пакета (100 000) акцій, випущених дочірньою компанією (номінальною вартістю 10 дол. за акцію) за 1 150 000 дол., тобто за їх балансовою вартістю. На дату придбання акцій дочірньої компанії материнська компанія оплатила також обладнання для дочірнього підприємства на суму 20 000 дол. Таким чином, у робочій таблиці наведено два регулюючих записи. Запис зроблено у зв’язку з тим, що коли материнська компанія придбала акції дочірнього підприємства, то вони були відображені в активі балансу материнської компанії за статтею «Інвестиції в дочірню компанію». Отже, якщо одночасно показати в консолідованому балансі чисті активи дочірньої компанії та інвестиції материнської в дочірню, то це призведе до подвійного рахунку цих ресурсів. Щоб цього уникнути, у табл. 7.6 зроблено запис (1), який вилучає інвестиції материнської компанії (1 150 000 дол.), акціонерний капітал (1 000 000 дол.) і прибуток (150 000 дол.) дочірньої компанії. Запис (2) дає змогу вилучити взаємну заборгованість у сумі 20 000 дол., пов’язану з оплатою материнською компанією обладнання, яке придбало дочірнє підприємство. Саме тому в табл. 7.6 одночасно зменшено статті «Дебітори» в балансі материнської компанії та «Кредитори» в балансі дочірньої.

 

Таблиця 7.6

РОБОЧА  ТАБЛИЦЯ КОНСОЛІДАЦІЇ БАЛАНСІВ МАТЕРИНСЬКОЇ ТА ДОЧІРНЬОЇ КОМПАНІЙ, тис. дол.

     Після того як з табл. 7.6 вилучено всі внутрішньогрупові статті, суми активів і пасивів материнської та дочірньої компаній, що залишилися, об’єднують і заносять в останній стовпчик. Консолідовані в такий спосіб суми далі використовують для складання консолідованого балансу.  У ситуації, що розглядалася, материнська компанія перебрала собі всі акції дочірнього підприємства за їх балансовою вартістю. Однак на практиці материнська компанія почасти володіє не всім пакетом акцій і купує їх за ціною, що не збігається з балансовою вартістю.   Щоб проілюструвати таку ситуацію, припустимо, що в попередньому прикладі батьківська компанія придбала тільки 80 % акцій дочірньої компанії та сплатила 6 дол. за акцію, тобто на 0,25 дол. більше за її балансову вартість. Ці нові припущення ускладнять записи в робочій табл. 7.6, що пов’язано з необхідністю відображення частки меншості в дочірній компанії та гудвілу, тобто перевищення суми, сплаченої материнською компанією за акції дочірньої компанії, над їх балансовою вартістю. Коли материнська компанія набуває менш як 100  % акцій дочірньої, остання має й інших акціонерів, що володіють часткою меншості в її активах і прибутку. Таким чином, частка меншості — це частина акціонерного капіталу дочірнього підприємства, що не належить материнській компанії. У зв’язку з цим у процесі консолідації частка меншості має бути виділена в окрему статтю, як це зроблено в останньому рядку табл. 7.7, і вилучена з акціонерного капіталу дочірньої компанії.    У нашому прикладі частка меншості в дочірньої компанії становить 30 %. Отже, 30 % вартості акцій та нерозподіленого прибутку (1 150 000 × 0,3 = 345 000 дол.) мають бути відображені в робочій таблиці як частка меншості, запис (3).

     Материнська компанія сплатила 12 дол. за кожну з 70 000 акцій (70 % загального пакета) дочірньої компанії. Отже, собівартість цих акцій перевищує їх балансову вартість 35 000 дол., що видно з розрахунку: Собівартість придбаних акцій: 12 × 70 000 = 840 000 дол. Балансова вартість: 11,5 × 70 000 = 805 000 дол. Різниця:  35 000 дол.

Наведене  перевищення — це так званий гудвіл за консолідації, який вилучається зі статті «Інвестиції у дочірню компанію» (запис (1) в табл. 7.7) і відображається в активі консолідованого балансу у складі нематеріальних активів.

Таблиця 7.7

РОБОЧА  ТАБЛИЦЯ КОНСОЛІДАЦІЇ БАЛАНСІВ МАТЕРИНСЬКОЇ ТА ДОЧІРНЬОЇ КОМПАНІЙ, тис. дол.

 

Виокремимо  основні принципи консолідації балансів групи підприємств.

• Для розрахунку гудвілу використовують частку материнської (холдингової) компанії в чистих активах дочірньої компанії на дату її придбання.
• Резерви (нерозподілений прибуток), якими володіло дочірнє підприємство на час придбання його материнською компанією, ураховують у разі розрахунку гудвілу й не відображають у консолідованому балансі.
• У разі розрахунку частки меншості використовують величину чистих активів дочірньої компанії на дату консолідації. Частку меншості показують у консолідованому балансі окремою статтею.
• Внутрішню заборгованість материнської та дочірньої компаній вилучають під час консолідації балансу.

Консолідований  звіт про фінансові  результати складають об’єднанням доходів і витрат материнської та дочірньої компаній. Доходи та витрати, що є наслідком внутрішньогрупових операцій, вилучають, оскільки вони є простим переміщенням активів з однієї компанії цієї групи в іншу й не змінюють розміру чистих активів з погляду консолідації.

Наведемо  найтиповіші приклади внутрішньогрупових операцій, що мають бути вилучені під час складання консолідованого звіту про фінансові результати.

- Виручка від реалізації продукції дочірнім підприємствам.

- Собівартість продукції, реалізованої дочірнім підприємствам.

- Сплачені чи одержані відсотки за позиками, відповідно одержані від дочірніх підприємств чи надані їм.

- Орендна плата чи інші доходи, одержані в результаті надання послуг дочірнім компаніям.

- Орендна плата чи інші витрати на послуги, надані дочірніми підприємствами.

     У своїй системі обліку материнська компанія використовує метод участі для відображення її фінансових інвестицій у дочірні підприємства. За цього методу материнська компанія відображає у пропорції від інвестицій свою частку в прибутку дочірніх підприємств. Оскільки доходи й витрати дочірніх підприємств включено в консолідований звіт про фінансові результати, то прибуток материнської компанії від інвестицій у дочірні підприємства має бути вилучено, щоб уникнути подвійного врахування цієї частки. З тієї самої причини в процесі консолідації до звіту групи додають тільки ті дивіденди, які нарахувала чи сплатила материнська компанія, а дивіденди, які виплачує дочірня компанія, вилучають.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ТЕМА 8. Облік короткострокових зобов’язань

                                                  План

1. Поняття, оцінка та види короткострокових зобов’язань (пасивів).
2. Облік заборгованості за рахунками постачальників і векселями виданими (векселі

                       до сплати).

3. Облік інших короткострокових зобов’язань
4. Облік заробітної плати та зобов’язань із заробітної плати.

               1. Поняття, оцінка та види короткострокових зобов’язань (пасивів)

     Зобов’язання — це заборгованість підприємства іншим підприємствам, організаціям та

особам, що виникає  внаслідок здійснення фірмою різних угод. Заборгованість передбачає сплату в майбутньому грішми, товарами або іншими послугами.  Заборгованість називають ще пасивами підприємства. Кредиторська заборгованість — це залучені засоби, що формують частину активів.   Заборгованість поділяють на: короткострокову (поточні пасиви) і довгострокову.

     Короткострокові зобов’язання (або кредиторська заборгованість) складаються з боргів, які мають бути погашені впродовж року або одного господарського циклу незалежно від його тривалості.

     Менеджери, інвестори, кредитори приділяють велику увагу показникам фінансового стану, пов’язаним з поточними пасивами, а саме:

• показнику поточної платоспроможності;
• чистому (робочому) капіталу.

     Загальним правилом є те, що зобов’язання реєструють в обліку тільки тоді, коли за ним виникає заборгованість. Зобов’язання, які підлягають виконанню, але будуть виконанні в майбутньому, не є заборгованістю й не відображаються в обліку (наприклад, зобов’язання фірми виплачувати певному працівникові 30 тис. дол. на рік).

     Оцінка зобов’язань. Кредиторську заборгованість (зобов’язання) оцінюють сумою грошей, необхідних для сплати боргу, або вартістю товарів і послуг, які слід надати для погашення боргу. Для більшості зобов’язань сума боргу відома, крім тих випадків, коли вона має бути розрахована (наприклад, зобов’язання з гарантійного обслуговування запчастинами). Залежно від порядку визначення сум заборгованості всі зобов’язання поділяють на:

• фактичні;
• оцінні, або умовні.

     Фактичні зобов’язання включають заборгованість за рахунками постачальників, векселями виданими, дивідендами до сплати, податку з продажу, акцизними зборами, нарахованою заробітною платою, одержаними авансами, поточною частиною довгострокових зобов’язань.    Характерною рисою фактичних зобов’язань є знання фактичної суми заборгованості. Фактичні зобов’язання виникають на основі договору, контракту або законодавства.

     Оцінні зобов’язання — це такі зобов’язання, точна сума яких не може бути визначена до настання певної дати.  До них належать заборгованість щодо податку на прибутки, майно, гарантійні зобов’язання, заборгованість з оплати відпусток. Сюди можуть бути віднесені (або виділяються в окрему групу) так звані умовні зобов’язання, наприклад, зобов’язання із судового позову до фірми.

Якщо  умовні зобов’язання обґрунтовані (доведено їх можливість), а також обґрунтовано (оцінено) їх суму, вони повинні відображатися в обліку (резерви). Коли ж тільки обґрунтовано їх можливість, але сума невідома, — про них згадують у пояснювальній записці до фінансового звіту.

2. Облік заборгованості за рахунками постачальників і векселями виданими (векселі до сплати)

Облік заборгованості за рахунками  постачальників

 

     Заборгованість постачальникам виникає в разі купівлі в них складських запасів (товарів, матеріалів) та інших матеріальних цінностей (основних засобів, активів тощо).

     Суму заборгованості визначають на основі рахунків постачальників.

     Придбання складських запасів (товарів, матеріалів) відображають на рахунку витрат «Витрати на закупівлю» (за видами складських запасів):

Д «Витрати на закупівлю» К«Рахунки до сплати» (або «Розрахунки з постачальником»)-3800

       Цей метод називають «Метод періодичного обліку запасів (періодичної інвентаризації)».

За  методом постійного обліку запасів (безперервної інвентаризації) цю операцію відображають такою проводкою: Д«Складські запаси» К «Рахунки до сплати» - 3800. Купівлю активів, які довго використовують, відображають безпосередньо за дебетом рахунків цих активів. Д«Устаткування, будівлі, нематеріальні активи» К «Рахунки до сплати».    Придбані матеріали (складські запаси) можуть бути повернені (частково або повністю). Можливий також варіант, коли матеріали не відповідають за якістю й покупець вимагає знижки в ціні.     За наявності вказаних умов покупець виписує на адресу постачальника повідомлення. Для обліку повернення товарів і знижки в ціні передбачено рахунок «Повернення покупок і знижки». Він є регулюючим рахунком (контрактивним, пасивним) до рахунку «Витрати на закупівлю».   На суми повернених товарів або знижок зменшується заборгованість постачальнику.    Покупець може одержати від постачальника купівельну розрахункову знижку за прискорення оплати (дострокову оплату). У США цю умову вказують безпосередньо в рахунку постачальника. Якщо покупець дотримався умови, він одержує знижку й сума боргу буде меншою, а якщо не дотримався, — він сплачує всю суму боргу.   Купівельну знижку розраховують на основі фактурної вартості товарів (за мінусом повернених товарів і знижок на ціну, якщо вони були).    За системою обліку США, купівельна знижка зменшує вартість придбаних товарів. Таким чином, рахунок «Купівельна знижка» є контрактивним пасивним рахунком до рахунку «Витрати на закупівлю».