Розкрити сутність поняття „теорія соціальної роботи" як відображення потреб практично соціальної роботи

31. Розкрити суть та проаналізувати професійну підготовку фахівців соціальної сфери в Швеції та Швейцарії 
На сьогоднішній день у Швеції підготовка соціальних працівників здійснюється в університетах. кожен фахівець повинен володіти особистісними якостями , що дозволяють проявити турботу до людей. Підготовка фахівців соціальної роботи зорієнтована на служіння потребам цієї країни. 
Специфіка підготовки соціальних працівників у Швейцарії обумовлюється той факт, що зміст, форма, методи соціальної роботи обумовлюють недержавними ініціативами на місцевому рівні. Зміст підготовки соціальних працівників обумовлюється тим, що вони повинні аналізувати та розуміти соціальні проблеми, організація систем соціальної служби. 
Швейцарська соціальна програма є спільною програмою Ради з питань культури Швейцарії (Фонд «Про Гельвеція») і Швейцарського агентства розвитку і співпраці. 
Швейцарська соціальна програма обстоює думку, що культура відіграє ключову роль у процесі соціальних та економічних змін. Культура сприяє розвитку творчих та новаторських підходів у відповідь на виклики суспільства, що змінюється. Культурна діяльність залучає окремих індивідів та громади до відкритого обміну досвідом, сприяє взаєморозумінню і зміцнює громадянське суспільство.

 
32. Розкрити суть та проаналізувати професійну підготовку фахівців соціальної сфери в Бельгії та Фінляндії 
Соціальні працівники у Бельгії займаються з окремими клієнтами. Діяльність працівників спрямована на вирішення соціальних проблем та особистих. Соціальний працівник може надавати соціальну допомогу в культурних центрах. Фахівців готують для роботи в профспілках на регіональному, національному та місцевому рівнях. Практична підготовка фахівців має важливе значення. 
Підготовка соціальних фахівців у Фінляндії проходить через фактори, що підвищують академізм навчальних програм, а також підхід до соціальної роботи. Фінляндія володіє багатими традиціями дослідницької роботи з підготовки фахівців у галузі соціальної політики. У процесі підготовки працівників особлива увага приділяється наданню необхідної інформації про суспільство, озброєння студентів необхідними матеріалами, допомогти студентам застосувати свої знання в галузі соціальної роботи для вирішення соціальних проблем. 
Порушивши стандартний стиль викладу, розпочнемо з узагальнення особливостей системи освіти Бельгії, виділивши. 
1). Бельгія у кілька разів молодша від багатьох складових частин своєї системи освіти. Структуру останньої та принципи діяльності не можна зрозуміти і пояснити без звернення до часів середньовіччя, коли її територія була полем найзапекліших і майже безперервних воєн, ареною змагання релігій і сильніших сусідів. Наслідком бурхливого минулого і тривалих пошуків компромісів стали: 
— фрагментарність системи освіти; 
— співіснування у ній різних форм і підсистем; 
— різноманітність навчальних закладів та засобів управління ними. 
2). Бельгія має унікальний і дуже корисний для багатьох інших країн досвід вирішення мовних проблем у системі освіти. Для остаточного зняття довготривалого напруження, уряд і народ пішли на створення практично незалежних систем освіти на голландській, французькій і німецькій мовах. 
Йдеться саме про незалежність, бо їх перекривання дуже мале, адже у школах кожної з мовних громад вивчення "другої" мови розпочинається дуже пізно. Це приводить до того, що значна частина населення Фландрії і Валлонії погано володіє другою державною мовою. Це помітно контрастує з прикладом Люксембургу, де вивчення державних мов розпочинається з дитсадків, а завданням системи освіти є забезпечення однакового засвоєння молоддю всіх державних мов. Втім, останнім часом освітня політика у Бельгії все більше скеровується на виправлення цього очевидного недоліку системи освіти. 
3). Невелика Бельгія стала джерелом досвіду і у питанні переходу системи освіти від централізованого до федерального управління. За якихось двадцять років унітарна піраміда влади в освіті розсипалася й перетворилася у громадсько-регіональний конгломерат з домінацією владних структур трьох мовних громад і комун. Центральна влада зберігає за собою лише право встановлення узагальнюючих нормативів типу строків навчання і необхідного мінімуму навчальних годин. Кожний навчальний заклад довільної приналежності автономний у вирішенні багатьох питань своєї діяльності. 
Повне охоплення дітей вихованням, освітою чи професійною підготовкою простягається від 3 до майже 18 років. Щоправда, попри всі зусилля, частина молоді виходить з середньої школи без заключних документів. Для неї створена система допоміжного навчання та учнівства німецької моделі (підготовка на робочому місці та навчання у профшколі).

33. Розкрити суть та проаналізувати професійну підготовку фахівців соціальної сфери у Франції 
Система підготовки фахівців для соціальної сфери вважається за доцільне додати більш інформації про французьку систему соціальної освіти, тому що вона вважається однієї з найдавніших і найбільш ефективних у світі. Підготовка соціальних працівників включає варіативну частину, яка охоплює основи наук, широкі знання, вирішення реальних проблем діяльності у конкретних ситуаціях. Система підготовки соціальних працівників побудована за принципом неперервної освіти.  
Упродовж п’ятнадцятивікової історії Франції влада і громадськість приділяли постійну увагу стану і розвитку французької мови як засобу консолідації нації. Сучасна соціальна політика Франції здійснюється на внутрішньодержавному, європейському і міжнародному рівнях. Питаннями внутрішнього і зовнішнього розвитку соціальної політики займається Верховна рада з питань соціальної роботи, яку очолює Голова Ради міністрів.  
Важливі зміни в соціальній політиці Франції здійснюються на початку 70-х років, коли Франція разом з Англією та Швейцарією входить до спеціальної радної групи Ради Європи з метою адаптації педагогічних пропозицій. Результатом співпраці представників трьох держав стає проект „Сучасні мови” („Les langues vivantеs”), основні складові якого орієнтуються на аналіз потреб студента, описання мови відповідно до принципів комунікативної лінгвістики, прагматичної лінгвістики і соціолінгвістики.  
Професійна підготовка іноземних фахівців у 60-70-х роках характеризується широким використанням методів, розробкою стандартів стосовно оволодіння соціальної роботою. 
Радикальні зміни в політиці Європи в 70-80-х роках, обумовлені швидкими темпами розвитку економічних процесів, жорсткими умовами конкуренції. 
Центри надають висококваліфіковані професійні послуги з метою: а) підготовки до соціальної роботи; б) формування готовності до навчання у франкомовних закладах освіти; в) сертифікації рівня сформованості професійної компетенції.  
З’ясовано, що центри професійної підготовки іноземних фахівців у Франції об’єднуються у чотири професійні асоціації: 1. Асоціацію університетських центрів; 2. Професійну асоціацію; 3. Асоціацію інформаційних центрів; 4. Національну асоціацію.  
Професійна підготовка спрямовується на професіоналізацію фахівців шляхом формування їхньої комунікативної компетенції в процесі розвитку її складових: лінгвістичної, соціолінгвістичної, прагматичної, соціокультурної, стратегічної та соціальної компетенцій для здійснення професійної діяльності відповідно до умов сучасного ринку праці.

34. Розкрити суть та проаналізувати професійну підготовку фахівців соціальної сфери у Німеччині 
Фахівець із соціальної роботи повинен вміти проаналізувати соціальні питання клієнта, також підшукати шляхи та засоби розв’язку проблеми. Наукова концепція підготовки працівників базується на ідеї практико-орієнтованого навчання. Метою підготовки це виявлення здібностей та щодо соціальної роботи. Процес оволодіти методами, а також опанувати специфіку навчання єсть основними елементами при підготовці фахівців соціальної роботи. Підготовка фахівців для соціальної роботи здійснюється у єдності теорії та практики, причому основна увага приділяється практичному досвіду. Професійне навчання здійснюється в різноманітних соціальних центрах. 
Підготовка фахівця – це не тільки придбання знань, але і формування умінь застосовувати знання на практиці та у житті. Особливо важливими є професійні уміння за фахом. Випускник навчального закладу буде безпорадним у галузі своєї діяльності, якщо він не знає практики, чи, іншими словами, не бачить шляхів практичного застосування наукових знань, не має власні уміння і навички. 
Для забезпечення навчального процесу і наукової діяльності кадрами вищої кваліфікації як основи подальшого сталого його розвитку передбачаються: 
§ створення умов для розвитку і підтримки існуючих та започаткування нових напрямів наукових досліджень університету;  
§ розширення участі вчених університету в експертних радах;  
§ удосконалення механізмів розвитку системи підготовки кадрів вищої кваліфікації;  
§ створення сприятливих умов для продовження наукових досліджень.  
Виконання цих заходів дозволить забезпечити відкриття нових спеціальностей, а також підвищення рівня кваліфікації працівників соціальної роботи.

35. Розкрити суть та проаналізувати професійну підготовку фахівців соціальної сфери у Англії 
Основною метою яка ставиться для виховання соціального працівника це надати професійну підготовку, а також проводити практичні заняття. Працівники з соціальної роботи повинні вміти вирішувати проблеми та завдання, а також надавати рекомендації.  
Високий рівень якості підготовки сприяють і прикладні методи навчання. 
Професійна адаптація спеціалістів до соціальної роботи проводиться у навчальних закладах, де здійснюється професійна підготовка працівників  
Професійна орієнтація спрямована на ідеї вільного виховання працівників соціальної роботи.  
Формування професійної компетентності в майбутніх спеціалістів сприяє підвищенню компетенції працівників, а також підвищення кваліфікації та фізичних якостей.  
Підготовка фахівців соціальної сфери у Англії включає такі підходи:  
- вводиться весь комплекс програм по підготовці фахівців соціальної сфери;  
- вводиться ряд програм та ряд підручників, які були удостоєні різноманітних державних та недержавних відзнак і премій. 
При підготовці соціальних працівників починають готувати до роботи в специфічних конкретних закладах. В кінці підготовки студентів соціальної роботи оцінюють, щоб переконатися, що вони мають знання, вміння, цінності і компетентність, які потрібні для того, щоб допомогти людям, які зазнають труднощів у вирішенні своїх життєвих проблем.

36. Дати характеристику та проаналізувати основні групи професійних умінь соціального працівника 
Теоретичні положення про суспільне призначення, сутність соціальної роботи, нормативні вимоги до неї, аналіз реальної практики фахівцій свідчать, що належна компетентність соціального працівника передбачає такі вміння: 
1. виявити та оцінити ситуацію ситуацію за необхідності розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми, із соціальними інститутами; 
2. оцінювати проблему, поставлену мету, вміти розробити план дій, спрямованих на відновлення або розвиток життєвих ресурсів і благополуччя людини; 
3. стимулювати індивіда до розв’язання проблеми, уникнення стресів, особистісного розвитку; 
4. ефективно втручатися у процес розв’язання проблем найдискримінованіших і най вразливіших груп населення; 
5. сприяти ефективному та гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами і можливостями; 
6. брати активну участь у створені нових систем послуг, ресурсів і можливостей, оцінити ступінь втручання і досягнутих змін; 
7. оцінювати професійний рівень, сприяти вдосконаленню послуг, розкриваючи професійні знання. 
37. Розкрити суть поняття „соціальний інтелект" та проаналізувати його рівень у фахівців соціальної сфери згідно психографічного портрету. 
Людина живе в певному соціальному середовищі і, задовольняючи свої матеріальні і духовні потреби, взаємодіє з іншими людьми. Важливим компонентом такої діяльності є спілкування. Воно відображає об’єктивну потребу людей в об’єднанні, співробітництві, а також є умовою розвитку самобутності, цілісності, індивідуальності особистості. 
Психологічне дослідження емоційних стосунків має на меті саме внесення ясності у питання про те, чому виникають, як розвиваються і чому розпадаються настільки значущі для нас емоційні стосунки з іншими.  
Соціальний інтелект (вiд лат. intellectus - pозумiння) - мислительнi здiбностi людини. У звичайному слововживаннi, а також у пpацях автоpiв пеpших тестiв і pозглядався як пpиpоджена, успадкована, отже, незмiнна за своєю силою здатнiсть. Частина сучасних психологiв у тлумаченнi поняття дотpимується концепцiї, згiдно якої iснує тpи типи: генетичний (який не може бути виявлений i визначений жодним з iснуючих тестiв); поведiнковий (що виявляється i спостеpiгається в поведінцi людини); вимipюваний (тобто той, що пpедставлений оцiнками з тестiв)  
38. Сформулювати та розкрити основні принципи підходу до професійного відбору соціальних працівників в Україні 
При професійному відборі більшості наукових дослідженнях особистості виділяють такі якості соціального працівника: 
1. Психофізіологічні характеристики, від яких залежать здібності до цього виду діяльності(сприйняття, пам’ять, уява, мислення) 
2.Психологічні якості, що характеризують соціального працівника як особистість (фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися) 
3. Психолог-педагогічні якості, від яких залежить ефект особистої привабливості (уміння швидко налагоджувати контакт з людьми, вловлювання настрою людей, виявлення їхніх установок).  
Спеціаліст соціальної повинен: 
- володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян; 
-виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педа гогічну, матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я; 
- встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті; 
- сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню; 
- проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопо рушень; 
- надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам; 
- виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога; 
- організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності - брати в ньому особисту участь; 
- сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об'єднань, асоціацій, клубів за інтересами. 
Таким чином, соціальний працівник повинен: 
- мати добру професійну підготовку, знання з різних галузей правознавства, соціології, психології, педагогіки, фізіології, демографії і статистики, інформатики, економіки і управління; 
- володіти високою загальною культурою, розумітися в літературі, музиці, живопису та інших видах мистецтва; 
- бути добре поінформованим про сучасні політичні, економічні, соціальні процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи населення; 
- вміти передбачати наслідки своїх дій, не йти сліпо за клієнтом, а проводити в життя свою продуману й послідовну лінію; 
- володіти певною соціальною пристосованістю, враховувати різноманітність контингенту, що потребує допомоги, вміло контакту вати і привертати до себе "важких" підлітків, сиріт, інвалідів, без робітних. одиноких, людей похилого віку, перебуваючи на реабілітації і т.д.;

39. Розкрити суть Державної служби зайнятості, її мету, завдання та структуру 
Державна служба зайнятості – спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади. Державна служба діє на підставі Закону України „Про зайнятість населення" та Положення „Про державну службу зайнятості", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.91. Згідно з цим Положенням вона складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, Республіканського (Кримського) центру, з обласних, районних, міжрайонних, міських, районних у містах центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення. Основними завданнями є: розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття; систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили; раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення; контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання.

40. Зробити аналіз процесів, що відбуваються на ринку праці та запропонувати адекватні шляхи вирішення наявних проблем

Професійна  орієнтація визначається як політика держави, спрямована на задоволення  потреб ринку праці, шляхом забезпечення свідомого вибору громадянином виду трудової діяльності чи професії з урахуванням його індивідуальних потреб. Вказані такі складові професійної орієнтації: професійне інформування, консультування, професійний вибір та професійна адаптація. Також подається перелік структур, які здійснюють ці послуги: соціально-психологічна служба системи освіти та науки (МОН), відповідні структурні підрозділи ДСЗ, соціальні служби підприємств, установ, організацій різних форм власності і господарювання, реабілітаційні центри та медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) для осіб із обмеженими фізичними та розумовими можливостями (інвалідів).  
Необхідність оптимізації основних параметрів національного ринку праці потребує переходу до якісно нового стану його найважливіших сегментів, серед яких особливе функціональне значення має молодіжний. Сучасний розвиток цього сегменту характеризується посиленням протиріч між попитом на робочу силу молоді та її пропозицією, деформованістю регіональної, галузевої та секторної структури зайнятості, ускладненням процесу залучення молоді до сфери продуктивної трудової діяльності, а також недосконалістю механізму його державного регулювання. Актуальність вирішення, гострота та складність цих проблем обумовлюють потребу наукового обґрунтування нової методології і методики дослідження структурно-динамічних зрушень у межах молодіжного сегменту національного ринку праці та визначення перспектив його розвитку. 
Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Тому свідчення - ріст ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання ролі людського фактора в сучасному виробництві підтверджено результатами економічних досліджень ведучих учених світу. 
До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва практично на кожному робочому місці; забезпечення високої якості швидко мінливої по своїх характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утримання низької собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів виробництва; індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого обслуговування. 
 
41. Основні принципи діяльності, функції й обов'язки держави служби зайнятості 
Сьогодні Державна служба зайнятості – єдина в українському суспільстві державна установа, яка на засадах соціального страхування надає на безоплатній основі широкий спектр послуг, як громадянам, що звертаються в пошуках роботи, так і роботодавцям щодо забезпечення їх робочою силою. 
Діяльність Д. с. з. фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє на підставі ст. 22 Закону України „Про зайнятість населення" та Положення „Про державний фонд сприяння зайнятості". 
Державна служба зайнятості України зможе проводити міжрегіональні селекторні наради, міжміські переговори та економити на телефонному зв’язку за допомогою корпоративної інтегрованої мережі, побудованої СП “Інфоком”. “Інфоком” здав у випробувальну експлуатацію Державній службі зайнятості України перший етап відомчої телефонної мережі за технологією VoIP, яка складається із більш 200 IP-фонів в усіх її обласних регіональних представництвах. 
Основнi функцiї та напрямки роботи Державної служби занятості: 
1) участь у підготовці перспективних і поточних територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття; 
2) вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і підготовка на цій основі пропозицій щодо регулювання ринку 
праці в регіоні та зайнятості робочої сили; 
3) організація і координація роботи районних центрів зайнятості по працевлаштуванню та соціальному захисту незайнятих громадян; 
4) організація і координація роботи по територіальному перерозподілу робочої сили в порядку організованого набору і переселення, а також по використанню праці іноземних громадян; 
5) організація інформаційно-довідкової системи про попит і пропозицію робочої сили та послуг, що надаються населенню службою зайнятості; 
6) організація контролю за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими організаціями, підприємствами та установами, незалежно від форм власності та 
господарювання; 
7) раціональне і ефективне використання місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення.  
Основні завданя: 
1) здійснює контроль за діяльністю районних центрів зайнятості по сприянню у підборі підходящої роботи. населенню та соціальним захистом незайнятих громадян; 
2) вивчає потребу підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями профорієнтаційної роботи, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятого населення; 
3) організовує реалізацію державної і регіональної програм зайнятості населення, заходів щодо запобігання безробіттю; 
4) готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою; 
5) вносить до місцевих органів державної виконавчої влади пропозицій про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; 
6) консультує громадян з питань одержання роботи, в тому числі в інших населених пунктах України, умов і оплати праці; 
7) інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів України; 
8) сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку; 
9) інформує населення і органи державного управління про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм 
власності і господарювання на підвідомчий території, про можливості і умови міжтериторіального перерозподілу робочої сили, змісту актуальних професій, видів, форм, шляхів професійного навчання та можливостей працевлаштування; 
10) проводить роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном; 
11) за згодою Державного центру зайнятості видає іноземним громадянам дозволи на працевлаштування на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності і господарювання, які знаходяться на підвідомчій території; 
12) готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності; 
13) здійснює заходи щодо професійної орієнтації, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятого населення і безробітних з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці як у навчальних 
закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням ринку праці; 
14) вносить пропозиції щодо організації оплачуваних громадських робіт для населення на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших 
підприємствах та організаціях міста; 
15) розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, попит і пропозицію робочої сили, іноземців, які працюють в Україні, громадян України, які працюють за кордоном та іншу звітність про зайнятість населення, забезпечує її достовірність та своєчасне подання; 
16) укладає з підприємствами, установами і організаціями договори щодо надання їм платних послуг, не пов'язаних із забезпеченням зайнятості громадян; 
17) здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням відрахувань до державного фонду сприяння зайнятості населення та раціональним їх використанням; 
18) вносить в установленому порядку пропозиції Київській міській державній адміністрації, виконавчому комітету Київської міської Ради народних депутатів з усього кола питань, спрямованих на збалансування ринку праці; 
19) веде облік та складає звіт про витрати коштів з держаного фонду сприяння зайнятості населення; 
20) вживає заходи для створення та утримання в належному стані матеріальної бази центрів зайнятості.

42. Розкрити способи вирішення проблем зайнятості фахівцями соціальної сфери 
При розв’язанні проблем соціальні працівники мають передусім враховувати мотиви та характер дій, а також їх наслідки для різних груп. При цьому необхідно зважати і на моральний зміст дії. 
Найперші кроки до ринкової економіки вдарили ще по одній сфері відносного соціального благополуччя в колишній системі господарювання - по повній зайнятості. 
Проблема ця винятково складна вже тим, що посягає на основи колишньої економічної системи, що виключала безробіття, у всякому разі, не приховану залученням надлишкових працівників. Важливо відзначити, що безробіття, з яким ми починаємо зіштовхуватися зараз, зв'язано не з технічним прогресом чи кризою надвиробництва, як це відбувається циклічно в ринковій економіці, а з факторами, обумовленими глибокими деформаціями в попередньому розвитку народного господарства. 
Відмовлення від установки на повну зайнятість означає утрату важливої соціальної гарантії з усіма наслідками, що звідси випливають. Тут потрібно якщо не повне запобігання такої втрати (це неможливо), те, принаймні, ослаблення породжуваних нею явищ. 
Необхідний комплекс заходів, що упорядковують процес, що не дають безробіттю стать масовим, що дозволяють ефективно вести перекваліфікацію працівників, підтримувати їх у період пошуку роботи, активно створювати нові робочі місця і т.д. 
Найбільш перспективною й ефективною представляється система економічних пільг підприємствам, що самі створять у себе додаткові робочі місця і працевлаштовують працівників, що звільняються, перенавчать їх. У нагороду такі підприємства можуть звільнятися від частини податків, одержувати пільгові інвестиції під приріст робочих місць і інші переваги. Якщо ж підприємство (будь-якої форми власності) виштовхує зайву робочу силу, то сума її шести - дванадцятимісячного утримання повинна вноситися в муніципальні органи, що перерозподіляють і перепідготовляють звільнених людей. Роботодавця корисно ставити перед альтернативою: створювати нові робочі місця на власному підприємстві, чи оплачувати утримання своїх колишніх робітників. Саме такий механізм, до речі, існує у Швеції, де, як і в Японії, безробіття помітно менше, ніж в інших державах з розвитий ринковою економікою. 
 
43. Розкрити показники і принципи застосування міжнародних стандартів соціальної роботи 
Міжнародні принципи соціальної роботи окреслюють проблеми сфери і проблемні ситуації, що залежать від відмінностей у культурі, політичних устроях країни. Соціальні працівники працюють як помічники і як контролери, може спричиняти різноспрямованість мотивів їх дій , а також труднощів у сприйнятті наслідків. Принципи фахової соціальної роботи пов’язані із методами розв’язання морально-етичних проблем. Принципи створюють сприятливі умови для вироблення альтернатив, передбачення можливих моральних наслідків вибору певного варіанту дій. 
Міжнародні стандарти соціальної роботи представляє для нас, безсумнівно, значний теоретичний і практичний інтерес. Але при цьому повинні бути свідомі необхідності розробки власних концептуальних ідей як технологій здійснення соціальної і соціально-педагогічної роботи з врахуванням особливостей історичного розвитку і сучасного стану соціальної ситуації в нашій країні, так і власної моделі підготовки відповідних професійних кадрів. Цілком очевидно, що недоцільно заново відкривати „соціальний велосипед”, коли у світовій практиці уже існують апробовані методики і технології соціальної і соціально-педагогічної роботи і підготовки відповідних фахівців. Проблема полягає у вивченні і виваженій адаптації кращих надбань зарубіжних країн з обов’язковим врахуванням особливостей нашої країни. 
Поділ усієї сфери діяльності соціальних служб на соціально-педагогічну і соціальну роботу сьогодні у переважній більшості країн вважається застарілим і неправомірним. Під соціальною роботою мають на увазі всю сукупність різних видів діяльності у сфері соціальних служб та соціальних професій. У цій країні виходять з міркування, що і безпритульні, і діти, і молодь, яка живе у бідності, потребують не лише педагогічної, але й матеріальної підтримки, і навпаки, молоді безробітні або наркомани потребують лише матеріальної допомоги, а не педагогічного впливу. 
 
44. Проаналізувати модель функціонування соціальної роботи в адміністративно-територіальної системі упорядкування 
Соціальна робота в адміністративно-територіальній системі повинна базуватися на певних принципах, які сприяють поліпшенню стандартів життя, наближують надання певних послуг населенню. 
Шляхом дослідження існуючої ситуації в сфері адміністративно-територіальної системи потрібно вирішити ряд проблем: по-перше опорядкувати територіальні одиниці. Утворити та підпорядкувати заклади виховання, колективні заклади. Повинні існувати заклади, для людей похилого віку, для сімей для молоді. 
Системна модель соціальної роботи – модель соціальної роботи, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім`я є системою, всередині якої існують відносини між подружжям та іншими категоріями людей, що включає систему різних соціальних інститутів. 
Творення нових та реформування існуючих адміністративно-територіальних структур розглядається як дієвий інструмент досягнення позитивних результатів у державотворчих процесах. Тому дослідження проблеми адміністративно-територіальних змін має на сьогодні як наукове, так і практичне значення. Якнайдокладнішого висвітлення потребує досвід України перших повоєнних десятиліть, особливо насичений різноманітними адміністративно-територіальними змінами.  
Основними заходами адміністративно-територіальної системи визначити місце та роль соціальної роботи в державі та в суспільстві. Правова основа адміністративної системи здійснюється в процесі відтворення, ініціювання та прийняття рішень у прийнятій сфері. Основна соціальна робота спрямована на підтримку політики адміністративно-територіальних трансформацій.