Організація аналізу виробничої програми переробного підприємства

      Розглянемо  більш детально здійснення операцій з переробки давальницької сировини між резидентами України, зокрема облікове відображення давальницької сировини та результатів її переробки у виконавця.

      Основна  особливість операцій з давальницькою сировиною, яка має визначальний вплив на порядок організації та ведення бухгалтерського обліку таких операцій у виконавця, полягає у тому, що сторона, яка передає початкову сировину (матеріали), зберігає за собою право власності на дану сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію.

      Оскільки  давальницька сировина і готова  продукція, що повертається замовнику, не є власністю виконавця, то така сировина і вироблена з неї продукція знаходяться у нього на відповідальному зберіганні. Тому відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування [2], а також з урахуванням П (С) БО 9 «Запаси» [3] сировина (матеріали), прийнята на переробку, обліковується на позабалансовому рахунку 02 «Активи на відповідальному зберіганні», субрахунку 022 «Матеріали, прийняті для переробки» за цінами, зазначеним в акті приймання.

      Слід  зазначити, що на рахунку 022 «Матеріали, прийняті для переробки» відображається інформація як щодо прийнятої на переробку сировини, так і тієї, що прийнята у виробництво, а також щодо готової продукції, оприбуткованої з переробки, але ще не переданої замовнику.

      Крім того, після переробки підприємством - виконавцем давальницької сировини може залишатися певна кількість відходів (залишки сировини, матеріалів тощо), що утворилися в процесі виробництва продукції і, право власності на які належить замовнику.

      Іноді  одночасно з основною продукцією, тобто в єдиному технологічному процесі, виготовляється супутня продукція, яка за якістю відповідає встановленим стандартам і технічним нормам.

      З  огляду на зазначене, вважаємо, що  для позабалансового рахунку 022 «Матеріали, прийняті для переробки» необхідно також передбачити наступні аналітичні розрізи:

• матеріали, прийняті для переробки;
• матеріали, передані у виробництво;
• готова продукція, вироблена з давальницької сировини;
• супутня продукція, вироблена з давальницької сировини;
• відходи від переробки давальницької сировини.

      Виділені  напрями аналітичного бухгалтерського обліку дозволять одержати більш детальну інформацію про наявність і рух давальницької сировини та продуктів її переробки у виконавця.

      Крім  того, на сьогоднішній день не  затверджено уніфікованої форми щодо наявності та руху давальницької сировини та результатів її переробки.

      Тому  документування зазначених цінностей  у виконавця здійснюється на основі типових форм первинної документації, які використовуються для власної сировини та готової продукції. З огляду на зазначене, вважаємо за необхідне обов’язково здійснювати помітку на таких первинних документах «На давальницьких умовах», що полегшить процес обліку руху давальницької сировини та результатів її переробки, а також підвищить аналітичність обліку таких операцій.

      Щодо обліку витрат, які несе виконавець на переробку чи доробку давальницької сировини, то вони узагальнюються на рахунку обліку витрат на виробництво (за винятком вартості давальницької сировини замовника). До таких витрат відноситься вартість використаних власних матеріалів, заробітна плата, відрахування до фондів соціального страхування, амортизаційні відрахування та загальновиробничі витрати.

      Передача  готової продукції замовнику  відображається в обліку в момент підписання акту виконаних робіт, а саме по дебету субрахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» і по кредиту субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг» з відповідним списанням суми понесених витрат з кредиту субрахунку 231 «Роботи з переробки давальницької сировини» в дебет субрахунка 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

      У  разі розрахунку замовника сировиною  чи готовою продукцією відбувається обмін запасів на роботи, і операція набуває форми бартерної угоди з усіма особливостями, що впливають на організацію і ведення бухгалтерського обліку.

      При  цьому в операціях з давальницькою  сировиною можливе використання різних форм розрахунків між виконавцем та замовником. Ці особливості мають визначальний вплив на вибір методики їх обліку, що є предметом подальших досліджень. 

1.2. Нормативно-правова  база для організації  обліку виробництва  продукції 

      Дослідження тривалого періоду розвитку цукробурякового виробництва показали, що галузь може бути ефективною лише за умови, коли буряководи і цукровари будуть єдиним органічним цілим.

      Бажає бути кращим, а вірніше точнішим облік виробничих витрат на вирощування продукції і її реалізацію. Варіація собівартості одиниці продукції дуже разюча: від 14 до 50 грн./ц, тобто − в 3,6 разу, а по  відношенню до середнього рівня − в 2 і більше разів.

      Суттєві відхилення у вартості виробничих затрат в розрахунку на одиницю площі. При їх середній сумі 9,3 тис. грн. на 1 га посівів по господарствах України мінімальна величина становила 4,3 тис. грн.,   максимальна – 15,1 тис. грн., тобто була більша мінімальної в 3,5 разу; різниця в урожайності при цьому становила відповідно 7,8 разу, собівартість одиниці продукції – 1,9 разу.

      Урожайність цукрових буряків – важливіший результативний показник, рівень якого забезпечується шляхом освоєнням інтенсивної технології з застосуванням відповідної системи машин і механізмів і забезпеченням матеріально-технічними ресурсами всіх агробіологічних засобів вирощування в комплексі з високоякісним їх виконанням в оптимальні строки.

      Саме  урожайність характеризує концентрацію зусиль, систему і культуру господарювання, професіоналізм товаровиробників, підприємливість управлінського персоналу, що відображаються на  показниках результативності й фективності галузі. 

      Таблиця 1.1.

      Розрахунок  виробництва й використання продукції

      цукробурякової  галузі на перспективу за роками

 

      Нині  виробничі витрати на гектар посівів  цукрових буряків нижче нормативних майже у половині (48,3%) бурякосійних господарств.

      Недотримуються  нормативи по оплаті праці, частка якої щороку знижується в структурі собівартості. Не вносяться в достатній кількості органічні і мінеральні добрива, що зумовлює виснаження ґрунтів і може призвести до тотального зниження урожайності не тільки цукрових буряків, а й більшості культур у буряківничій сівозміні.

      Значення  продукції цукробурякового виробництва не лише в тому, що це джерело виробництва важливішого продукту харчування – цукру. Цукрові буряки – біоенергетична культура.

      Продукція цукроваріння основна й супутня, що отримується в процесі глибокої промислової переробки коренеплодів, є не тільки базою для виробництва цукру, розширення асортименту цукристих продовольчих товарів, а й виготовлення нових видів продукції, у тому числі технічного призначення.

      Конче потрібна державна визначеність щодо перспектив розвитку буряківництва – однієї з найбільш інтенсивних галузей, вихідна продукція якої може за нашими розрахунками бути експортоспроможною.

      Відтворення ефективного розвитку галузі буряківництва і забезпечення кон’юнктурності в ринкових умовах потребує прискореного її розвитку, поліпшення умов господарювання, захисту національних інтересів держави та її продовольчої безпеки.

      Слід  зауважити, що закритість кордонів реалізації цукру вітчизняного виробництва на експорт була однією з причин перенасичення внутрішнього ринку цукру, його реалізації за цінами нижче собівартості, експансії імпорту цукру-сирцю з цукрової тростини.

 

       Розділ 2

  Організація обліку  і контролю виробничих  витрат і управління  собівартістю  продукції 

1. Методика і організація обліку витрат на виробництво

 

     Проблема  побудови оптимальної системи управління витратами виробництва є актуальною практично для будь-якої системи  господарювання.

     Для управління менеджерам потрібні не просто витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення витрат, пов'язаних з їх виробництвом (виконанням).

     Процес  виробництва завжди пов'язаний з  використанням робочої сили та засобів  виробництва, які втілюються в продукті. Останній характеризується корисністю (споживною вартістю) та трудомісткістю, тобто затраченою певною кількістю праці. Чим продуктивніша праця, тим нижча трудомісткість одиниці створеного продукту.

     Та  частина продукту, що втілює в собі засоби виробництва (уречевлена праця), існує ще до процесу виробництва. Вона тільки переноситься в нього у вигляді матеріальних витрат. А жива праця робітника створює чистий продукт понад матеріальні витрати.

     Повторення  виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва та робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

     Потреба у відтворенні робочої сили вимагає  формування у фазі виробництва як необхідного, так і додаткового  продукту. При цьому витрати підприємця (підприємства) на створення продукту відрізняються від витрат суспільства (рис. 2.1.). Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення продукту підприємству. В той же час суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва благ - це загальна економічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення [1, с 68]. 

 

                       Витрати підприємства

      Витрати суспільства 

     

     Рис. 2.1. Структура продукту 

      У реальному житті існують об'єктивні  причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної категорії. В основі цього лежить економічна відособленість. Підприємства (виробники) відособлені як власники засобів виробництва та створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відображає різний рівень усуспільнення виробництва. Підприємства-товаровиробники мають різну технічну озброєність (у тому числі і в межах однієї форми власності, наприклад, у державному секторі). Тому вони мають різний рівень продуктивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності виконуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної форми оцінки суспільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватися в товарній формі на еквівалентній основі.