Теперешнее состояние культурного туризма в Украине

76 різних  пам’яток і пам’ятних місць  у Запорізькій області. Це кургани  Велика Могила і Довга Могила  епохи міді-бронзи та скіфо-сарматських  часів, Кам’яна могила, історико-культурний  заповідник на о. Хортиця, Троїцька  церква (1814 р.) та ін.

На території  Кіровоградської області знаходиться 67 основних пам’яток і пам’ятних  місць, серед яких Сабатинівське  поселення часів неоліту, стоянка  і поселення Трипільської культури, Тясминське та Чорноліське городвища    (VІІІ-VІІ ст. до н. е.), Єлизаветинська фортеця (ХVІІІ ст.) та ін.

Східний район об’єднує Донецьку та Луганську області. в Донецькій області знаходиться 19 музеїв, понад 80 основних пам’яток історії і культури. Особливий інтерес у туристів викликають Амвросієвська пізньопалеолітична стоянка,  Маріупольський пізньонеолітичний могильник, Миколаївська церква ХVІІ ст. та ін.

У Луганській області діє 13 державних музеїв, понад 50 основних культурно-історичних пам’яток і пам’ятних місць. Значну культурну, історичну  та художню  цінність мають Луганський краєзнавчий  музей, меморіальний комплекс «Молода  Гвардія» у Краснодоні та ін. На території  Східного району організовано також 156 територій і об’єктів природо-заповідного  фонду, з них 87 – у Луганській області. Особливий інтерес становлять Луганський заповідник з філіалами: Станично-Луганський, «Провальський  степ», «Стрільцівський степ» і  заказник «Юницький», а також філіали  Українського степового заповідника  – «Хомутівський степ» і «Кам’яні могили» – у Донецькій області [29; 61].

Виключно  багатий рекреаційними ресурсами Південний район. Найбільшою освоєнністю, розвитком і вдосконаленням структури рекреаційного господарства відзначається Кримський рекреаційний регіон, особливо його південне узбережжя, у межах якого рекреація є провідною галуззю спеціалізації, має національне та світове значення. Цьому сприяють цілющий клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Великою територіальною концентрацією рекреаційних ресурсів виділяються також приморські території Одеської та Миколаївської області. У районі знаходиться понад 320 основних пам’яток і пам’ятних місць, серед яких 91 – в Автономній Республіці Крим, 90 – Одеській, 74 – Миколаївській і 70 – Херсонській областях. До визначних пам’яток історії та культури варто віднести: залишки античного міста Херсонеса (VІ-ІV ст. до н. е.), Царський курган (ІV ст. до н. е.), печерне місто Чуфут-Кале (Х-ХІІІ ст.), Генуезьку фортецю (ХІV-ХV ст.), комплекс Воронцовського палацу (1830-1876 рр.), Білий Ливадійський палац (1910 р.) (Автономна Республіка Крим); стоянка епохи раннього палеоліту, городище та некрополь античного часу, залишки античного міста Ніконія, Миколаївська церква (ХVІІ ст.), пам’ятник А. Ришельє (ХІХ ст.), Одеський оперний театр (1883-1887 рр.) (Одеська область); поселення епохи бронзи (ІІ-І тис. до н. е.), діорама «Штурм фортеці Очаків у 1788 р.», Покровська і Катеринінська церкви (ХVІІІ ст.) (Миколаївська область); городище пізньоскіфського часу, Введенська і Греко-Софієвська церкви        (ХVІІІ ст.), пам’ятник адміралу Ф. Ушакову (Херсонська область). На території Південного району створено майже 500 територій і об’єктів                  природно-заповідного фонду, з яких 147 – Автономній Республіці Крим, 92 – Одеській , 87 – Миколаївській, 70 – Херсонській областях. Підвищений інтерес викликають такі унікальні пам’ятки, як Нікитський ботанічний сад, Великий Каньон, Кизил-Коба, Алупкінський і Мисхорський парки (Автономна Республіка Крим); Дальницький, Петрівський і Староманзірський заказники, а також найдовші у світі (2,5 тис. км) катакомби (Одеська область); заповідники «Ольвія» та «Воложин ліс», заказник «Рацинська дача» та урочище «Степок» (Миколаївська область); заповідники «Асканія Нова» та Чорноморський (Херсонська область) [29; 62].

Отже, культурно-історичні пам’ятки мають регіональну специфіку. Якщо Центральна та Східна Україна багата на історичні пам’ятки, пов’язані  з зародженням і розвитком  української історії та культури, а Південь є територією, де виявлено чимало пам’яток античної культури, то Західна Україна виділяється  етнічними особливостями, пам’ятками фольклору, народної архітектури, тощо.

У містах туристи мають змогу  ознайомитись з пам’ятками архітектури  широкого діапазону. Це фортеці, замки, палаци, монастирі, собори, театри, навчальні  заклади, лікарні, промислові споруди, адміністративні будинки тощо. У  сільській місцевості типологія  пам’яток архітектури значно звужена. Тут переважно збереглися садибно-паркові  ансамблі, церкви, костьоли, подекуди фортеці, замки, палаци, монастирі, школи, виробничі  та службові споруди. З найдавнішими зразками традиційного церковного будівництва  туристи можуть ознайомитися в селах  Закарпаття, Прикарпаття, Волині, Буковини, Західного Поділля. Дерев’яні церкви, виконані в народних традиціях певної регіональної школи, зустрічаються  на Житомирщині, Київщині, Сумщині та в інших місцях. Хронологічні межі пам’яток народної архітектури – XV- поч. XX ст.

Пам’ятки народної архітектури у своєму природному оточенні можна бачити лише в сільській місцевості. Що стосується музеїв просто неба, створених на базі переміщених об’єктів у Києві, Львові,                       Переяславі-Хмельницькому, Чернівцях, Ужгороді та інших місцях, то віддаючи їм належне у справі фізичного збереження пам’яток народної архітектури, слід зауважити, що при цьому пам’ятки потрапляють у штучне середовище до чужого для них ландшафту. Внаслідок цього втрачається їх повна достовірність, а місцевість, звідки вони забрані, втрачає свою характерність. Особливо непоправної шкоди завдає вилучення культових споруд, зважаючи на їх домінантну роль у ландшафті та забудові поселення [8; 411-417].

Пам’ятки науки та техніки є складовою національної культурної спадщини України. Вони являють собою свідчення поступального розвитку продуктивних сил. Вивчаючи їх, можна прослідкувати етапи поступового вдосконалення техніки, засобів виробництв. Разом з тим завдяки закладеній у них інформації, вони інколи сприяють подальшому розвитку технічного прогресу. Адже забуті технічні вирішення можуть надихнути на створення нових конструкцій, сприяти виникненню принципово нового підходу до розв’язання тієї чи іншої науково-технічної проблеми. У той же час збережені пам’ятки науки та техніки – це об’єкти своєрідного, розгорнутого в часі, неповторного експерименту взаємодії людини та природи. Вони розкривають перед нами картину розвитку науки та техніки в їх матеріальному втіленні, вказують на результати творчої діяльності як відомих вчених та інженерів, так і невідомих майстрів.

У багатьох містах України існують пам’ятки науки та техніки, що привертають  увагу як вітчизняних, так й іноземних  туристів. У столиці України – Києві є багато куточків, куди із задоволенням приходять туристи. Один з них – це Контрактова площа, де зосереджено чимало визначних пам’яток. Серед них привертає увагу й пам’ятник першого водопроводу – фонтан «Самсон». У м. Миколаєві зберігається визначна пам’ятка гідротехнічного та інженерного мистецтва – водонапірна вежа Шуховської мережі. У Києві є Пішохідний місток («Міст кохання», «Чортів міст») над Петровською алеєю – ажурна споруда, що є архітектурною та мостобудівною домінантою цілого району. У червні 1953 р. було збудовано ще один міст, що носить ім’я свого творця – визначного вченого в галузі електрозварювання та мостобудування академіка Є. О. Патона. Цей міст став етапним як у доробку самого академіка, так і взагалі в розвитку теорії та техніки електродугового зварювання – тут вперше у світовій практиці мостобудування застосовано суцільнозварні металеві конструкції.

У Харкові  можна відвідати пам’ятку новітньої  архітектури містобудування, першу  висотну споруду в СРСР – Будинок  державної промисловості, що постав на одній з найбільших у світі  міських площ – майдані ім. Ф. Е. Дзержинського [18; 94-100].

Отже, пам’ятки історії, науки і техніки можна широко використовувати як об’єкт туризму під час екскурсій, на туристичних маршрутах. Це значно розширить знання як вітчизняних, так  й іноземних  туристів не тільки про історію та культуру України, а й про її технічний і науковий прогрес.

Одночасно можна було б звернути увагу й  на будівлі самих залізничних  вокзалів, що є пам’ятками архітектури  різних періодів (Київ, Львів, Одеса, Чернівці, Харків, Козятин, Фастів та ін.). Одночасно  з цим, під час руху поїздів, пасажирів  можна було б ознайомити з історією українських залізниць, часом їх заснування, найбільш пам’ятними пов’язаними з ними подіями. Подібні радіонариси на замовлення залізничників могли б підготувати науково-дослідні установи або туристично-екскурсійні організації України.

Заслуговує  на увагу організація туристичних  маршрутів на окремі транспортні  підприємства, що можуть служити об’єктами  для екскурсійної роботи. Контингентом для таких екскурсій можуть стати  працівники транспортної або суміжних галузей виробництва, студенти вищих  і середніх спеціальних навчальних закладів залізничного профілю, а в  ряді випадків й широке коло українських  та іноземних туристів. Так, об’єктом для     туристично-екскурсійної роботи може безперечно служити Полтавський  тепловозоремонтний завод, створений  на базі Харківсько-Миколаївської залізниці  у березні 1871 р. Отже, розробка туристичних маршрутів по підприємствах промисловості та транспорту може служити зростанню професійного рівня інженерно-технічних працівників, робітників відповідної галузі, розширенню їх світогляду,  сприяти поліпшенню навчально-виховного процесу у профільних  вищих і середніх  спеціальних навчальних  закладах, зацікавленню школярів у виборі майбутньої професії. Водночас, діяльність у даному напрямі дозволить розкрити перед українськими та іноземними туристами економічний потенціал України [2; 101-105].

Мільйони  людей у світі щодня, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним, відвідують музеї. Станом на 2010 р. в Україні діяло 499 музеїв різного профілю, що використовуються в туристичних маршрутах і є складовою туристичних послуг [15; 20]. Музейні експозиції розповідають про речі, зрозумілі всім, мовою, що не потребує перекладу.

Слід  зазначити, що в наш час організовують  безліч етнічних фестивалів, відвідавши які, туристи та звичайні люди можуть познайомитись з історією та звичаями свого народу. Одним з таких  є етнічно-мистецький фестиваль «Печенізьке поле», започаткований у 2002 р. «Печенізьке Поле» – це овіяна легендами земля, що історично склалася навколо нинішнього сел. Печеніги, районного центру на Харківщині. Перша згадка про Печенізьке Поле зустрічається в 968 р. і пов’язана вона з успішним походом князя Святослава. Головною ідеєю фестивалю стало пробудження любові до нашої малої Батьківщини, її історії, культури і традицій [77].

Ще одна туристична подія, що приваблює туристів – це ярмарок. Таким прикладом може бути Сорочинський ярмарок на Полтавщині, під час якого відбувається  театралізація творів М. В. Гоголя.

Усвідомлення  людиною того, що вона є громадянином не тільки своєї країни, але й  світу, веде до розширення спектру туристичних подорожей, особливо з пізнавальною метою. Число відвідувань культурних, історичних і природних визначних пам'яток в Україні щорічно росте.

Протягом 2010 року Україну відвідали 21,1 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 2% або майже на 381,2  тис. осіб більше, ніж у 2009 році. Звісно, це лише загальний показник відвідувань, який не може охарактеризувати турпотік з культурно-пізнавальною метою, проте, як показує світовий досвід, 25% подорожей здійснюються саме з пізнавальною метою, отже, Україну, щорічно відвідують близько 5,3 млн. осіб з пізнавальною метою. З іншої сторони, будь-яка подорож містить пізнавальну складову, і в результаті, число відвідувань з пізнавальною метою стрімко зростає.

Аналізуючи обсяги в’їзного потоку протягом 2010 р., слід зазначити, що таке зростання відбулося за рахунок збільшення числа поїздок з приватною метою (на 4%). Найбільше зростання туристів спостерігається з країн: Росія (на 20% або на 1,2 млн. осіб), Словаччина (на 14% або на 70,1 тис. осіб), Угорщина (на 16% або на 124,5 тис. осіб), Білорусь (на 3% або на 95,3 тис. осіб), Німеччина (на 7% або на 8 тис. осіб). Що ж стосується поїздок з організованого туризму, то їх число скоротилось на 17%. Найбільше падіння турпотоку спостерігається з таких країн: Білорусь (на 23% або на 39,6 тис. осіб), Канада (на 18% або на 2 тис. осіб), Польща (на 11% або на 19 тис. осіб), Росія (на 34% або на 193,3 тис. осіб), США (на 5% або на 2,6 тис. осіб). Поїздки з службовою метою зменшилися на 10%. Найбільше падіння турпотоку спостерігається з таких країн: Латвія (на 10% або на 0,7 тис. осіб), Польща (на 2% або на 3 тис. осіб), Росія (на 38% або на 110,6 тис. осіб) [83].

В структурі  в’їзного турпотоку відбулися такі зміни – частка організованого туризму  зменшилась з 7% за 2009 р. до 6% за 2010 р., частка приватного туризму збільшилась  з 89% за 2009 р. до 90% за 2010 р., частка службових  поїздок, як і за 2009 р. залишилась 4% (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура в’їзного турпотоку протягом 2010 року

Як видно  з діаграми, найбільшу частку в  структурі в’їзного турпотоку протягом 2010 року займає приватний туризм (90%). Решту 10% між собою ділять організований туризм та службові поїздки (6% та 4% відповідно).

Аналізуючи в’їзний турпотік з  країн ЄС, слід відзначити, що таке скорочення відбулося в основному за рахунок  зменшення чисельності подорожуючих з країн: Польща (на 18% або на 457 тис. осіб), Великобританія (на 4% або на 2,5 тис. осіб), Данія (на 6% або на                  0,7 тис. осіб), Румунія (на 15% або на 166,8 тис. осіб). Зростання в’їзного турпотоку з країн СНД відбулося в основному за рахунок збільшення кількості подорожуючих з країн: Азербайджан (на 14% або на 9,4 тис. осіб), Білорусь (на 2% або на 72,6 тис. осіб), Киргизстан (на 72% або на 7,5 тис. осіб), Узбекистан  (на 9% або на  9,1 тис. осіб), Росія (на 13% або на                      927,4 тис. осіб) [83].

Отже, виходячи з вищезазначеного можна дійти висновку, що Україна має гарні можливості для розвитку туризму. Проте, на сьогодні ресурси культурно-пізнавального туризму не використовуються в повному обсязі, а відтак і його розвиток гальмується.

2.2. Інфраструктура культурно-пізнавального  туризму в України

Комплекс історичних, культурних і природних пам’яток, значні рекреаційні можливості, що має наша держава і зокрема її окремі регіони, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі іноземних. Забезпечити належну віддачу від цього потужного потенціалу, використати його в інтересах активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, створення та зміцнення матеріально-технічної бази, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів, розвитку інфраструктури. Отже, найголовнішим в ефективному використанні історико-культурних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін. [58].

Матеріальна база розміщення є пріоритетною складовою туристичної інфраструктури. Специфікою готельного господарства є те, що тут створюються послуги нематеріального характеру, що надаються безпосередньо споживачам. Підприємства готельного господарства задовольняють потреби туристів у ночівлі та харчуванні. Діяльність готелів допомагає туристам досягти мети своєї подорожі. Підприємства готельного господарства є найрозповсюдженішим, стаціонарним типом розміщення туристів. Вони характеризуються високим рівнем матеріально-технічної бази і сервісу. Всі засоби розміщення відрізняються рівнем комфортабельності та організації обслуговування (розмір приміщення загального користування, категорія номерів, технічне оснащення, обсяг додаткових послуг), зручностями проживання у номерах (кількість проживаючих в номері, площа, яка приходиться на кожного проживаючого, наявність санітарних зручностей, меблі).