Масштаби та напрямки сучасних міграційних процесів

Сьогодні цьому процесу  властиві деякі нові риси:

По-перше: на зміну «відпливу  мозків» прийшла їх циркуляція: відбулася  диверсифікація напрямків міграції. США продовжують залишатися загальновизнаним центром тяжіння для професіоналів. Але одночасно представники фахової еліти з промислово розвитих країн, як уже відзначалося, їдуть на тимчасову роботу в країни, що розвиваються.

По-друге: принципово новим  явищем стало прямування професіоналів  не тільки «до капіталу», але і  «одночасно з капіталом або слідом за ним». Насамперед це пов’язано з  діяльністю ТНК і великими можливостями кар’єрного просування для професіоналів.

По-третє: сучасному рівню  міграції професіоналів належить принципово інший організаційний рівень, що висловився у виникненні своєрідної міжнародної  корпорації «мисливців за головами».

По-четверте: має місце  інтеграція системи вищого утворення. Вона припускає продовження навчання студентів із багатьох країн світу, наприклад, у США або Японії (для  китайських студентів). Безумовна результативність подібного засобу підготовки спеціалістів для країн, що посилають. Проте багато хто з них не повертаються на батьківщину.

Країни, що мали в минулому статус метрополії, орієнтуються на імпорт робочої сили зі своїх колишніх колоній  і залежних країн.

Якщо в країни традиційної  міграції (США, Канада, Австралія, ПАР) у XIX в. і першій половині XX в. в’їжджали  винятково європейці, то в 80-90-х рр. вони складають незначну частину мігрантів. У імміграційних потоках до цих країн переважають вихідці з Азії, Латинської Америки, Африки і Карибського басейну.

Однієї з характерних  рис сучасного етапу міжнародної  міграції робочої сили стало все  більш активне втручання держави  в цей процес. Воно регулює угоди  на світовому ринку робочої сили, дає дозвіл на в’їзд і стежить  за термінами виїзду іммігрантів. Воно займається вербуванням і створенням сприятливих умов для наймання іноземних  робітників.

Міжнародна трудова міграція має як позитивні, так і негативні  соціально-економічні наслідки.

Варто мати на увазі, що віднесення тих або інших наслідків міжнародної  міграції робочої сили до позитивним або негативним на сучасному етапі  не може бути однозначним і остаточним, воно може залежати від конкретної соціально-економічної ситуації в  країні. Наприклад, переорієнтування інвестицій із важкої індустрії в сферу споживання мають негативний характер в умовах насиченого споживчого ринку і значного розміру безробіття в країні, у  ситуації ж гострого дефіциту споживчих  товарів і благ цей результат  навряд чи можна вважати негативним. До того ж різноманітні наслідки явно не рівнозначні за своїм впливом на економіку країни: скорочення дефіциту платіжного балансу в якійсь момент може перевісити всі негативні наслідки аналізованого явища.

Розгляд позитивних і негативних наслідків міжнародної міграції робочої сили лежить в основі визначення спрямованої державної і регіональної політики і побудови системи регулювання  цього процесу, що передбачає створення  визначених суспільних інститутів і структур, що управляють міжнародною міграцією на різноманітних рівнях[5,с.74].

 

 

Таблиця 1.1.

 

Можливі соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої  сили

 

 

Міжнародна міграція істотно  впливає і на «країни, що віддають», і на «країни, що приймають», так  само як і на долю людей, що складають  потоки переселенців.

Для більшості індустріальних країн активна еміграція була характерна у важкі періоди їхнього  розвитку. Проте в міру рішення  проблем ці процеси стабілізувалися. Прикладом може служити Італія, що головною умовою вступу в Європейське співтовариство висунула вимогу вільного переміщення робочої сили. Зараз, перетворившись в одну з країн, що найбільш динамічно розвиваються, Італія скоротила еміграцію і в даний час є імпортером робочої сили. По цьому ж шляху йдуть і інші країни Середземномор’я.

Використання іноземної  робочої сили є сьогодні неодмінною умовою нормального процесу виробництва. У країнах, що активно використовують іноземних робітників, цілі галузі економіки знаходяться в залежності від імпорту робочої сили. Наприклад, у Франції іммігранти складають 1/4 зайнятих у будівництві, у Бельгії  – 1/2 гірняків, у Швейцарії – 2/5 усіх будівельних робітників. У ФРН  майже 85 % економічно активних іммігрантів  були зайняті на важких, монотонних, а найчастіше і небезпечних роботах, 60 % із них ставилися до розряду  некваліфікованих або низькокваліфікованих робітників. Якщо в країну приїжджають низькокваліфіковані  робітники, то виграють роботодавці і споживачі товарів, зроблених з інтенсивним використанням таких трудових ресурсів. Зарплата кваліфікованих місцевих робітників при цьому може піднятися, чого не можна сказати про заробітки й інші прибутки сам нижчих прошарків трудових ресурсів країни, що приймає.

Імпорт робочої сили робить багатосторонній вплив на економіку  країн, що приймають. Імпорт високоякісної  робочої сили дозволяє заощаджувати засоби на підготування спеціалістів. Так, ще в 60-і рр. США, Канада, Великобританія заощадили на утворенні 46 млн. дол. У  більшості країн мігранти розглядаються  як визначений амортизатор у випадку  кризи і безробіття. У індустріальних країнах при низькому рівні народжуваності і зменшенні кількості зайнятих за допомогою іммігрантів намагаються  підтримати на належному рівні пенсії і соціальні програми[5,с.77].

Є безперечні переваги (як, утім, і проблеми) і для тих країн, що експортують робочу силу.

1.У основних експортерів робочої сили з’являється додаткове джерело валютного прибутку від експорту робочої сили у формі надходжень від емігрантів. У таких країнах, як Туреччина, Югославія, Пакистан, переклади обчислюються мільярдами доларів і дозволяють вирішити багато гострих проблем, що коштують перед цими країнами. Сукупні ж номінальні грошові перекази в 1989 р. досягли вражаючої цифри – 60,9 млрд. дол.., поступаючись по розмірі торгівлі нафтою, але перевищуючи обсяг офіційної допомоги країнам, що розвиваються. Реальний розмір далеко перевершує офіційні цифри, тому що велика частина заробітків робітників часто пересилається по неофіційних каналах. Самим яскравим прикладом є Судан, де, відповідно до деяких оцінок, тільки 11 % грошових переказів були здійснені через офіційні канали. Не можна скидати з рахунків і так називані «натуральні трансферти» у виді подарунків, посилок і т.п., вартість яких найчастіше перевищує суму грошових переказів.

У той же час варто мати на увазі, що надмірна залежність від  міжнародних перекладів як засобу заробітка іноземної валюти з метою фінансування економічного розвитку може виявитися саморуйнівною, якщо змінюються умови, а при цьому структурні проблеми залишаються невирішеними.

2. При несприятливій економічній  кон’юнктурі і рості числа  безробітних трудова міграція  може деякою мірою вирішити  проблему зайнятості. У той же  час еміграція звичайно відриває  тільки 1-2 % трудових ресурсів країни. Така пропорція занадто мала, щоб зробити серйозний вплив  на безробіття.

3. Дослідження, що проводилися  МОП в країнах-експортерах робочої  сили, свідчать про те, що емігранти  виявляють велику готовність  до нових видів діяльності  і приймають активну участь  у розвитку нових форм економіки.  У деяких африканських країнах,  наприклад, що повернулися мігранти  зуміли налагодити вирощування  нових культур і впровадити  нові методи виробництва, знайшли  більш просунуті засоби спільних  дій, використовуючи кооперативи,  а також час від часу виступали  в ролі агентів соціальних  відношень.

Проте чекання зворотної  міграції часто залишаються незадоволеними. Звичайно кваліфіковані мігранти, інтегруючись у їхнє товариство, що приймає, можуть не мати причин, що змушують їх повернутися. У інших випадках кваліфіковані  мігранти одержують менш престижні  посади в порівнянні з місцевими  робітниками і не мають успіху в просуванні по службі.

Розходження в рівнях технологій, промисловій структурі й організації  робочого місця між що посилає  і приймає країнами можуть також  подавати ряд проблем для мігрантів, що повертаються. Утворюється безвиграшний результат, якщо діловий клімат несумісний із новими ідеями або підготування мігрантів не відповідає потребам країни.

4. Дефіцит робочої сили, викликаний еміграцією, може іноді  стимулювати позитивні технологічні  зміни, включаючи більш раціональне  використання робочої сили й  інших ресурсів.

5. Міжнародні організації  активно включаються в науково-практичну  розробку і реалізацію багатьох  проблем країн-експортерів. Так,  у рамках ЄС розглядалася можливість  створення фонду з країнами  Магріба, щоб запобігти масовій міграції з цього регіону. З цього фонду повинні були фінансуватися програми по реалізації спільних проектів із метою створення нових робочих місць, організації мережі курсів перепідготовки з використанням європейського досвіду, поліпшення системи утворення і т.д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

 

 

2.1. Інформаційно-аналітичний аналіз міграційних переміщень провідних країн світу

 

Країни Латинської Америки  та Карибського басейну, де в 1990 році налічувалося лише 7,5 мільйона міжнародних  мігрантів, є регіоном з найменшою  часткою світової міграції (6,5%). Лише деякі країни регіону приймають  вагому кількість міжнародних мігрантів. Серед них – Аргентина, Бразилія та Венесуела, які, ще починаючи з  минулого століття, проводили політику заохочення поселень мігрантів з  Європи н а своїй території. Проте, принаймні з 1970 року, Бразилія вже  не була серед основних країн - реципієнтів  для міжнародних мігрантів, а  Венесуела і Аргентина приймали мігрантів переважно з цього  регіону. В 1980-х роках, коли ці три  країни відчували значні економічні труднощі. Чимало мігрантів європейського  походження та їх нащадки почали масово повертатися в Європу. За даними перепису населення, протягом 1980-х років  у Венесуелі спостерігався дуже незначний міграційний приріст, Бразилія мала негативне міграційне сальдо внаслідок відтоку її власних  громадян, а з Аргентини виїздили колишні іммігранти.