Податкова система

 

 

 

 

 

 

 

10. Основи  митної справи в Україні.

Митна справа – складова зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України. Вона включає в себе порядок переміщення товарів, предметів і транспортних засобів через митний кордон.

Митне оподаткування  – один із напрямків митної політики держави, спосіб митного регулювання. Становлення і розвиток митної справи в Україні здійснюється в напрямку уніфікації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами і стандартами.

Загальне керівництво  митною справою в Україні здійснюють:

1. Верховна Рада України – визначає основні напрямки митної політики, структуру системи органів державного регулювання митної справи, встановлює ставки мита, спеціальні митні зони та митні режими на території держави тощо;

2. Кабінет Міністрів України – забезпечує здійснення митної політики відповідно до Законів, встановлює розміри митних зборів, проводить переговори та укладає міжнародні договори України тощо;

3. Державна митна  служба України - здійснює безпосереднє  керівництво митною справою в  державі.

Переміщення товарів  через митницю України підлягає митному оформленню працівниками митниці з метою забезпечення митного контролю, яке передбачає обов’язкове декларування товару та сплату мита і митних платежів.

Декларування  здійснюється шляхом заповнення митних декларацій або валютних декларацій.

Мито – непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто при імпорті, експорті та транзиті товарів. Даний  податок як і акцизний збір, включається  в ціни товарів, сплачується за рахунок  покупця, його ставки диференційовані  за групами товарів, перелік яких значно ширший ніж перелік підакцизних товарів.

Митні збори  і митні платежі – це своєрідна  плата за виконання митницею своїх  обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11. Основи місцевого оподаткування в Україні

Згідно Податкового  кодексу України до місцевих податків належать:

- податок на  нерухоме майно, відмінне від  земельної ділянки, (вводиться з  01.01.2012р.)

- єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за  провадження деяких видів підприємницької  діяльності,

- збір за місця для  паркування транспортних засобів,

- туристичний збір.

1. Податок на нерухоме  майно, відмінне від земельної  ділянки – платниками є фізичні  особи – власники житлової  нерухомості (набуває чинності з 01.07.2012р.). Базою оподаткування є площа об’єкта житлової нерухомості і обчислюється органами ДПС. Ставки встановлюються органами місцевого самоврядування в залежності від площі квартири або жилого будинку (1 % та 2,7 %).

2. Збір за місця для паркування транспортних засобів - платниками є юридичні та фізичні особи – підприємці, які проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, які побудовані за кошти місцевого бюджету. Ставки - від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати за 1кв. м площі за кожний день діяльності

3. Збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності (торговий патент)Строк  дії торгового патенту - 60 місяців.  Платниками збору є суб’єкти  господарювання (юридичні особи  та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові патенти. Ставка прив’язана до розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня звітного року.

4.Туристичний збір - платниками  є громадяни України, іноземці, які прибувають на територію  відповідної громади і отримують  послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити територію. База оподаткування - вартість усього періоду проживання за вирахуванням ПДВ. Ставка - від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.

5.Єдиний податок. перша  група –Ф.О. не використовують працю найманих осіб і  не перевищує 150 000 гривень; 2) друга група – Ф.О.не використовують не перевищує 10 осіб;обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.3) третя група – Ф.О.,не перевищує 20 осіб;обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень;4) четверта група – Ю.О, - не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

Платники єдиного податку не сплачують таких податків і зборів: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців; податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків; земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності; плата за користування надрами; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів;збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12. Основи  організації податкової роботи, її суб’єкти та основні елементи.

Податкова робота — це діяльність держави, її органів, платників податків у процесі  правового регламентування, нарахування, сплати та зарахування податків і  податкових платежів, а також контролю за своєчасністю та повнотою їх надходження до бюджету.

Суб'єктами податкової роботи в Україні є:

1) Верховна Рада  України — приймає закони загальної  та спеціальної дії в сфері  оподаткування;

2) органи виконавчої  влади (Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Міністерство економіки) — забезпечують дію механізмів справляння податків і податкових платежів;

3) органи податкової  служби — здійснюють контроль  за додержанням податкового законодавства,  розробляють нормативно-правову базу дії законів про оподаткування, здійснюють облік платників і податкових надходжень, здійснюють нарахування та стягнення окремих податків, проводять роз'яснення податкового законодавства, притягують до відповідальності його порушників;

4) платники податків — нараховують і сплачують податки

Податкова робота містить такі основні елементи:

— встановлення правової бази (законодавчої бази та інструктивно-методичного  забезпечення);

— нарахування  та обчислення податків і податкових платежів, їх облік;

— визначення способів утримання та стягнення податків (з джерела сплати, за платіжним  повідомленням, за податковою декларацією);

— розрахунки із бюджетом — визначення форм (авансові платежі, платежі за фактом) і способів (готівкові, безготівкові).

Основою податкової роботи є правове регламентування порядку встановлення і справляння податків і зборів. Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері здійснюють вищі органи державної влади. Підготовкою законопроектів з питань оподаткування в Україні займаються Кабінет Міністрів України та Державна податкова служба України, приймає закони Верховна Рада України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13. Основи побудови плати за землю: платники, об'єкти оподаткування та ставки.

Платниками  податку є:1) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);2) землекористувачі. Об’єктами оподаткування є:1) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; 2) земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є:1) нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням  коефіцієнта індексації. 2) площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садовими кооперативами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотки суми земельного податку.

Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі податку.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні  органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної  ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Платники плати  за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного  року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. Разом з декларацією подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.

Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у  податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податок фізичними  особами сплачується рівними частками до 15 серпня і до 15 листопада.Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватись через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Фізичні особи, які своєчасно не були залучені до сплати земельного податку, сплачують  податок не більш як за три попередні  роки.

Орендна плата---Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної  ділянки.

Об’єктом оподаткування  є земельна ділянка, надана в оренду

 

 

 

14. Основи прибуткового оподаткування фізичних осіб: вітчизняна практика та світовий досвід.

Згідно Податкового Кодексу  України, починаючи з 2011 року, в Україні  введена система мало прогресивного  оподаткування доходів фізичних осіб, згідно якої основні доходи у  вигляді заробітної плати оподатковуються за двома ставками: 15% (у разі якщо база оподаткування складає менше 10 мінімальних заробітних плат) та 17% суми перевищення. Загалом це  зближує вітчизняну практику у сфері оподаткування ПДФО з прогресивним досвідом з цього питання більшості країн світу

На відміну від України, де порядок, ставки, правила оподаткування  податком із доходів фізичних осіб встановлюються виключно на загальнодержавному рівні, а сам податок відноситься  до загальнодержавних, в іноземних  державах органам місцевого самоврядування надано досить широке право в сфері податкової юрисдикції. У таких країнах Європи, як Болгарія, Кіпр, Естонія, Греція, Латвія, Норвегія, Румунія, особистий прибутковий податок належить до місцевих податків, а в Бельгії, Данії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії органи місцевого самоврядування самостійно визначають ставки, за якими будуть оподатковуватися доходи громадян .

Враховуючи той факт, що згідно Бюджетного Кодексу України, податок з доходів фізичних осіб фактично відноситься до числа регулюючих податків, тобто надходження від нього перерозподіляються між Державним та місцевими бюджетами, застосування практики регулювання ставки ПДФО органами місцевих рад у певній мірі було б корисним у сучасних українських реаліях.

Досвід розвинених країн  засвідчує, що прибуткове оподаткування – дієвий інструмент перерозподілу в умовах зрілої демократії із чітко визначеними умовами суспільного договору, із високим рівнем життя й доходів населення, тому вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні повинно відбуватися в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості.

В країнах з розвиненою економікою частка індивідуального  прибуткового податку в загальних  надходженнях значно більша, ніж в  Україні. Це пов’язано насамперед із запровадженням пропорційної ставки прибуткового податку, низькою податковою культурою населення та мізерним рівнем доходів. Адже на сьогодні в українському суспільстві ще не сформувалася ідеологія добровільної сплати податків, а тому велика кількість платників податків не бажає визнавати таке зобов’язання, не робить свого внеску в бюджети, підриваючи в такий спосіб розвиток та стабільність соціально-економічної політики держави. Зараз лише одиниці визнають обов’язок сплачувати законодавчо встановлені податки як конституційний.