Зміст та форми соціального супроводу прийомних сімей

- прийомна сім’я тимчасового влаштування ( дитина влаштовується на певний термін).

- довготривалого перебування ( дитина влаштовується в прийомну сім’ю до досягнення нею повноліття);

- перехідного поселення ( досвідчена прийомна сім’я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім’ї довготривалого перебування) [22, с.3].

   Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні – складний, поступовий процес, який потребує відповідального пошуково методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання. З другого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі [21,с.5].

   Фінансування на утримання дітей у прийомній сім’ї гарантоване державою. Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету .

    Інститут прийомної сім’ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми ( на короткий, обумовлений термін – від кількох тижнів до двох – трьох років, доки батьки перебувають в ув’язнення, на лікуванні тощо). Така форма опікування дає змогу здійснювати соціальний захист інтересів і прав дитини, яка тимчасово позбавлена батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття дитини.

     Соціальна робота з сім’ями, які виховують дітей-сиріт, у першу чергу спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку саме вихованців. Проте, враховуючи потребу забезпечення нормальних умов сімейного оточення дітей, робота проводиться і з батьками, і з біологічними дітьми. Комплексність у соціальній роботі з такими сім’ями і визначається терміном «соціальний супровід прийомних сімей» [4, с.75].

1.2 Основні  характеристики соціального супроводу  прийомних сімей  

   Термін “соціальний супровід прийомної сім’ї” було введено в обіг після вивчення досвіду роботи соціальних працівників з фостерними сім’ями у Великобританії у 1998 році [18, с.58].

   В ході створення прийомних сімей в Україні розроблено основні критерії такої діяльності. Організація соціального супроводу є особливістю функціонування прийомної сім’ї як форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На основі практики роботи з прийомними сім’ями, останніми роками центрами соціальних служб для молод ізапроваджується соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу.

   Соціальний супровід прийомних сімей – вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки сприятливих соціально-економічних та психологічних умов функціонування сім’ї, збереження її здатності до виховання прийомних дітей.

   Основними завданнями соціального супроводу прийомних сімей є:

- підтримка здорового соціально-психологічного клімату сім’ї;

- навчання та посилення виховного потенціалу прийомних батьків;

- контроль за отриманням батьками державних виплат на утримання дитини;

- формування партнерських стосунків між учасниками соціального супроводу;

- залучення різних видів додаткової допомоги за потребою;

- захист прав та інтересів прийомних сімей;

- підготовка щорічного звіту про ефективність функціонування прийомної сім’ї [14, с.35].

   Соціальний супровід прийомних сімей грунтується на принципі співпраці між учасниками процесу для виконання головного завдання – соціальної реабілітації та соціалізації прийомних дітей. 

   Методика соціального супроводу розроблена спеціалістами Державного інституту проблем сімї та молоді (тоді Українським інститутом соціальних досліджень) і в її основу покладено модель “ведення випадку”, що широко використовується в практиці соціальної роботи різних країн (care management – у Великій Британії, case management – у США) [21, с.56].

   Соціальна робота з сім’ями, які виховують дітей-сиріт, у першу чергу спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку саме вихованців. Проте, враховуючи потребу забезпечення нормальних умов сімейного оточення дітей, робота проводиться і з батьками, і з біологічними дітьми. Комплексність у соціальній роботі з такими сім’ями і визначається терміном “соціальний супровід прийомних сімей”, на противагу “соціальному супроводу прийомної дитини в сім’ї”.

    Соціальний супровід родини, що взяла на виховання дитину-сироту, має здійснюватися протягом всього терміну перебування вихованця у сім’ї. Безперечно, соціальна допомога родині є найбільш інтенсивною в перші півроку проживання вихованця – період адаптації родини і самої дитини до нових умов, налагодження стосунків дитини з усіма членами родини та з соціальним оточенням. У подальшому, контакти соціального працівника з сім’єю визначаються потребою вирішення нагальних питань родини, а також контролем умов життя та розвитку дитини [12, с.37].

   Влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу можна розглядати як делегування державою батькам прав на їх виховання та утримання. Такий підхід передбачає здійснення контролю з боку держави за тим як батьки-вихователі та прийомні батьки виконують зобов’язання, взяті на себе стосовно вихованців. Такий контроль як форма дієвої допомоги здійснюється у ході соціального супроводу таких сімей [18, с.58].

   Учасниками соціального супроводу прийомних сімей є:

- представники органів державної влади;

- соціальні працівники;

- прийомні батьки та їхні діти;

- прийомні діти;

- біологічні батьки прийомних дітей, родичі;

- залучені спеціалісти;

- супервізор.

  Учасники процесу мають усвідомлювати, що ефективність підтримки прийомних сімей залежить від їхньої узгодженої взаємодії. Для цього важливо, щоб принципи взаємодії основних учасників були відображені в угоді про влаштування дитини у прийомну сім’ю. На даний час організацію та здійснення соціального супроводу сімейних форм опіки покладено на Центри соціальних служб для молоді [9, с.78].

   Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:

1. Аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім’ям та забезпечення прав прийомних дітей;

2. Щорічний огляд функціонування сім’ї та розвитку прийомної дитини;

3. Організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім’ям;

4. Сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей) [13, с.57].

    Держава в особі представників відповідних відділів державної адміністрації гарантує надання таких видів матеріальної підтримки прийомним батькам та забезпечення прав прийомних дітей:

- вчасних виплат на утримання дітей в прийомних сім’я;

- дотримання та забезпечення особистісних й матеріальних прав прийомних дітей (оздоровлення, безкоштовний проїздний квиток, забезпечення житлом тощо);

  - організації  супроводу прийомних сімей тощо [21, с.30].

    Соціальний супровід, що забезпечується соціальними працівниками центрів соціальних служб для молоді, з одного боку, виступає як контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини в сім’ї, з другого – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних із влаштуванням у сім’ї дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціальний працівник надає практичну соціальну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником між батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечення дітей. Одним із напрямів роботи соціального працівника є налагодження співпраці усіх служб, які захищають права дітей, з метою забезпечення якнайкращих умов виховання та розвитку дитини у сім’ї [5, с.285].

   Водночас робота соціальних працівників з сім’єю повинна грунтуватися на паритетних умовах – батьки мають чітко виконувати свої обов’язки, які беруть на себе, приймаючи на виховання дітей, і не перекладати їх на соціальних працівників. Саме спільна, зацікавлена співпраця спеціалістів та батьків, що базується на двосторонній домовленості щодо виконання взятих зобов'’зань, становить сутність соціального супроводу таких сімей [1, с.93].

   Основою для розроблення стратегії соціального сіпроводу дитини та сім’ї має стати інформація про дитину, яка влаштовується на виховання (рівень її розвитку, соціальні зв’язки, стан здоров’я, емоційні проблеми тощо). Вона збирається на етапі входження дитини в сім’ю. Ця інформація є базовою для подальшого оцінювання ефективності виховання та розвитку дитини у сім’ї.

   Базова інформація про прийомну дитину збирається соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід ще на етапі підбору вихованця, із залученням осіб, що контактували з дитиною, а в перший період проживання у родині, вона надходить від батьків та спеціалістів, які безпосередньо працюють з дитиною.

   Інформація збирається на кількох рівнях:

- загальна інформація про дитину, яка отримується під час юридичного оформлення соціального статусу сім’ї;

- інформація від осіб, які спілкувалися з дитиною до влаштування у сім’ю;

- інформація від батьків та спеціалістів про перші місяці проживання дитини в сім’ї – базова оцінка рівня розвитку і виховання дитини [8, с.43].

   Крім питань щодо проблем розвитку, виховання, здоров’я, поведінки дитини, порушуються й такі, які дозволяють визначитися, що саме необхідно зробити для вирішення тієї чи іншої проблеми і яких спеціалістів слід залучити. На основі базового оцінювання складається план соціального супроводу прийомної дитини.

   Окрім планів соціального супроводу соціальний працівник, який працює з сім’єю, має вести щоденник роботи, визначаючи окремі проблеми та питання, які вирішуються в ході соціального супроводу. До таких форм роботи відносяться: зустріч з батьками, дитиною, телефонна бесіда з батьками, відвідання сім’ї, організація консультування [20,с. 109].    

    Позитивним результатом влаштування дитини у сімейне оточення слід розглядати набуття нею сімейних стереотипів життя та побутових стосунків, а в кінцевому підсумку – можливість самостійного існування та забезпечення першочергових потреб. Саме на досягнення такої мети має бути спрямована робота з сім’єю. Стратегічним напрямом соціального супроводу має стати визначення перспектив подальшого влаштування дитини після досягнення нею повноліття – працевлаштування, забезпечення житлом, продовження освіти. Саме ці проблеми мають вирішуватися батьками та соціальними працівниками протягом всього періоду проживання дитини у сім’ї [18, с.60]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Особливості  влаштування дітей-сиріт чи дітей позбавлених батьківського піклування до прийомної сім’ї 

    Прийомна сім’я є однією з форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, потребують родинного тепла і виховання. Держава визначила важливе завдання забезпечити належні умови для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Над досягненням цієї цілі працюють Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини спільно з Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді та іншими органами влади [16, с.275].

Хто така дитина, позбавлена батьківського піклування?

Статус  дитини, позбавленої батьківського  піклування, надається дітям:

1. Батьки  яких позбавлені батьківських  прав, що підтверджується рішенням  суду;

2. Які  відібрані у батьків без позбавлення  батьківських прав, що підтверджується  рішенням суду;

3. Батьки  яких визнані безвісно відсутніми, що підтверджується рішенням  суду;

4. Батьки  яких оголошені судом померлими,  що підтверджується свідоцтвом  про смерть, виданим органами  реєстрації актів цивільного  стану;