Масштаби та напрямки сучасних міграційних процесів

II етап міжнародного переміщення  трудових ресурсів охоплює період  з 80-х років XIX ст. до Першої  світової війни. В цей період  значно зростають масштаби нагромадження  капіталу, характерною рисою якого  виступає посилення нерівномірності  цього процесу в рамках світового  господарства.

Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в передових  країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову  робочу силу, стимулює імміграцію з  менш розвинутих країн (відсталих країн  Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура  та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів  становила некваліфікована робоча сила.

III етап розвитку міжнародної  міграції охоплює період між  двома світовими війнами.

Особливість цього етапу  — скорочення масштабів міжнародної  трудової міграції, в тому числі  міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта — США.

Це було зумовлено такими причинами:

1) наслідками світової  економічної кризи 1929 — 1933 рр., що проявились у зростанні  безробіття в розвинутих країнах,  і необхідності обмеження міграційних  процесів;

2) замкнуто-тоталітарним  характером розвитку СРСР, котрий  виключив його з кола країн-емігрантів  робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної  міграції робочої сили розпочався  після Другої світової війни  і триває понині. Цей етап, зумовлений  НТР, монополізацією міжнародних  ринків праці і капіталу, процесами  інтернаціоналізації та інтеграції.

Його характерні риси:

• зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;
• зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "втеча мізків";
• посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибухи) міграції. Так, у 40-ві роки XIX ст. відбувся вибух еміграції з Ірландії в  США, внаслідок так званого "картопляного голоду". На початку 80-х років XIX століття широкомасштабна еміграція з  Італії та Східної Європи до США  була зумовлена падінням цін на європейську  пшеницю. Перед Першою світовою війною, з початком економічного пожвавлення, посилилась міграція, але була перервана  війною. Велика депресія та Друга світова  війна помітно знизили рівень міграції. Після Другої світової війні  потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився усталений потік  висококваліфікованих фахівців до США  і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання (1956 р.), В'єтнаму (1975 р.) та Куби (1980 р.). По-третє, еміграція з колишніх соцкраїн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства[4, с.120].

На сьогоднішній день сформувалися такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:

• міграція з країн, що розвиваються, до промислове розвинутих країн;
• міграція в межах промислове розвинутих країн;
• міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
• міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислове розвинутих країн до країн, що розвиваються;
• міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;
• міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.

1.3. Характерні риси та  наслідки міграційних переміщень

Формування напрямків  та масштабів міграційного руху відбувається закономірно. Спроби визначити закони міграції, дійсні для всіх часів  та народів у минулому, робилися не раз. Найвідоміші так звані  закони Е. Равенштейна, котрий у 1885 році на основі аналізу даних стосовно Англії та низки інших країн сформулював 7 узагальнених положень, які на його думку, покривають усі ситуації. Деякі з цих законів не витримали випробування часом, інші є ситуаційно обумовленими і діють лише в тому разі, коли зовнішні обставини не виходять за певні межі.

На одному з положень Е. Равенштейна зупинемося детальніше. Як справедливо відзначає англійський вчений, підвищенню інтенсивності міграцій сприяє технологічний, а точніше, суспільний прогрес. Одним з проявів кількісного та якісного економічного зростання, яке невіддільне.

Від розвитку самої людини, є постійне виникнення нових професій і сфер діяльності, що обумовлює  потребу у трудових ресурсах певної якості, а, з іншого боку, розширює можливості зайнятості. Динамічність виробництва  стимулює активізацію мобільності  населення, в тому числі міграційної, без якої подолання диспропорцій між попитом та пропозицією робочої  сили неможливе. Суспільний прогрес  торкається усіх сторін буття людства. Серед проявів, які сприяють зростанню інтенсивності міграційних процесів, слід зосередити увагу на таких:

• зближення способу життя в світових масштабах, ще більша його уніфікація на так званих територіях європейського заселення, виникнення цілих «міграційних націй» країн переселенського капіталізму;
• пожвавлення міжнародних економічних зв’язків, відхід в минуле натурального господарювання, формування світового ринку, в тому числі й у сфері праці, виникнення нових професій та географічне розширення попиту на працівників певних категорій;
•         зростання чисельності населення земної кулі  та розвиток процесу урбанізації – у великому місті, мешканці якого звикли до частої зміни сусідів, новій людині прижитися простіше, ніж у невеликому поселенні, де всі добре знають одне одного і де родини живуть поряд багато поколінь;
•        підвищення загального культурно-освітнього рівня населення світу, зокрема, збільшення питомої ваги осіб, які вільно володіють однією або кількома з невеликої кількості найбільш поширених мов,  у чисельності людства;
•        прогрес засобів масової інформації, утворення всесвітнього інформаційного простору, перехід до «інформаційного суспільства»;
•       розвиток комунікацій та удосконалення транспортних засобів, що зменшує економіко-географічні віддалі.

При цьому слід нагадати про зворотній вплив міграції на згадані вище процеси, тобто наявна ланцюгова реакція: сам НТП без  існування внутрішнього механізму  розподілу та перерозподілу робочої  сили неможливий, а, отже, інтенсифікація міграційних процесів, маятникових, сезонних та епізодичних поїздок, а  також суспільний прогрес створює  грунт для подальшої активізації населення. Така взаємодія забезпечує неперервність та поступовість процесу зростання інтенсивності переміщень у географічному та соціальному просторі, що дає підстави говорити про закон постійного зростання мобільності населення, який виражає об’єктивну взаємозалежність між підвищенням рівнів територіальної, професійної та соціальної мобільності населення і процесами соціально-економічного зростання і розвитку людини. Закон постійного зростання мобільності населення визначає найзагальнішу тенденцію взаємозв’язку суспільного прогресу та інтенсивності міграцій.

Розвиток трудових міграційних  процесів у конкретних історико-географічних умовах регулюється особливими закономірностями, найстійкішими з яких є наступні:

• Пріоритет економічних факторів у формуванні системи потоків добровільної міграції (основна маса переміщень у просторі викликана бажанням індивідів поліпшити свій матеріальний стан);
• Диференціація рівня міграційної мобільності в залежності від якісних характеристик індивідів ( підвищений ступінь участі в міграційному русі притаманний молодим, добре освіченим особам,які не перебувають у шлюбі, мають кращий стан здоров’я, певні особливості характеру);
• Функціонування двох різноспрямованих потоків (досить тривале існування потоку міграції в певному напрямку приводить до формування зворотного потоку внаслідок повернення частини мігрантів, яким не вдалося закріпитися на новому місці);
• Інерційність потоків міграції (переміщення населення в усталеному напрямку тривають ще певний час після того, як припиняється дія факторів, що обумовили формування відповідного потоку);
• Визначальний вплив на формування обсягу переміщень міграційних можливостей регіону виходу та міграційної ємкості регіону вселення, показниками яких є розміри населення  (міграційний потік тим масовіший, чим більші за чисельністю географічні людські спільноти, між якими він проходить);
• Залежність обсягів міграцій від відстані ( чим ближче розташовані регіони, тим, за інших рівних умов, інтенсивніші міграційні зв’язки між ними);
• Взаємозв’язок міграційних процесів та ментальних особливостей населення ( чим більший ступінь спорідненості менталітету мешканців двох регіонів – схожість мов, звичаїв, релігії, цінностей, репродуктивних установок, тим інтенсивніші міграційні контакти, а наявність тривалого та інтенсивного обміну населенням сприяє зближенню соціальних ознак).

Та на відміну від закону зростання мобільності населення, ці закономірності є ситуаційно обумовленими, зокрема, вони практично не впливають  на перебіг благодійної міграції, а також вимушеної міграції та репатріації. Інтенсифікація процесів міграції, що спостерігається в останні  десятиріччя, виражається як у кількісних, так і в якісних показниках: змінюються форми і напрямки пересування  трудових потоків[3,с.255].

З кінця XIX в. до Першої світової війни переважала безповоротна міграція. У США, Канаду, Австралію переселилися на постійне місце проживання емігранти  з європейських країн (із початку XX в. до Першої світової війни – більш 19 млн чоловік). Процес рееміграції практично був відсутнім. У цей час почала розвиватися внутрішньоконтинентальна міграція від одних європейських країн до інших.

У 50-60-і рр. широке поширення  одержала внутрішньоконтинентальна трудова  міграція, що носить тимчасовий характер.

Сучасний світовий міграційний  процес по своєму утриманню і масовості  істотно відрізняється від аналогічних  процесів не тільки минулого сторіччя, але і першої половини теперішнього сторіччя.

Характерні риси сучасного  міграційного процесу такі:

• Міграція охопила всі континенти, весь світ і набула глобального характеру. На початок останнього десятиліття XX в. у світі вже нараховувалося більш 45 млн. робочих-мігрантів. Небувала масштабність світової міграції трудових ресурсів являє собою найважливішу особливість сучасності.
• Якщо в 50-60-і рр. міграція йшла в основному з країн, що розвиваються, в індустріально розвиті, то з 80-х рр. спостерігається і зустрічний міграційний процес: переміщення іноземної робочої сили з більш розвинутих у менше розвинуті країни.
• Домінуючим мотивом трудової міграції залишається економічний.
• На сучасному етапі розвитку значно збільшилася нелегальна міграція робочої сили, що стала світовою проблемою. На початку 90-х рр. у Європі знаходилося приблизно 2 млн. нелегалів. У США їх 6 млн., а по деяких джерелах -13 млн. Це в основному мексиканці, що працюють у сільськогосподарському секторі. У Японії таких менше 300 тис., у Малайзії біля 500 тис., у Росії від 500 тис. до 1 млн.
• У міжнародній міграції відбуваються якісні зміни, обумовлені НТР, суть яких складається в значному збільшенні серед мігрантів-кваліфікованих спеціалістів, що мігрують частки.