Шпаргалки по "Внешнеэкономической деятельности"

 

14. Причини та динаміка міжнародного руху капіталу.

Міжнародний рух  капіталу – це вилучення з обігу частини національного капіталу і включення його у виробничий процес або інший обіг в інших країнах.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо. 

Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне  виробництво, підвищити його науково-технічний  і технологічний рівень, здійснити  структурну перебудову в напрямі  експортоорієнтованих та високотехнологічних  галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу  в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження  власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності  в обсязі отриманого прибутку, доступі  до технологій тощо.

 

15.Міжнародне портфельне інвестування

Міжнародні  фінансово-кредитні відносини – це відносини, що виникають між суб. СГ з приводу міжнародної міграції  капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній або грошовій формах з метою отримання їхніми власниками підпр-кого прибутків, позичкових процентів чи інших здобутків та вигод. Міжнародну міграцію капіталів можна ще назвати міжнародним рухом капіталу. Він здійснюється одночасно у формі експорту та імпорту.

Експорт капіталу – це цедностороння міграція капіталу для розміщенням за кордоном з метою отримання прибутку від підп.-кої діяльності. Експорт капіталу здійснюється у трьох формах:

1)експорт підпр-кого капіталу

2)Е позичкового капіталу

3)міжнародна міграційна  допомога

Е підприємницького капіталу здійснюється у таких формах:

Прямі закордонні інвестиції – це внесення коштів або майна до статутного фонду юр.особи в обмін на корпоративні права (акції тощо), емітовані такою юр.особою.

Портфельні  закордонні інвестиції – це кошти, вкладені у ЦП довготермінового хар-ру, які не передбачають отримання швидкого доходу.

Характерна риса прямих інвестицій,  по  визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому  інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають,  вони здійснюються інвестиційними  або  іншими фінансовими посередниками,  що розміщають засобу інвестора в  найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування,  беруть участь  у  керуванні  ними,  а отримані доходи розподіляють потім серед  своїх клієнтів.  Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій,  на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми,  а також облігації  й інших  цінних  паперів.

Закордонні портфельні інвестиції можуть здійснюватись через:

1)пайову участь у підп.-вах,  створюваних разом з вітчизняними  юр та фіз. особами

2)створення підп.-ств, що  повністю належать закордонним  інвесторам

3)придбання підп.-ств, будівель, споруд, акцій чи інших ЦП

4)придбання прав користування  землею, іншими природними ресурсами,  а також інших майнових прав.

 

16. Спільна підприємницька діяльність: сутність та основні форми

Дивись №11

 

17.Світовий ринок праці: структура,  функції, моделі

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу  та відмінностями в її відтворенні  на національному рівні. Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної  мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці.

Міжнародний ринок робочої  сили (МРРС) має сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація МРРС віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці (МРП) урізноманітнює склад РС, що пропонується на цьому ринку.

У структурі МРП вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн о середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент МРП — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

На ринку праці можна  вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи РС за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії РС. Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента РРС значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної РС може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Важливою особливістю сучасного МРП є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найманої робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикансько-американського кордону. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є ступінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має терито­ріальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'язане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищенням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей.

Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий  рівень міждержавних господарських  взаємозв'язків.

 

18.Міграція РС: види, функції, основні  показники виміру

Трудові  ресурси – це найважливіший фактор виробничого процесу, що характеризується високою мобільністю. Мобільність робочої с у світовому господарстві виявляється у формі міжнародної міграції.

Міграція робочої  сили – переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на 1 рік з економічних і неекономічних мотивів (політичних, соціальних, релігійних, національних, расових та ін.).

Імміграція – в'їзд працездатного населення в дану країну із-за її меж.

Еміграція – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Види:

1.За рівнем легалізації: легальна (офіційна робота за контрактом з усіма атрибутами легальності), напівлегальна (перебування в країні легальне, а робота – в тіньовому секторі), нелегальна (нелегальне перебування і виконання робіт).

2.За часом перебування за кордоном: тимчасова (звичайне наймання на роботу на певний кількарічний термін), сезонна (робота, пов’язана з с/г роботами тощо), маятникова (періодичні поїздки, які притаманні прикордонним регіонам, або поїзюки на відносно короткий термін з поверненням для відкриття нових віз).

3.За рівнем кваліфікації: міграція висококваліфікованих ТР («відплив умів»), ММ кваліфікованної РС, ММ некваліфікованої РС.

Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1)з КР в ПРК;

2)у рамках ПРК (в основному з неекономічних причин, також спостерігається відплив умів з Європи в США);

3)між КР; (в основному між НІК і країнами арабських еміратів; між країнами-членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються. Наприклад, у Кувейті і Саудівській Аравії було в 60 – 80  роках зайнято до 1 млн. робітників з Ємену, у Гонконгу – в основному з Китаю і В'єтнаму.   Економічні причини: більш високий рівень життя та зарплати і недостача некваліфікованої робочої с в НІК);

4)з колишніх соціалістичних країн у ПРК;

5)міграція науковців, кваліфікованих фахівців ПРК у КР.

Найбільш прийнятні кількісні показники переміщення трудових ресурсів – це показники, які фіксуються в платіжному балансі. Вони є частиною балансу поточних операцій і класифікуються за трьома статтями:

Трудовий дохід (виплати зайнятим) – зарплати та інші виплати готівкою або натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і усі виплати резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидента. До приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні працівники, що знаходяться в даній країні менше року, у тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних зон, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств.

Переміщення мігрантів – оцінний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючи в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі подається як експорт товарів із країни, а його оцінний грошовий еквівалент – за даною статтею.

Перекази працівників – пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишся на батьківщині. У випадку пересилання товарів враховується їхня оцінна вартість.

 Принципова різниця  між цими статтями в тім,  що в статті «трудові доходи»  враховуються доходи нерезидентів, а в двох інших статтях –  доходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, що виїхали  з країни більш, ніж на 1 рік.  Останні дві статті поєднуються  в рамках поточних операцій  у групу приватних неоплачених  переказів.

Приватні неоплачені перекази – оцінний грошовий еквівалент майна, що переміщується мігрантами в момент їх від'їзду за кордон, і наступні посилки товарів на батьківщину.