Перспективи торгівельних відносин України в системі СОТ

      До  показників обсягів, які характеризують обсяги зовнішньоекономічних зв’язків, слід віднести:

• обсяг експорту товарів – вивезення товарів із країни;
• обсяг імпорту товарів – ввезення товарів у країну:
• зовнішньоторговельний оборот – сукупний об’єм експорту-імпорту товарів за визначений період часу (як правило, за рік). Має два виміри: вартісний та фізичний обсяг. Вартісний обсяг розраховується за певний період 
  часу в поточних цінах відповідних років із використанням поточних валютних курсів. Фізичний обсяг розраховується у фіксованих цінах і дає змогу робити зіставлення і визначати реальну динаміку зовнішньої торгівлі;
• генеральна торгівля – вартість зовнішньоторговельного обороту 
  та вартість транзитних товарів;
• спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний оборот, 
  тобто продукція, завезена в країну або вивезена з неї;
• реекспорт – вивезення раніше завезеного товару;
• реімпорт – вивезення раніше вивезених товарів;
• офіційні валютні резерви – перебувають у розпорядженні цент 
  рального банку країни і використовуються для регулювання незбалансо- 
  наності платіжного балансу по поточним операціям та руху капіталу.

      Показники, які характеризують структуру зовнішньоекономічних зв’язків, це: товарна, географічна та інституціональна структури зовнішньоекономічних відносин.

      Під товарною структурою розуміють показники  розподілу експорту й імпорту за основними товарними позиціями. Даний показник дозволяє виявити ступінь розвитку економіки країни. Так, якщо в товарному експорті країни домінують готові вироби, то функціонування економічної системи вважається ефективним, або країна на інтенсивному шляху розвитку. Якщо ж переважає сировина чи напівфабрикати, то фактично країна йде екстенсивним шляхом розвитку, тобто живе за рахунок майбутніх поколінь, використовуючи природні надра.

      Під географічною структурою розуміється  розподіл зовнішньоекономічних операцій за групами країн та регіонами. Даний показник не тільки характеризує ступінь розвитку зовнішньоекономічних відносин держави з іншими країнами світу, а й показує певну залежність держави від взаємовідносин з тією чи іншою країною. Показовими є відносини України та Росії. Більше 50% імпорту в Україну припадає на Російську Федерацію, яка фактично є монополістом енергоносіїв на ринок України.

      Інституціональна структура це – розподіл зовнішньоекономічних зв’язків за суб’єктами та методами товарного обміну. Даний показник характерний для визначення ефективності умов функціонування зовнішньоекономічного комплексу країни. Так, збільшення частки товарообмінних операцій чи угод про застосування давальницьких схем показує рівень тінізації економічних взаємовідносин у даній сфері діяльності.

      Показники динаміки зовнішньоекономічних відносин. Дану групу показними можна систематизувати на дві підгрупи: темпи росту та темпи приросту. До темпів росту зовнішньоекономічних зв’язків відносяться – темпи росту експорту, темпи росту імпорту, темпи росту зовнішньоторговельного обороту:

      Основними показниками результативності, які кількісно і якісно характеризують стан зовнішніх економічних зв’язків у країні, є: платіжний баланс країни, торговельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів, поточний платіжний баланс, баланс руху капіталів, офіційні валютні резерви країни.

      Платіжний баланс є одним з найпоширених видів балансів у міжнародних розрахунках і якнайбільше відображає стан зовнішньоекономічних зв’язків країни. Під платіжним балансом розуміють співвідношення платежів країни за кордон та їх надходження з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць).

      Платіжний баланс є ключовим поняттям міжнародної  економіки, оскільки він систематизує і тому дозволяє аналізувати взаємовідносини країни із зовнішнім світом. Практично лише на основі вивчення платіжного балансу уряд спроможний зрозуміти основні макроекономічні проблеми не тільки з точки зору своїх чисто національних інтересів, а й з точки зору численних зв’язків країни з міжнародною економікою загалом.

      Тому  платіжний баланс це ще й статистичний звіт, у якому в систематичному вигляді приводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

      На  максимально можливому рівні  і узагальненні платіжний баланс складається з: потоків реальних ресурсів – експорту та імпорту товарів і послуг і відповідних потоків фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання або платежем за продаж відповідних фінансових ресурсів. Якщо надходження платежів перевищує витрати, тоді йдеться про активний баланс (активне, позитивне сальдо), у противному випадку йдеться про пасивний платіжний баланс (пасивне, негативне сальдо) [11, с.30].

      Таблиця 1.1

      Структура платіжного балансу

      Як  показує табл. 1.1, платіжний баланс включає ряд статей [11, с.30]. Найважливішим є торговельний баланс, який характеризує співвідношення експорту і імпорту товарів. Сальдо торговельного балансу – це різниця між вартісним обсягом експорту й імпорту товарів окремої країни. Якщо експорт товарів перевищує імпорт товарів, то сальдо позитивне «+», якщо імпорт перевищує, то сальдо негативне «–».

      Другою  за значимістю статтею платіжного балансу  є баланс послуг і некомерційних  платежів. Він складається з двох частин: балансу послуг і балансу некомерційних платежів.

      Баланс  послуг охоплює: - надходження і платежі з експорту і імпорту послуг на світовому ринку, зокрема оплату закордонних перевезень, доходи і витрати від 
сервісу тощо; - оплату патентів і ліцензії для виробництва товарів; - міжнародне страхування; - доходи від інвестицій країни за кордон; - доходи від іноземних інвестицій на території країни.

      Сальдо  балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, що дає країна, і вартістю послуг, що вона імпортує. Розрізняють позитивне і негативне сальдо балансу послуг.

      Однією  з важливих статей платіжного балансу  є баланс руху капіталів. Він пов’язаний з купівлею чи продажем матеріальних і фінансових активів у країні й за кордоном. Сальдо балансу руху капіталів – це різниця між купівлею чи продажем матеріальних і фінансових активів у країні й за кордоном.

      Поточний  платіжний баланс та баланс руху капіталів  взаємопов’язані. Коли країна опиняється перед дефіцитом поточного платіжного балансу, це означає, що витрати на імпорт перевищують доходи від експорту. Фінансування дефіциту можна вирішити за рахунок продажу активів і одержання позик у такому обсязі, що приплив капіталу перевищує його відплив. І навпаки, в разі активного поточного платіжного балансу його надлишкові кошти будуть використані для придбання нерухомості або надання позик для інших країн.

      Серед показників, які характеризують ефективність функціонування економіки країни, особлива роль відводиться державному боргу, який виникає в результаті існування диспропорцій в економічній системі (наявність дефіциту державного бюджету, пасивне сальдо платіжного та торговельного балансу). При наявності дефіциту бюджету країна позичає грошові ресурси, що, в свою чергу, призводить до виникнення та зростання державного боргу. 

      1.3. Нормативно-правова  база зовнішньоекономічних  зв’язків України

      В тепершній час Україна здійснює всі види зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, на принципах  правового регулювання та взаємовигідній основі. Це визначило відповідну інфраструктуру і систему регулювання ЗЄД. Управління зовнішньоекономічною діяльністю  здійснюється як державою, в особі її органів і державних інститутів, так і недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговими палатами, асоціаціями, союзами), самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

      Основним  нормативним актом, що регулює даний вид діяльності в Україні, є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з яким зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними. що має місце, як на території України, так і за її межами [4].

     Безпосереднє  здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу.

      Державне  регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р.

      Формами державного регулювання є: – встановлення режиму здійснення валютних операцій. Такий режим встановлений Законом “Про порядок розрахунків в іноземній валюті", Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та іншими нормативно-правовими актами; – митне регулювання. яке здійснюється згідно із Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про Єдиний митний тариф”. Митним кодексом України тощо; – встановлення в окремих випадках, передбачених законодавством, режиму ліцензування та квотування.

     Ліцензування  та квотування експорту та імпорту  як форми державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються  Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну  діяльність". Відповідно до зазначеної статті в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

• генеральна ліцензія – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);
• разова (індивідуальна) ліцензія – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;
• відкрита (індивідуальна) ліцензія – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.