Економіко-правовий аналіз нормативної бази з обліку грошових коштів

Поділ матеріалів на основні  та допоміжні має умовний характер і часто залежить лише від кількості  матеріалу, використаного на виробництво  різних видів продукції.

До групи допоміжних матеріалів у зв'язку з особливістю використання окремо виділяють паливо, тару і тарні матеріали, запасні частини.

Паливо виділяють в окрему групу з причини його великого економічного значення та специфіки споживання. Паливо поділяють на технологічне, моторне (пальне) і господарське (на опалення).

До тари і тарних матеріалів належать предмети, які використовуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріалів і продукції (мішки, ящики, коробки тощо).

Запасні частини служать для ремонту і заміни спрацьованих деталей машин та обладнання.

Незавершене виробництво виступає у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів.

Напівфабрикати - це сировина і матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але ще не є готовою продукцією. У виготовленні продукції" вони виконують таку ж роль, як і основні матеріали, тобто утворюють її матеріальну основу. Зворотні відходи виробництва - це залишки, що утворились в процесі переробки сировини ї_ матеріалів та які повністю або частково втратили споживчі якості (тирса, стружка тощо).

До окремої групи виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Важливою передумовою  організації обліку виробничих запасів  є їх оцінка. Згідно з діючими нормативними документами одержані виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. П(С)БО 9 "Запаси" визначає, які саме витрати формують первісну вартість запасів.

При відпуску запасів у  виробництво, їх продажу та іншому вибутті  згідно з П(С)БО 9 оцінка здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікованої собівартості  відповідної одиниці запасів;  середньозваженої

собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом  надходження запасів (ЛІФО); нормативних  затрат; ціни продажу.

Обираючи методи обліку запасів, необхідно пам'ятати, що зміна облікової  політики повинна бути обґрунтованою  і можлива лише у тому випадку, коли така зміна буде найбільш повно  і достовірно відображати специфіку  діяльності підприємства.

Поняття, класифікація та оцінка товарів

Товарами є матеріальні  цінності, які придбані (отримані) і  утримуються підприємством з  метою подальшого продажу.

Товаром називається річ, яка призначена для продажу або обміну на інші цінності. Товари формують запаси торговельних підприємств.

Під товаром у широкому значенні розуміють матеріальну або нематеріальну власність, яка реалізується на ринку. Товаром можуть бути продукти як фізичної, так і розумової праці, результати послуг, сама здатність до праці, земля та її надра - все, що має споживчу та продажну вартість і може обмінюватися на інший товар (гроші) власником цієї споживчої вартості.

У вузькому розумінні під товаром розуміють продукт праці, що призначений для обміну або продажу.

В громадському харчуванні товар - це придбані для подальшого продажу чи переробки продукти, сировина. Наприклад, товари, придбані для подальшого продажу, які не підлягають подальшій  кулінарній обробці : хліб і хлібобулочні вироби, вартість яких не включається  до вартості обіду чи блюда; кондитерські вироби; цигарки, тютюн, сірники тощо.

Взаємозамінні товари - група  товарів, які подібні за функціональним призначенням, використанням, якісними і технічними характеристиками, ціною  та іншими параметрами таким чином, що покупець дійсно замінює або готовий  замінити їх в процесі споживання (у тому числі й виробничого).

Одиницею бухгалтерського  обліку товарів є їх найменування або однорідна група (вид).

Підприємства торгівлі, постачання та збуту придбають товари для  їх подальшого продажу. Причому в  обліку товари можуть відображатися  за роздрібними (продажними) цінами або  купівельною вартістю.

Описуючи порядок списання товарів при їх вибутті, необхідно  зазначити, що собівартість товарів  буде визначатися за одним з обраних  методів (ФІФО, ЛІФО, середньозваженої собівартості, ідентифікованої собівартості, або ціни продажу).

Більш детально розглянемо оцінку за цінами продажу. Оцінка за цінами продажу застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням  середнього відсотка торговельної націнки. Цей метод застосовують підприємства, які мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим  рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) ціною реалізованих товарів і сумою торгової націнки, визначеною за середнім відсотком. Середній відсоток торгової націнки обчислюється шляхом ділення суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця і продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Методологію обліку, основні  поняття та порядок розкриття  інформації про дебіторську заборгованість визначає Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 10 „Дебіторська заборгованість".

Дебітори — це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість — сума заборгованості дебіторів підприємству на дату складання бухгалтерської звітності.

Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська  заборгованість поділяється на довгострокову  та поточну.

Довгострокова дебіторська  заборгованість — це сума дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. При цьому слід розуміти, що при віднесенні заборгованості до поточної або довгострокової до уваги береться не загальний очікуваний строк оплати згідно з договором, а очікуваний строк до погашення, який залишився з дати балансу.

Поняття поточної дебіторської заборгованості буде розглянуте в наступних  лекціях.

До довгострокової дебіторської заборгованості відноситься:

- заборгованість орендаря  за фінансовою орендою, яка  відображається в

балансі орендодавця;

- надання позик іншим  підприємствам;

- надання позик фізичним  особам;

- заборгованість, що виникає  при надзвичайних подіях - пожежі, повені, крадіжках тощо.

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська  заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання  підприємством майбутніх економічних  вигод, і її сума може бути достовірно визначена (майбутня економічна вигода - це потенціал, який може сприяти надходженню, прямо або непрямо, грошових коштів та їх еквівалентів на підприємство).

Довгострокова дебіторська  заборгованість оцінюється за дисконтованою  вартістю майбутніх платежів, які  очікуються для погашення цієї заборгованості.

Заборгованість за фінансовою орендою відображається в балансі  орендодавця в сумі чистих інвестицій в оренду.

Заборгованість (борг) - це боргові зобов'язання, що виникають внаслідок видачі векселів, випуску облігацій тощо.

Звичайна діяльність — будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Надзвичайна подія — подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства і не очікується, що вона буде повторюватись періодично або в кожному подальшому звітному періоді.

Негарантована ліквідаційна вартість — це частина ліквідаційної вартості орендованого активу, продаж якої орендодавцем не гарантується або гарантується лише пов'язаною з ним стороною.

| Незароблений фінансовий дохід - загальна сума мінімальних орендних ;платежів та негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням дисконтованої суми мінімальних орендних платежів за припустимою ставкою відсотку при оренді.

Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них , продукції або товарів і послуг.

Реєстр дебіторів — регістр аналітичного обліку розрахунків з дебіторами.

Чисті інвестиції в оренду — це загальна сума мінімальних орендних платежів та будь-якої негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням ' незаробленого фінансового доходу.

Рахунок 16 "Довгострокова  дебіторська заборгованість" - активний, балансовий, призначений для обліку господарських процесів, довгострокової дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб.

По дебету рахунку 16 відображається виникнення (збільшення) довгострокової дебіторської заборгованості, по кредиту - її погашення (списання) або переведення  до складу поточної.

Обліковим регістром по рахунку 16 "Довгострокова дебіторська  заборгованість" є журнал-ордер  № 8, який ведеться в розрізі субрахунків.

Основні поняття  з обліку касових операцій та інших  коштів

В Україні готівковий обіг регулюється наступними нормативними документами:

- Порядком ведення касових  операцій у національній валюті  України, затвердженим Постановою  правління НБУ від 02.02.95 р. №  21 зі змінами та доповненнями;

- Інструкцією про організацію  роботи з готівкового обігу  установами банків України, затвердженою  постановою правління Національного  банку України від 20.06.95 р. №  149 зі змінами і доповненнями;

- Наказом Міністерства  Статистики України від 15 лютого 1996 р. № 51 "Про затвердження  типових форм первинного обліку  касових операцій";

- Положенням (стандартом) бухгалтерського  обліку 4 "Звіт про рух [Грошових" коштів", затвердженим наказом  Міністерства фінансів України  від 31.03.99 р. № 87.

- "Положенням про порядок  реєстрації і застосування електронних  • контрольно-касових апаратів  при готівкових розрахунках у  сфері торгівлі, громадського харчування  та послуг", затвердженим наказом  Державної податкової адміністрації  України від 31.12.98 р. № 660 і  зареєстрованим в Міністерстві  юстиції України 02.03.99 р. за  № 131/3424.

Грошові кошти є найбільш ліквідними активами. Вони присутні на початковому та кінцевому етапах облікового циклу, який включає придбання  товарів, виробництво продукції, виконання  робіт, надання послуг, а також  їх продаж і отримання виручки.

Згідно з П(С)БО 4 під грошовими коштами розуміють готівку, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Під готівкою розуміють валюту України та іноземну валюту у вигляді  грошових коштів.

Валюта України - це грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти, що знаходяться на рахунках, або вносяться у вигляді внесків до банківських та інших кредитно-фінансових установ на території України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Для здійснення розрахунків  готівкою кожне підприємство повинно  мати касу.

Каса - це спеціально обладнане та ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видачі і тимчасового зберігання готівки. Під касою також розуміють всю сукупність готівки та грошових документів, що є у підприємства. Каса охоплює Всі наявні грошові кошти, які знаходяться на певний період часу на підприємстві, як в монетах, так і в паперових грошових знаках.

В касі підприємства можуть зберігатись не тільки готівкові  кошти, але і цінні папери, грошові  документи, які є бланками суворої  звітності. До них відносяться трудові  книжки і вкладні листки до них, квитанції  дорожніх листів автотранспорту, бланки довіреностей тощо.

Посадову матеріально  відповідальну особу, яка завідує  касою, видачею і прийманням грошей та цінних паперів на підприємстві, називають касиром

Після видання наказу про  призначення відповідного працівника на посаду касира керівник підприємства зобов'язаний під розписку ознайомити його з порядком ведення касових  операцій, після чого з касиром  укладається договір про повну  матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей.

На підприємствах, де за штатним  розкладом не передбачена посада касира, обов'язки останнього може виконувати бухгалтер чи інший працівник  за письмовим розпорядженням керівника  підприємства за умови укладання  з ним угоди про повну матеріальну  відповідальність. Про це в письмовій  формі обов'язково повідомляється установа банку, яка здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства.