– надання
виключних прав на реалізацію туристського
продукту на визначеній території;
– більш
низькі ціни на туристичні продукти;
– підвищена
комісійна винагорода;
– надання
гарантованої квоти на турпродукт.
Також при використанні ексклюзивного
розподілу туроператор одержує
визначені важелі впливу на
агента, такі як:
– можливість
фіксувати кінцеву ціну продукту;
– встановлення
стандартів і технологічних вимог щодо
обслуговування клієнтів;
– можливість
контролю за збутому турпродукту;
– обмеження
турагента у співробітництві з іншими
туроператорами [12].
3.3. Основний технологічний
процес «Споживання
тур продукту»
Споживання туристичного продукту – це
процес, що включає цілий ряд окремих процесів:
вибір туристичного продукту, купівля,
користування.
Є дві
основні групи споживачів:
– кінцеві
споживачі;
– посередники
та виробничі покупці.
Тут турист є кінцевим споживачем,
тобто придбання путівки виходить
за межі даного предмета. Від
кінцевого споживача треба відрізняти
покупців, виробників і посередників.
У сучасному туризмі відчувається перевантаження
від пропозиції туристичних продуктів,
головним соціальним завданням є не виробництво
і пропозиція, а їхній продаж. Сучасний
споживач змінюється і розвивається, можливо,
швидше, ніж будь–коли раніше. Його вимоги
стають складнішими.
Туристичне споживання складається
з комплексу різних товарів
та послуг, матеріальних і нематеріальних
туристичних благ, що задовольняють
мотиваційні потреби туриста,
а також потреби, пов'язані
з забезпеченням життєдіяльності
під час подорожування. Результатом
цього виду споживання є для
споживача також комплексне враження
від відпочинку, оздоровлення та
отримане задоволення, а для виробника
тур продукту – прибуток. На туристичне
споживання (його обсяги та структуру)
впливають об'єктивні економічні, соціальні
умови, правові аспекти зовнішньоекономічної
діяльності. Співвідношення попиту й пропозиції
може складатися в такі варіанти:
а) ідеальний,
коли в даний час і в даному
місці попит і пропозиція співпали
за характером та обсягом;
б) територіального
дисбалансу, коли за сукупним обсягом
попит і пропозиція співпадають,
але наявні територіальні відміни,
що порушують цей баланс або в
бік переважання попиту, або пропозиції;
в) дефіциту,
коли попит випереджає пропозицію і
тоді надмірний попит, створюючи
дефіцит, веде до зростання цін;
г)
інноваційний, коли пропозиція випереджає
попит, формуючи потребу в тій
чи іншій послузі чи товарі,
тоді попит незначний і просування
нового товару потребує від
виробника додаткових витрат, але
ціни при цьому витримуються
на мінімально можливому рівні.
В той час як туристичне
споживання завжди залишається
комплексним, склад цього комплексу
постійно змінюється. Ці зміни
є результатом дії об'єктивного
закону зростання потреб населення.
Внаслідок сукупної дії об'єктивних
умов та суб'єктивних чинників
виникають нові й нові споживчі
потреби і запити, які за різних
умов реалізуються на ринку
пропозиції. В свою чергу пропозиція
нових послуг і товарів підштовхує
попит і відповідне зростання
обсягів споживання.
Обсяг туристичного споживання
визначається сумою витрат туристів
під час подорожування і залежить
від платоспроможності туристів,
ціни на послуги та товари,
інтенсивності витрат. Витрати можна
поділити на загальні (валові), що
є всією сумою грошових витрат,
здійснених під час подорожі
і «чисті», що відбивають перевищення
витрат за період подорожування
відносно витрат, які за цей
же період могли бути здійснені
вдома. Структура туристичного
споживання відбиває частку витрат
туриста на кожен вид товарів
та послуг туристичного призначення
в загальних витратах [13].
3.4.
Технологія обслуговуючого
процесу «Партнерські
угоди з постачальниками
послуг» (ведення
переговорів, укладання
угод).
Для здійснення своєї діяльності
туристична агенція заключає
договори про співробітництво
з організаціями, підприємствами,
приватними підприємцями, які беруть
участь у формуванні і просуванні
тур продукту. При організації
туристської діяльності фірма
укладає письмові договори з
постачальниками і підрядчиками – вітчизняними
і зарубіжними партнерами, які забезпечують
туристів належними умовами розміщення
і харчування, засобами транспорту, організацією
екскурсій та відпочинку, страхування
тощо. Договір про співробітництво між
тур фірмою та іншими організаціями, які
беруть участь в обслуговуванні туристів
повинен містити повну інформацію про
послуги, вимоги щодо забезпечення захисту
і безпеки туристів, їх майна в Україні
і за кордоном, визначати відповідальність
сторін за якість надання послуг, сервісного
забезпечення тур продукту.
За характером угоди в туризмі
можна поділити на міжнародні,
які регулюються положеннями
міжнародного права, та внутрішні,
регульовані національним законодавством.
За спрямуванням виділяють угоди
між суб'єктами ринку виробника
та угоди, що укладаються зі
споживачем тур продукту (угоди
ринку споживача). За терміном
дії виділяють угоди довгострокові
та кореспондентські. Залежно від
напрямку діяльності туроператора
при проведенні переговорів з
парнерами увага акцентується
на різних складових тура. Але
основною вимогою при укладанні
угоди є категоріальна відповідність
всіх складових туру при максимальній
варіативності та взаємозамінності
його складових.
Туристична агенція укладає договори
з: готельними підприємствами, з
закладами харчування, автотранспортними
підприємствами, авіакомпаніями, залізницями,
екскурсійними бюро, музеями, тощо.
Угода між агенцією і готелем
стосується умов: бронювання номерного
фонду певної категорії в необхідній
кількості та вартості цього
фонду, сезону та термінів обслуговування,
набору послуг стосовно харчування
туристів, часу надання послуг
харчування, додаткових послуг та
додаткових зручностей, строків
бронювання та зняття броні без штрафних
санкцій та штрафних санкцій за невиконання
умов угоди, знижок за умов співпраці.
Між туристичним та готельним
підприємствами переважають угоди
таких типів: про закупівлю
місць з повною оплатою, про
квоту місць, про поточне бронювання.
В разі, коли харчування не
входить до контракту з готелем
або існує необхідність організувати
харчування туристів поза готелем,
укладається угода з підприємством
харчування. Така угода повинна
містити відомості про кількість
туристів, що одночасно обслуговуються,
регулярність такого обслуговування
та величину замовлень, форму
обслуговування, варіанти меню та
приблизні ціни на різні раціони
харчування, тощо.
Угода з автотранспортним підприємством
концентрується на забезпеченні
безпеки туристів, а також є
угодою аренди автотранспорту
з екіпажем (водіями). Угоди з авіакомпаніями
можуть бути таких видів: угода
на надання квоти місць на
регулярних авіарейсах; агентська
угода; угода на аренду літака
(чартер). Ринок авіапослуг достатньо
розвинутий і для агенції є
певною проблемою вибір авіакомпанії–партнера.
Основною вимогою тут є його репутація,
ім'я на світовому ринку авіаперевезень,
обсяг та номенклатура парку літаків,
тощо. Угода з залізницею аналогічна угоді
з авіакомпаніями. Це може бути угода про
надання місць в графікових потягах чи
угода на поточне бронювання місць на
певні графікові потяги. Особливою формою
угоди з залізницею є угода на аренду спеціалізованого
туристичного потягу.
Угода з екскурсійним бюро
укладається в разі відсутності
власної структури, яка забезпечує
екскурсійне обслуговування за
умовами туру. Угода може мати
форму контракту, що укладається
на надання екскурсійних послуг
протягом певного терміну, наприклад,
сезону або оформлятися в формі
разової угоди, наприклад, на
проведення певної тематичної
екскурсії. Контракт повинен містити:
перлік екскурсій з назвами;
тривалість та спосіб пересування
(пішохідна чи транспортна з
зазначенням виду транспорту); кількість
екскурсантів в групі по кожній
екскурсії; ціни на екскурсії;
строки подання замовлень та
строки їх відміни; матеріальну
відповідальність сторін за зрив
екскурсійної програми.
Угода з музеєм укладається,
зазвичай в формі контракту
тривалої дії (сезон, рік) і
включає: варіанти екскурсій та
їх тематику; кількість екскурсантів
в групі; розцінки на екскурсії,
розмір знижок; строки подачи
замовлень на групове обслуговування
та строки відміни заявок без
штрафних санкцій; матеріальну
відповідальність сторін за зрив
екскурсійної програми в музеї;
додаткові умови співпраці.
Крім зазначеного обов'язкового
набору партнерів є ще значна
кількість партнерів, які надають
послуги, що можуть пропонуватися
по туру як додаткові. Це
можуть бути підприємства, що
забезпечують гірські (водні)
прогулянки, пустельні сафарі, риболовлю,
відвідання аквапарку або національного
парку чи заповідника, тощо. Популярними
додатковими послугами є навчальні
програми різних шкіл – підводного плавання,
віндсерфінгу, верхової їзди, тощо [8, с.96].
3.5. Технологія допоміжного
процесу «Комерційна
діяльність»
Комерційна діяльність – особливий
вид діяльності, зв'язаний з реалізацією
товарів від якої залежать кінцеві результати
фірми; комплекс операцій, що забезпечують
купівлю–продаж і разом із процесами
їхнього просування представляють собою
торгівлю в ринковому просторі.
Туристична діяльність здійснюється за
рахунок:
- власних фінансових
ресурсів суб'єктів туристичної діяльності,
грошових внесків громадян і юридичних
осіб;
- позичкових
фінансових коштів (облігаційні позики,
банківські та бюджетні кредити);
- безоплатних
та благодійних внесків, пожертвувань
підприємств, установ, організацій і громадян;
- позабюджетних
фондів;
- коштів фонду
розвитку України, що формується за рахунок
відрахувань суб'єктів підприємництва
незалежно від форм власності;
- іноземних
інвестицій;
- надходжень
від туристичних лотерей;
Відповідно
до джерел коштів фінансування поділяється
на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє
фінансування здійснюється за рахунок
коштів, одержаних від діяльності
самого підприємства: прибуток, амортизаційні
відрахування, виручка від продажу чи
здачі в оренду майна. Зовнішнє фінансування
використовує кошти, не пов'язані з діяльністю
підприємства: внески власників у статутний
фонд, кредит, зобов'язання боржників,
державні субсидії тощо.
Найприйнятнішим і найважливішим джерелом
фінансування туристичної діяльності
підприємства є прибуток.
Прибуток – це та частина виручки, що залишається
після відшкодування всіх витрат на виробничу
і комерційну діяльність підприємства.
Розрахунок вартості туру є
складною багатофакторною процедурою.
На ціноутворення впливає характер
попиту, розвиненість ринку туристичних
послуг, місце туристичної фірми
на ньому та оцінка конкурентного
середовища, обрана маркетингова стратегія
тощо. Ціна туру відтворює економічний
бік діяльності суб'єкта господарювання
і відбиває його комерційну політику на
ринку туристичних послуг. Ціна туру коливається
в межах від собівартості до продажної
ринкової ціни. Ці коливання відбивають
попит на даний турпродукт. Коливання
попиту мають часовий (літній, зимовий
періоди, міжсезоння), видовий (на окремі
види туризму) та територіальний (на певні
регіони) зрізи [8, с.143].
РОЗДІЛ
3 ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ НАДАННЯ
РЕКЛАМНИХ ПОСЛУГ
Реклама повідомляє величезним масам
людей відомості про передбачувані нових
і досконалих турів. Вона відіграє ключову
роль у розвитку економіки і є її важливим
елементом. Найважливішою умовою ефективної
підприємницької діяльності є створення
і виробництво нових послуг. Нові послуги
повинні відповідати потребам, які сформуються
у споживачів до моменту виходу їх на ринок.
Цей процес вимагає цілеспрямованих рекламних
зусиль як у сфері виробництва так і в
сфері торгівлі. Характерною рисою сучасної
реклами є придбання нею нової ролі внаслідок
залучення до процесу управління виробничо–збутовою
діяльністю промислових і сервісних фірм.
Суть нової ролі реклами в тому, що вона
стала невід'ємною і активною частиною
комплексної системи маркетингу, рівень
розвитку якої визначає якість і ефективність
рекламно–інформаційної діяльності виробника
і її відповідність новим вимогам світового
ринку.