Перспективи торгівельних відносин України в системі СОТ

      4. Внаслідок низької конкурентоспроможності  багатьох видів вітчизняної продукції,  в деяких секторах економіки  України (будівельний, гірничовидобувний, машинобудівний) після вступу до СОТ можна очікувати скорочення виробництва окремих видів продукції, скорочення надходжень до бюджету, втрату робочих місць, зростання соціальної напруженості.

      5. Вступ до СОТ приведе до  відкриття внутрішнього ринку сільськогосподарської сировини і продовольства. Негативними наслідками цього стане: по-перше, наповнення продовольчого ринку України товарами за низькими цінами (цукром, маргарином, маслом, сирами, іншими молочними продуктами, картоплею і овочами, фруктовими соками); по-друге, вимивання важливої для вітчизняної харчової промисловості сировини і стратегічно важливих кормових ресурсів з неї (насіння соняшника, продовольчого і кормового зерна).

      Це  означає, що Україна при вступі до СОТ має вжити додаткових заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Ці заходи можна поділити на дві групи: заходи, що забезпечують захист вітчизняних товаровиробників, та заходи, спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

      Заходи щодо захисту вітчизняних товаровиробників полягають у наступному:

      1. Необхідно повніше використати  передбачені СОТ механізми захисту  економічних інтересів країни  та забезпечення вітчизняним  продуцентам рівних умов конкуренції  на світовому ринку. Захист національного ринку повинен мати вибірковий характер, а об’єкти захисту слід визначати, виходячи з національної програми структурної перебудови економіки. Проблему доступу на ринок України необхідно вирішувати згідно із внутрішньою економічною політикою, що визначає конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників.

      2. В Україні потрібна суттєва  диференціація тарифної політики. Так, відносно конкурентоспроможні  виробництва з низькоеластичним  попитом на імпортну продукцію,  як правило, не реагують на  зниження ввізного мита і не потребують протекціоністських заходів з боку держави (продукція харчової промисловості, окремі сектори машинобудівного комплексу). В найближчі роки ці товарні позиції можуть бути повністю відкриті для імпорту (безмитного ввозу).

      Для виробництв з високоеластичними товарними позиціями, які відзначаються низькою конкурентоспроможністю (насамперед, продукція обробної промисловості), але мають значний виробничий і науковий потенціал росту, тарифна політика на період інвестиційної модернізації повинна орієнтуватися на збереження нинішнього рівня захисту, або (в окремих випадках) - на його підвищення.

      Особливої стимулюючої тарифної політики потребують "депресивні" виробництва, підвищення конкурентоспроможності яких з опорою виключно на власні сили в найближчій перспективі є проблематичним (випуск окремих компонентів електронно-обчислювальної техніки, високотехнологічних комплексів для автомобільної промисловості тощо). Для цих виробництв необхідний уніфікований рівень імпортного мита, який, з одного боку, стимулював би зарубіжних виробників до відмови від ввозу готових виробів і до переносу виробництв на українську територію (встановлення підвищених ставок мита), а з іншого - забезпечував безмитне ввезення напівфабрикатів і комплектуючих, які не виробляються в Україні, або їх виробництво економічно недоцільне.

      Стратегія селективного захисту внутрішнього ринку має базуватись на принципі пов’язаності рівня тарифного захисту із зобов’язаннями виробників щодо проведення ними відповідної реконструкції (в обумовлені строки).

      3. Для цього при визначенні формату  і термінів прийняття зобов’язань за угодами СОТ, доцільно диференційовано використовувати секторальні тарифні ініціативи. Наприклад, доцільним є скасування тарифів на комп’ютерне устаткування, компоненти, програмне й інформаційне устаткування. Однак, варто домагатися відкладення (до досягнення паритету за конкурентними параметрами) приєднання України до "нульового варіанту", тобто скасування тарифів на будівельне, сільськогосподарське, медичне устаткування.

      4. До числа товарів, імпорт яких є вкрай небажаним, і ввізні мита на які повинні бути максимальними, необхідно включати продукцію машинобудівних підприємств, які є для України унікальними виробничими системами і генерують зростання економіки на основі нагромадженого інноваційного й інвестиційного потенціалів. До їхнього числа можна віднести підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування, космічної техніки, літакобудування, електротехнічної промисловості.

      5. При визначенні умов входження  до СОТ Україні необхідно зберегти можливість коригування мита в умовах динамічної реструктуризації машинобудівного комплексу країни і подальшої ринкової трансформації економіки.

      6. Нарешті, необхідно терміново  прийняти антидемпінгове законодавство,  щоб запобігти напливу іноземних товарів (легкої, харчової, фармацевтичної, машинобудівної промисловості) з низькими якостями, або не апробованих на світовому ринку.

      Заходи, спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників полягають у [16, с.52]:

• наданні податкових пільг щодо сплати податку на прибуток для виробників високотехнологічної (насамперед, машинобудівної) продукції, яка може стати конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках;
• встановленні знижених ставок податку на прибуток для комерційних банків та інших кредитних установ в разі придбання ними акцій підприємств, що виробляють високотехнологічну конкурентоспроможну продукцію;
• стимулюванні створення в комерційних банках (перш за все тих, які спроможні ефективно використовувати капітал на структурну перебудову економіки) спеціальних фондів довгострокового кредитування за рахунок включення коштів, що йдуть на їхнє створення, до валових витрат, а також коштів спеціальних агентств з підтримки ліквідності комерційних банків, що здійснюють інвестиційне кредитування;
• наданні інвестиційного податкового кредиту для суб’єктів підприємництва, які здійснюють ефективні інвестиційні проекти в експортоорієнтованих виробництвах, здатних сформувати спеціалізацію України в міжнародному поділі праці, яка відповідає національним інтересам;
• звільненні від сплати податку з прибутку на приріст обсягів експорту високотехнологічної продукції порівняно з попереднім роком;
• скороченні ставки рефінансування для комерційних банків за умови, що кошти, залишені в розпорядженні банків, спрямовуються під пільгові відсотки на інвестування підприємств, які виробляють конкурентоспроможну продукцію відповідно до програм структурної перебудови економіки;
• гарантуванні і страхуванні експортних кредитів для забезпечення захисту експортерів від довгострокових комерційних (банківських) і політичних ризиків;
• сертифікації і частковій державній підтримці ефективних експортоорієнтованих проектів, що значно підвищить довіру до них вітчизняних і зарубіжних інвесторів;
• регулюванні цін і тарифів на продукцію природних монополістів (цін на енергоносії, тарифів на електричну і теплову енергію, транспортних тарифів);
• забезпеченні першочергового спрямування коштів Бюджету розвитку (насамперед надходжень від приватизації стратегічних об’єктів) на реалізацію інвестиційних експортоорієнтованих проектів.

      Крім  того, необхідно створити законодавчу  базу, яка б стимулювала та спонукала  вітчизняних виробників до створення  великих підприємств, об’єднань, науково-технічних і виробничих господарчих формувань, які б включали повний цикл - від ідеї до серійного виробництва нових видів товарів та послуг і були б здатними протистояти зарубіжним конкурентам, у тому числі транснаціональним корпораціям.  

      3.2. Шляхи покращення зовнішньоекономічної діяльності в Україні

      Зовнішньоекономічні стосунки випливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни в структурі промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

      Першочергові  цілі цієї політики України на сучасному етапі,  полягають у виконанні таких завдань:

• забезпечення доступу вітчизняним підприємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції вітчизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протекціоністськими бар’єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;
• досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгово-економічних бар’єрів у відносинах з країнами СНД;
• довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками,
• формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

      Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім суб’єкти господарювання (фірми, корпорації тощо), на базі діяльності яких формується економічна стратегія спочатку для галузі, а відтак і для країни у цілому. Однак слід зазначити, що цьому процесові властивий двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі активніше й відчутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та фірмовому рівнях.

        Найбільш дієвою і ефективною  стратегією інтеграції України  у світову економіку   є поєднання  структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [19, с.27]:

      1. Поновлення і розвиток експортного  потенціалу та істотне поліпшення  структури експорту. Україна володіє  чималим ресурсо-виробничим потенціалом  для експортних поставок металургійної. агропромислової, хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військово-технічної продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних) послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо.

      Освоєння  експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки  збуту (після розпаду колишнього СРСР та РЕВ особливо відбувся різкий спад експорту вітчизняної продукції у країни даного регіону) дасть змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу .

      2. Раціоналізація імпорту. Імпортна  політика слугує не тільки  інтересам задоволення поточних  потреб населення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення її ефективності та її конкурентоспроможності. Вона спрямовується на: – створення умов що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні; – оптимізацію промислово-виробничого імпорту; – зменшення дефіциту торгового балансу; – зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він становить близько 8% від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні.