Інноваційні та інтерактивні методи в біології, як засіб підвищення рівня освічуваності учнів

 

Розглянемо другий варіант  поняття «форма» як форми організації навчання.

За М. А. Сорокіним, організаційна  форма навчання — це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що і  здійснюється в установленого порядку і певному режимі.

Організаційну форму  навчання інші автори визначають як спеціально організовану діяльність вчителя та учнів, що протікає за і  встановленим порядком і режимом.

Визначення організаційної форми навчання іноді підміняється характеристикою класно-урочної форми.

Це той випадок, як зазначає І. Я. Лернер, коли поняття не-і достатньо визначене, але всі розуміють, про що йдеться. Згідно з М. В. Гадецьким та Т. М. Хлєбніковою, організаційні форми навчання визначаються як характер спілкування, що цілеспрямовано формується в процесі взаємодії вчителя та учнів і відрізняється розподілом навчально - організаційних функцій, добором [ і послідовністю ланок навчальної роботи і режимом — часовим і просторовим.

Своє означення поняття  «форми» вони пояснюють тим, що:

• навчання завпеди передбачає необхідність і неминучість прямого або непрямого спілкування, в якому втілюється процес навчання — взаємодія вчителя й учнів;

• спілкування між  учителем і учнями та між самими учнями може відбуватися зі зміною їх функцій, тобто в різних організаційний формах по-різному розподіляються навчально-організаційні форми;

• будь-яке навчання передбачає часову і просторову характеристику — поза часом і простором навчання немає [13].

 

Схема 4. Класифікація форм організації навчання

 

 

 

Схема 5. Форми організації навчання

Схема 6. Функції форм організації навчання

 

 

Наведемо приклади форм навчання і форм організації навчання.

1. «Бачено - небачено». Робота з вивчення термінів може проводитись і в групах. Учні об'єднуються в декілька команд по п'ять-шість осіб. Учитель вивішує на дошці заздалегідь виготовлений плакат, на якому різними кольорами великим і дрібним (помітним здалеку) шрифтом «уздовж і поперек» написано 15-20 сліп (кількість варіюється відповідно до тематики). Після закінчення наперед обумовленого часу (40 с або 1 хв.) плакат знімається, а команди записують усі слова, що запам'яталися.

Потім команди обмінюються  своїми записами для перевірки. Командам бажано домовитися вносити виправлення  в чужі записи ручкою іншого кольору. Перевіряючи виправляють помилки, описки і вписують «по побачені іншою командою слова», після чого кожний учень перевіряючи команди ставить свій підпис. Аркуші повертаються колишній команді — тепер уже для перевірки перевіряючих. Початковий плакат учитель знову вивішує на дошку для звіряння та з'ясування можливих непорозумінь. Після цього визначають переможця. Виграють ті команди, у записах яких виявилося менше всього помилок і пропущених слів.

2. «Броунівський рух» — дозволяє кожному учневі виступити у ролі вчителя, передаючи свої знання однокласникам. Використання «Броунівського руху» дає можливість багаторазового повторення одним учнем своєї частини навчального матеріалу, ознайомлення з іншими і систематизації загальної картини теми.

3.   «Демарш» — особлива форма навчального заняття, яка базується на практичних діях, пов'язаних певним пізнавальним завданням і призначених для творчого самостійного виконання. Робота за цим методом передбачає: співробітництво, проблемне навчання, суб’єкт - суб'єктні відносини, впровадження дискусії. Основним завданням методу є перетворення навчання на постійний пошук. Змістом навчання є певні форми діяльності, які використовуються учнями під час розв'язання проблемних ситуацій та їх обговорення в групі та класі. Тому визначений програмою матеріал подається як серія проблем.

Оптимальною є групова  робота учнів, оскільки вона поєднує  в собі індивідуальний пошук і обмін ідеями. Контроль з боку вчителя мас непрямий характер. Всіляко заохочується само- і взаємоконтроль та самооцінка. Використовуючи метод демаршу, вчитель підбирає факти, що містять протиріччя (про історичні події, історичних діячів). Після аналізу документів учні самі формулюють проблему за допомогою мозкового штурму, визначають шляхи її вирішення. Залежно від кількості пропонованих варіантів формулюються дослідницькі групи (вони досліджують причини, хід, наслідки історичних подій) та підводять підсумки.

4. «Мікрофон». Ця технологія с різновидом загальногрупового обговорення певної проблеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи почергово.

Перед класом ставиться  запитання. Учням пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати одне одному, по черзі беручи слово. Говорити може тільки той, хто тримає олівець. Якщо учень не має що сказати, він передає слово іншому

Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. Па завершення вчитель або учень, який добре володіє цією темою, підбиває підсумки.

5.  «Мозаїка». Цей вид навчальної діяльності використовується для створення ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Для виконання цієї форми клас поділяється на експертні групи, які отримують завдання для експертизи. Працюючи з додатковою літературою чи іншими джерелами інформації, члени групи складають блок-схеми експертної оцінки. Після завершення роботи утворюються консультаційні групи, до яких входять по кілька учнів з кожної експертної групи. Діти обмінюються результатами експертиз, аналізують матеріал в цілому, занотовують необхідну інформацію, а закінчивши роботу, повертаються до своїх експертних груп, де остаточно узагальнюють весь матеріал.

6.  Семінар з індивідуальною роботою. Під час проведення семінару учні ставлять перед собою навчальне завдання за темою, складають план заняття, вибирають вид навчальної діяльності і форму звіту. Вчитель надає учням банк даних, що полегшує їм вибір перелічених елементів діяльності. Варіанти можливих завдань, види діяльності та форми звіту записуються до початку семінару на дошці у вигляді таблиці.

7.   Семінар з груповою роботою. Його специфіка полягає в тому, що учні, які займаються однаковими питаннями під час індивідуальної роботи, об'єднуються в групи. Кожна створена група після обговорення вибирає форму заняття за своєю темою для інших учнів класу. Учні готують виступ, досліди, задачі, вікторини для тих дітей, які прийдуть до них на наступне заняття.

8.  Семінар в групах за вибором. Під час такого заняття одночасно виступають декілька учнів — представників груп, що працювали па попередньому семінарі. Вони коротко доповідають класу, чим будуть займатися учні, які вибрали для занять їхню групу. Школярі створюють нові робочі групи.

9.   Семінар генерації ідей. Учні розподіляються за парами: генератори та організатори. Генератор висловлює своє бачення проблеми, описує все, що йому відомо або невідомо з даної теми. Організатор ставить йому уточнюючі питання, заохочує висловлювання, записує основні відповіді та отримані під час обговорення, результати. Алгоритм фіксації результатів задасться вчителем, наприклад:

•   основні поняття  за темою;

•   символ або схема, що відображає проблему;

•  питання, що виникають  при роботі в парах тощо. Через  деякий час пари переходять від етапу  генерації до обговорення матеріалу, який було нароблено, а потім виступають перед всіма учнями.

10.  Семінар - практикум. Така форма організації колективної роботи учнів у межах уроку, який характеризується колективним обговоренням раніше запланованих питань.

11.  Семінар - рефлексія. Під час проведення такого семінару обговорюються основні результати проведених занять, аналізуються способи освітньої діяльності та особливості отриманої продукції. Учні в групах коротко висловлюють свої думки стосовно зазначених питань. Координатор семінару та лідери груп фіксують узагальнені та систематизовані результати рефлексії. Потім відбувається колективне обговорення ключових проблем, виявлених під час індивідуальних виступів.

12.  Синтез думок. Даний вид діяльності передбачає виконання групами поетапно всіх завдань. уроку: на аркушах перша група виконує перше завдання, друга — друге і т. д., після виконання завдань перша група свої записи для опрацювання передає другій, друга — третій і т. д; коли аркуші з доповненнями, зауваженнями повертаються до «хазяїв», кожна група презентує свої дослідження з урахуванням доповнень, зауважень однокласників. Можна перед початком роботи створити експертну групу, яка проаналізує роботу інших груп.

Групова робота мас ряд  переваг:

•   знімає стрес;

  розвиває моральні, комунікативні якості;

•   створює позитивну  психологічну атмосферу, бажання продовжити контакт, розширити сферу спілкування [14].

 

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

2.1. Особливості методики

Освітній процес будується  на навчальному діалозі учня й  учителя, який направлений на спільне конструювання програмної діяльності. При цьому обов'язково враховуються індивідуальна вибірковість учня до змісту, вигляду та форми навчального матеріалу, його мотивація, прагнення використовувати отримані знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, не заданих навчанням.

Оскільки центром усієї  освітньої системи в цій технології є індивідуальність дитини, то її методична основа полягає в індивідуалізації і диференціації навчального процесу. Початковим пунктом будь-якої предметної методики с розкриття індивідуальних особливостей і можливостей кожного учня. Потім визначається структура, в якій ці можливості оптимально здійснюватимуться.

Технологія особистісного  орієнтованого освітнього процес) припускає  спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистий розвитком учня під час оволодіння знаннями. Тільки за наявності дидактичного забезпечення, що реалізовує принцип суб'єктні освіти, можна говорити про побудову особистісного орієнтованої процесу.

Основні вимоги до розробки дидактичного забезпечення особистісного орієнтованого розвиваючого процесу:

навчальний матеріал (характер його подання) повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

•виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути направлений не лише на розширення їх обсягу, структуризацію, інтеграцію, узагальнення предметного змісту, але й на перетворення наявного досвіду кожного учня;

• під час навчання необхідно постійно узгоджувати  досвід учня з науковим змістом знань, які пропонуються;

• активне стимулювання учня до самооцінки освітньої діяльності повинно забезпечувати йому можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;

• навчальний матеріал повинен  бути організований так, щоб учень  мав можливість вибору при виконанні завдань, розв'язанні задач;

• необхідно стимулювати  учнів до самостійного вибору і використанню найбільш значущих для них способів опрацьовування навчального матеріалу;

V при введенні знань про прийоми виконання навчальних дій , необхідно виділяти загальнологічні і специфічні предметні

прийоми навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку;

• необхідно забезпечувати  контроль і оцінку не тільки результату, але головним чином процесу навчання, тобто тих трансформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал;

• освітній матеріал повинен  забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку навчання як суб'єктної діяльності. Позиція вчителя:

• ініціювання суб'єктного  досвіду навчання;

• розвиток індивідуальності кожної дитини;

• визнання індивідуальності, самобутності, самооцінки коленої людини.

Позиція учня: ' вільний вибір елементів навчально-виховного процесу; ' самопізнання, самовизначення, самореалізація [15].

 

2.2. Загальні  положення інтерактивного навчання.

Слід визначитися з поняттям „ педагогічна технологія ”. Існує  кілька різних поглядів на це поняття. Серед них : „ Педагогічна технологія – сукупність психолого – педагогічних установок, що визначають спеціальний набір та компонування форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання; вона є організаційно – методичним інструментарієм педагогічного процесу ” (Б. Лихачов); „ Педагогічна технологія – це змістовна техніка реалізації навчального процесу ” (В. Безпалько); „Педагогічна технологія – це опис процесу досягнення запланованих результатів навчання” (І. Волоков); „ Педагогічна технологія – це модель спільної педагогічної діяльності, продумана в усіх деталях з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і учителя ” ( В. Монахов ). 

Як бачимо, в основі – створення комфортних умов успішності для вчителя й учня. Перш за все  це стосується інтерактивного навчання. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею „  завтрашньої радості ”, а В. О. Сухомлинський розвивав цей прийом у створеній ним               „ Школі радості ”. Результати діяльності цих педагогів підводять нас до розуміння необхідності введення в навчальний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка б була націлена саме на те, як викликати в дітей почуття радості, забезпечити усіх в навчанні [16].

Варто зазначати, що навіть іноді переживаючи ситуацію успіху, учень може пережити емоційні потрясіння, різко змінити на позитивний бік  стиль свого життя. Створена для  дитини ситуація успіху стає точною відліку для змін у взаємостосунках з оточуючими, для подальшого руху учня вгору сходинами розвитку особистості. В цьому повинні бути зацікавлені вчителі й батьки, адже дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки в школі, а й вдома. Головна мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному учню відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри в свої сили.