Економіко-правовий аналіз нормативної бази з обліку грошових коштів

Основними виробничими підрозділами промислового підприємства є цехи або  самостійні ділянки.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розрізняють наступні види цехів:

- основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех нормалей - гвинтів, шайб, гайок тощо);

- допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо;

- обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;

- побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організовано як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини);

- експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура  цеху - це сукупність його ділянок, допоміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлення продукції.

Ділянка представляє собою первинний виробничий підрозділ промислового підприємства.

Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами. Підприємства, що мають безцехову структуру, складаються  тільки з їх самостійних ділянок.

В залежності від масштабів  виробництва та характеру спеціалізації  ділянка може мати різні назви: майстерня - це велика та слабо спеціалізована ділянка; відділ цеху - це велика ділянка або декілька функціонально пов'язаних ділянок (в поточному виробництві вузько спеціалізована ділянка називається лінією, в серійному - конвеєром).

Допоміжні виробництва - це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг.

Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого  підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними  послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка  частина продукції, робіт або  послуг допоміжних виробництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам).

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі  наступних видів виробництв:

- інструментальні (виготовлення  інструментів, пристроїв, штампів,  моделей, запасних частин, виробництво  будівельних конструкцій і деталей);

- ремонтні (ремонт механічного  і електричного обладнання, транспортних  засобів, будівель і споруд);

- енергосилові (забезпечення  різними видами електро - і  теплоенергії, стислим повітрям, киснем, водою);

- транспортні (залізничний,  водний і автомобільний транспорт  тощо).

Виходячи з потреб основного  виробництва, встановлених норм і технічних  нормативів споживання послуг, всім підрозділам  допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання (нормативи, замовлення) по виробництву виробів, робіт і послуг, по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку, а на великих підприємствах - для розрахунків між підрозділами основного і допоміжного виробництв за надані послуги та оприбуткування виготовлених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміжних виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

У виробництвах, які випускають однорідну продукцію, всі витрати  за місяць розподіляються на кількість  виробленої продукції або послуг у відповідних одиницях виміру (1 кВт-год електроенергії, 1 Гкал тепла, 1 т пару, 1000 м3 води, 1 т перевезень, 1 год. роботи автомобіля тощо).

Складніше організований  розподіл витрат у виробництвах, що випускають різнорідну продукцію. На першому  етапі тут розподіляються непрямі  витрати, на другому — оцінюються залишки незавершеного виробництва.

Особливістю допоміжних виробництв є наявність взаємних (зустрічних) послуг. Для спрощення цих складних розрахунків доцільно оцінювати  ісписувати взаємні та інші послуги  за плановою або нормативною собівартістю. В деяких випадках допускається віднесення послуг за фактичною собівартістю минулого місяця.

Обслуговуючі  виробництва та господарства - це виробництва, діяльність яких не пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг та не відповідає меті створення даного підприємства.

Продукція обслуговуючих  виробництв та господарств, а також  виконані ними роботи та послуги можуть споживатись як безпосередньо самим  підприємством для власних потреб, так і іншими сторонніми (зовнішніми) споживачами.

Аналітичний облік витрат обслуговуючих виробництв ведеться в розрізі наступних виробництв та господарств:

- житлово-комунальні (утримання  гуртожитків, житлових будинків, пралень, лазень, тощо);

- науково-дослідні та  конструкторські підрозділи;

- майстерні побутового  обслуговування (ательє, перукарні);

- їдальні та буфети;

- будинки відпочинку, санаторії,  профілакторії, спортивні клуби  та інші установи оздоровчого  та культурно-просвітницького призначення;

- дитячі дошкільні установи.

Характеристика  рахунків обліку готової продукції

Для обліку виготовленої продукції  Планом рахунків передбачено два  рахунки - 26 та 27. Ці рахунки активні, балансові, призначені для обліку господарських  засобів.

Рахунок 26 "Готова продукція" використовується для узагальнення інформації про наявність та рух  продукції, виготовленої підприємством.

По дебету рахунку 26 відображається надходження готової продукції  власного виробництва за первісною  вартістю, по кредиту - списання готової  продукції за сумою відхилень  фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься  до«реалізованої продукції, яка  визначається у відсотках та обчислюється як відношення відхилень по залишку  готової продукції на початок  місяця та відхилень по продукції, яка  здана на склад протягом місяця, до вартості продукції за обліковими цінами.

Операції з обліку готової  продукції відображаються в журналі-ордері №10.

Рахунок 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва" призначений для  обліку та узагальнення інформації про  наявність та рух сільськогосподарської  продукції.

По дебету рахунку 27 відображаєтеся надходження сільськогосподарської  продукції, по кредиту - вибуття сільськогосподарської  продукції внаслідок продажу, безоплатної  передачі тощо.

Порядок організації  аналітичного обліку готової продукції

Готова продукція обліковується  на підприємствах за місцями її зберігання та окремими видами у встановлених одиницях виміру: натуральних (характеризують кількість, обсяг та вагу продукції  відповідно до їх фізичних властивостей, використовують для кількісного  обліку готових виробів); умовно-натуральних (показники, необхідні для одержання  узагальнених показників з обліку однорідної продукції).

На складі в облікових  регістрах (картках, відомостях, сальдових  відомостях, оборотних відомостях або  книзі складського обліку) готова продукція обліковується в кількісному  вираженні.

Кількісний облік готової  продукції за її видами та місцями  зберігання може бути організований  декількома способами: 1) в сортових картках складського обліку; 2) безкартковим способом.

При першому способі в  бухгалтерії складають або обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі  підрозділів-виробників та за місцями  зберігання. При безкартковому способі  за допомогою ЕОМ кожен день складають  оборотні відомості обліку випуску  продукції з виробництва і  руху готових виробів у розрізі  складів та інших місць зберігання. При цьому необхідно звернути особливу увагу на збалансованість  даних з оприбуткування, відпуску і по залишках продукції. Залишки  готових виробів періодично інвентаризуються.

У картках або книгах складського  обліку здійснюються записи про надходження  і відпуск готової продукції  та щоденно виводяться її залишки.

При створенні повністю автоматизованих  складів облік готової продукції  в традиційній картковій формі  не ведеться, а необхідні для управління дані отримують як інформацію по запиту. Картки замінюються оперативними машинограмами  залишків та руху готової продукції  по кожному найменуванню та виду.

В кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво  визначається фактична собівартість готової  продукції.

Аналітичний облік приймання  та відпуску готової продукції, ведеться на підставі прибуткових і видаткових документів, здійснюється за видами готової  продукції, яка може відображатися  за обліковими цінами (плановою собівартістю, оптовими та відпускними цінами тощо) з виділенням в регістрах відхилень  фактичної виробничої собівартості виробів від їх вартості за обліковими цінами.

Для обліку товарів в Плані  рахунків застосовується рахунок 28 "Товари", що належить до другого класу рахунків. Це активний рахунок, призначений для  обліку господарських засобів.

На рахунку 28 "Товари" здійснюється облік руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу. Цей рахунок  використовують в основному збутові, торговельні, заготівельні підприємства, а також підприємства громадського харчування.

На промислових підприємствах  рахунок 28 застосовується для обліку товарів, придбаних, для продажу, або  у випадках, коли вартість матеріальних цінностей, придбаних для комплектування на промислових підприємствах, не включається  до собівартості готової продукції, виготовленої на цьому підприємстві, а підлягає відшкодуванню окремо.

Торговельні, збутові підприємства на рахунку 28 ведуть також облік  купівельної тари і тари "власного виробництва (за винятком інвентарної  тари, яка використовується для виробничих або господарських потреб і облік  якої ведеться на рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи" чи 20 "Виробничі  запаси").

По дебету субрахунків 281-2S4 відображається надходження товарів (тари) і збільшення їх вартості, а  по кредиту - зменшення товарів.

Субрахунок 285 є контрактивним (пасивним), регулюючим; по кредиту даного субрахунку відображається нарахування  торгової націнки, по дебету - її списання.

Операції з обліку товарів  відображаються в журналі-ордері № 10.

Порядок організації  аналітичного обліку товарів

Аналітичний облік товарів  в бухгалтерії здійснюється тільки у вартісному вираженні в розрізі  матеріально відповідальних осіб і  великих груп товарів.

Аналітичний облік реалізації товарів вроздріб ведеться за місцями  їх продажу (відділами, секціями, кіосками тощо) і торговельним підприємством  в цілому.

Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведеться за кожним дебітором, за видами заборгованості, термінами її виникнення й погашення.

Обліковим регістром по рахунку 16 "Довгострокова дебіторська  заборгованість" є журнал-ордер  № 8, який ведеться в розрізі субрахунків.

Аналітичний облік орендних зобов'язань до надходження ведеться відокремлено по кожному договору фінансової оренди.

Характеристика  рахунку для обліку довгострокової дебіторської заборгованості

Рахунок 16 "Довгострокова дебіторська заборгованість _ активний балансовий, призначений для обліку господарських процесів довгострокової дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб.

По дебету рахунку 16 відображається виникнення (збільшення) довгострокової дебіторської заборгованості, по кредиту - погашення (списання) або переведення  до складу поточної.

Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведеться за кожним дебітором, за видами заборгованості, термінами її виникнення й погашення.

Обліковим регістром по рахунку 16 "Довгострокова дебіторська  заборгованість" є журнал-ордер  № 8, який ведеться в розрізі субрахунків

Облік одержаних  довгострокових векселів

Вексель займає особливе місце  в системі безготівкових розрахунків, оскільки може безпосередньо використовуватись  для погашення боргових зобов'язань.

Вексель (нім. - заміна, обмін, розмін) - це письмово оформлене боргове зобов'язання встановленого зразка, яке засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель відноситься до цінних паперів, які характеризуються як документ, що підтверджує майнові права, здійснення і передача яких можлива лише при  його пред'явленні.

Учасниками обігу векселів є:

векселів векселедавець - особа, яка отримала товар (роботи, послуги) і видала вексель (платник по векселю);