Організація аналізу виробничої програми переробного підприємства

       II етап. Виконуються розрахунки, пов'язані з визначенням собівартості продукції і послуг підприємства. На цьому етапі обсяг вихідної інформації порівняно невизначений, але для її отримання використовують різноманітні дані з інших ділянок.

       Крім  того, в умовах комп'ютерної системи  бухгалтерського обліку, зокрема  при застосуванні програм "Галактика 5.71" та "1С:Бухгалтерия 7.7", є  можливість вводити проводки одночасно в декількох робочих планах рахунків, що є корисним при відокремленому веденні на підприємстві управлінського обліку.

       Таким чином, комп'ютеризація бухгалтерського  обліку сприяє розширенню аналітичних  можливостей обліку, що може призвести  до появи надлишкової інформації. Для того, щоб цього не відбулося, потрібно згрупувати облікову інформацію залежно від потреб різних рівнів управління та надати її у вигляді, зручному для використання без додаткових перетворень. Ступінь розмежування облікових даних залежить від об'єктів обліку, при чому чим вищий рівень (посада) користувача; тим ширший склад облікових даних і меншою їх деталізація.

       Методика  розподілу накладних витрат в  умовах комп'ютерної системи бухгалтерського  обліку потребує виконання допоміжних заходів [72, с.127].

       1.   Формування   необхідних   довідників:    підрозділу,   бази   розподілу,  номенклатури    витрат,    працівників   підприємства,   причин   відхилень, накладних  витрат.

       2.   Створення алгоритму розподілу  накладних витрат.

       3.  Формування різних форм звітності

       На  складання звітності в умовах ведення* паперового обліку витрачається досить багато часу. Саме тому підприємці часто не можуть своєчасно отримати звіти, які є основними носіями  інформації для прийняття управлінських  рішень, на їх отримання витрачається значна кількість часу та зусиль облікових працівників. Автоматизований облік відкрив перед обліковцями та керівниками доволі широкі можливості щодо оперативності та якості складання звітності.

       Основні переваги від використання комп'ютерної техніки з відповідними програмним забезпеченням полягають в:

       • систематизації та упорядкуванні масивів  облікової інформації;

       • підвищенні     достовірності     та     точності     облікової     інформації, оперативності  обробки облікових даних та отримання звітності в будь-якому розрізі;

       • виконанні      складних      математичних      розрахунків,      скороченні трудомісткості розрахунків, можливості розрахунку декількох варіантів;

       • можливості постійно утримувати інформацію в стані, зручному для швидкого використання;

       • забезпеченні   необхідних   умов   для   аналізу   виробничих   витрат   і собівартості продукції  і послуг;

       • обробці і зберіганні великої  кількості однакових в структурному плані одиниць інформації;

       • здійсненні вибірки інформації з  великої кількості даних;

       • неможливості арифметичних помилок, а  також помилок, пов'язаних з неправильним перенесенням тієї або іншої цифри  і т.п.;

       • поліпшення  контролю  за  господарською  діяльністю   підприємства тощо.

       Автоматизація дає можливість підвищити якість та аналітичність обліку, його інформаційну місткість, ступінь інтеграції планових, облікових та аналітичних даних. Все це в підсумку сприяє прийняттю більш обґрунтованих управлінських рішень. Грамотна організація обліку витрат на базі комп'ютерних технологій дає можливість підприємству зменшити витрати і тим самим збільшити прибуток, тобто підвищити ефективність своєї господарської діяльності.

 

3.2. Організація і  проведення  аналізу  виробничої програми 

     Облік затрат на виробництво, доходів і  результатів господарської діяльності в сучасному виробництві може провадитися по-різному. До побудови обліку затрат існують два основних підходи. Перший спрямований на вдосконалення системи управління затратами, калькулювання та контролю затрат, пов’язаних із кожним окремим видом готової продукції. У такому разі йдеться про поділ усіх затрат на прямі та непрямі (загальні). Системи обліку, що реалізують цей підхід, призначені для обчислення повних затрат у собівартості продукції без обмеження у часі. Другий підхід спрямований на вдосконалення методики прийняття термінових управлінських рішень, коригування їх залежно від змін ринкової кон’юнктури та зовнішніх факторів. Цей підхід реалізують системи неповних затрат у собівартості продукції.

     Зауважимо, що такі підходи до обліку ґрунтуються на відображенні залежності затрат від змін в обсязі та структурі виробленої готової продукції. Відповідно постає потреба класифікувати затрати на змінні (продуктивні) та сталі. Якщо перший підхід орієнтований на процес виробництва, то другий — на поточні ринкові умови. «Ринкові» системи обліку забезпечують у кожному звітному періоді контроль над впливом розміру затрат на обсяг готової продукції та результати від реалізації продукції.

     У них відображається і зворотний  вплив. Основним оціночним показником у цих системах є результат брутто, який у міжнародній практиці називають також внеском на покриття.

     Результат брутто знаходять як різницю доходу від реалізації та змінних затрат. Він є джерелом покриття сталих затрат та прибутку. Сталі затрати розглядаються в даних системах обліку як одне ціле (блок) і не порівнюються з конкретними виробами. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат привів до формування в економічно розвинених країнах нових варіантів обліку. Так, у США було розроблено облік змінних затрат (direct cost accounting), у Європі — облік покриття, причому у двох різновидах: у Франції — marge sur cout variable, у ФРН — deckungs beiberagrechung. Усі ці варіанти дають змогу певною мірою спрощувати облік, зводячи його до моделювання змін однієї змінної, — йдеться про залежність затрат від змін обсягів і структури виробництва.

     До  позитивних властивостей «ринкових» систем обліку затрат слід віднести гнучкість  і простоту їх практичного застосування у короткострокових розрахунках, характерних для підприємств з диференційованим серійним чи масовим виробництвом, що зазнає впливу кон’юнктурних коливань. Вадою цих систем є занадто складні обчислення націнки на покриття сталих затрат.

     Річ у тому, що ця націнка крім сталих затрат містить ще й прибуток. Саме тому орієнтовані на ринок системи обліку затрат непридатні для прийняття середньо- та довгострокових рішень з таких питань, як зміни у виробничому потенціалі підприємства, у структурі та видах його затрат. Такі питання особливо характерні для підприємств із середньо- чи довгостроковим виробничим циклом, що охоплює, проте, вузький асортимент.

     Узагальнюючи  викладене вище, розглянемо рис. 3.1, де наведено сучасні системи й підходи до побудови внутрішньогосподарського обліку затрат.

     Отже, можливі найрізноманітніші варіанти побудови обліку затрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції. Право вибору того чи того варіанта належить підприємству. Для конкретного втілення певного методу в практику на підприємстві розробляється відповідний проект роботи.

     У всіх випадках за будь-якого варіанта побудови виробничого обліку має  бути забезпечене узгодження даних  виробничого обліку з фінансовим за вартісними параметрами.

     Далі  докладно розглянемо нормативні та ненормативні системи обліку затрат, які сприяють прийняттю управлінських рішень і проведенню внутрішньогосподарського контролю. Зауважимо, що на практиці в чистому вигляді наведені системи не застосовуються, жодна з них не має вирішальних переваг.

 

Рис. 3.1. Системи обліку затрат виробничої діяльності та підходи до його побудови

     Підприємство  вибирає ту чи ту систему обліку залежно від багатьох факторів, модифікуючи її відповідно до своїх особливостей.

     На  підставі даних зведеного обліку затрат на виробництво складаються калькуляції собівартості фактично виготовленої та проданої продукції. Калькуляції складаються на всі види продукції, виготовлені підприємством (підрозділом). У калькуляціях собівартість напівфабрикатів власного виробництва має включатися у відповідні статті затрат.

     Калькуляції призначені для:

     — обчислення фактичної собівартості окремих виробів, робіт і в цілому всієї виробленої та реалізованої продукції;

     — уточнення визначених фінансових результатів;

     — визначення розмірів економії, досягнутої порівняно з нормою (бізнес-планом), допущених перевитрат та виявлення конкретних причин цих перевитрат.

     Обсяг виробничих внутрішньогосподарських  затрат та калькулювання фактичної собівартості продукції мають забезпечити:

     — повне відображення всіх затрат на виробництво продукції та її продаж, які відносяться до даного калькуляційного періоду;

     — віднесення перевитрат чи понаднормової (понадпланової) економії на ті виробництва, в яких вони відбулися.

     Основою для визначення фактичної собівартості виробленої продукції є розрахунки, складені на підставі норм затрат і даних інвентаризацій. Ці калькуляції використовуються для встановлення фактичної собівартості продукції, оцінювання браку, незавершеного виробництва і для контролю та економічного аналізу.

     На  підприємствах промисловості, де планові норми затрат близькі до діючих, для обчислення фактичної собівартості продукції замість нормативних можуть бути використані планові калькуляції.

     Для складання калькуляції має застосовуватися  єдина номенклатура статей затрат.

     Затрати діяльності враховуються у собівартості того періоду, в якому вони зроблені, незалежно від часу їх оплати: попередньої (орендна плата тощо) чи наступної (оплата за електроенергію, послуги транспорту тощо).

     Окремі  затрати, коли неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони належать, враховуються у затратах на виробництво та у собівартості продукції у кошторисно-нормативному порядку виходячи з кошторисних асигнувань, затверджених для кожного виду виробництва (цеху) в річному розрізі.

     У разі виявлення неправильного чи несвоєчасного віднесення затрат на виробництво (за результатами інвентаризації, унаслідок нестач, помилок тощо), що належать до попередніх періодів, усі  необхідні виправлення мають  бути відображені в собівартості продукції калькуляційного періоду.

     У калькуляціях має бути забезпечена  порівнянність поточних даних з  плановими (нормативними).

     При калькулюванні у фактичній собівартості продукції повністю відображаються всі втрати і затрати на виробництво продукції, що відносяться до даного калькуляційного періоду.

     Калькуляції складаються за даними фактичних  затрат, відображених у бухгалтерському обліку.

     По  кожній назві та розфасовці продукції  калькуляції складаються щомісяця, щокварталу та за рік.

     Фактична  собівартість окремих видів продукції у разі обліку затрат на виробництво по групах виробів, що виготовляються з тієї самої сировини, визначається на підставі нормативних (планових) калькуляцій з використанням індексів відхилень, виявлених по статтях витрат даної продукції.

     Особливості обліку затрат на виробництво продукції та калькулювання фактичної собівартості продукції в окремих галузях, виробництвах висвітлюються у відповідних галузевих рекомендаціях.

     У разі складання калькуляцій за урізаною собівартістю робота виконується у порядку, наведеному вище, за винятком незалежних затрат.

     На  рис. 3.2 і 3.3 наведено основні методи та технічні способи калькулювання собівартості продукції і формування окремих видів собівартості продукції з використанням індивідуального та масового способів. 

Рис. 3.2. Методи та технічні способи калькулювання собівартості продукції

     Складаючи калькуляції і розподіляючи затрати  зі збуту за окремими видами (назвами) продукції, треба брати до уваги  те, що вся сума затрат зі збуту, за винятком тієї частини, яка відшкодовується покупцями, або відноситься прямо на виріб, або розподіляється пропорційно виробничій собівартості за видами (назвами) продукції у такому порядку: