Організація і методика аудиторської перевірки фінансової звітності

На основі наведених визначень термінів «звітність» та «фінансова звітність» проведемо аналіз за підходами вчених щодо їх трактувань (табл. 1.2.2. ).

Таблиця 1.2.2.

Підходи вчених щодо визначення термінів «звітність» та «фінансова звітність» в науковій літературі

Отже, найбільша кількість  авторів вважає, що фінансова звітність це система узагальнених взаємопов’язаних показників діяльності підприємства за певний період. Але однозначного і чіткого визначення, яке б всебічно характеризувало фінансову звітність в дослідженій літературі не виявлено.

Таким чином узагальнюючи вищенаведені визначення приведемо власне. Фінансова звітність – це сукупність узагальнених взаємопов’язаних показників, які являють собою результат діяльності підприємства за певний період (місяць, рік, квартал) та наводяться в законодавчо установлених формах: ф. № 1 «Баланс», ф. № 2 «Звіт про фінансові результати», Ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів», ф. № 4 «Звіт про рух капіталу» та ф. № 5 «Примітки».

Також в дослідженій науковій навчальній та періодичній літературі з аудиту відсутня єдність підходів до перевірки фінансової звітності підприємства. Загальновідомо, що аудит являє собою незалежну перевірку фінансової звітності та висловлення думки щодо неї. Основною проблемою у досягненні цієї мети аудиту — оцінки фінансової звітності — є вирішення питання, як і на що саме (головне, суттєве) спрямувати роботу аудитора. Це центральне питання методології проведення аудиту. Проте, на жаль, стосовно тлумачення поняття аудиту та його складових у вітчизняній та зарубіжній спеціальній літературі та аудиторській практиці єдиної думки і єдиного підходу немає.

Розмаїття думок вітчизняних та зарубіжних аудиторів щодо спрямованості перевірки та оцінки фінансової звітності можна згрупувати за: критеріями, завданнями, напрямами, вимогами, передумовами і напрямами.

Який же з  перелічених підходів розкриває сутність поставленої проблеми? Виходячи з тлумачення понять, що розглядаються, стосовно аудиту вони означають: критерії — мірило оцінки, за допомогою якого можна визначити відповідність звітності заздалегідь установленим нормам, правилам, показникам; завдання — деталізують головну мету аудиту, відображаючи його складові; напрями — характеризують направленість аудиторської перевірки, тобто вказують, на перевірку яких об’єктів аудитор спрямовує свої дії (система бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю тощо); вимоги — можна розуміти двояко: як умови, що їх мають обов’язково дотримуватися під час проведення аудиту, правила і вимоги до самого аудитора; як правила складання фінансової звітності клієнта; підходи — це сукупність способів та прийомів, за допомогою яких аудитор здійснює перевірку фінансової звітності, вирішує певні завдання; передумови — являють собою події, факти, інформацію, які виникають до проведення аудиту, й існують незалежно від нього.

Як бачимо, жодне з  цих понять не розкриває повністю сутності проблеми. Найчастіше в спеціальній літературі, а особливо на практиці, вживається поняття «критерії», і воно найповніше відповідає внутрішньому змісту проблеми, що розглядається. Проте це поняття більшою мірою стосується оцінки звітності як у ході перевірки її, так і, особливо на кінцевому етапі — при висловленні думки щодо неї. Але перш ніж це зробити, слід чітко визначити, за якими ознаками здійснювати оцінку.

У зв’язку з цим доцільно, на мою думку, використовувати ще одне поняття — «ознаки». Це прикмети, показники, за якими аудитор перевіряє фінансову звітність і робить висновок, чи відповідає вона встановленим вимогам.

За кожною певною ознакою  перевірки оцінка здійснюється згідно з критеріями, що відповідають їй. Тому аудиторська перевірка фінансової звітності має здійснюватись через оцінку її за певними ознаками і критеріями, що відповідають їй. Їх склад у різних авторів неоднаковий (табл. 1.2.3).

Таблиця 1.2.3.

Складові оцінки фінансової звітності

Ураховуючи особливості  розвитку ринкової економіки в Україні, Закон України «Про аудиторську діяльність», Закон України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні», а також зарубіжний досвід, на нашу думку, до ознак і критеріїв оцінки фінансової звітності слід віднести такі: повноту — перевірку відображення всіх активів і пасивів підприємства в повному обсязі. Аудитор має впевнитись, що в балансі клієнта показані всі активи і зобов’язання; оцінку — вивчення оцінки активів і пасивів протягом року згідно з прийнятою обліковою політикою (зокрема за методами оцінки), обраною підприємством на початку звітного періоду. Наприклад, аудитор перевіряє застосування методів оцінки товарно-матеріальних запасів, зокрема методу середньозваженої вартості, FIFO, LIFO тощо; фактичну наявність — контроль реального існування відображених у балансі активів і пасивів. Так, у вартість основних засобів може бути включена вартість списаних чи ліквідованих об’єктів; на балансі підприємства не повинна обліковуватися готова продукція, реалізована покупцям; належність — перевірка того, чи всі активи і пасиви, показані в балансі, належать підприємству, яке перевіряється. Іноді в складі власних основних засобів можуть бути відображені орендовані основні засоби, а в складі власних матеріальних запасів — матеріали на відповідальному зберіганні; правильність відображення — визначення правдивості, точності, об’єктивності відображення становища підприємства на дату складання фінансової звітності за затвердженими типовими формами звітності; законність — контроль дотримання підприємством при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності норм чинного законодавства і нормативних документів; визначення складу собівартості продукції; розрахунок податку на додану вартість та інші операції, що стосуються господарсько-фінансової діяльності підприємства; обережність — перевірка обов’язковості обліку дійсних витрат, реальних надходжень і витрат, що передбачаються. Перевіряючи фінансову звітність за критерієм обережності, аудитор повинен, наприклад, установити, чи створено резерв з безнадійних боргів, що передбачаються на майбутній період, а також на незавершену безнадійну судову справу тощо; постійність — перевірка дотримання обраної підприємством облікової політики, а також безперервності функціонування його. Так, перевіряючи безперервність функціонування підприємства, аудитор має впевнитись, що підприємство буде функціонувати у найближчому майбутньому; відповідність (у зарубіжній літературі «періодизація») — вивчення облікових записів та даних фінансової звітності з погляду належності до звітного періоду, що перевіряється. Так, деякі підприємства з метою поліпшення показників фінансових результатів відносять до звітного періоду реалізацію продукції, яка відбулася на початку наступного звітного періоду, або навпаки, незареєстровані заборгованості поточного року переносять на наступний рік. Подібні дії не тільки викривляють реальне фінансове становище, а й впливають на суму податків бюджету.

Такі ознаки і критерії, як точність, об’єктивність, правдивість, достовірність охоплені ознакою і критерієм «правильність відображення», межі облікового періоду — «відповідність», права й обов’язки — «належність», класифікація і пояснення статей звіту охоплюються переліченими вище критеріями.

Методи і  технічні прийоми визначені в спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі. Особливо слід відзначити ґрунтовну класифікацію їх М. Білухою. Ці методи і прийоми широко апробовані в практиці проведення ревізії, контролю, а також аудиторськими фірмами. До них належать: аналіз, синтез, спостереження, інвентаризація, контрольні заміри, експертиза, документальна перевірка тощо (табл. 1.2.4).

У міжнародних нормативах з аудиту та в зарубіжній спеціальній літературі викладено специфічні методи і прийоми аудиту, які широко застосовуються у світовій практиці, але маловідомі у нас або мають інше тлумачення і особливості застосування в аудиті. Це такі методи, як опитування, інспекція, запит, аналітичний огляд, та прийоми — вибіркова перевірка, анкетування, тестування тощо.

Таблиця 1.2.4.

Методи і прийоми оцінки фінансової звітності за встановленими ознаками і критеріями

Розглянемо стисло характерні риси перелічених методів і прийомів.  Метод опитування передбачає отримання письмової та усної інформації з питань аудиторської перевірки від працівників підприємства — його керівника, управлінців, менеджерів, головного бухгалтера та інших відповідальних осіб. Метод інспекції в зарубіжній літературі та практиці передбачає перевірку фізичної наявності матеріальних активів, необхідність їх для господарської діяльності клієнта, а також перевірку відповідних облікових записів, розрахунків тощо. Запит – це метод, котрий деякою мірою застосовується в Україні. Письмовий запит може надсилатись до банку, що обслуговує підприємство (про підтвердження залишку грошей на рахунках), або дебіторам і кредиторам тощо. Метод аналітичного огляду не зводиться лише до аналізу показників фінансової звітності підприємства, а тим більше не до традиційного аналізу через порівняння фактичних даних з даними попереднього звітного періоду чи плановими (бюджетними) показниками. Мета і завдання аналітичного огляду значно ширші. Так, аудитор визначає тенденції, перспективи діяльності підприємства-клієнта не тільки за даними його фінансової звітності, а й за результатами діяльності інших споріднених підприємств цієї галузі. І якщо багато підприємств галузі зазнали банкрутства в економічних умовах, що склалися, то не виключено, що теж саме може статись і з підприємством, що перевіряється. Прийом вибіркової перевірки в зарубіжній практиці на відміну від нашого традиційного розуміння його має іншу техніку застосування (наприклад, з сукупності дебіторської заборгованості перевіряють тільки ті суми, які перевищують визначену межу їх значення). У вітчизняній же практиці беруть на вибір певний місяць або певну частину кожного місяця. Прийом анкетування — це один із прийомів опитування. Він полягає в отриманні від службовців підприємства та третіх осіб відповідей на заздалегідь сформульовані запитання. Прийом тестування є найпоширенішим у зарубіжній практиці аудиту. У своїх робочих паперах (документах) аудитор сам дає відповіді у формі «так» або «ні» за певним переліком питань на кожному етапі аудиторської перевірки чи з кожного об’єкта аудиту. Тести аудиторського контролю досить різноманітні: незалежні, на відповідність, наскрізні, спрямовані тощо.

Виходячи з викладеного, в табл. 1.2.4 (графа 1) наведено загальний перелік методів і прийомів проведення аудиту. Але для практичної роботи аудитора їх недостатньо. Він мусить знати, які конкретні методи і прийоми доцільно застосовувати для оцінки звітності за певними ознаками та критеріями. У графах 2—10 зазначені методи і прийоми аудиту, які, на нашу думку, можуть бути застосовані під час перевірки фінансової звітності за певними ознаками та критеріями.