Аналіз бухгалтерського балансу як основного джерела для оцінки фінансового стану підприємства

Розділ 1. Бухгалтерський баланс як основна форма фінансової звітності

1.1 Визначення бухгалтерського балансу.  Історія виникнення та розвитку

Бухгалтерія та звітність виникли тоді, коли почалась реєстрація фактів господарської  діяльності. Вже біля 4000 років до н.е. у Древньому Єгипті на папірусі складались звіти про рух цінностей. В Древньому Вавилоні суворої  регулярності в складанні звітів не було, але у Древні Греції звіти  подавались суворо періодично, контролювались, мали прилюдний характер.

В епоху  еллінізму (V ст. до н.е.) з появою окремо обліку хліборобства, тваринництва, виноградарства вимагалась і самостійна звітність  з даних галузей. Вона передбачала  відомості про стан запасів, доходів  і видатків господарства. За періодичністю  звітні форми поділялися на місячні, річні, трирічні. Звітність була обов’язковою та містила матеріал, який міг бути використаний для управління господарством. У Римі багато уваги приділялось  письмовій звітності керуючого, висувались вимоги до письменності матеріально  відповідальних осіб. Епоха середньовіччя  передала в спадщину сучасній бухгалтерії  не тільки Інвентаризацію, а й капітулярій Карла Великого, який вказує на необхідність один раз на рік подавати звіт про доходи. До звітності того часу ставилися вимоги щодо правильності та законності, чесності її складання.

В побутовому розумінні баланс означає рівновагу, тотожність надходжень і витрат; балансувати – дотримувати відповідності наявних господарських засобів і джерел їх утворення.

Зародження  капіталізму, застосування нових методів, прийомів у господарському обліку при  вели до якісного стрибка – виникнення подвійної бухгалтерії. В звітності  цей стрибок проявився у виникненні найважливішої її форми – балансу. В XIV ст. баланс використовується не тільки для контролю оборотів, а й як знаряддя контролю та управління господарством. Щодо часу появи самого терміну «баланс» думки науковців розходяться. Р. де Рувер вважав, що слово «баланс» вперше зустрічається в фінансових звітах у 1427 р. незалежно від того, чи були на справді дані звіти балансами в сучасному розумінні цього терміну, А. Чмиреллі вказував, що термін «баланс» вперше зустрічається в звіті банку Медичі за 1495 рік. Типовим для того часу було те, що звітність складалась нерегулярно – від 1 до 5 років. Цікавим моментом середньовічної практики було те, що різниця між дебетовими і кредитовими оборотами, що виникала в результаті арифметичних помилок, списувалась на прибутки чи збитки. Лука Пачолі вважав, що баланс – процедура, пов’язана з встановленням тотожності обігів по дебету і кредиту рахунків Головної книги, а також зробив висновок, що баланс є наслідком подвійного запису.

Розглядаючи історію розвитку бухгалтерії, доходимо висновку, що вперше поняття «звітність»  було застосовано А. ді Пієтро (1586 р.) який розкрив суть бухгалтерської звітності та порядок її подання. Перші достовірні відомості про застосування терміну «баланс» в бухгалтерській практиці подаються в розрахунковій книзі певного італійського банкірського дому в 1408 р. У літературі слово «баланс» уперше з'являється в праці відомого італійського математика Луки Пачолі, що побачила світ в 1494 р., та в книжці Бенедикта Котрульї, яку було написано в 1458 р., але видано тільки в 1573 р. у Венеції. У законодавстві про баланс уперше згадує Торговий кодекс Наполеона, який було видано 1807 р.

Щодо  виникнення та розвитку обліку і звітності  в дореформені й Росії, то основним його принципом була приблизність. Прибутком в Росії вважався приріст  майна за якийсь період і визначався він шляхом інвентаризації. При цьому  порівнювались обсяги майна на поточний момент та початок звітного періоду, причому облікові залишки звірялись  з натуральними. Взагалі, для господарств  Росії XVII ст. характерно, що облікові регістри одночасно були і звітному документами. Реформи Петра І сприяли розвитку ринкової економіки. Почалась епоха запозичень: західноєвропейські економісти здійснюють суттєвий вплив на розвиток бухгалтерської думки в Росії.

Наприкінці XIX – початку XX ст. виникає новий  напрям в обліку – балансоведення. Воно розвивається за трьома основними напрямами: економічний аналіз балансу, юридичний аналіз балансу та популяризація знань про баланс серед користувачів.

У Росії  розквіт науки про аналіз балансу  припадає на першу половину ХХ ст. А.К. Рощаховський вважається першим бухгалтером, який зрозумів та оцінив роль економічного аналізу. Він підкреслював, що результат, виведений з балансу, з’ясовується лише при уважному вивченні балансу.

Новим етапом розвитку вітчизняного обліку та звітності  було видання ВРНГ від 6 квітня 1922 року «Положення про рахівництво і  звітність», яке з багатьма змінами  дожило до наших днів. Даний документ підкреслював необхідність ведення  бухгалтерського обліку подвійною  системою, встановлював нові форми  звітності, передбачав складання зведеної звітності.

Правилами публічної звітності від 24 серпня 1926 р. державні підприємства, акціонерні товариства, банки, спілки кооперативів були зобов’язані публікувати свої звіти в газеті «экономическая жизнь».

Надбанням непу була вимога до всіх підприємств  складати та подавати щомісячний баланс та передбачено спеціальну звітність  про собівартість основних видів  продукції.

В цей  час здійснюються спроби реформації балансу: баланс перегруповують – міняють  місцями актив і пасив; пропонують заміну деяких понять у трактуванні  балансу – «основні засоби» на «засоби праці», «власні засоби»  на «внутрішні ресурси підприємства», пропонують введення поряд зі звітними показниками планових. Але більшість  науковців визнають головним балансом сальдовий баланс.

У наступні роки методологія складання звітності  неодноразово змінювалася. У 1938 році була проведена балансова реформа, під  час якої з балансу були вилучені деякі регульовані статті – відхилення від планової собівартості матеріалів та готової продукції.

Основні новації 40-х років стосувались  зміни складу балансових статей та їх перегрупування: введено статті по переоцінці активів у зв’язку  з грошовою реформою 1947 року тощо.

На початку 50-х років науковці знову зробили  спроби вдосконалити форму балансу, але внесених змін у діючу форму  балансу було небагато, і схема  балансу майже без змін проіснувала  близько 20 років.

Однак на цьому еволюція балансу не скінчилася і баланс 70-х років стає вже  повністю уніфікованим, в нього введено  додаткові показники, що розширило  його інформативну ємність.

Звітність в Україні в прорадянський період засновувалась на принципах, що значно відрізняються від прийнятих у більшості розвинених країн.

Поширення зв’язків із зарубіжними партнерами показало, що бухгалтерська звітність, відповідна радянському законодавству, не давала необхідної вичерпної інформації для визначення реальної віддачі  від потенційних інвестицій в  діяльність підприємства. Першими відчули  потребу в переході до загальноприйнятих  принципів і стандартів бухгалтерського  обліку спільні підприємства, оскільки іноземний інвестор вимагав подання  звітності у прийнятному для  нього вигляді, та підприємства енергетики, тому що Світовий Банк Реконструкції  та Розвитку вказав на обов’язкове  подання їх звітності із загальноприйнятними  принципами бухгалтерського обліку.

В зв’язку  з цим починається новий етап розвитку звітності – реформація її відповідно до прийнятих у світовій практиці правил.

Формування  бухгалтерського обліку пройшло  тривалий еволюційний шлях. Його зміст  і будова змінювались залежно  від форм власності, рівня продуктивних сил та розвитку виробничих відносин суспільства. Кожному етапу розвитку суспільства властива своя побудова балансу, який поділявся за відповідними ознаками. До найтиповіших ознак (починаючи  з 1925 року) в Україні відносять: джерела  складання; строки складання; обсяг  даних; зміст; форму.

Весь  шлях розвитку бухгалтерської звітності  можна поділити на наступні періоди:

1. Зародження звітності та її перші кроки (4000 р. до н.е. – VІІ ст. н.е.). звітність як завершальний етап реєстрації фактів господарської діяльності. Характерні риси: обов’язковість, поступовий перехід до суворої періодичності, орієнтація на інтереси державної казни.
2. Становлення звітності (VIII-XII cт., ХІІІ-XVІІІ ст.). Характерні риси: складання звітності на основі інвентаризації, нерегулярність. Виникнення та розвиток балансу як основної форми звітності. Виникнення передумов для виникнення вчення про бухгалтерський баланс. Розвиток вчення про звітність як наслідок її юридичної регламентації. Основні представники: Л. Пачолі, Ж. Саварі, Ж. Андре та ін.
3. «Народження» науки (ХІХ – початок ХХ ст.). Три напрями розвитку балансоведення, західноєвропейський вплив на розвиток балансоведення в Росії. Основні представники: Н. Д’Анастасіо, Р. Коффі, Ф. Віллє, Д. Чербоні та ін., в Росії: К.І. Арнольд, І.Б. Ахматов, Е.О. Мудров, П.Н. Худяков, Н.Р. Вейцман, А.П. Рудановський та ін.
4. Розвиток звітності в прорадянський період (20 – 80і роки), поступовий перехід від «мистецтва» відображення, підсумовування діяльності підприємства (30 – 50і роки) до забезпечення інформації про економічні проблеми для прийняття економічних рішень (70і роки). Основні представники на Заході: Р. Антоні, Дж. Ріс, Б. Нідлз, Д. Колдуелл, Ч. Хорнгрен та ін. підпорядкованість звітності державним інтересам – на терені колишнього СРСР. Основні вимоги – сувора уніфікація, орієнтація на показники, що відображали виконання держзамовлень, розрахунок бази оподаткування та інших відрахувань у бюджет. Вітчизняні науковці цього періоду – Б.С. Вайсбейн, С.Г. Струмілін, Я.М. Гальперін, В.А. Басманов, М.Г. Бєлов та ін.
5. «Переорієнтація» звітності (80і роки – теперішній час). Приведення якості звітної інформації у відповідності до фінансово-економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин. Звітність розглядається як засіб взаємодії підприємства та ринку і важливий інструмент для налагодження ефективного управління. Основні вимоги до звітності на цьому етапі – достовірність, доречність, порівнянність, зрозумілість та ін. Наукові представники цього періоду: П.Я. Хомин, В. Сопко, С. Голов, М.Г. Чумаченко та ін.

Баланс – це не просто складова методу бухгалтерського обліку, його елемент; це найважливіший документ бухгалтерської звітності, суттєве джерело інформації для управління, планування, організації виробництва, нормування, аналізу, контролю. Баланс є обліковою категорією, синтезом облікових записів, а тому його треба вміти читати і критично оцінювати з погляду змісту, будови, раціонального використання даних.

Слово «баланс» походить від латинського слова  «bilanx», що означає «двошальковий»; bilanx разом зі словом «libra» (терези) означало у римлян двошалькові терези (libra bilanx). Відтак у багатьох мовах з'явились слова, близькі до слова «bilanx», які означають «терези»: італійське – la bilancia, французьке – 1а balance, англійське – balance і т.д.

Як обліковий  термін слово «баланс» має два  значення:

• рівність, рівновага двох підсумків протилежного значення, що має місце в рахунках, відомостях і таблицях: рівність сум чи кількості прибутку і витрат, дебету і кредиту, активу і пасиву. У цьому розумінні слово баланс зберігає близький зв'язок зі своїм первісним значенням: однакові підсумки ніби відповідають збалансованим шалькам терезів;
• таблиця, яка відображає результат облікової реєстрації, майновий стан підприємства в грошовій оцінці на відповідний момент, тобто стан його активів і пасивів.

У своєму другому значенні, тобто як таблиця, що відображає майнову статику, а  інколи й динаміку господарства, баланс є тісно пов'язаним із поточним обліком господарської діяльності, його організацією, формами і методами. Відомий український учений-економіст О.П. Рудановський більш ґрунтовно визначає поняття балансу, розглядаючи його не просто як таблицю чи форму вираження результатів облікової реєстрації, а як сукупність конкретних властивостей господарства, притаманних йому реально, незалежно від того, наскільки і як вони відображуються рахівництвом. Такий баланс репрезентує в кожному господарстві сукупність усього обчисленого, усього того, що в господарстві підлягає грошовій оцінці.

Такій оцінці підлягають основні й оборотні засоби, самі гроші, що перебувають на даний  момент у господарстві, його юридичні відносини до третіх осіб і до власника господарства: інакше кажучи – це права  й обов'язки господарства, його витрати  й доходи. Сукупність виражених у  грошовій формі матеріальних засобів, прав господарства і його витрат –  з одного боку, і сукупність зобов'язань  та доходів господарства з другого  – на кожний момент перебувають  у рівновазі, тобто балансуються, незалежно від того, як обліковуються  ці об'єкти.

Слово «баланс» має ще й третє – цілком інше значення, коли його застосовують для кількісних зіставлень певних економічних явищ. У таких балансах може і не бути рівності активу й пасиву: їх називають активними, наприклад, активний торговий баланс, коли вивіз перевищує ввіз, чи пасивними, коли потреби перевищують наявність відповідних ресурсів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів.