Організація і методика аудиторської перевірки фінансової звітності

Згідно з вимогами П(С)БО 2 «Баланс», метою складання  балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Перевіркою правильності складеного балансу підприємства має бути встановлено відповідність його побудови вихідним принципам.

Мета аудиту Звіту про фінансові результати (ф. № 2) — перевірка правильності його складання, що забезпечує користувачів повною, правдивою та неупередженою інформацією про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період. При перевірці правильності складання Звіту про фінансові результати аудитору слід керуватись П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати». Перевірку правильності складання Звіту про фінансові результати здійснюють за трьома розділами: «Фінансові результати», «Елементи операційних витрат», «Розрахунок показників прибутковості акцій».

Мета аудиту Звіту про рух грошових коштів (ф. № 3) — перевірити достовірність його складання, а також відповідність його Балансу та Звіту про фінансові результати.

Завдання аудиту Звіту про рух грошових коштів — встановити:

- отримання методичних підходів при складанні Звіту про рух грошових коштів прямим і непрямим методом у результаті операційної діяльності;

- правильність відображеного у Звіті про рух грошових коштів за видами діяльності (операційної, інвестиційної і фінансової);

- оцінити зміни в чистих активах, фінансовій структурі, впливу на суми й час потоків грошових коштів з метою коригування відповідно до умов та можливостей, що змінились;

- розробка пропозицій аудитором щодо врахування змін у грошових та їх еквівалентах, які відбулися за звітний період та вплив фінансової діяльності на грошові потоки підприємства.

Визначення змісту, форми  цього звіту та загальні вимоги до розкриття його статей передбачено  П(С)БО 4 «Звіт по рух грошових коштів». Норми П(С)БО 4 стосуються Звітів про рух грошових коштів підприємств і організацій усіх форм власності, крім банків і бюджетних установ.

Звіт про рух грошових коштів може складатися прямим і непрямим методами.

Мета аудиту Звіту  про власний капітал — підтвердити вірогідність інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства упродовж звітного періоду. Визначення змісту, форми Звіту та загальні вимоги до розкриття його статей передбачено П(C)БО 5 «Звіт про власний капітал». Норми П(С)БО 5 поширюються на підприємства, організації та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Завдання аудиту Звіту про власний  капітал — встановити: достовірність  і повноту відображення у звіті результатів роботи підприємства щодо збільшення або зменшення власного капіталу. Iнформацiя, наведена в Звіті про власний капітал, має бути достовірною, без помилок і перекручень, які впливають на користувачів фінансової звітності. Підставою для заповнення Звіту є дані синтетичного й аналітичного обліку, які мають бути тотожними.

Iнформацiя, відображена  у фінансовій звітності, має  надавати користувачам можливість  оцінювати реальні зміни фінансового стану підприємства за звітний період (квартал, рік). Крім передбачених форм фінансової звітності «Баланс» (форма № 1), Звіт про фінансові результати» (форма № 2), «Звіт про рух грошових коштів» (форма № 3), «Звіт по власний капітал підприємство» (форма № 4) має складати Примітки до фінансових звітів (форма № 5).

Інформацію, подану в  фінансовій звітності, поділяють за місцем її подання на інформацію у складі показників звітів та інформацію в Примітках до звітів.

Для забезпечення зрозумілості даних фінансової звітності перевіряють, чи відображено в ній: підприємство (назву, територію, форму власності, орган державного управління, галузь, вид економічної діяльності); дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру; відповідну інформацію за звітний і попередній періоди; облікову політику підприємства та її зміни; консолідовану фінансову звітність; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями.

Під час здійснення аудиту слід пам’ятати, що фінансовий звіт має  містити дату, станом на яку наведено його показники, або відображувати  період, який він охоплює. У разі, якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, то причини й наслідки цього мають бути розкритими в Примітках до фінансових звітів.

Крім того, у фінансовій звітності має бути зазначено  валюту, в якій відображено елементи звітності, та одиницю її виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, за якою ведеться бухгалтерський облік, то підприємство має розкривати причини цього та методи, використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу. Підприємство має висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису: принципів оцінки статей звітності; методів обліку щодо окремих статей звітності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

Методика перевірки фінансової звітності в ході аудиту

3.1. Порядок  використання методичних прийомів  та способів контролю фінансової  звітності

 

Мета аудиту фінансових звітів полягає в наданні аудиторові можливості висловити думку про  те, чи складені фінансові звіти  в усіх суттєвих аспектах відповідно до застосованої концептуальної основи фінансової звітності.

МСА визначають термін «фінансові звіти» як структуризоване поняття фінансової інформації, до складу якої входять примітки. Примітки виконуються на основі облікових записів та призначаються для інформування користувачів фінансової звітності про економічні ресурси, зобов’язання суб’єкта господарювання на певну дату, про зміни стану засобів тощо.

Цей термін може означати повний пакет фінансових звітів, а  також і окремий фінансовий звіт, наприклад, Баланс або Звіт про фінансові  результати.

Однією з найважливіших  аудиторських процедур є оцінка фінансової звітності підприємства. при цьому аудитор керується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та такими нормативними документами: П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал», П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».

При перевірці фінансової звітності аудитор використовує методи фактичного та документального контролю. До методів фактичного контролю, які застосовуються при перевірці фінансової звітності в першу чергу належить інвентаризація. За її допомогою встановлюється реальність залишків активів та порівнюється з даними відображеними в обліку та звітності підприємства.

Документальний контроль – це перевірка документів та записів, яка може бути формальною, арифметичною та по суті.

 

Порядок застосування методів  контролю в ході аудиту фінансової звітності залежить від затвердженого  плану та програми аудиту фінансової звітності.

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка  достовірності фінансової звітності  підприємства. аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє правильність оцінки статей бухгалтерського балансу  та інших форм фінансової звітності, її доброякісності і своєчасності подання, тобто застосовує нормативну перевірку.

Перевіряючи фінансову  звітність, аудитор визначає повноту  і взаємозв’язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно  з’ясовує, як на підприємстві здійснюється аналіз і затвердження фінансової звітності структурних підрозділів. Для впевненості у правильності складання форм фінансової звітності аудитору необхідно перевірити взаємну погодженість показників.

Значна увага приділяється перевірці систем та інформації на виході, зокрема аудитор має впевнитись у функціонуванні системи реєстрації та оброблення інформації та оцінити її адекватність як основи для складання фінансової звітності.

Аудитор повинен також  виконати аналіз фінансової звітності, який був би достатнім для формування думки про неї.

Аудитор несе відповідальність за формування та висловлення думки  стосовно фінансових звітів. Відповідальність за складання та подання фінансових звітів покладається на управлінський  персонал суб’єкта господарювання.

МАС 200 «Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів» визначає міру відповідальності управлінського персоналу за складання фінансових звітів, яка включає:

- розробку, впровадження  та здійснення внутрішнього контролю складання та подання фінансових звітів, що не містять суттєвого викривлення внаслідок шахрайства або помилки;

- вибір та застосування  відповідних облікових політик;

- здійснення попередніх  облікових оцінок, які є обґрунтованими  за обставин.

Якщо аудиторська перевірка здійснюється вперше або якщо аудиторська перевірка фінансових звітів за попередній період здійснювалась іншим аудитором, а також коли аудитор дізнається про непередбачені обставини, то необхідно отримати достатні та відповідні аудиторські докази щодо залишків на початок періоду.

Залишки на початок періоду  – це ті залишки на рахунках, які  існують на початок періоду. Залишки  на початок періоду ґрунтуються  на залишках на рахунках на кінець попереднього періоду і відображають результати операцій попередніх періодів та облікової політики, що застосовувалась у попередньому періоді [15. c. 320].

МСА 510 «Перші завдання: залишки  на початок періоду» визначає, що для  початку завдання з аудиторської перевірки аудитор повинен одержати достатні відповідні аудиторські свідчення про те, що:

- залишки на початок  періоду не містять викривлень, які можуть суттєво впливати  на фінансові звіти поточного  періоду;

- політики на кінець  попереднього періоду були правильно  перенесені на початок поточного  періоду, за потреби перераховані;

- постійно застосовуються  облікова політика або зміни  в обліковій політиці були  враховані й розкриті належним  чином.

Достатність і відповідність  аудиторських доказів, які будуть необхідні  аудиторові для оцінювання залишків на початок періоду, залежить від таких факторів:

- облікової політики, якої дотримується суб’єкт господарювання;

- чи була здійснена  аудиторська перевірка фінансових  звітів попереднього періоду  і якщо так, то чи був висновок  аудитора змінений;

- характеру рахунків і ризику викривлення фінансових звітів поточного періоду;

- суттєвості залишків  на початок періоду для фінансових  звітів поточного періоду.

Аудитор повинен встановити, чи відображають залишки на початок  періоду застосування відповідної  облікової політики та чи постійно застосовується облікова політика щодо фінансових звітів поточного періоду. За будь-яких змін а обліковій політиці аудитор розглядає, чи були вони належно враховані та розкриті.

Якщо аудиторська перевірка  фінансових звітів попереднього періоду здійснювалась іншим аудитором, аудитор може одержати достатні відповідні аудиторські докази щодо залишків на початок періоду, перевіряючи робочі документи попереднього аудитора. Аудитор, який здійснює перевірку, розглядає професійну компетентність та незалежність колеги. Якщо аудиторський висновок за попередній період був змінений, то в поточному періоді аудитор приділяє особливу увагу чинникам, результатом яких стала зміна висновку.

Деякі аудиторські докази щодо оборотних активів і поточних зобов’язань можна отримати внаслідок аудиторських процедур поточного періоду. Наприклад, погашення протягом звітного періоду дебіторської (кредиторської) заборгованості, яка була на початок звітного періоду, стане аудиторським доказом її наявності, прав і зобов’язань, повноти та оцінки вартості на початок періоду.

А от у наявності запасів  на початок періоду аудиторові впевнитись складніше. Тому, як правило, потрібні додаткові процедури: спостереження  за поточною інвентаризацією запасів  та звіряння її результатів їх кількістю запасів на початок поточного періоду, а також перевірка валового прибутку і віднесення сум до різних періодів.

Поєднання перелічених  процедур може надати достатні відповідні аудиторські докази щодо залишків на бухгалтерських рахунках.

Аудитор, керуючись нормативним актами, перевіряє правильність оцінки статей балансу та фінансової звітності. Насамперед він оцінює використання необоротних активів, зокрема основних засобів як сукупності матеріальний активів, що підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів та послуг, або надання в оренду що діють більше одного року, як у сфері виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення в багаторічні насадження, у поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, обладнання.

Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання  цінних паперів, випуск облігацій тощо) підприємства оцінюють в балансі  за фактичними витратами.