Шпаргалки по "Внешнеэкономической деятельности"

Міграційне сальдо – різниця імміграції в країну та еміграції з країни.

Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі  набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

-зростання масштабів міграції;

-збільшення питомої ваги  мігрантів у загальній кількості  працездатного населення країн;

-розширення еміграції  з країн Східної Європи та  країн, що утворилися на території  екс-срср;

-формування нових центрів залучення робочої сили;

-зростання нелегальної  Імміграції;

-посилення "відпливу  інтелекту";

 

19.Світові ринки експорту та  імпорту РС

Основні центри притягання робочої сили:

1.  Західна Європа (особливо Німеччина, Франція (з Північної Африки),  Англія,  Бельгія (з Іспанії й Італії), Нідерланди, Швеція (з Фінляндії) і Швейцарія).  У середині 90-х років приплив іммігрантів оцінювався в 180 тис. чол. на рік. Тільки в країнах ЄС нараховується 13 млн. іммігрантів. На даний час тут розвивається загальний ринок РС, що  припускає вільне переміщення працівників між країнами ЄС і уніфікацію трудового законодавства.  Найбільш розвинуті країни Західної Європи  принаджують РС з менш розвинутих західноєвропейських країн, арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, країн Африки до півдня від Сахари, країн Східної Європи  і СНД.

2.  Близький Схід. Цей центр сформувався в 70-ті роки. Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву РС  з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії, Кореї, Філіппін. До початку 90-х рр.. тут працювало більш 4,5 млн. іноземців, а місцевих робітників – 2 млн.  В ОАЕ частка іммігрантів у загальній чисельності робітників – 97%, у Кувейті – 86,5%, Саудівській Аравії – 40%.

3.  США і Канада.  ТР цих країн історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни разом. Іноземці складають близько 5% робочої с країни. Низькокваліфікована РС – із прилеглих латиноамериканських країн (особливо Мексики), країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники – практично з усіх країн. Іммігранти - 740 тис. чол. у рік, емігранти - 160 тис. чол. Приплив іммігрантів у США і Канаду до середини 90-х років оцінювався в 900 тис. чол. на рік.

4.  Австралія. 200 тис. іноземних робітників. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу прийматися іммігранти, що роб інвестиції в її економіку.

5.  Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це, насамперед,  азіатські НІК – Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань,  а також Японія, Малайзія, Пакистан і Бруней. Найбільший експортер РС – Китай, крім того – В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма, Філіппіни, Індонезія,  Бангладеш, Шрі-Ланка та ін.  Загальне число іноземних робітників – 2,5 – 4 млн. чол.  У Японії працюють в основному корейці, останнім часом з'явся іранці.

6.  Латинська Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика, Бразилія, Чилі, Парагвай, Болівія. Загальне число іммігрантів – від 3 до 10 млн. чол., в основному латиноамериканці, але цими країнами субсидуються програми по залученню східноєвропейців, у тому числі із країн СНД (нафтовиків, інженерів-хіміків, фермерів). Міграція відрізняється сезонністю і великим відсотком нелегальної міграції, яка ніяк не регіструється.

7.  Африка. У Північній Африці – нафтовидобувна Лівія, на півдні – ПАР.  Використовують іммігрантів з інших африканських країн, але зацікавлені у фахівцях  із СНД (на постійне місце проживання). Міжкраїнна міграція – 2 млн. чол. У ПАР загальна кількість іноземної робочої с складає 1 млн. чол.

 

20. Причини та наслідки міжнародної міграції робочої сили.

Основні причини  існування міжнародної трудової міграції: 
а) з боку країни, з якої йде міграція:--велика густота населення.--масове безробіття.--низький життєвий рівень і заробітна плата.--виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах). 
б) з боку країн, які приймають міграцію: --потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі

.--потреба у додатковій  дешевій робочій силі.--порівняно  висока зарплата.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони. 
Виграш країни-імпортера трудових ресурсів: 
- Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.- Отримала готових спеціалістів.- У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає державний бюджет. 
Виграш країни- експортера трудових ресурсів: 
- Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям(осідає в банках валюта).- Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.- Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад. 
Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів: 
- виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом імігрантів.- відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.- втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину. 
Негативні наслідки міграції для країн-експортерів: 
- втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”.- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів. - виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

 

 

21.Міжнародне регулювання міграційних  процесів

До регулювання міжнародних  міграційних процесів відносять:

Адміністратино-правове  регулювання:

а) встановлення правових норм;

б)встановлення міграційних  квот;

в)встановлення рамок можливостей  мігрування(кримінальні норми).

Економічне регулювання:

а)встановленні митних внесків  чи бар”єрів;

б)встановленні відповідних  візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного  роду штрафних ставок.

Регулювання міжнародних  міграційних процесів на міждержавному  рівні буває:

Одностороннє  міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє  регулювання міжнародними иіграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

У рамках багатостороннього  регулювання провідну роль грають МО. При формуванні національної політики в області зовнішньої трудової міграції повинні бути враховані вимоги міжнародних конвенцій.

Міжнародна  організація праці (МОП) була створена в 1919 році відповідно до Версальського договору. Місцезнаходження – Женева (Швейцарія). Членами її є більш 170 країн. Як спеціалізована установа з 1946 р. входить у систему ООН. Основними цілями МОП є:

-забезпечення повної зайнятості  і зростання рівня життя;

-заохочення економічних  і соціальних програм;

-дотримання основних прав  людини;

-охорона життя і здоров'я  трудящих;

-регулювання міграції  населення

-заохочення співробітництва  між підприємцями і трудящими.

Членами МОП можуть бути: уряди країн-учасниць; профспілки; організації  підприємців.

Для організації професійно-технічного навчання під егідою МОП діють Міжнародний інститут трудових проблем (Женева) і Міжнародний центр по технічній і професійній підготовці підвищеного типу (м. Турін, Італія). 

Структура МОП:

1.Міжнародна конференція  праці – вищий законодавчий  орган;

2.Адміністративна рада  – для керівництва над комітетами  і комісіями при МОП;

3.Міжнародне бюро праці  – інформаційний і консультативний  орган.

Основна функція МОП – прийняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти (тривалість робочого дня, умови праці, оплату праці, соціальне забезпечення і т. д.). Усього було прийнято 172 конвенції і 181 рекомендація.

Міжнародна  організація міграції (МОМ) створена в 1949 р. як Міжнародна організація у справах біженців, пізніше її повноваження були розширені й у 1989 р. вона була перейменована в МОМ. До неї входить 81 країна, у тому числі 46 є членами МОМ, 35 – спостерігачами (Україна є спостерігачем). МОМ не входить у систему ООН, але тісно з нею співробітничає.

Основними функціями  МОМ:

-розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків;

-надання допомоги з питань організації міграції;

-розвиток технічного співробітництва в області міграції;

-запобігання відпливу умів і рееміграція;

-надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої с;

-організація пересування біженців;

-надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

На даний час значне число установ і організацій, насамперед у рамках ООН, а також  регіональних угруповань займаються проблемами, пов'язаними з міграцією населення  і трудових ресурсів.

Управління  верховного комісара ООН у справах  біженців (УВКБ) займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень, у першу чергу репатріації.

Система постійного спостереження за міграцією (СОПЕМИ) при ОЕСР координує діяльність національних імміграційних управлінь.

Комісія ООН по  народонаселенню має у своєму розпорядженні відповідний фонд, частина якого використовується на субсидування національних програм в області міграції населення. Ряд міжнародних договорів, прийнятих ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров'я), містить спеціальні норми, що стосуються фізичного стану трудящих-мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО маються положення, спрямовані на поліпшення освіти трудящих-мігрантів і членів їхніх родин.

У Європі забезпеченням і  захистом прав трудящих мігрантів займається Міжурядовий комітет з питань міграції (СІМЕ).

На інтеграційному рівні  регулювання міжнародної міграції робочої с здійснюється шляхом виконання  угод, договорів, правил, контрактів, укладених  між державами інтеграційних  об'єднань. Основні завдання:

-надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання;

-створення загальних інформаційних систем з міграції робочої с в рамках інтеграційного об'єднання;

-уживання спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією;

-прийняття спільних технічних мір для здійснення контролю над емігрантами.

 

22. Етапи розвитку світової валютної системи.

Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Етапи розвитку світової валютної системи: Система золотого стандарту. Паризька валютна системи. Генуезька валютна ситеми. Бреттон-Вудська валютна системи. Ямайська валютна системи. Європейська валютна система.

Паризька  та Генуезька валютні системи часто об'єднують в С-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю золота. Курс НВ визначався на основі золотого паритету. Існував порядок вільного продажу та купівлі золота. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла державам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки держава, що мала золоті запаси в якості офіційних резервів; держави не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту. 
Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів. Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на золото (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у золото). Було заборонено вільно купувати і продавати золото (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня - МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи.

Ямайська  ВС організована в 1976 р. після наради в Кінгстоні (Ямайка). Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Золото вийшло з між нар вал розрахунків як засіб розрахунку, і стало звичайним товаром. Розширено повноваження МВФ. Усі країни перейшли від фіксованих до плаваючих вал курсів. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.