Облік кредитів банку

1.Вступ

При переході вітчизняної економіки у ринкову стадію свого розвитку змінилися форми ведення господарської діяльності . Господарюючому об’єкту надані широкі права і можливості і реалізації своїх інтересів, виборі способів організації  виробництва збуту продукції . При цьому підприємство виходить із власних фінансових можливостей з урахуванням багатьох факторів, які впливають на використання виробничого потенціалу. Тому підприємства потребують отримування економічної інформації при здійсненні господарських процесів, їх характер і обсяг, про наявність матеріальних трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про фінансові результати діяльності для управління підприємствами.

Основним джерелом такої інформації є дані  поточного бухгалтерського обліку, які систематизуються в обліку.

В Україні ведення фінансової бухгалтерії  є обов’язковим для всіх підприємств.

Система  формування фінансової звітності  повинна бути доступною для розуміння.

Процес  ринкової трансформації економіки зумовив появу низки нових об’єктів обліку та аудиту. На сьогодні ситуація є такою , що методологія фінансового обліку на підприємствах потребує ґрунтовної розробки. Це зумовлено насамперед потребою користувачів цією інформацією, а також необхідністю адаптації обліку підприємств до законодавчої бази і її змін.

В процесі своєї діяльності підприємство використовує  власні та залучені ресурси. При залучені фінансових ресурсів з  інших джерел виникають грошово-кредитні відносини між позичальником  та кредитором.

Проблема державного регулювання  грошово-кредитних відносин найбільш актуальна у теорії і практиці вітчизняної економіки.,Актуальність даного питання  висунула на передній план дослідження в галузі економічних наук, вивчення сутності та механізмів функціонування категорії кредит. На використанні кредитів ґрунтується сфера економічних взаємовідносин , де здійснюється купівля-продаж , розподіл і перерозподіл фінансових активів між сферами економіки

 В Україні в нових умовах господарювання великого поширення набуло комерційне кредитування, при якому здійснюється продаж товарів на умовах розстрочки платежу, тому дослідження особливостей обліку кредитів банку є досить актуальним завданням фінансового обліку на сьогоднішній день. Й облік кредитів банків є темою даної курсової роботи.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»  методологічне керівництво бухгалтерським обліком і звітністю в банках покладено на Національний банк України [1, с.15]. Свою діяльність у цьому напрямку НБУ здійснює на підставі загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів бухгалтерського обліку, а також враховує національні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, які розроблені Міністерством фінансів України. Нормативні документи з питань обліку і звітності, що використовуються в державній статистиці, погоджуються з Державним комітетом статистики України.

Введення бухгалтерського обліку і звітності в комерційних  банках здійснюється згідно з нормативними актами, затвердженими НБУ, а саме [1, с.16]:

- інструкцією про застосування  плану рахунків бухгалтерського  обліку комерційних банків;

- положенням про організацію  бухгалтерського обліку і звітності  в банках України;

- правилами організації фінансової  та статистичної звітності банків  України;

- методичними вказівками про  ведення параметрів аналітичного  обліку;

- планом рахунків бухгалтерського  обліку комерційних банків України.

В основу організації системи бухгалтерського  обліку і звітності покладено  загальноприйняті елементи бухгалтерського  обліку: об'єкти обліку і бухгалтерські  рахунки; метод подвійного запису; план рахунків і баланс; синтетичний і  аналітичний облік; документація. Разом  з цим організація цих елементів  у банках має деякі особливості, що випливають зі специфіки діяльності банку як фінансового посередника (вид діяльності: торгівля грошима; у загальному плані об'єкт обліку - це грошовий обіг, що обліковується  за банківськими рахунками); функцій  комерційних банків.

До таких особливостей можна  віднести:

- зміст і структуру плану  рахунків;

- складання щоденного балансу;

- параметри і форми ведення  аналітичного обліку;

- відображення банківської операції  в обліку на момент її здійснення.

Мета роботи: дослідження особливостей обліку кредитів банку на прикладі харчового підприємства ВАТ «Кам’янець-Подільський комбінат хлібопродуктів»

Завдання для досягнення мети: визначити  сутність поняття «банківський кредит», виділити класифікацію банківських  кредитів; проаналізувати процес банківського кредитування; виділити характеристику рахунків бухгалтерського обліку кредитів банку; визначити та виділити особливості  синтетичного та аналітичного обліку короткострокових кредитів, визначити  та виділити особливості синтетичного та аналітичного обліку довгострокових кредитів.

Методи дослідження: аналіз, синтез, опис.

Об'єкт дослідження: облік кредитів банку на ВАТ «К-П КХП»

 Питання обліку кредитів банку знайшло віддзеркалення в роботах багатьох вчених. Великий вклад до розробки даного питання внесли фахівці бухгалтерського обліку, банківської справи, економісти, такі як Герасимович А.М., Швець В.Г., Бутинець Ф.Ф., Ткаченко Н.М., Чебанова Н.В., Бабіч В.В., Васюта-Беркут О.І., Грабова Н.М., Кудря-Висоцька О.П., Лишиленко О.В., Пушкар М.С., Скирпан О.П., Сопко В., Стражева Н.С. та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.РОЗДІЛ 1.

2.1Нормативно- законодавча база, що регулює облік.

Облік і контроль кредитних операцій у банку базується на таких  нормативних документах: Положення  Національного банку України  «Про кредитування», затвердженого  постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246 зі змінами та доповненнями;

 Правила організації фінансової  та статистичної звітності банків  України, затверджене постановою  Правління НБУ від 12.12.97 р. №  436 зі змінами та доповненнями;

 «Порядок бухгалтерського обліку  формування і використання резервів, списання та повернення раніше  списаних безнадійних активів  у комерційних банках України»  та «Положення про порядок  формування і використання резерву  для відшкодування можливих втрат  за кредитними операціями комерційних  банків», затверджені постановою  Національного банку України  від 16.12.98 р. № 520;

 «Положення про порядок формування  та використання резерву для  відшкодування можливих втрат  за кредитними операціями банків»,  затверджене постановою Національного  банку України від 06.07.2000 р.  № 279;

 «Правила бухгалтерського обліку  процентних та комісійних доходів  і витрат банків», затверджені  постановою Правління Національного  банку України від 25.09.97 р. №  316 зі змінами та доповненнями;

 «Про затвердження змін до  деяких нормативно-правових актів  Національного банку України», затверджені  постановою Правління Національного  банку України від 7.12.2000 р. №  471;

 «Методичні вказівки про  ведення параметрів аналітичного  обліку», затверджені постановою  Правління Національного банку  України від 17.06.97 р. № 191;

 облікова політика банку;

 внутрішні нормативно-методичні  документи, зокрема «Положення  про проведення оцінки фінансового  стану позичальника», «Рекомендації  щодо оцінки кредитного ризику»,  «Положення про порядок визнання  і списання безнадійної заборгованості  за кредитами», «Рекомендації щодо  оцінки нерухомого і рухомого  майна», «Порядок пролонгації кредитів».

Організація обліку кредитних операцій забезпечує розроблення єдиних правил, методик та процедур обліку і контролю кредитних операцій, які забезпечують виявлення, вимірювання, реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання та передання  інформації про операції зовнішнім  користувачам, а також внутрішнім користувачам.

 Для організації процесу  кредитування банком розробляється  внутрішньобанківський нормативний  документ, який регламентує порядок  розгляду документів позичальника, функції структурних підрозділів  (кредитного, юридичного, безпеки, супроводження  та контролю кредитних операцій), які беруть участь у процесі кредитування, порядок організації роботи з простроченими кредитами та особливості надання окремих видів кредитів.

2.2 Теоретична частина

Кредит –це надання банком грошових коштів юридичним та фізичним особам у тимчасове користування на визначених умовах.

Банківські кредити можна класифікувати  по-різному. Найбільш прагматичною можна  вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками:

— терміном використання;

— забезпеченням;

— ступенем ризику;

— методом надання;

— способом повернення;

— строком повернення;

— характером визначення процента;

— способом сплати процента;

— кількістю кредиторів;

— призначенням.

   Існують також банківські  послуги кредитного характеру.

   За терміном використання  розрізняють кредити:

— короткострокові;

— середньострокові;

— довгострокові.

   Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

   Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

   Короткострокові кредити  відрізняються від середньо- і  довгострокових не тільки терміном  використання, а й об’єктами вкладення  і джерелами повернення.

   З участю короткострокового  кредиту формується, в основному,  оборотний капітал товаровиробника  (підприємця). Він опосередковує  переважно поточну діяльність  позичальника, а джерелом його  повернення є кошти, які вивільнялися  з обороту внаслідок реалізації  об’єкта (проекта), що був прокредитований,  тобто поточні грошові надходження.

   З участю довгострокового  кредиту здійснюється відтворення  основного капіталу й опосередковується  інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту  є прибуток від впровадження  заходів, що прокредитовані, тобто  їх економічний ефект.

   Згідно з критерієм забезпечення  розрізняють кредити забезпечені,  або ломбардні, і незабезпечені,  або бланкові.

   Більшість банківських кредитів  надається під певне забезпечення. Забезпеченість — один з принципів  банківського кредитування. Формами  забезпечення банківських кредитів  в основному є рухоме і нерухоме  майно позичальника.

   Незабезпечені (бланкові) кредити  становлять невелику частку у  позичковому портфелі банків. Вони  можуть надаватися при високому  ступені довіри банку до позичальника. Їх розмір, як правило, обмежується  власним капіталом банку. Найчастіше  бланковий кредит надається інсайдерам  банку, причому його розмір  обмежується певною часткою банківських  акцій, що належать інсайдеру.

   За ступенем ризику розрізняють  дві групи банківських кредитів  — стандартні і з підвищеним  ризиком.

   До стандартних кредитів  належать кредити, надані позичальникам,  що мають належну фінансову  стійкість і забезпечують своєчасне  і повне повернення раніше  отриманих позик і сплату процентів  за ними.

   Кредити з підвищеним  ризиком надаються банками без  забезпечення, а також клієнтам  з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення  раніше отриманих позичок і  сплати процентів за ними.

   За методом надання розрізняють  банківські позички, які клієнти  одержують: одноразово; перманентно;  гарантовано.

   Одноразові позички —  це позички, рішення про видачу  яких приймається банком окремо  за кожною позичкою на підставі  заяви та інших документів  клієнта.

   Перманентні позички надаються  банками у міру виникнення  у клієнтів потреби в межах  розміру відкритої кредитної  лінії. Позички надаються, як  правило, шляхом безпосередньої  оплати з позичкового рахунку  розрахункових документів клієнта  (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.Гарантовані позички бувають двох видів:

— з попередньо обумовленою датою  видачі;

— з видачею у міру виникнення в ній потреби.

   Сутність гарантованої позичкової  операції полягає у наданні  банком зобов’язання надати клієнту  кредит при виникненні у нього  потреби у визначеному розмірі  протягом обумовленого терміну  (як правило, кварталу).

   Щодо способу повернення  розрізняють позички, що повертаються:

— поступово (в розстрочку);

— водночас, тобто одноразовим  платежем після закінчення строку;

— відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

— за вимогою кредитора;

— з регресією платежів.

   Поступовий порядок погашення  (в розстрочку) встановлюється щодо  довгострокових кредитів, а також  тих, які надаються перманентно  відповідно до встановленої позичальником  кредитної лінії.

   Одноразовим платежем здійснюється  повернення одноразових короткострокових  позичок, які опосередковують  поточну виробничу діяльність  підприємця. Для банківської практики  України це найпоширеніший спосіб  розрахунків щодо боргів банкам.

   Особливі умови повернення  передбачаються при застосуванні  окремих видів кредиту, зокрема  контокорентного, за овердрафтом,  під заставу векселів тощо. Особливість  тут полягає в тому, що повернення  позички здійснюється за ініціативою  не позичальника, що є загальною  нормою, а банку шляхом зарахування  поточних надходжень коштів безпосередньо  на позичковий рахунок.