Реалізація готової продукції

План

     Розділ 1.Теоретичні аспекти  методики і організації  обліку та аналізу  процесу реалізації готової продукції

1. Економічна сутність, класифікація та оцінка готової продукції.
2. Методика та організація обліку готової продукції та процесу її реалізації.
3. Аналіз процесу реалізації готової продукції на підприємстві.

     Розділ 2.Організація та методика обліку готової  продукції на ТОВ«Паперовий  Змій- опт».

     2.1. Документальне оформлення реалізації  готової продукції на ТОВ «Паперовий  Змій-опт».

     2.2. Методика облік та процесу  реалізації готової продукції  на ТОВ «Паперовий Змій-опт».

     2.3 Пропозиції щодо удосконалення обліку процесу реалізації готової продукції на ТОВ «Паперовий Змій-опт».

     Розділ 3.Практичні аспекти  організації та методика аналізу процесу  реалізації готової  продукції 

     3.1 Організація аналізу  реалізації готової продукції.

     3.2 Методика аналізу реалізації готової продукції та визначення фінансового результату на ТОВ "Паперовий Змій-опт".

     3.3 Пропозиції щодо удосконалення обліку процесу реалізації готової продукції на ТОВ «Паперовий Змій-опт».

     Розділ 1.Теоретичні аспекти  методики і організації  обліку та аналізу  процесу реалізації готової продукції

1. Економічна сутність, класифікація та оцінка готової продукції

     Частину виробленої продукції (робіт, послуг) підприємства використовують для власних потреб, а частина реалізується на сторону. Кругообіг засобів на підприємстві завершується процесом продажу  (або  реалізацією), внаслідок якого господарюючий  суб’єкт отримує виручку в  грошовій формі. Остання авансується  на відновлення процесу кругообіг  засобів (придбання предметів праці, на оплату праці та на інші витрати  наступного циклу виробництва), його безперервне повторення. При реалізації продукції підприємству відшкодовуються  у грошовій формі витрачені засоби на її виробництво та збут. [15, 512 с.]

     Готовою продукцією є виріб (або напівфабрикат), послуга, робота, що пройшли всі стадії технологічної обробки на даному підприємстві, відповідають затвердженим стандартам або умовам договору, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або замовникові  – покупцеві згідно з діючим порядком прийняття продукції. Усі елементи виробничого процесу – сировина, матеріали, які перебувають на різних стадіях технологічного процесу, утворюють  незавершене виробництво та формують вид виробничого запасу. [31, c. 214].

     Побудова  обліку готової продукції можлива  за різними варіантами. Продукція, яка  має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, а звідти відбуватиметься її відвантаження (продаж) та реалізація. Водночас можливий інший підхід (здебільшого на дрібних  підприємствах), коли готова продукція  не передається на склад, а нагромаджується  безпосередньо у виробника, звідки її відвантажують або передають  покупцеві та реалізують.

     Продукція, яка не має кількісних характеристик, - робота, послуга (посередництво) або  великогабаритні вироби – будинок, пароплав – безпосередньо 

     При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Готова продукція за характером класифікується наступним чином: 

     Рис. 1.1 Класифікація готової продукції за її характером

     а) супутня – це продукція отримана в одному технологічному циклі одночасно  з основною, за якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої  обробки або відпуску споживачеві;

     б) побічна – це продукція, що утворюється  в комплексних виробництвах паралельно з основною і на відміну від  супутньої продукції не потребує додаткових витрат [39, c. 374].

     В бухгалтерському обліку готова продукція  оцінюється, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 „Запаси”, за первісною вартістю, але оскільки така вартість може бути визначена  лише після збирання всіх витрат пов’язаних з виробництвом, то постає потреба  у щоденному обліку наявності  та руху готової продукції.

     Первісна  вартість визначається згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 „Витрати” (рис. 1.2.). Витрати на виробництво включають: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також змінні і розподілені постійні накладні витрати. До складу прямих матеріальних витрат  включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку [27, c. 330].

Рис. 1.2. Порядок формування первісної вартості готової продукції [27, c. 330]

     Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати до собівартості готової  продукції не включаються, а списуються на витрати звітного періоду.

     Оцінка  готової продукції при її продажу  чи реалізації залежить від облікової  політики підприємства. При цьому  можуть використовуватися методи визначені  в Положенні (стандарті) бухгалтерського  обліку № 9 „Запаси”. При відпуску запасів у виробництво, продажу  та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
• середньозваженої собівартості;
• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
• нормативних затрат;
• ціни продажу [27, c. 332].

     Метод ідентифікованої собівартості передбачає особливе маркування кожної одиниці  запасів, що дозволяє в будь-який момент часу визначити вартість та дату витрачання кожної одиниці запасів. Даний метод  доцільно застосовувати для запасів, які мають значну вартість та невелику кількість. Визначення середньозваженої собівартості проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів  на початок звітного періоду і  вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість  запасів на початок звітного періоду  і одержаних у звітному місяці.

     Метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси які були придбані першими  продаються чи використовуються першими. Даний метод найчастіше застосовується для запасів, що швидко псуються за умови, що грошова одиниця є стабільною. [27, c. 333] Формула ФІФО припускає, що одиниці запасів, які були придбані або вироблені першими, продаються першими, і, отже, одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбаними або виробленими найостаннішими. Згідно з формулою середньозваженої собівартості, собівартість кожної одиниці визначається із середньозваженої собівартості подібних одиниць на початок періоду та собівартості подібних одиниць, що були придбані або вироблені протягом періоду.

     Метод ЛІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню  на підприємство, тобто запаси які  першими надійшли на підприємство відпускаються  останніми. Рух вартості запасів  при застосуванні методу ЛІФО протилежний  до руху вартості запасів при застосуванні методу ФІФО. У період інфляції, що характеризується ростом цін метод ЛІФО показує  найбільшу собівартість проданих товарів, оскільки відображає останні ціни, що постійно зростають. Недолік ЛІФО полягає в тому, що запаси в балансі  відображаються за більш давніми  цінами. В ряді країн метод ЛІФО не дозволяють використовувати з метою оподаткування. Згідно п.п. 16, 20 П(С)БО 9 "Запаси" дозволяється застосування методу собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО) для оцінки їх вибуття, але за вимогою п.29 він потребує додаткового розкриття інформації в примітках до фінансових звітів. Згідно зміни, внесеної до П(С)БО 9 «Запаси з набранням чинності Наказу № 731 підприємства вже не зможуть для оцінки вибуття запасів обрати метод ЛІФО (собівартість останніх за часом надходження запасів). Відповідні зміни внесено до п. 16 П(С)БО 9. Цей метод визначається у МСБО 2 «Запаси».

     Оцінка  за нормативними затратами полягає  у застосуванні норм витрат на одиницю  продукції, які встановлені підприємством  з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін.

     Оцінку  за цінами продажу застосовують підприємства роздрібної торгівлі, що мають значну номенклатуру товарів з приблизно  однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів  визначається як різниця між продажною  вартістю реалізованих товарів і  сумою торговельної націнки на ці товари.

     Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення  та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

     При відображенні продажу готової продукції  в бухгалтерському обліку зазначаються дві оцінки:

• оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою – первісна вартість ( по Дт 901);
• оцінка, що визначається за домовленістю сторін (по Кт 701) [15, c. 200].

     Наприкінці  місяця загальну кількість випущеної  продукції оцінюють за прийнятими в  обліку цінами підприємства і фактичною  собівартістю. За даними відомості  випуску готової продукції визначають результат роботи підприємства у  процесі виробництва (різниця між  фактичною і взятою для обліку собівартістю випущеної продукції), економію або перевитрати. У поточному  обліку її оцінюють за „твердими” обліковими цінами (середньорічною плановою собівартістю, договірними або оптовими цінами або за фактичною виробничою собівартістю). Якщо готову продукцію оцінюють за середньорічною плановою собівартістю, то відхилення планової собівартості від фактичної обліковують окремо. На кінець місяця ці відхилення розподіляють між залишками нереалізованої продукції  і реалізованими виробами. При  оцінюванні її за іншими цінами відхилення визначають як різницю між цими цінами та фактичною собівартістю.

     Отже, готовою продукцією промислового підприємства вважаються конкретні вироби, що пройшли всі стадії технологічної обробки на цьому підприємстві, відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам, прийняті відділом технічного контролю і здані на склад або безпосередньо замовнику. Облік готової продукції та її реалізації необхідний для контролю за наявністю, рухом, зберіганням продукції, для правильного і своєчасного її оприбутковування па склад, а також для отримання точних даних про залишки готової продукції на складі. Готова продукція за характером класифікується: за формою; ступенем готовності; технологічною складністю. Оцінка готової продукції при її продажу чи реалізації залежить від облікової політики підприємства. При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО) визначений у МСБО; нормативних затрат; ціни продажу. 

2. Методика  та організація обліку готової продукції  та процесу її реалізації

     Відповідно  до Положення  (стандарту) бухгалтерського  обліку 9 «Запаси» готовою вважається продукція, яка виготовлена  на підприємстві, призначена для  продажу  і відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені  договором   або  іншим   нормативно-правовим актом.

     Випущена  з виробництва готова продукція  здається на склад за накладними. В бухгалтерії на підставі накладних ведеться накопичувальна відомість випуску готової продукції, у якій випущена продукція групується за видами і сортами (номенклатурними номерами)  і відображається за двома оцінками  - за обліковою вартістю (плановою собівартістю або за відпускними цінами без ПДВ)  і фактичною собівартістю. Такий порядок оцінки зумовлений тим, що  фактичну  собівартість готової продукції, випущеної протягом місяця з виробництва, визначають тільки наприкінці місяця після відображення всіх прямих затрат і розподілу непрямих витрат та складання звітної калькуляції.

     Дані  відомості випуску готової продукції  є підставою для ЇЇ оприбуткування.

     Для обліку виготовленої продукції планом рахунків передбачено два рахунки  – 26 та 27 (табл. 1.1).