Облік основних засобів

    Пояснення терміна ”операційний цикл” у П(С)БО 7 не наведено. Проте у п. 4 П(С)БО 2 ”Баланс” зазначено, що операційний цикл – це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Таке визначення не повністю підходить, оскільки треба вимірювати очікуваний термін ворисного використання (експлуатації), а не вести відлік з моменту придбання запасів. Таким чином, П(С)БО 7 доцільно було б доповнити визначенням цього терміна й методикаи його використання. Адже підприємство може придбати активи у вигляді обладнання, інструменту, інвентарю і навіть будівлі, утримувати їх і навіть не використовувати деякий час. До моменту введення їх в експлуатацію вони обліковуватимуться в Балансі в рядку ”Незавершене будівництво”, а не на складі основних засобів. Звідси випливає, що у визначення основних засобів необхідно ввести доповнення такого змісту: основні засоби – це введені в експлуатацію матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам чи для здійснення адміністративних і соціально – культурних функій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше ніж один рік або операційний цикл, якщо він більший за один рік.

    Потреба у внесенні коректив такого змісту зумовлена тим, що амортизація основних засобів починає нараховуватися в бухгалтерському обліку з наступного місяця після введення їх в експлуатацію. Хоча, знову ж таки, в П(С)БО 7 такої чіткості немає. У п. 29 стандарту зазначено, що ”нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт став придатним для корисного використання”. Однак придатним для користного використання може бути й обладнання, яке не потребує монтажу і зберігається на складі, а також інші види капітальних інвестицій. Таке визначення може спричинити формування неправильної думки на практиці стосовно того, що по капітальних інвестиціях теж можна нараховувати амортизацію. У зв’язку із зазначеним передостанній абзац п. 29 П(С)БО 7 треба викласти в такій редакції: ” Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт було введено в експлуатацію”.

    Важливу роль при амортизації основних засобів  відіграє вибір методу нарахування  амортизації [5].

    Найбільший  вплив на вибір методу нарахування  амортизації у практичній діяльності справляють такі фактори:

1. простота/складність методу та можливість його застосування;
2. вплив на собівартість продукції й вартість засобів у звітності;
3. кваліфікація працівника, уповноваженого вирішувати це питання;
4. наявність корпоративної політики у сфері нарахування зносу.

    Не  уснує єдиної думки щодо найкориснішого або найдоцільнішого з методів. Тому в питання вибору методу нарахування амортизації пропонуємо виходити з двох позицій:

    1.  принцип обачності;

    2. очікуваний спосіб отримання  економічних вигід від використання  об’єктів.

    Принцип обачності. Найбільше принципу обачності  відповідає метод зменшення залишкової вартості, який дає найбільшу суму амортизації в перші роки використання об’єкта. За ним ідуть метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод. За рівномірного випуску продукції показники виробничого методу наближаються до прямолінійного. У перші роки використання такий самий результат дає податковий метод.

    Очікуваний  спобів отримання економічних вигід  від використання об’єктів. Як свідчить практика, при виборі методу амортизації часто відбувається нехтування цим критерієм. Доцільним вважаємо законодавче закріплення запропонованого алгоритму вибору амортизації залежно від типу основного засобу.

    Запропонований  алгоритм може застосовуватись практично  на всіх підприємствах, крім сільськогосподарських. В основу покладено умовних поділ основних засобі на два типи:

1. безпосередньо зайняті у виробництві, допоміжні та обслуговуючі (рахунки обліку 104, 105, 106);
2. інші основні засоби, які переважно становлять інфраструктуру підприємства (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109).

    Стосовно  першого типу об’єктів, то для всіх основних засобів, щодо яких є можливість достовірно та з мінімальними витратами визначити обсяг виробленої продукції, застосовується виробничий метод. Для транспортних засобів цей метод пропонується в обов’язковому порядку. Якщо ж визначити фактичну потужність важко або неможливо, то застосовується один з так званих прискорених методів, що сприятиме швидкому поверненню капітальних вкладень. Для цього всі засоби першого типу згруповано в три класи, в осному яких покладено швидкість зносу (насамперед, морального) та характер застосування. До першого класу зараховують високотехнологічні об’єкти – ЕОМ, периферійну техніку, інформаційні системи – та пропонують використовувати метод зменшення залишкової вартості, який показує найшвидшу динаміку амортизації. До другого класу зараховують основну масу виробничих об’єктів – різноманітні машини та устаткування, верстати, двигуни, пристрої – із застосуванням методу прискореного зменшення залишкової вартості, який за обсягами нарахованої амортизації показує усереднений результат серед трьох прискорених методів. Третій клас становлять допоміжні об’єкти – інструменти, прилади, офісне обладнання – з використанням кумулятивного методу.

    До  другого типу основних засобів (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109) зараховано специфічні об’єкти, які можуть не брати безпосередньої участі у виробничому процесі, їх фактичну потужність важко визначити, та вони не становлять питому частину, основних засобів на підприємствах (крім сільськогосподарських). До цієї групи пропонуємо застосувати прямолінійний метод. Наступним моментом, який суттєво впливає на велечину нарахованої амортизації, є визначення строку корисного використання.

    Надана  свобода в цьому питанні призводить до того, що для однакового об’єкта на різних підприємствах такий строк може суттєво відрізнятись. Дослідження процесу нарахування амортизації в інших країнах свідчить, що прогресивним підходом є законодавчий поділ основних засобів на групи із встановленням строків корисного використання. 

    Іншим ключовим моментом є визначення ліквідаційної  вартості основних засобів. Відсутність  загальноприйнятої методики призвела да того, що цей показник оцінюється навмання і не грунтується на яких-небудь наукових засадах.

    Виходячи  з визначення ліквідаційної вартості, її можна розрахувати за формулою:

    Л = (М * Ц - В) * (І/100) n,

    де  Л - ліквідаційна вартість;

    М – кількість отриманих матеріальних цінностей від ліквідації об’єкта;

    Ц – ціна за 1 отриманих від ліквідації матеріальних цінностей;

    В – витрати, пов’язані з продажем/ліквідацією;

    І – середній річний індекс споживчих  цін протягом n років;

    n – кількість років корисного  використання об’єкта.

    Зрозуміло, що індекс споживчих цін майбутніх  років можна взяли лише прогнозний або скористатись усередненим показником за декілька останніх років. Але за умов високих темпів інфляції може скластись ситуація, коли розрахункова ліквідаційна вартість перевищить превісну. Тому неприпустимо зіставляти ліквідаційну (як майбутню) та первісну вартості при розрахунку амортизації.

    Пропонуємо  внести зміни до визначення ліквідаційної  вартості, виклавшо його в такій  редакції: ліквідаційна вартість –  теперішня (поточна) сума коштів або  вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання, за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

    Ліквідаційну  вартість доцільно розраховувати лише для об’єктів, що знаходяться на рахунках 103, 104, 105 та мають у своїй структурі однорідну складову. Для всіх інших пропонуємо встановлювати ліквідаційну вартість у розмірі 1 гривня (це пояснюється тим, що для розвитку амортизаціїї методом зменшення залишкової вартості обов’язково потрібна ліквідаційна вартість, більша за 0).

    Наведені  рекомендації дають змогу встановити єдині підходи до нарахування амортизації на вcіх підприємствах та підвищити якість облікової інформації [11].

    Первинна  облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засоів відображається в численних спеціалізовних регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування докумонтообігу і забезпечення необхідними видами бланків.

    Проте сам факт складання акта і відкриття  інвентарних карток свідчить про  позитивний висновок комісії, адже при  невідповідності технічним умовам об’єкт прийманню не підлягає й інвентарна картка не виписується. Таким чином, доповнивши інвентарну картку підписами членів комісії, можна скоротити форму ОЗ-1. А якщо ввести в неї ще й підписи здавача та одержувача, то при внутрішньому переміщення об’єктів можна скоротити форму ОЗ-2. Доповнення інвентарної картки підписами комісії з упровадження основних засобів після ремонту, реконструкції, модернізації, а також графою для відображення змін після таких операцій дає змогу скоротити форму ОЗ-3 [11].

    Здійснивши  ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу ”Інвентарна картка – акт обліку руху основних засобів”, що сприятиме не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів. Крім того, це дасть змогу одночасно вести облік стану об’єктів і документувати їх  рух, починаючи з включення до складу основних засобів і завершуючи списанням їх з балансу підприємства.

    З метою вдосконалення обліку у  визначення основних засобів, яке наведене в П(С)БО  7, у статті запропоновано внести доповнення такого змісту: основні засоби – це введені в експлуатацію матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам чи для здійснення адміністративних і соціально – культурних функій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше ніж один рік або операційний цикл, якщо він більший за один рік [9].

    У процесі амортизації важливу  роль відіграє правильний вибір методу нарахування. Так, з метою полегшення процесу було запропоновано алгоритм вибору амортизації залежно від типу основного засобу, в основу якого покладено умовний поділ основних засобі на два типи:

    1.  безпосередньо зайняті у виробництві,  допоміжні та обслуговуючі (рахунки обліку 104, 105, 106);

    2. інші основні засоби, які переважно  становлять інфраструктуру підприємства (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109).

    Іншим ключовим моментом є визначення ліквідаційної  вартості основних засобів. Пропонуємо внести зміни до визначення ліквідаційної вартості, виклавши його в такій редакції: ліквідаційна вартість – теперішня (поточна) сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

    Первинна  облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реківзити яких тотожні. Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу ”Інвентарна картка – акт обліку руху основних засобів”, що сприятиме не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів. Крім того, це дасть змогу одночасно вести облік стану об’єктів і документувати їх  рух, починаючи з включення до складу основних засобів і завершуючи списанням їх з балансу підприємства [3].

    Виконавши дану курсову роботу можна зробити  наступні висновки.

    Для задоволення потреб соціально-культурної сфери і наукового прогресу держава  щорічно виділяє з бюджету величезні фінансові ресурси, витрачає значні обсяги матеріальних цінностей. І важливо, щоб ці ресурси та цінності використовувались на місцях з максимальним ефектом, і при цьому повністю задовольнялися потреби українського народу в культурному розвитку, освіті, медичному обслуговуванні, забезпечувалися всі інші соціальні потреби суспільства та вміло використовувався науковий потенціал.