Масштаби та напрямки сучасних міграційних процесів

В останні роки в Україні  набули широкого розповсюдження міграційні процеси. Населення різних регіонів неоднаковою мірою залучена в  міграційні процеси. Регіони, де в найбільшій мірі відбуваються міграції населення, зокрема працездатного віку є  такі: Південно-Східний-Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Харківська і Херсонська області. У  цих регіонах інтенсивність міграційних  процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення  міграційної ситуації в місті  та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали  місце проживання в чисельності  сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним  показникам міського населення, а інтенсивність  міграційного обороту в після переписному періоді у селах значно вища, ніж у містах[7,с.62].

 За підсумками багаторічних  міграційних процесів, переписами  населення і особливостями перебігу  офіційно зареєстрованих міграцій  у кінці ХХ на початку ХХІ ст. усі регіони України можна об'єднати у 7 географічно цілісних міграційних районів. Зокрема, Кримський-АР Крим і Севастопольська міськрада. Специфіка міграційної ситуації у Криму зумовлена, по-перше, процесом повернення депортованих народів, по-друге, особливостями етнічної структури населення, зокрема високою часткою етнічних росіян. Згідно з переписом населення 2001 р., Крим займає перше місце в Україні за питомою вагою осіб, які хоча б один раз протягом життя брали участь в міграційних переміщеннях 60,6% в АРК та 59,3% - в Севастополі. У 1989-1993 рр. в Криму спостерігався надзвичайно великий міграційний приріст населення (+180 тис. чол. За 5 років), у наступні роки особливо в 1996-1998 р., півострів зазнав найбільш істотних міграційних втрат.

 Південно-Східний міграційний  регіон - Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Миколаївська, Харківська і Херсонська області. Інтенсивність міграційних процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення міграційної ситуації в місті та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали місце проживання в чисельності сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним показникам міського населення, а інтенсивність міграційного обороту в після переписному періоді у селах значно вища, ніж у містах. Тобто в економічно розвинених регіонах України проходить зближення демографічної ситуації в місті та селі, що значною мірою обумовлено знаходженням більшої частини сільської місцевості в межах урбанізованого простору міських агломерацій.

 Середньо український міграційний регіон - Одеська, Кіровоградська, Полтавська та Сумська області. У цих регіонах, що протягнулися широкою смугою з південного заходу на північний схід і відділяють колишній Південно-Західний економічний район - (згідно з сіткою економічного районування, прийнятою в радянський період, від Сходу та Півдня, практично всі основні показники міграційної ситуації близькі до середніх по Україні. Відповідно назва району відображає не лише його географічне положення (середня частина території України між північним заходом та південним Сходом), але й особливості тенденцій міграцій.

 Галицько-Буковинський  міграційний регіон - Івано-Франківська,  Львівська, Тернопільська і Чернівецька  області. У цих регіонах спостерігається  надзвичайно низька інтенсивність  міграцій сільського населення  і невисока - міського. Питома вага  мігрантів у загальній чисельності  населення (за переписом) невелика (26,7% проти 37,2% у цілому по Україні). Диспропорції між містом і  селом - разючі (якщо вищеназваний  показник міського населення  в районі майже дорівнює загальнодержавному  аналогу, то у сільській місцевості  він удвічі менший, ніж у цілому  по сільській місцевості країни). Такі характерні риси міграційної  ситуації обумовлені історичними  особливостями розвитку регіону.  Це саме та частина території  Україні, яка ніколи не входила  до складу Російської імперії  і була приєднана до СРСР  лише в ході Другої Світової  війни (слід зазначити, що Волинська  і Рівненська області ввійшли  до складу УРСР одночасно з  Галичиною, однак для них окреме  від основної частини України  існування було нетривалим). У  результаті населення цих областей  і в першу чергу його більш  "консервативна" частина - сільське  населення за своїм менталітетом  помітно відрізняється від населення  інших регіонів України.

 Закарпатський міграційний  регіон охоплює найменшу область  приєднану до УРСР майже одночасно  з Галичиною та Північною Буковиною.  Але Закарпаття було відірване  від загальних українських земель  набагато довше - ще з часів  Давньоруської держави, відповідно  до населення регіону сформувався  специфічний менталітет, різко відмінний  від менталітету як основної  частини мешканців України (включаючи  галичан) так і будь-яких інших  численних географічних спільностей  людей. Як результат - притаманні  сусіднім областям особливості:  міграційної ситуації проявляються  в Закарпатті у більш різкій  формі. Нині тут спостерігаються  дуже низькі, навіть на Галицько-Буковинському  тлі, рівні міграційного обороту  сільського населення (у 2,5 рази  нижче, ніж у цілому по країні ) і найнижчі по Україні відповідні  показники міського державного рівня). Питома вага мігрантів за переписом склала 13,5% у т.ч. у міських поселеннях - 24,8% (у всі інших регіонах - понад 33%), у сільській місцевості - 7,0%[7,с.69-71].

 Північно-Західний міграційний  регіон Вінницька, Волинська,  Житомирська, Київська (без м.  Києва), Рівненська, Хмельницька, Черкаська  і Чернігівська області. Як  видно з переліку, до складу  району входить і ряд центральних  областей. Назва району пов'язана  з тим, що він розташований  на північний захід від середньо українського району, міграційна ситуація в якому розглядається як своєрідна база порівняння. У цілому основні індикатори міграційних процесів міського населення областей близькі до зафіксованих в Південно-Східному районі, тоді як показники міграцій сільського населення наближаються до відповідних рівнів Галицько-Буковинського району. Міграційний оборот усього населення району близький до загальнодержавного рівня але в міських поселеннях він звично вищий ніж у сільській місцевості. Низький за вітчизняними мірками ступінь урбанізації, підвищена частка сільського населення, недостатній розвиток мережі міських поселень та нижчий від середнього по Україні рівень економічного розвитку призвели до існування значних диспропорцій між умовами життя в місті і селі. Як наслідок у період масового притоку населення до України особи, які мігрували до цих регіонів віддавали перевагу міським поселенням.

 Столичний міграційний  регіон - Київська Міськрада. Питома  вага осіб, які народилися за  межами регіону, тут майже так  само велика, як і в Криму,  причому, на відміну від Криму,  більшість некорінних жителів  столиці народилася на території  України (в основному в Київській  та областях, що з нею межують). Такі особливості міграційної  ситуації пояснюються, з одного  боку, труднощами прописки в столиці,  а з іншого високим рівнем  закріплення вже прибулих. Починаючи  з 1995 р., Київ тривалий час був  єдиним регіоном України, де  спостерігається стабільно додатне  сальдо міграції населення причому  з тенденцією до його зростання.  Крім столиці, значного і стабільного  перевищення чисельності прибулих  над кількістю вибулих ніде  в Україні не спостерігається.  У період переходу до ринкових  відносин сформувався значний  розрив в умовах життя між Києвом і всіма іншими регіонами України. У результаті рівень привабливості столиці для мігрантів різко підвищився. Все це дає підстави виділити Київ в окремий столичний міграційний район. Назва в даному випадку відображає основний фактор районоутворення.

 Значного поширення  в нашій країні набуло таке  негативне явище, як нелегальна  міграція. Територія України активно  використовувалася для незаконного  переправлення людей із ряду  азіатських та африканських країн  до Західної Європи. Масштаби  нелегальної міграції в Україні  важко визначити. Достовірних  та надійних даних стосовно  перебігу процесів нелегальної  міграції на теренах України,  і у світі загалом, не існує  в силу неофіційної природи  цього явища. Оцінки експертів  досить суттєво різняться: від  кількох десятків тисяч до 1,6 млн.  осіб. За свідченням співробітників  органів внутрішніх справ близько  третини іноземців, які приїздять  в Україну з метою навчання, не з'являється у вузах.

 Легально за кордоном  щороку працевлаштовується близько  50-60 тисяч осіб. За неофіційними  даними, цифра сягає мільйонів.  На четвертому Всесвітньому форумі  українців називалась цифра –  сім мільйонів трудових мігрантів.  Більшість з них виїжджає за  туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів. Звісно, ще негативно впливає  на їхній правовий захист і  стає ще однією з причин  потрапляння у сферу інтересів  торговців людьми. У зв’язку із  цим у 2006 р. уряд схвалив  Концепцію Державної програми  протидії торгівлі людьми, яка  розрахована на 2006-2010 рр.

 Оцінка впливу трудової  міграції на розвиток регіональних  ринків праці дає підстави  зробити висновок, що учасники  міграційних поїздок, у випадку  відсутності можливості їх здійснення, пропонували б свою робочу  силу в регіоні проживання. Тобто  розвиток трудової міграції виявляє  вплив на зниження пропозиції  робочої сили в регіонах виїзду. Основними завданнями щодо регулювання  міграції можна визначити: скорочення  масштабів нелегальної трудової  міграції населення за межі  країни, забезпечення соціальної  захищеності українських працівників  за кордоном; попередження виїзду високоосвічених спеціалістів для заняття за кордоном низько кваліфікованими роботами; протидія нелегальної міграції українських громадян та нелегальної еміграції громадян інших країн.

2.4. Наслідки міграційних процесів в Україні та пропозиції щодо регулювання потоків

Після здобуття Україною незалежності одним з досягнень демократизації громадського життя стало зняття обмежень на перетинання державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у закритій від світу радянській Україні закордонні поїздки були привілеєм лише обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними середнім громадянам. Значна частина цих поїздок обумовлювалася не туризмом, відпочинком або відвідуванням родичів і знайомих, а здійснювалася з метою одержання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття й неповна зайнятість, низькі доходи працівників і затримки з виплатою зарплати й пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

За даними Державного комітету статистики України за підсумками січня-лютого 2010 року з України вибуло 3093 осіб, міграційний приріст становив 4506 осіб [8,с.91]. Проте дані офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції за кордон.

Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

• по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;
• по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;
• по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;
• по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;
• по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.