Зміст та форми соціального супроводу прийомних сімей

                                                ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………… 2

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади соціального супроводу прийомних сімей……. 4

1.1. Прийомна  сім’я як форма сімейної опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування……………………………………………………….. 4

1.2. Основні  характеристики соціального супроводу  прийомних сімей…….. 9

1.3 Особливості влаштування дітей-сиріт чи дітей позбавлених батьківського піклування до прийомної сім’ї………………………………………………… 14

РОЗДІЛ  ІІ. Специфіка  діяльності соціального педагога  прийомними сім’ями………………………………………………………………………….. 19

2.1 Форми  соціального супроводу прийомних сімей………………………... 19

2.2 Інформаційне заняття, як одна з ефективних форм роботи соціального педагога з прийомними сім’ями…….................................................................. 23

2.3. Рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей……………………………………………………………….. 25 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 28

ДОДАТКИ………………………………………………………………………. 30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Роль  сім’ї для дитини надзвичайно  важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була [10,с.105].

      Діти повинні зростати в сім’ях рідних батьків, але коли це неможливо  альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім’я.

    Влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у прийомні сім’ї можна розглядати як делегування  державою батькам прав на їх виховання  та утримання. Такий підхід передбачає здійснення контролю з боку держави за тим як прийомні батьки виконують зобов’язання, взяті на себе стосовно вихованців. Такий контроль як форма дієвої допомоги здійснюється у ході соціального супроводу таких сімей [7,с.58].

   Над вивченням даного напрямку роботи займались такі українські вчені:А.Капська,І.Пєша,Л.Волинець,Н.Комарова,Г.Бевз,О.Яременко,В.Яковенко,О.Безпалько, Трубавіна І., та багато інших.

   Зараз соціальний супровід прийомної сімї є обов’язковим атрибутом функціонування таких сімей, закріпленим на законодавчому рівні, проте до цього часу не існує чітких вимог щодо його практичної реалізації. Подальший розвиток інститутів сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує чіткої регламентації технології здійснення соціального супроводу [15,с. 90].

       Таким чином, актуальність обраної теми курсової роботи полягає в необхідності вивчення соціально-педагогічної проблеми влаштування дитини до прийомної родини та соціального супроводу прийомних сімей.

Мета : розкрити особливості влаштування дитини до прийомної сім’ї та розглянути специфіку змісту та форм соціального супроводу прийомних сімей.

Актуальність  теми та мета даної курсової роботи обумовили виконання таких завдань:

1. Здійснити теоретико-методологічний та бібліографічний аналіз літератури з даної проблеми;

2. Розглянути особливості влаштування дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, до прийомної родини;

3. Проаналізувати зміст та форми соціального супроводу прийомної сім’ї;

4. З'ясувати специфіку надання соціальної допомоги прийомній сім’ї.

      

                              
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ І Теоретичні засади соціального супроводу прийомних сімей

1.1.Прийомна  сім’я як форма сімейної опіки  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування. 

    Прийомна сім’я - це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім’ї не повинна становити більше п’яти осіб.

   Прийомна сім’я є формою державної опіки над дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування, коли частину функцій – матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомних батькам , методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини – держава залишає за собою.          Основна мета прийомної сім’ї – тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім’ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім’ї, з притулку або медичної установи. Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу [21, с.15.].

    У 1998 та 1999 роках Кабінет Міністрів України прийняв дві Постанови „Про проведення експерименту щодо створення прийомних сімей в окремих регіонах України”. А саме обласними державними адміністраціями у Харківській. Запорізькій, Львівській, Одеській областях, Київській міській держадміністрації, а також Урядом Автономної Республіки Крим були прийняти розпорядження про створення нового інституту сімейної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, що залишилися без батьківського піклування – прийомної сім’ї. Ініціатором проведення даного експери­менту виступило Міністерство України у справах сім’ї та молоді. У квітні 2002 року Постановою Кабінету Міністрів було затверджено „Положення про прийомну сім’ю”.

    За результатами експерименту було опубліковано кілька методичних посібників, а саме, «Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків», «Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей», «Прийомна сім’я: методика створення та соціального супроводу» та ін. [23, с.5].

    У січні 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”. Таким чином було зроблено наступний значний крок у перетворенні державної системи опіки над цією категорією дітей на сімейно-орієнтовану.

    Окрім державних програм щодо розвитку сімейних форм виховання з кінця 90-х років почали свою діяльність кілька неурядових організацій, котрі реалізують проекти, направлені на розвиток інституту прийомного виховання: Християнський дитячий фонд, громадські організації «Every Child» и «Hopes and Homes for Children», „Holt International”, Ліга прийомних сімей та інші.

    Завдяки зусиллям державного та недержавного сектору на сьогодні в Україні існує 130 дитячих будинків сімейного типу та 115 прийомних сімей. Проте така кількість є замалою, адже загальна чисельність дітей, що перебувають у різних виховних закладах становить понад 30 тисяч. Отже в сучасній Україні існує нагальна потреба подальшої розробки державної політики щодо розвитку інституту сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [24, с.4].

    Всиновлена дитина вже немає статусу сироти, на неї не поширюються певні пільги. Усиновити можна дитину, у якої немає рідних батьків або вони офіційно від неї відмовились, чи були позбавленні батьківських прав. Дитину, яку підкинули або у неї є один із родичів ва, не позбавлений батьківських прав, не може бути всиновлена[15,с.25].

   Прийомна сім’я – зовсім інша форма опіки. До неї може бути влаштована дитина, у якої є батьки , але вони з певних причин не ва змозі її виховувати. У прийомній сім’ї можуть виховуватися діти, батьки яких не позбавленні батьківських прав, але протягом деякого часу не спроможні виховувати своїх дітей у зв’язку з хворобою, перебуванням у місцях позбавлення волі тощо. Уже сьогодні в Україні є сім’ї, де виховуються діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі. За сприятливих обставин, після повернення батьків, наприклад, із місць позбавлення волі діти можуть повернутися в рідну сім’ю.Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання й виховання дитини у прийомній сім’ї, надає допомогу, спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організує соціальний супровід прийомної сім’ї й дитини. За дитиною-сиротою й дитиною , позбавленою батьківського піклування, що потрапила у прийомну сім’ю , зберігається статус дитини-сироти і всі пільги, якими вона має правло користуватися p [14, с.26].

   Від дитячих будинків сімейного типу прийомні сім’ї відрізняються у багатьох відношеннях, зокрема чисельністю дітей.

   У прийомних сім’ях загальна кількість дітей (рідних і прийомних) не повинна перевищувати п’яти осіб. Передбачається, що батьки можуть працювати, вони не обов’язково мають бути професійними педагогами, тобто це сім’я , яка досить типова для нашого суспільства. Дитячі будинки сімейного типу більше нагадують міні-інтернати, оскільки кількість дітей у таких сім’ях здебільшого становить 15-20 осіб [5, с.274].

   У більшості країн функції соціальних працівників розподіляються між різними фахівцями. Так, наприклад, у Великобританії один соціальний працівник рекрутує й готує прийомні сім’ї , інший добирає й супроводжує дитину, забезпечуючи збереження її прав; третій – працює з кровною сім’єю, четвертий – здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї.

      Це підтверджує аналіз тренінг матеріалів для прийомних батьків, якими користуються соціальні працівники США, Великобританії, Канади [7,с. 32].

     Законодавче поле функціонування прийомних сімей в Україні на даний момент принципово відрізняється від ситуації в інших країнах передусім своєю недосконалістю: офіційно не визначені стандарти підготовки прийомних батьків; зміст соціального супроводу; права та обов’язки соціальних працівників; форми оцінювання ефективності розвитку й виховання дітей. За даними ООН( ЮНІСЕФ у країнах Східної Європи визнано за необхідне розвивати інститут прийомної сім’ї. у деяких із них (Угорщина, Словаччина, Чехія, Румунія) уже прийняті відповідні зміни до законодавства, створено служби підтримки функціонування прийомної сім’ї.

В Україні  тільки формується громадська думка  стосовно підтримки інституту прийомної сім’ї. Виховання дитини у прийомній сім’ї дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе «вигнанцями» у суспільстві [15, с.93].

    Статусні характеристики прийомних дітей, влаштованих у прийомні сім’ї, були різними, що свідчило, в першу чергу , про їх різний індивідуальний      досвід:

- сироти – 10%;

- напівсироти – 35%;

- підкидьки – 17%;

- соціальні сироти – 38% .

   Відповідно до міжнародної практики прийомні сім’ї класифікуються за такою ознакою:

- вік прийомної дитини;

- термін перебування дитини в прийомній сім’ї;

- кількості прийомних дітей;

- складність випадку.

  За ознакою вік дитини прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей:

- раннього віку ( до 3-х років);

- дошкільного шкільного віку ( від 7 до 12 років);

- старшого шкільного віку ( від 11 до 18 років).

   За ознакою термін перебування дитини в сім’ї можна виділити:

- прийомні сім’ї невідкладного влаштування ( дитина влаштовується у    прийомну сім’ю негайно за наявності надзвичайних обставин);