Облік кредитів банку

   За вимогою кредитора  стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи  кредитування, зокрема цільовий  характер, строковість, або не  виконує умови кредитної угоди  щодо звітності та іншої обов’язкової  інформації, що має надаватися  банку.

   З регресією платежів  повертаються кредити, які видані  під гарантію, поручительство або  інше боргове зобов’язання третьої  особи.

   За строком повернення банківські позички поділяються на:

— строкові;

— до запитання;

— прострочені;

— відстрочені (пролонговані).

   Строкові позички надаються  банком на строк, зафіксований  у кредитній угоді. До строкових  належить переважна більшість  банківських кредитів.

   Позички до запитання,  або безстрокові, надаються банками  на невизначений строк. Клієнт  зобов’язаний повернути таку  позичку за першою вимогою  банку. Якщо ж банк не вимагає  повернення, то позичка сплачується  на розсуд клієнта.

   Простроченими вважаються  позички, за якими закінчилися  строки повернення, встановлені  в кредитних угодах між банком  і позичальником, а кошти банку  не повернені. Такі позички  враховуються на окремому рахунку,  і за ними клієнт мусить  сплачувати підвищену процентну  плату.

   Відстрочені, або пролонговані, — це такі позички, за якими  банком перенесені строки повернення  на пізніший час. Для цього  необхідне обгрунтоване клопотання  позичальника. Пролонгація позички  оформляється додатковою кредитною  угодою і супроводжується встановленням  вищої процентної ставки.

   За характером визначення процента банківські позички бувають:

— з фіксованою процентною ставкою;

— з плаваючою процентною ставкою.

   Фіксована процентна ставка  застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна  стабільній економіці та короткостроковим  кредитам.

   Плаваюча процентна ставка  є засобом зменшення ризику  банківських втрат в умовах  нестабільної економіки, значних  темпів інфляції і при довгостроковому  кредитуванні. У цих ситуаціях  відповідно до кредитної угоди  процентна ставка періодично  переглядається і прив’язується,  як правило, до облікової ставки  центрального банку з урахуванням  ситуації на кредитному ринку.

   За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

— з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний  кредит);

— з виплатою процента одночасно  з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

   За переважною більшістю  банківських кредитів процент  сплачується через певний час  після видачі (як правило, через  місяць). Це — звичайні позички.  На відміну від них надання  дисконтного кредиту передбачає  утримання процента (дисконту) одночасно  з видачею позички. Прикладом  такого кредиту є обліковий  кредит, який надається шляхом  купівлі банком переказних векселів  у клієнтів-векселедержателів.

   За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

— надаються одним банком;

— є синдикованими (або консорціальними);

— є паралельними.

   Найпоширенішими є позички,  які надаються одним банком.

   Синдиковані позички надаються  банківським консорціумом, в якому  один з банків виконує роль  менеджера, збирає з банків-учасників  необхідну для клієнта суму  ресурсів, складає з позичальником  кредитну угоду і надає позичку.  Банк-менеджер розподіляє також  процентний дохід від кредитної  операції між банками — учасниками  консорціуму. За операції, що пов’язані  з таким кредитуванням, банк-менеджер  отримує відповідну грошову винагороду.

   Паралельні позички передбачають  участь у їх наданні декількох  банків, але кожний банк окремо  оформляє кредит клієнту на  однакових погоджених умовах.

   Розрізняють також кредити за критеріями суб’єктного й об’єктного призначення.

   До кредитів суб’єктного  призначення належать позички:

— торговельно-промисловим підприємцям;

— сільськогосподарським підприємцям;

— міжбанківські;

— небанківським фінансово-кредитним  установам;

— органам влади.

   Серед позичок об’єктного  призначення розрізняють кредити:

— іпотечний;

— споживчий;

— контокорентний;

— під цінні папери;

— пов’язані з вексельним обігом.

   До банківських послуг, що  мають кредитний характер, належать:

— акцептний кредит;

— авальний кредит;

— обліковий кредит;

— факторинг;

— форфейтинг.

Принципи й умови кредитування

   Важливе значення для  ефективної організації кредитних  відносин між банками і клієнтами  мають принципи банківського  кредитування. Банківське кредитування  здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий  характер, забезпеченість та платність  кредиту.

   Принцип строковості повернення  означає, що позичка має бути  повернена позичальником банку  в заздалегідь обумовлений строк,  тобто він конкретизує повернення  кредиту в певний час.

   Від дотримання принципу  строковості повернення кредиту  залежить можливість надання  нових позичок, оскільки одним  із ресурсів кредитування є  повернені позички. Порушення  цього принципу кредитування  призводить до перетворення строкової  заборгованості за позичками  у прострочену. При порушенні  строків повернення і наявності  прострочених позичок нові кредити,  як правило, не надаються.

   Цільовий характер кредитування  припускає вкладання позичкових  коштів у конкретні господарські  процеси, проекти, заходи. Кредит  надається позичальнику, як правило,  на конкретну ціль, а не тому  що у нього виникла нагальна  потреба в коштах. Від дотримання  цього принципу багато в чому  залежить своєчасність повернення  позички, тому що тільки реалізація  цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові  кошти для погашення боргу.

   Принцип забезпеченості  позичок має захистити інтереси  банку і не допустити збитків  від неповернення боргу внаслідок  неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості  за позичками, яка відображається  в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари  або цінні папери), яке враховується  в активі його балансу, або  зобов’язання третьої особи погасити  борг банку (гарантії, поручительства  тощо).

   Деякі кредити можуть  надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою  згоду.

   Відсутність забезпечення  може бути викликана як об’єктивними  причинами, коли економічна природа  кредиту не передбачає вкладення  коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату  заробітної плати, на виставлення  акредитивів тощо), так і суб’єктивними,  коли банк іде на це свідомо,  страхуючи свій підвищений ризик  високими позичковими процентами.

   У процесі кредитування  клієнтів банк вимагає не тільки  повернення одержаної позички,  а й сплати процента за користування  нею. В умовах ринкових відносин  процент є об’єктивним супутником  кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція —  це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.

   Здійснення кредитних операцій  комерційних банків має відповідати  певним вимогам і умовам.

   Кредити видаються тільки  в межах наявних ресурсів, що  є в розпорядженні банку. Про  кожний випадок надання позичальнику  кредиту в розмірі, що перевищує  10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити  Національний банк України. Сукупна  заборгованість за кредитами,  врахованими векселями та 100% суми  позабалансових зобов’язань, виданих  одному позичальнику, не може  перевищувати 25% власних коштів комерційного  банку.

   Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх  позичальників, з урахуванням  100% позабалансових зобов’язань  банку, не може перевищувати  восьмикратного розміру власних  коштів банку.

   Кредитування позичальників  має здійснюватися з додержанням  комерційним банком економічних  нормативів регулювання банківської  діяльності та вимог НБУ щодо  формування обов’язкових, страхових  і резервних фондів.

   Позички надаються всім  суб’єктам господарювання незалежно  від форми власності за умови,  що позичальник є юридичною  особою, зареєстрованою як суб’єкт  підприємництва, або фізичною особою.

   Рішення про надання кредиту  приймаються колегіально (кредитним  комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.

   Кредитування здійснюється  в межах параметрів, визначених  політикою банку, які включають:  пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру  кредитного портфеля; граничні розміри  кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового  стану та кредитоспроможності  позичальника; рівень процентної  ставки тощо.

   Кредити надаються тільки  на комерційних засадах з додержанням  таких умов:

— оцінки установою банку кредитоспроможності  позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

— кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

— позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою  власного капіталу.

   Банки можуть надавати  бланкові кредити (незабезпечені  майном та іншими формами), але  тільки в межах власних коштів  і лише клієнтам зі стійким  фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

   Банки не можуть надавати  кредити: на покриття збитків  господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення  статутного фонду клієнта; на  внесення клієнтом платежів у  бюджет і позабюджетні фонди  (за винятком кредитування по  контокорентному рахунку); підприємствам,  проти яких порушено справу  про банкрутство; підприємствам,  у контрактах яких не передбачено  страхування можливих втрат від  непоставок товарно-матеріальних  цінностей; підприємствам, які  мають прострочену заборгованість  за раніше отриманими позичками  і несплаченими процентами.

   Для одержання кредиту  позичальник звертається до банку  з кредитною заявкою, до складу  якої входить певний пакет  документів. Склад необхідних документів  залежить від характеру кредитної  операції, і для різних клієнтів  він може бути різним.

   Кредити надаються на  підставі укладеної між банком  і позичальником кредитної угоди  (договору). До укладання кредитного  договору банк повинен ретельно  проаналізувати кредитоспроможність  позичальника, здійснити експертизу  проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для  банку та структуру майбутньої  позички (сума, строк, процентна  ставка тощо).

   У кредитному договорі  передбачаються: мета, сума, строк, порядок,  форма видачі і погашення кредиту,  форма забезпечення зобов’язань  позичальника, процентна ставка, порядок  і форма сплати процентів й  основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо  надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків  та інших документів, необхідних  для кредитування, періодичність  їх подання банку, можливість  проведення банком перевірок  на місці, наявності і стану  зберігання заставного майна  тощо. Зміст кредитного договору  визначається сторонами залежно  від конкретної кредитної операції.

   При виникненні у позичальника  тимчасових фінансових труднощів  з об’єктивних причин та неможливості  у зв’язку з цим погашення  кредиту у строк, установлений  кредитним договором, банк може  в окремих випадках надати  позичальнику відстрочку (пролонгацію)  погашення боргу зі зміною  кінцевого строку погашення кредиту.  Пролонгація кредиту оформляється  додатковою угодою до кредитного  договору.

   Банківське кредитування  здійснюється із застосуванням  таких позичкових рахунків: простий,  спеціальний, контокорентний.

   Банк здійснює контроль  за виконанням позичальниками  умов кредитного договору, цільовим  використанням кредиту, своєчасним  і повним його погашенням і  сплатою процентів за ним. При  виникненні певних порушень умов  кредитного договору з боку  позичальника банк має право  застосовувати економічні і правові  санкції.

   У разі погіршення економічного  стану позичальника використання  ним кредиту не за цільовим  призначенням, ухилення від контролю  банку, надання недостовірної  звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а також у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред’явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у тому числі шляхом спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

   Якщо виявлені факти використання  кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково  розірвати кредитний договір,  що є підставою для стягнення  всіх коштів у межах зобов’язань  позичальника за кредитним договором.