Перспективи торгівельних відносин України в системі СОТ

      Разом з тим, на початку серпня 2004 року МВФ заявив про те, що через невиконання  Києвом низки зобов’язань перед  фондом, у першу чергу, у сфері  фіскальної і банківської політики, програма призупиняється. Тоді ж МВФ застеріг Київ від проведення політики, яка може привести до росту інфляції [30].

      Представники  МВФ на зустрічі з українським  керівництвом стосовно річної програми stand-by, розглянули ряд інших важливих питань для України, зокрема зупинилися і на питанні хеджування ризиків за кредитами, наданими в іноземній валюті. Між сторонами було знайдено розуміння щодо необхідності більш зваженого відпрацювання механізму оцінки ризику, який би виключав можливість негативного впливу на стабільність та розвиток національної банківської системи.

      Взагалі кажучи, МВФ побоюється так званого  “клімату” та економічної політики України. Фонд побоюється за зростання  інфляції в Україні, він прогнозує  рівень інфляції для України у 2006 році в 12,1%, тоді як прогнозована інфляція урядом України є значно нижчою. Ріст економіки МВФ прогнозує на 2006 рік в 5,4%, тобто перспектив для України, на думку представників МВФ, не надто багато, тобто радуватися немає чому [30].

      У випадку успішної реалізації Програми розширеного фінансування, Україна  починаючи вже з 2001 року могла  би обмежитись консультативною підтримкою фахівців МВФ. До такої практики відносин з МВФ перейшли Польща, Чехія, Угорщина після завершення фінансових програм, направлених на підтримку переходу національних економік до ринкових відносин.

      Це, звичайно, не означає виходу цих  держав, а в подальшому - і України  з ринків зовнішніх запозичень. Основними  кредиторами України, очевидно, залишаться. Світовий банк, ЄБРР та приватні інвестори. Однак, на той час основними позичальниками з української сторони мали би стати окремі суб’єкти підприємницької діяльності.

      Якими можуть бути можливі наслідки розірвання Україною програм співробітництва з МВФ та виходу зі складу членів Фонду? Програма розширеного фінансування не є самодостатньою а продовження співробітництва з Фондом - не самоціль для нас. Успішна реалізація програм Фонду є умовою не тільки подальшої співпраці з майже усіма міжнародними фінансовими організаціями, але і найважливішим сигналом, своєрідним “зеленим світлом” для приватних інвесторів.

      Процедурами діяльності МВФ передбачене дострокове погашення країною-членом всіх отриманих від Фонду кредитів. Це відбувається у разі, коли Фонд дійде висновку, що рішення про надання кредитів було прийнято на основі інформації про виконання умов (у тому числі юридичних), яку було спростовано даними, що надійшли пізніше.

      Чого  ж можна очікувати у разі прийняття  Верховною Радою рішення про  відклик Меморандуму економічної  політики та денонсацію договору про вступ України до МВФ? Можливі наслідки можна розділити на дві групи: політичні та соціально-економічні. Політичні наслідки: Перш за все, внаслідок такого безпрецедентного випадку, Україна не тільки надовго опиниться серед аутсайдерів світового економічного співтовариства, але буде завдано значної шкоди і політичному іміджу нашої молодої держави. Вихід зі складу учасників МВФ стане для всього світу чітким сигналом про те, що Україна обрала курс на політичну самоізоляцію. Це “клеймо” на довгі роки залишить Україну “за бортом” європейської інтеграції. Слід також очікувати зниження авторитету України в таких впливових організаціях, як ООН.

      Економічні  наслідки: Прийняття рішень щодо розірвання відносин з МВФ матиме як коротко - так і довгострокові наслідки. Це дуже швидко призведе до оголошення суверенного дефолту, пред’явлення до негайної сплати всіх зовнішніх боргових зобов’язань (а це - близько 11 мільярдів доларів) та накладання арешту на іноземні активи не тільки України як держави, але й на майно суб’єктів підприємницької діяльності.

      В цих умовах на довгі роки нам можна  буде забути не тільки про комерційні запозичення, але й про прямі  іноземні інвестиції в "реальну економіку", що унеможливить її структурну перебудову та технологічне переозброєння.

      Процедури Фонду передбачають офіціальний розгляд питання про вихід зі складу членів Виконавчою Радою, здійснення Директором-розпорядником консультацій з керівництвом Фонду та окремих міжнародних фінансових організацій, публікацію заяви про втрату державою-членом права на використання ресурсів Фонду, прийняття рішення про призупинення права голосу держави-члена. І лише останньою мірою цього процесу є примусове виведення держави зі складу членів Фонду.

      Отже, у питаннях співпраці України  з МВФ залишається багато труднощів, головними з яких є побоювання МВФ надавати кошти Україні, тоді як Україна не спроможна “задовольнити усі забаганки фонду”, тобто дотримуватися усіх правил та аспектів співпраці з МВФ. Україна або не вчасно виконує ті чи інші зобов’язання, або взагалі їх не виконує. Саме тому була перервана тривала, вигідна для нас Програма розширеного фінансування EFF, саме тому у 2004 році ми не отримали право на  кредит stand-by, який би міг бути страховкою, опорою для нашого бюджету тощо, саме тому МВФ недооцінює стан нашої економіки, прогнозує високий рівень інфляції та повільні темпи зростання ВВП. 

      З усього вищенаведеного, що все-таки найвигіднішими для нас були б кредити stand-by (SBA), який  триває від 12 до 18 місяців, а повертати кошти треба починати після трьох з половиною років після одержання і повністю повернути через 5 років. Хоча не виключається можливість інших видів позики.

      Нове  керівництво бере курс на налагодження стосунків між Україною та МВФ. Про  це засвідчує зустріч президента з представником МВФ, висловлення його сподівань на продовження співпраці, на те, що інвестування в економіку України зростуть, зросте і кількість спільних програм з МВФ.

      І хоча якою не була б ситуація між  Україною та МВФ, розривати дружніх  стосунків з цим фондом нам не потрібно, а то й не можна, бо це викличе небажану реакцію інших країн щодо України, принесе нам більше проблем, аніж користі, а , можливо, змусить нас “пасти задніх”.

      Отже, як невід’ємна частина Європи Україна об’єктивно орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу на схід, його безпосереднє наближення до кордонів України створює додаткові передумови для активізації участі України в цих процесах. Провідними формами співробітництва між Україною та ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність, науково-технічна сфера, регулювання трудової міграції та інші. Крім того, більше половини прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС. А отже, економічна динаміка в ЄС та тенденції економічної співпраці визначатимуть перебіг соціально-економічних процесів в Україні.

      В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності Україна тісно співпрацює з країнами колишнього соцтабору. Особливо тісними ці зв’язки є з Росією, яка є важливим партнером в структурі експорту-імпорту товарів та послуг, хоча впродовж кількох років Росія методом економічного тиску бажає вплинути на політичну ситуацію в Україні.

      Оскільки  Україна після здобуття своєї  незалежності потрапила у ситуацію, коли потрібно було при переході до ринкової економіки і відповідно для розвитку старих, занедбаних, та нових галузей економіки, позичати гроші у інших країн, зокрема  у США, ЄС тощо. Тому необхідно було налагодити співпрацю зі всесвітньою валютною організацією, тобто МВФ. Не дивно, що на даний момент відносини з цим фондом мають стратегічне значення для України, оскільки у нас існує брак коштів на реконструкцію галузей економіки тощо. Тому метою є встановити, які ж відносини склалися, існують, і якими вони будуть у майбутньому; які завдання треба поставити задля дружніх стосунків з МВФ.  

РОЗДІЛ  ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

      3.1. Перспективи торгівельних відносин України в системі СОТ

      Забезпечення  економічної безпеки України  полягає не лише в нейтралізації  зовнішніх загроз, а й в більш  повному використанні потенціалу міжнародної  економічної взаємодії. Світова  організація торгівлі (СОТ) є інструментом врегулювання на багатосторонній основі правових відносин між державами-учасницями СОТ. Те, що членами СОТ вже є більшість країн світу (зараз їх 144), означає, що країни, які не є членами СОТ, у відносинах з країнами-членами СОТ матимуть в односторонньому порядку підпорядковуватися вимогам СОТ, не маючи відповідних прав для захисту своїх інтересів відповідно до положень цієї міжнародної організації. Лише цей аргумент доводить необхідність вступу України до СОТ.

      Гальмування вступу України до СОТ призведе до торговельно-економічної ізоляції нашої держави не тільки від країн Західної Європи, а й від країн Центральної та Східної Європи та Балтії. Процес інтеграції зазначених країн до ЄС супроводжуватиметься обов’язковим застосуванням законодавства ЄС в сфері їхніх торговельних відносин з Україною.

      Наслідки  приєднання до СОТ залежать від стану  зовнішньоекономічної діяльності України  під час набуття членства у  СОТ. Тому, перш за все, слід повністю використати  позитивні і усунути негативні  чинники розвитку зовнішньої торгівлі України.

      Позитивними чинниками розвитку зовнішньоекономічної діяльності України є: наявність  мінерально-сировинних ресурсів; перспективи  розвитку ринку послуг (транспортних, телекомунікаційних, фінансових, туристичних); потенціал у високотехнологічних галузях (літакобудування, ракетоносії, супутникові технології, військова техніка, створення та застосування нових речовин і матеріалів, біотехнології).

      Чинниками, що стримують розвиток зовнішньої торгівлі України, є: домінування у структурі  експорту продукції енергоємних галузей, сировини і товарів з низькою доданою вартістю; низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг; значна залежність України від імпорту з окремих країн.

      Політика  України щодо приєднання до СОТ має  будуватися на необхідності одержання максимальної вигоди з членства у СОТ, та мінімізації втрат від негативних наслідків, що очікують Україну при вступі до СОТ.

      Від набуття членства в СОТ Україна  може отримати наступні переваги:

      1. Членство в СОТ є чинником  збільшення прямих іноземних інвестицій (це спостерігається по країнах ЦСЄ і Балтії, які набули членства в СОТ і знаходяться на шляху до ЄС).

      2. Членство в СОТ сприятиме зменшенню  тарифних і нетарифних обмежень  доступу українських товарів  на найважливіші товарні ринки та одночасному поліпшенню умов торгівлі з 144 країнами, частка яких у світовій торгівлі становить понад 92 %  [26, с.17].

      3. Членство в СОТ є передумовою  вдосконалення режиму торгівлі  з ЄС та забезпечення поступової  інтеграції України до ЄС.

      4. Членство в СОТ дозволить вирішити проблему антидемпінгових санкцій.

      5. Членство в СОТ є чинником створення реальних ринкових засад і підвищення конкурентоспроможності економіки України.

      6. Членство в СОТ є чинником  демонополізації національної економіки. 

      7. Угоди СОТ спрямовані не лише  на лібералізацію торгівлі, а  й передбачають механізми захисту  внутрішніх ринків країн-членів.

      8. Можна очікувати зменшення витрат  через відмову від подвійних  стандартів для внутрішнього  ринку та експорту (завдяки взаємному визнанню результатів оцінки якості продукції витрати можуть зменшитися на 3-5 % в залежності від виду продукції).

      Проте реально можливі і негативні  наслідки вступу України до СОТ, які  можуть формувати додаткові загрози  економічній безпеці України, зокрема:

      1. Можна очікувати тимчасового  зниження виробництва окремих  товарів в обсягах, еквівалентних  збільшенню імпорту. Наприклад,  при зниженні мита на шини  для легкових автомобілів з  20 % до 10 % можна очікувати збільшення  імпорту на 11 млн. доларів США [29].

      2. Можливі проблеми із залученням  інвестицій в окремі галузі. Наприклад,  для відновлення електронної  промисловості (116 підприємств) необхідні  130 млн доларів США інвестицій [29]. Вступ до СОТ, за висновками Мінпромполітики, створить проблеми залучення інвестицій для виробників електронних компонентів та приладобудівної галузі.

      3. Існує ймовірність формування  загроз у торгівлі послугами.  Форсування перетворень у сфері  транспортних послуг та невжиття  превентивних протекціоністських  заходів стосовно національних перевізників може призвести до занепаду галузі та витіснення вітчизняних постачальників послуг з міжнародних ринків перевезень.