Перспективи торгівельних відносин України в системі СОТ

      Досить  чутливою сферою у зв’язку з розширенням ЄС є регіональне та транскордонне співробітництво. Це пов’язано насамперед з ускладненням ділових обмінів, прикордонної торгівлі та проблемами регулювання трудової міграції.

      Таким чином, розширення ЄС ставить перед  Україною завдання максимально ефективно  використати всі наявні позитивні наслідки і одночасно трансформувати виклики розширення у позитивні здобутки.  

      2.2. Товарна структура  експорту та імпорту України з країнами СНД

      Для кожної держави чи не самим основним показником рівня зовнішньоекономічних зв’язків є структура експорту та імпорту. Відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни,  судна, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв’язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці.

      Побачити  об’єктивну картину можна, якщо проаналізувати структуру експортно-імпортного руху товарів за 2005 рік [12 с.279, 33]: 

      Рис. 2.3 Географічна структура експорту-імпорту  товарів за 2005 рік

      Як  видно з рис. 2.4 значна доля експорту-імпорту товарів приходить на країни СНД (28% від загальної кількості).

      Як  видно з таблиць 1 і 2 (Додаток В) головним економічним партнером  для України є Росія. Це пов’язано  насамперед географічною близькістю двох країн, історичними та політичними  чинниками.

      Порівняно з 2004р. у 2005р. експорт товарів зріс на 21,7%, імпорт – на 24,1%. Експорт і імпорт послуг у 2005р. також зріс – відповідно на 5,6% і 12,6% [33]

      Сальдо  складається з різниці між  експортом та імпортом. Багато товарних позицій одночасно фігурує і в експорті, і в імпорті, тому за окремими позиціями також обчислюється сальдо. Які ж товари дають Україні позитивне сальдо, а які – від’ємне? Найбільше позитивне сальдо припадає на чорну металургію (залізна та марганцева руди, чавун, прокат). У торгівлі з країнами СНД, окрім чорної металургії, позитивне сальдо утворилось також за рахунок підприємств харчової промисловості та сільського господарства (цукор, м’ясо, олія, молоко, борошно), машинобудування. Найбільш негативне сальдо припадає на нафту й газ. (Треба врахувати, що нафтопереробні потужності України у 10 разів перевищують власне видобування нафти.) Від’ємне сальдо є також за деякими видами тканин, обладнанням для легкої промисловості, засобів обчислювальної техніки, риби. В 2005р. експорт України до країн СНД становив 10416,9 млн.дол., імпорт – 18879,2 млн.дол. Отже, від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі становило 8462,3 млн.дол. [33]

      Гальмами  у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники : низька ефективність виробництва, висока енерго- та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактична відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.  

      Зовнішньоторгові  організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв’язків, здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекномічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам’яне вугілля, чавун прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і чорні метали.

      Понад 71 % наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їх є Центральний район Росії, на який припадає майже 3/4 вивозу продукцій з України. Значними споживаннями залізної руди, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі, Молдови, цукор – в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м’ясо, масло, м’ясні вироби – здебільшого в Росію. [12, 281]

        В Україну з інших республік  колишньго СРСР найбільше ввозить  Росія –70%. Це – нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних  і кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.

      Білорусь  постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні  машини, мінеральні добрива, ліс, папір; Казахстан – кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів; Молдова – продукцію приладобудування, виноробної промисловості, килими, виноград; республіки Середньої Азії – газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль; республіки Закавказзя – нафту і автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії – електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.

      Завдяки транзиту Україні вдається зберігати  позитивний баланс торгівлі послугами. Транзит енергетичних матеріалів, особливо газу й нафти, протягом 2004–2005 років становив 86% у загальній структурі вантажопотоків. Майже весь вантажопотік забезпечує Росія: близько 4/5 вантажопотоку з Росії – це енергоносії, що надходять до Європи українськими трубопроводами. Відомо, що територією України здійснюється переважна частина поставок природного газу з Росії на європейський ринок (90%) та значна частина нафти.

      Експансія Росії на українському енергоринку  посилюється, оскільки через Україну  пролягає найбільш економічно вигідний і натепер практично єдиний шлях в Європу для російських енергоносіїв. Енергоекспорт для Росії – це питання життєздатності держави і, значною мірою, її геополітичної могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на надходження від експорту енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься вагомим. Тому Росія так активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами України і не тільки газовими.

      Інтереси  Росії у сфері нафтотранзиту практично збігаються з інтересами в сфері транзиту газу: зменшити витрати транспортування шляхом посилення контролю. Одночасно ЄС мотивує свою зацікавленість у газотранспортному консорціумі міркуваннями безпеки й необхідністю широкомасштабного інвестування з метою відновлення газопроводу. Не ставлячи під сумнів необхідність таких інвестицій, зауважимо, що головний інтерес ЄС не тільки в безпеці, а, швидше, в ціні на російський газ на ринку Європи. Таким чином, обидві сторони лобіюють створення газотранспортного консорціуму з метою недопущення збільшення витрат на транспортування шляхом контролю тарифів. Більше того, участь у перерозподілі прибутків від експлуатації газопроводів дозволить їм зменшити витрати на транспортування газу. В інтересах України не втратити контроль над трубопроводами. В цьому випадку єдиним прийнятним методом вирішення проблеми транзиту одночасно для всіх сторін є підписання довгострокових договорів на взаємовигідних умовах, але не передання в безоплатне користування права власності на частину трубопровідної системи України.

      Україна має бути зацікавлена в збільшенні прозорості національного ринку  енергоносіїв та ефективності використання газу, що надходить як оплата за транзит. Найкраще взагалі відмовитися від бартерних розрахунків і перейти на оплату транзиту грошима. Сплачуючи за бартером, Росія заощаджує на трансакційних витратах, перекладаючи їх на Україну, та ще й одержує важелі політичного впливу в обмін на економічні поступки українському уряду. Така позиція Росії сприяє тінізації газового ринку України і дозволяє російському бізнесу й уряду більш щільно його контролювати. У свою чергу Україна також не робить дієвих кроків для лібералізації цього ринку.

      З огляду на зростання продажу російської електроенергії на європейські ринки та подальші плани щодо його нарощування різко зростає роль країн-транзитерів – Білорусі, країн Балтії і, звісно, України. Тому варто очікувати активізації політичного тиску з боку Росії на ці країни з метою налагодження схем транзиту електроенергії до Європи.  

      2.3. Відносини України  з МВФ

      Оскільки  Україна після здобуття своєї  незалежності потрапила у ситуацію, коли потрібно було при переході до ринкової економіки і відповідно для розвитку старих, занедбаних, та нових галузей економіки, позичати гроші у інших країн, зокрема у США, ЄС тощо. Тому необхідно було налагодити співпрацю зі всесвітньою валютною організацією, тобто МВФ. Не дивно, що на даний момент відносини з цим фондом мають стратегічне значення для України, оскільки у нас існує брак коштів на реконструкцію галузей економіки тощо. Тому метою є встановити, які ж відносини склалися, існують, і якими вони будуть у майбутньому; які завдання треба поставити задля дружніх стосунків з МВФ.

      Ресурси, отримані від МВФ, спрямовуються  на збільшення валютних резервів з  метою зменшення дефіциту платіжного балансу і досягнення стабілізації грошово-кредитної системи. Розпорядником  ресурсів, наданих МВФ Україні, виступає Національний банк України.

      За  період з 1994 по 1998 роки Україна реалізувала  чотири кредитні угоди з МВФ, фактично отримавши [30]:

• за позикою STF (1994 р.) - (близько 720 млн. доларів США за річною ставкою 5,75% на строк 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 роки). Кошти було використано Національним банком для здійснення валютних інтервенцій на УМВБ;
• за позиками Stend-by: 1995 року - (близько 780 млн. доларів США), 1996 року - (близько 860 млн. доларів США), 1997 року - (близько 247 млн. доларів США). Позики Stend-by надавалися за річною ставкою 6,29% на строк 5 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 3,25 роки.

      Станом  на 1 січня 1999 року залишок заборгованості України складав:

• Перед МВФ - 2,8 млрд. доларів США;
• Перед Світовим банком - 1,58 млрд. доларів США.

      Заходи, які підтримувались позиками Stand-by, були спрямовані на стабілізацію грошово-кредитної  та бюджетної сфери, прискорену приватизацію (в тому числі грошову), дерегуляційну  реформу та поглиблення структурних  реформ в енергетичному секторі (електроенергетика, газовий сектор, вугільна галузь) та сільському господарстві.

      Здійснення  Урядом цих заходів вже у 1996 році почало давати суттєвий позитивний ефект.

      У результаті значного економічного зростання  та зниження темпів інфляції в Україні протягом 2001 року, стало можливим отримання нашою державою коштів чергового траншу кредиту в рамках програми "Механізм розширеного фінансування" (EFF) в розмірі 290,8 млн. СПЗ (приблизно 375 млн. дол. США) [10]. При цьому, Фонд висунув вимогу посилити економічну складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганізацію великих банків, більш активну приватизацію заводів, що знаходяться у державній власності, та лібералізацію агропромислового сектору. 

      Відновлення програми "Механізм розширеного фінансування" відкрило Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС. 

      Станом  на 01.03.2002 року Україна в рамках зазначеної програми отримала останній транш у розмірі 1 млрд.480 млн. дол. США. Але за результатами чергового аналізу стану виконання виставлених фондом умов і аудиту було призупинене. Уряд України докладає всіх зусиль для відновлення фінансування в межах цієї програми. З вересня 2002 року Програма розширеного фінансування припинилася, будь-які фінансування з боку МВФ були припинені на 2 роки [32].

      Як  бачимо, відносини України з МВФ, зокрема щодо Програми розширеного  фінансування, не найкращі, хотілося б сподіватися кращого. Проте існують інші програми, у яких Україна зацікавлена більше. Зокрема найпривабливішою для нас здається програма stand-by.

      Так, 29 березня 2004 року Рада директорів МВФ  дала згоду на започаткування щодо України річної програми stand-by, яка передбачає можливість виділення фінансової допомоги в межах 411 млн. SDR (бл. 605 млн. дол.). Ця програма передбачає, що виділені кошти перебувають на рахунках МВФ і можуть бути надані у випадку особливих ситуацій на запит України, зокрема у випадку погіршення платіжного балансу країни. Як зазначив тоді ще депутат України Олег Рибачук, Міжнародний валютний фонд, як і керівництво України, турбує одне питання – прихований дефіцит бюджету 2005 року [32].  Як бачимо, умови нової програми stand-by відрізнялися від "класичного" stand-by тим, що гроші позичальнику виділяються за необхідності.