Статистичний аналіз чисельності та складу населення

ТЕМА 2. Статистичний аналіз чисельності та складу населення

2.1. Категорії чисельності населення. Склад населення за статтю та його вікова структура.

Життєдіяльність суспільства визначається життєдіяль­ністю його населення. Все, що створюється і діє в суспільстві, робиться людьми і заради людей - виробників і споживачів ма­теріальних благ та соціально-культурних цінностей.

Визначальним параметром населення є його чисельність. Джерелом інформації про чисельність населення є переписи, що провадяться в Україні не частіше як раз на 10 років, а в міжпереписний період це результати оцінок – розрахунки за даними поточного обліку процесів природного та механічно­го руху.

Основні категорії населення, за якими реєструється його чисельність, це наявне та постійне населення.

Наявне населення (НН) – це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця постійного проживання. Постійне населення (ПН) – це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу постійно проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їхньої наявності на момент реєстрації.

Крім того, враховуються категорії тимчасово проживаючіх та тимчасово відсутніх.

Тимчасово проживаючі (ТП) – особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають у даному пункті (за відсутності на постійному місці проживання не більше ніж 6 місяців).

Тимчасово відсутні (ТВ) – особи, які постійно проживають у даному населеному пункті, але на момент обстеження перебувають за його межами, якщо термін їхньої відсутності не перевищує 6 місяців.

Зазначені категорії населення пов’язані між собою:

НН = ПН – ТВ + ТП,     або     ПН = НН – ТП + ТВ.

Чисельність постійного та наявного населення по-різному використовується при розрахунку демографічних та інших со­ціально-економічних показників. Чисельність постійного насе­лення застосовується для обчислення потреби в житловому будівництві, забезпеченості шкільними та дошкільними закла­дами тощо. Чисельність наявного населення є основою для ви­значення необхідного обсягу житлово-комунальних послуг, по­слуг торговельної мережі, транспорту та зв'язку, побутової та туристичної сфер, медичних та культурних закладів тощо.

Зазначені показники чисельності (ПН і НН) вирізняються також за своїм призначенням. Чисельність постійного населення використовується для визначення складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його окре­мих груп (демографічне навантаження). На основі чисельності постійного населення розраховується щільність (густота) населення діленням чисельності населення на площу території країни в цілому чи окремого регіону. Чисельність наявного населення покладено в основу розрахунку всіх показників інтенсивності природного та механічного руху.

Зазначені показники чисельності вирізняються за своїм призначенням. Постійне населення використовується при визначенні складу населення за:

   статтю;

   віком;

   місцем проживання.

Розраховується також співвідношення окремих груп населен­ня (демографічне навантаження).

Чисельність наявного населення береться в основу розрахунку всіх показників інтенсивності (природного та механічного руху).

Обидва показники чисельності населення є моментними, оскіль­ки реєструються на певну дату (на критичний момент перепису або на початок кожного року в міжпереписний період). У такому вигляді вони характеризують лише стан населення. Але, для оцінки демографічного процесу потрібні інтервальні показники. З цією метою використовується не моментна чисельність населення, а середня. Залежно від первинних даних та мети розрахунку використовуються такі середні:

 арифметична проста — якщо відомі дані про чисельність населення на початок та кінець року;

 хронологічна — коли відомі дані на початок кожного місяця або кварталу;

 арифметична зважена — коли проміжки часу між моментами не рівні.

Окрім розмірів населення, статистика вивчає його структуру, розміщення, а також динаміку.

Склад населення досліджується за такими демографічними ознаками, як стать, вік, шлюбний стан, а також за соціальними ознаками: національність та рідна мова, громадянство, суспільна група, джерело засобів існування, освіта.

Статевий склад населення характеризується часткою та спів­відношенням чоловіків та жінок. Важливий показник – збалансованість статей, тобто їх співвідношення. Він має назву коефіцієнта навантаження однієї статі іншою і подається в розрахунку на 1000 осіб:

    або навпаки:    ,

де Sm, SF - чисельність чоловічого та жіночого населення ста­ном на початок року.

Втім, головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що вкрай важливий для нормального процесу відтворення населення. Збалансованість статей у межах вікових контингентів не стійка. Така рухливість підпорядкована певній закономірності розподілу. А са­ме, при переході від групи новонароджених, де переважає частка чоловічої статі (51,2 % хлопчиків проти 48,8 % дівчаток, або таке значення з незначною варіацією), до молодих вікових груп співвідношення статей зрівнюється. При пересуванні до старших вікових груп частки жінок переважають. Це відбувається через вищу смертність чоловіків із біологічних причин (зниженість інстинкту самозбереження, більша вразливість захворюваннями) та соціальних (переважання важких та небезпечних умов діяльності, поширеність шкідливих звичок тощо), а також внаслідок втрат чоловічого населення під час останніх війн і різних репресій.

Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.

Групування складаються за одно-, п’яти- та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Так, для молодших груп населення віком 0—4 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їхнього існування та виживання в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Іноді для старших груп віком від 70 користуються десятирічним інтервалом, якщо насиченість цих груп населення незначна.

Виокремлюються типові групи населення за їхнім соціальним змістом – контингенти населення, або за демографічним призначенням (участю у процесі відтворення) – демографічні покоління (діти 0-14 років,батьки 15-49 років і прабатьки 50 років і старші).

Вирізняють такі контингенти населення:

Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував шведський демограф Г. Зундберг.

Прогресивний тип — відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти — 40 %, батьки — 50 %, прабатьки — 10 %. Отже, переважає частка дітей над прабатьками.

Стаціонарний тип — відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків, через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти — 27 %, батьки — 50 %, прабатьки — 23 %.

Регресивний тип — відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть част­кового виродження (депопуляції) населення, адже виконується таке співвідношення: діти — 20 %, батьки — 50 %, прабатьки — 30 %.

Більшість країн світу вже пережили демографічний перехід від прогресивного до регресивного типу. Отже, в них поглиблюється процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, із більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, що братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.

На основі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників.

А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь у загальній чисельності населення, в межах окремої статі та за місцем проживання.

Розраховується середній, модальний і медіанний вік населення в цілому та в розрізі статі. Середній вік обчислюється за формулою середньої арифметичної зваженої х — віку на чисельність осіб j-го віку Sj:

,

де  — вік 100 років і старше.

В однорічному віковому розподілі розрахунок середнього віку здійснюється за дискретними значеннями віку. Виняток — група немовлят (0 років). Через те, що зважування на «0» призводить до скорочення чисельника формули на кількість немовлят S0, то доцільно групу дітей до 1 року розглядати як однорічний інтервал, в якому береться середина інтервалу х' = 0,5 років. Тоді формула розрахунку середнього віку запишеться:

.

У разі інтервального (5-ти або 10-річного) розподілу використовується середина вікового інтервалу (х'). Оскільки верхня межа вікового інтервалу вважається «включно», то середина інтервалу буде дробним числом і розраховуватиметься додаванням до нижньої межі половини ширини п’яти- або десятирічного інтервалу: хj' = xjmin + (h : 2). Наприклад, для віку 5—9 років х' = 5 + (5 : 2) =
= 7,5 років.

Модальний і медіанний вік точніше визначається за однорічним віковим розподілом, відповідно як найпоширеніший вік та вік, який ділить усю чисельність населення навпіл. За наявності п’ятирічного вікового розподілу мода і медіана розраховуються за відповідними формулами для інтервального ряду розподілу:

де x0 та h — нижня межа та ширина модального вікового інтервалу, тобто такого, що має найбільшу частоту (частку), fmo, fmo – 1,  fmo + 1 — чисельність населення в модальному, передмодальному і післямодальному інтервалах.

де x0 та h — відповідно нижня межа та ширина медіанного вікового інтервалу, Sfme – 1 — кумулятивна чисельність населення передмедіанного інтервалу, fme — чисельність населення в медіанному інтервалі.

Разом із середніми показниками віку вивчається його варіація на основі абсолютних і відносних показників варіації (σ, V). Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.

Статево-віковий склад населення аналізується також за допомогою графічного методу, а саме: статево-вікової піраміди населення.

Статево-вікова піраміда (СВП) — двостороння гістограма роз­поділу чоловіків і жінок за їхнім віком одночасно на одній ординаті.

Статево-вікова піраміда будується за абсолютною (S) або відносною (s) чисельністю населення. При цьому на вертикальній осі позначаються вікові інтервали (одно- або п’ятирічні), а на горизонтальній осі — частоти або частки окремих вікових груп населення, праворуч — жіночого (Sf, sf ), а ліворуч — чоловічого (Sm, sm).

Для того, щоб гістограма відображала статево-вікову структуру всього населення одночасно і за віком, і за статтю, частки окремих вікових груп sf, sm розраховуються по відношенню до загальної чисельності населення, а не чисельності окремої статі. Якщо вікові інтервали неоднакові (в молодших вікових групах 5 років, а в старших 10), тоді замість часток розподілу використовуються відносні щільності розподілу. Для більшої наочності СВП дотримуються правила оптимального співвідношення між висотою та основою піраміди. Для традиційного типу відтворення висота становить 0,62 від довжини основи, а для сучасного — 1,63.