Облік за виплатами працівникам

- виплати  грошовими коштами, сума яких  залежатиме від майбутньої ринкової ціни акції підприємства .

     У вітчизняний бухгалтерській практиці для оцінки розміру виплат працівникам, згідно Інструкції зі статистики заробітної плати №5, застосовується показник фонду оплати праці, що складається з:

- фонду  основної заробітної плати;

- фонду  додаткової заробітної плати;

- інших  заохочувальних та компенсаційних  виплат [4].

     Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

     Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати (за сумісництво професій, роботу в понаднормовий час, роботу в святкові і неробочі дні, роботу в нічний час), надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати, передбачені чиним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань функцій.

     До  інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за весь рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсації та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми .

     Таким чином, облік виплат працівникам є дуже багатогранним процесом, що зародився ще в давні часи і знаходиться весь час у процесі розвитку. Питаннями праці, її оплати, використанням робочого часу займалася багато науковців різних бухгалтерських шкіл. Велику увагу було приділено формам документування розрахунків з оплати праці, методам нарахування виплат працівникам. Виплати працівникам – це широка система, що складається з поточних виплат, виплат по закінченні трудової діяльності, виплат при звільненні, виплат інструментами власного капіталу та інших довгострокових виплат. Для оцінки та обліку розміру виплат працівникам застосовується такий показник як фонд оплати праці.

     На  сучасному етапі розвитку економіки, термін заробітна плата наповнюється новим змістом і охоплює всі різновиди виплат (різноманітні премії, доплати, надбавки, відпускні, соціальні пільги та інші форми виплат).

     Саме  тому, в нормативних та літературних джерелах можна знайти різні трактування терміну «заробітна плата».

     Відповідно  до Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу [3].

     Зміст терміну «заробітна плата» з точки зору різних науковців:

     Адамчук В.В. заробітна плата – елемент  доходу найманого працівника, форма економічної реалізації права власності на належний йому ресурс праці

     Азрим’ян  А.Н. заробітна плата – кількість  грошей або товару, яку отримує  робітник за одиницю робочого часу [].

     Бутинець  Ф.Ф. заробітна плата – це форма розподілу фонду особистого споживання між працівниками, відповідно до частки їх участі у сукупній праці, кількості та якості затрачених ними зусиль [18].

     Маркс К. заробітна плата – оплата праці  найманих працівників, яка виражає перетворену форму вартості і ціни робочої сили [].

     Носова  С.С. заробітна плата – ціна за працю людини [].

     Пасс  Х. заробітна плата – це оплата найманого працівника за використання його праці як фактора виробництва [25].

     Таким чином, можна сформулювати наступні положення, які у сукупності розкривають сутність заробітної плати:

     - заробітна плата – це економічна  категорія, що відображає відносини між власником підприємства і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості;

     - заробітна плата – це елемент  ринку праці, що виступає як  ціна, за яку найманий працівник продає свою робочу силу;

     - для найманого працівника заробітна  плата – це його трудовий  дохід, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці;

     - для підприємства заробітна плата – це елемент витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, та водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

     Сутність  та значення будь-яка економічна категорія  розкриває через свої функції. Якщо ж говорити про заробітну плату, то суспільством на неї покладено визначні функції, щодо розвитку та вдосконалення робочої сили людини – відтворювальну, стимулюючу та регулюючу. Характеристика кожної з функцій схематично зображена в додатку А.

     Основними елементами організації розрахунків  з оплати праці, згідно з Кодексом законів про працю України, є: нормування праці, тарифна система, форми та системи оплати праці.

     Нормування  праці дає змогу встановлювати  науково обґрунтовані затрати праці та її результати – норми часу, виробітку, чисельності, обслуговування, нормовані завдання. Тарифна система оплати праці – це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці [1].

     Форми та системи оплати праці визначають порядок нарахування і виплати заробітної плати, встановлюють тісний зв'язок заробітку працівників з кількісними та якісними результатами їхньої праці. Відомі й широко випробувані світовою практикою дві форми заробітної плати: погодинна й відрядна.

     Ткаченко  Н.М. виділяє такі системи погодинної форми оплати праці, як: проста погодинна та погодинно-преміальна, а до відрядної включає: пряму відрядну, прогресивно-відрядну, акордну, відрядно-преміальну.      Системи відрядної форми можуть мати як індивідуальний так і бригадний характер [35, С.437].

     Якщо  ж звернутися до Лишиленка О.В., то він окрім вище вказаних видів відрядної форми оплати праці, виділяє ще й акордно-преміальну, а такий вчений як Бутинець Ф.Ф., об’єднує всі вище зазначені системи відрядної форми оплати праці додаючи бригадну, що наведено на рисунку

     1.3 [18, С.369].

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рисунок 1.3 – Форми та системи оплати праці

     Погодинна заробітна плата — форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинна оплати праці — проста погодинна та погодинно-преміальна.

     При простій погодинній оплаті праці заробітна плата працівника має пряму залежність від встановленого для відповідного виду праці тарифної ставки та кількості відпрацьованого робочого часу. Застосування погодинно-преміальної оплати праці передбачає отримання працівником окрім тарифного заробітку премії за досягнення кращих результатів.

     Відрядна  форма виражає пряму залежність заробітку від кількості та якості виробленої продукції. При відрядно-преміальній системі оплати праці, окрім оплати за звичайними розцінками, здійснюється ще й преміювання працівників за перевиконання завдання, поліпшення якості продукції. Щодо відрядно-прогресивної системи, то при перевиконанні завдання понад установлену норму, на підприємстві можуть використовуватися прогресивно

     Преміальна зростаючі розцінки. Застосування бригадної оплати праці базується на тому, що заробітна плата робітника бригади залежить від результату всього колективу, а премії розраховуються відповідно до коефіцієнта трудової участі. При акордній системі – заробіток працівників встановлюється не за кожною окремою операцією, а за весь комплекс робіт [22, С.273].

     Таким чином, заробітна плата як економічна категорія належить до числа найскладніших категорії, тому що вона є основним джерелом грошових доходів працівників і її величина здебільшого характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства та спонукає працівників підвищувати ефективність виробництва, а отже, безпосередньо впливає на темпи й масштаби економічного розвитку країни. Основними елементами організації розрахунків з оплати праці є: нормування праці, тарифна система, форми та системи оплати праці. 

2.Економіко-правовий  аналіз нормативної  бази та огляд  спеціальної літератури. 

     Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

     Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

     Розміри, порядок нарахування і виплати  заробітної плати регулюється чинним законодавством України, відповідними указами і постановами, галузевими інструкціями: Кодексом законів України  про працю у редакції закону №357/96ВР від 10.09.96 р. із змінами і доповненнями, Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. №108/95-ВР зі змінами і доповненнями; Інструкцією зі статистики заробітної плати; Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-ІV р. (зі змінами та доповненнями); Законом України «Про відпустки» від 15.11.96 p. №504/96 (зі змінами та доповненнями).

     Нарахування, виплата та облік оплати праці мають проводити згідно з чинним законодавством нормативними та інструктивними матеріалами, які регулюють трудові відносини.

     Законом України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому  виразі, яку власник або уповноважений  ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу .

     Даний закон визначає економічні правові  та організаційні принципи оплати праці  працівників, які перебувають у  трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності і господарювання, а також з громадянами і спрямований на забезпечення відтворювальної й стимулюючої функцій заробітної плати.

     Згідно  статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати  включає: основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

     Згідно  зі статтею 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання  оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом:

         - встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, зокрема оплата праці в святкові дні, надурочних робіт, простоїв не з вини працівника, нарахування компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та інші;

     - встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній та комунальній власності;

         - встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

         - регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів;

         - оподаткування доходів працівників.  

     Локальне  і індивідуально-договірне регулювання  оплати праці працівників підприємств  здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. №3356-XII (зі змінами та доповненнями).

     Форми і системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку  в залежності від кількості та якості праці та її результатів.

Обираючи  певну форму заробітної плати  і конкретну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивністю  та якістю праці конкретних працівників. Форми оплати праці будуть ефективними  лише в тому разі, якщо вони відповідають організаційно-технічним умовам виробництва. Вибираючи форму оплати праці для певної категорії працівників, необхідно враховувати конкретні умови їхньої праці, специфіку виробництва. Основними умовами застосування тієї чи іншої форми заробітної плати є рівень технічної озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей, стан нормування праці тощо.