Після надання кредиту
банк стає власником цінних
паперів на термін дії застави.
Дивіденди, що надходять по
акціях, зараховуються на рахунок
клієнта.
Після закінчення строку
застави і за відсутності претензій
до позичальника банк переоформляє
заставні документи і повертає
йому цінні папери.
Якщо позичальник неспроможний
погасити борг, банк-кредитор може
продати цінні папери на фондовій
біржі. Одержана сума від реалізації
заставних цінних паперів спрямовується
на погашення кредиту, а якщо
виторг переважає суму заборгованості,
різниця спрямовується на поточний
рахунок клієнта.
При наданні позички її
розмір установлюється в певному
проценті від заставної вартості
цінних паперів. Цей процент
визначається ступенем ризику
для банку за кожним цінним
папером, що є забезпеченням
кредиту. Зокрема, обсяг позики,
що надається під заставу державних
цінних паперів, установлюється
в розмірі 90% від їхньої заставної
вартості; під банківські акції,
зареєстровані на фондовій біржі,
він може коливатися на рівні
70—80% вартості акцій, а під котирувані
цінні папери підприємницьких структур
— на рівні 60—70% їх заставної ціни.
Надавши позику під цінні
папери, банк періодично перевіряє
клієнта з метою з’ясування
його фінансового стану, а також
спостерігає за фінансовим станом
емітентів і ринковою вартістю
застави.
Крім того, банк повинен
впевнитися в тому, що одержані
клієнтом кошти використані на
виробничі потреби, а не для
купівлі нових цінних паперів.
Ця умова спрямована на обмеження
біржової спекуляції позичальників
і зниження ризику банкрутства
клієнтів.
Комерційні банки використовують
таку форму економічних відносин
з клієнтами, як контокорентний
кредит. Він надається в національній
або іноземній валюті відповідно
до потреб клієнта в обсязі,
який не перевищує встановлений
ліміт. Для цього клієнту відкривається
контокорентний рахунок (поточний
рахунок з овердрафтом). На ньому
щоденно відбиваються всі платежі
клієнта і надходження на його
адресу коштів.
Оскільки суми платежів
і надходжень, як правило, не
збігаються, на поточному рахунку
виникає або дебетове, або кредитове
сальдо (залишок). Дебетове сальдо (овердрафт)
свідчить про нестачу у клієнта
власних коштів для забезпечення
поточних платежів, і він мусить
домовлятися з банком про надання
контокорентного кредиту. Кредитове
сальдо означає, що клієнт має
на поточному рахунку певну
суму власних коштів.
Контокорентний рахунок
відкривається клієнтам, з якими
банк має тривалі й міцні
відносини і які відчувають
регулярну потребу в банківському
кредиті. Цей рахунок насамперед
застосовується для підприємств
з високою кредитною репутацією.
Контокорентний кредит використовується
тільки для фінансування поточного
виробництва й обігу і не
спрямовується на фінансування
інвестицій. Процес кредитування
оформляється кредитною угодою
між банком і клієнтом. Наявність
дебетового сальдо на контокорентному
рахунку означає, що банк видав
клієнту кредит.
За користування контокорентним
кредитом банк стягує з клієнта
плату, яка складається з процентів,
нарахованих на дебетові залишки
контокорентного рахунку, і комісійних
платежів (оборотної комісії).
Плата за користування
контокорентним кредитом є найбільшою
у банківській практиці, оскільки
цей кредит пов’язаний з підвищеним
ризиком для банку і є дуже
зручним для клієнта. Він забезпечує
останньому можливості оперативно
користуватися правом залучення
банківських коштів для врівноваження
зобов’язань і вимог.
Кожному клієнту банк
встановлює ліміт кредитування
за контокорентним рахунком, який
обмежує розмір дебетового сальдо,
що може виникнути на певну
дату.
Можуть виникати ситуації,
коли встановленого банком ліміту
недостатньо для покриття від’ємного
сальдо між вимогами і зобов’язаннями
клієнта. У цьому разі банк
без укладання додаткової кредитної
угоди може дозволити своїм
найнадійнішим клієнтам невелике
короткострокове збільшення ліміту кредитування.
Якщо від’ємне сальдо (овердрафт) за контокорентним
рахунком часто перевищує ліміт, то банк
з’ясовує причини відхилень і за необхідності
укладає з позичальником нову кредитну
угоду.
Користування контокорентним
кредитом не виключає можливості
оформлення клієнтам у банку
інших кредитів, якщо очікується
тимчасове збільшення потреби
в позичкових коштах порівняно
з установленим лімітом за
контокорентним рахунком.
Контокорентний кредит надається,
як правило, під забезпечення,
але клієнтам, які мають бездоганну
репутацію, він може надаватися
і без забезпечення, тобто у
вигляді бланкового. У цьому випадку
банк може вимагати від позичальника
виконання спеціальних умов. Зокрема,
це може бути відмова клієнта
від продажу певного виду майна,
яке може слугувати заставою
за кредитом.
В угоді на використання
клієнтом контокорентного кредиту
банк має право для захисту
своїх інтересів передбачати
право закриття контокорентного
рахунку без попередження клієнта.
Тому контокорентний кредит належить
до позичок до запитання. Його
погашення здійснюється шляхом
спрямування на рахунок поточних
надходжень коштів на користь
клієнта.
Споживчі кредити є одним
із видів банківських кредитів.
Вони надаються виключно в
національній валюті фізичним
особам — громадянам України.
Найбільшого поширення кредитування
споживчих потреб населення набуло
в установах Ощадного банку
України. Установи цього банку
надають населенню короткострокові
й довгострокові споживчі кредити.
Короткострокові кредити
надаються громадянам на строк
до одного року на такі споживчі
цілі:
— придбання товарів широкого вжитку
і тривалого користування і транспортних
засобів;
— нагальні потреби (лікування, навчання,
весілля, народження дитини, непередбачені
обставини тощо).
Об’єктами довгострокового
кредитування є:
а) будівництво:
— індивідуальних житлових будинків
з надвірними будівлями;
— будинків у сільській місцевості,
що не є основним житлом, і будинків
дачного типу та благоустрій садових
ділянок;
— надвірних будівель для утримання
худоби та зберігання сільгосппродуктів,
літніх кухонь, теплиць, майстерень, накриттів
тощо;
— гаражів;
б) купівля;
— індивідуальних житлових будинків
з надвірними будівлями;
— квартир у житлових будинках;
— будинків дачного типу та будинків
у сільській місцевості, що не є
основним житлом;
— гаражів;
в) реконструкція та капітальний
ремонт:
— індивідуальних житлових будинків,
приєднання їх до інженерних мереж, придбання
обладнання для інженерного благоустрою
будинку;
— квартир;
— будинків дачного типу і будинків
у сільській місцевості, що не є
основним житлом;
г) поточні потреби (придбання
товарів тривалого користування,
меблів, транспортних засобів, побутової
техніки та ін.).
Термін користування довгостроковим
кредитом установлюється залежно
від об’єкта кредитування, розміру
позички та фінансового стану
позичальника. При цьому термін
користування кредитом, одержаним
на будівництво та купівлю
житла, не повинен перевищувати
10 років, а за іншими видами
кредитів — 5 років.
Розміри споживчих кредитів
обмежуються:
— граничними розмірами, встановленими
Ощадним банком для конкретного
виду кредиту;
— платоспроможністю (кредитоспроможністю)
позичальника;
— вартістю заставленого майна та
цінних паперів, що можуть бути надані
позичальником як забезпечення повернення
боргу.
Кредити під заставу нових
товарів не повинні перевищувати
60% їх оціночної вартості; старих
товарів — 30; цінних паперів,
емітованих Ощадним банком, —
90; житлових будинків та квартир
— 60; виробничих приміщень —
40; товарів в обороті або переробленні
та легкових автомобілів —
50%.
Особливістю кредитування
громадян на вищеозначені цілі
є встановлення установою банку
граничних строків освоєння кредитів.
Так, на будівництво індивідуальних
будинків строк освоєння позички
має бути не більшим двох
років з дня її отримання;
на будівництво садово-дачних
будиночків і будинків у сільській
місцевості, що не є основним
житлом, — не більшим одного
року; на реконструкцію і капітальний
ремонт будівель — не більшим
шести місяців; на купівлю житла
і гаражів — не більшим двох
місяців.
Обов’язковою умовою надання
довгострокового споживчого кредиту
є страхування об’єктів кредитування
на користь банку протягом
усього періоду користування
позикою.
Видача кредиту здійснюється
у безготівковій формі шляхом:
— оплати розрахункових документів
за матеріали, конструкції, обладнання,
надані послуги, виконані роботи;
— зарахування коштів на поточний
рахунок позичальника (при будівництві
власними силами) на підставі розрахунку
готовності об’єкта кредитування;
— перерахування коштів на поточний
рахунок продавця квартири, житлового
будинку чи гаража.
В окремих випадках позичка
може надаватися готівкою з
правом контролю за цільовим
використанням коштів.
Для отримання кредиту
позичальник подає до установи
банку такі документи:
— заяву;
— паспорт;
— довідку про присвоєння ідентифікаційного
коду;
— анкету позичальника;
— довідки з місця постійної
роботи і про доходи;
— документи, що підтверджують право
власності на майно позичальника;
— письмовий розрахунок погашення
кредиту (економічне обгрунтування).
У разі отримання довгострокового
кредиту, крім зазначених документів,
позичальник додатково подає
залежно від об’єкта кредитування
такі довідки: про відведення
земельної ділянки під будівництво;
про власність на будинок; про
балансову вартість квартири; про
право власності на квартиру;
про членство позичальника в
садівницькому товаристві та
ін.
Кредитування здійснюється
на підставі укладання між
установою банку і позичальником
кредитної угоди й угоди про
заставу.
Погашення кредиту здійснюється
у строки, передбачені кредитним
договором щомісячно, рівними
частинами, починаючи з наступного
місяця після його одержання,
але не пізніше 30 днів з дня
підписання кредитної угоди.
Довгостроковий кредит починають
погашати після закінчення встановленого
терміну його освоєння.
Однією з форм споживчого
кредитування є кредитна картка.
Вона являє собою пластинку
з ідентифікатором власника (володаря),
виготовлену з матеріалу, який
важко підробити. Картки емітуються
банками і видаються клієнтам,
як правило, безкоштовно, або
за невелику щорічну плату.
Умовою їх одержання є платоспроможність
клієнта. По кожній картці встановлюється
ліміт кредитування.
Власника кредитної картки
обслуговує банк, який її видав,
і торговельна організація. Для
останньої кредитна картка слугує
гарантією відкриття покупцеві
кредиту в банку. Обслуговування
клієнта за допомогою кредитної
картки здійснюється за такою
схемою. Торговельні організації
передають у банк, який видав
кредитну картку, рахунки за товари,
продані власнику карток. Банк
їх сплачує, тобто перераховує
кошти на поточний рахунок
торговельної організації. За
цю послугу стягується плата
у вигляді комісії від вартості
сплачених рахунків. Паралельно
торговельна організація щомісячно
передає власнику картки рахунки
за куплені протягом місяця
товари. Протягом певного строку
(звичайно 25 діб) рахунки можуть
бути сплачені безпроцентно, а
пізніше — конвертуються в
позичку. Отже, виникають зобов’язання
власника кредитної карточки
перед банком. Позичка повинна
періодично погашатися клієнтом,
тому що при непогашенні боргу
вичерпується ліміт кредитування.
Цей ліміт може бути збільшеним
або скороченим залежно від
регулярності погашення клієнтом
заборгованості банку.
Від операцій з кредитними
картками банк отримує дохід,
який складається з:
— комісії, яка стягується з торговельної
організації при сплаті рахунків
за відпущені власнику кредитної
картки товари;
— щорічної плати клієнтів за кредитні
картки (якщо вона стягується);
— процентів за кредит, що надається
власникам карток у межах ліміту
кредитування.
Іпотечний кредит — довгострокові
позички, що надаються банками
під заставу нерухомості —
землі і будівель виробничого
й житлового призначення. В
основу цього кредиту покладена
іпотека, що в перекладі з
грецької мови означає застава,
причому не будь-якого майна,
а саме нерухомого (здебільшого
будівель і землі).