Развитие личности

Як видно з наведеного вище, становленню оцінкової та самооцінкової сфер має приділятися особлива увага у розвитку сучасного школяра, в його самоствердженні та самореалізацй як особистості, в розвитку власної активності, а також у виробленні потреби у саморозвитку, у вихованні відповідальної особистості. Це і с стрижневим завданням школи як соціальної інституції на сучасному етапі реформаційних змін у вітчизняному освітньому просторі.

Про надзвичайну важливість розвитку оцінкової і самооцінкової сфери школяра в нинішніх умовах свідчить і те, що саме ця сфера розглядається як один з визначальних параметрів соціального розвитку сучасного школяра. Так, до числа п'яти основних параметрів, які дають змогу розв'язувати максимально широке коло практичних завдань (а це такі параметри, як соціальні знания, розвиток вербальної, інтерактивної та мотиваційної сфер), вщноситься і «сфера оцінних і самооцінних відносин». Отже, характерною тенденцією сучасного підходу до вирішення проблеми особистісного розвитку с включения до континууму її розгляду саме сфери оцінних і самооцінних вщносин, причому акцент робиться на їх адекватності. У зв'язку з цим В.Г. Кремень підкреслює: «Становления адекватності оцінних і самооцінних відносин є найважливішою складовою особистісного зростання [6, с. 14]".

Учений  вважає, що сфера оцінних і самооцінних  відносин визначає специфіку ставлення  особистості до самої себе і до інших людей. Важливим при цьомує його підхід до цієї сфери не як до моноструктурного утворення, а диференціація означеної сфери на такі аспекта:

"глобальна  оцінка себе";

"самооцінки  за окремими показниками";

"глобальна  оцінка однолітків";

"уміння порівняти себе й однолітків, себе і літературного персонажа [6, с. 14]".

Таке  розмежування у названій сфері та введения у контекст становления  самосвідомості школяра оцінкових  і самооцінкових структур у системах "Я - Я", "Я - інші" створює нові потенційні можливості для впливу навчальної діяльності на розвиток особистості.

У зв'язку з цим важливою с термінологічна диференціація концептів "самооцінка" і "оцінкове ставлення до себе" і з'ясування їх сутнісної характеристики. Самооцінка розглядасться у полі самосвідомосгі як особливий її рівень, а також через поняттєву характеристику "усвідомлення" та "ставлення": "Самооцінка становить особливий рівень у розвитку самосвідомості, сутністю якої є усвідомлення людиною самої себе, своїх вчинків, мотавів і цілей своєї поведінки, свого ставлення до навколишнього, до інших людей і самої себе [6, с. 14]".

«Оцінне ставлення до себе» розглядасться  в поняттєвій проекції «вміння»: ми вбачаємо в цьому і підхід до створення нового особистісного концепту - «особистісних вмінь», які є, безперечно, значущими в суб'єктній активності дитини. Розвиток цих вмінь як спеціального завдання педагогічної взаємодії дасть змогу значно розширити потенційні можливості продуктивного особистісного становления школяра у процесі навчальної діяльності.

«Оцінне ставлення до себе як уміння оцінити свої стали і можливості, вміння поставиттась до себе критично, «примірювання» своїх сил до завдань, до вимог навколишнього середовища, нарешті, вміння самостійно ставити перед собою те або інше завдання, відіграє, - підкреслює В. Г. Кремень, - важливу роль у формуванні особистості дитини [6, с 14]".

Спираючись  на аналіз сфери оцінних і самооцінних  відносин, вчений піднімає гостро актуальну проблему включения дитини у систему «Я – шкільний соціум», бо саме ця сфера с механізмом включения дитини у систему взаємодії «Я - інші» у процесі навчальної діяльності. Продуктивним є розгляд В.Г. Крємєнєм цієї проблеми у ціннісному контексті, що відкриває нові грані бачення й розв’язання питания комфортного особистісного включения школяра в шкільний соціум, а також повноцінного особистісного становления школяра в ньому.

«Для  нормального, безболісного входження в шкільне життя, - зазначає вчений, - дитині потрібна нова орієнтація в цінностях, розвиток у неї уміння бачити себе саму не тільки очима близьких дорослих, а й однокласників. Лише в тому разі, якщо дитина вміє порівнювати себе з іншими дітьми в аналогічних ситуаціях, вона може дати собі правільну самооцінку. Становления адекватності оцінних і самооцінних відносин є найважливішою складовою особистісного зростання [6, с. 14].

Важливою  ознакою сучасного підходу до розвитку особистості є її розгляд  у контексті суб’єктності.

Так, В. Г. Кремень, розглядаючиу філософсько-психологічному ракурсі поняття особистості, підкреслює, що особистість в широкому розумінні - це "особлива якість людини, якої вона набуває у соціокультурному середовищі в процесі спільної діяльності [6, с 3 4]". Вчений наголошує на важливості внутрішніх надбань її як суб’єкта, розглядаючи суб’єктність як "особистісне утворення, що ініціює, регулює, спрямовує і оцінює активність людини, створюючи психологічне підґрунтя для почуття ії унікальності [6, с. 3   4].

Розкриваючи феноменологію особистості через призму екстеріоризованих показників суб’єктної активності, він наголошує на потребі розгляду особистості як цілісної системи.

I саме  розуміння особистості як цілісної  системи в її суб’єктному баченні, на думку В. Г. Кременя, унеможливлює мозаїчне трактування сутності особистості.

Загострюючи увагу на цілісному, системному баченні особистості, вчений наголошус на необхідності подальшої розробки "методології розвитку особистості в процесі її життєтворчості, зокрема як суб'єкта, який включений у процес неперервної освіти і виявляє до неї нове емоційно-позитивне особистісне ставлення [6, с.4]

Концептуальна ідея суб’єктності у сучасному психологічному простор! передбачає багатогранність в її дослідженні, що, безумовно, сприятливо позначасться на продуктивності розробки цієї проблеми [1; 7; 8; 9; 10]. У зв’язку з цим окреслимо найголовніші напрямки дослідження цього питания в сучасній вітчизняній психологічній думці:

діяльність  школяра як суб’єкта учіння (С. Д. Максименко);

суб’єктність у становленні громадянськості (М. Й. Боришевський);

суб’єктність у контексті теорії творчої обдарованості (В. О. Моляко);

онтологія суб’єкта розвитку, а також розкриття суб’єктно-вчинкових традицій у реформуванні освіти (В. О. Татенко);

суб’єктна парадигма розвитку обдарованості (С. П. Тищенко).

Цілком  слушною с думка С. П. Тищенко  про те, що актуалізація уваги вчених до суб’єктних детермінант розвитку здібностей дітей різного віку пов’язана з процесами гуманізації освіти в Україні [10, с 435].

Як бачимо з наведеного вище, сучасна вітчизняна психологія має вагомі наукові надбання стосовно вирішення проблеми суб’єктного становлення особистості, в якій самооцінкові структури займають чільне місце.

Зазначимо також, що трансформации процеси  в суспільному просторі справляють істотний вплив на освітні системи. Зміна суспільної парадигми – від технократичної до індустріальної, від індустріальної до інформаційної, що відбувалася протягом останніх десятиліть XX століття, зумовила кардинально новітні тенденції і в освітньому просторі: як у вітчизняному, так і світовому [2; 4].

Інтеграція  у світовий освітній простір, в якому компетентнісно орієнтований підхід «став новим концептуальним орієнтиром», детермінує і пошуки (на основі цього підходу) нових освітніх парадигм вітчизняної освітньої системи.

У контексті компетентнісного підходу особливо значущою для науково-методичної розробки стала проблема розгляду продуктивності навчальної діяльності у різних ракурсах. Аналізуючи складові ключової компетентності – уміння учнів самостійно вчитися, О. Я. Савченко виділяє такі чотири групи умінь та навичок, що входять до його складу: навчально-організаційні вміння та навички, навчально-інформаційні вміння та навички, навчально-інтелектуальні та творчі вміння, контрольно-оцінні вміння та навички. У свою черту, до навчально-організаційних вмінь та навичок включені як їх складові вміння "прогнозувати результат діяльності, докладати зусилля для його досягнення [4, с. 43]".

Визначення  цілого спектру оцінкових умінь  як ключових компетентностей свідчить про неаби-яку значущість розвитку оцінкової сфери сучасного школяра. О. В. Савченко наголошує на важливості розвитку четвертої групи - "контрольно-оцінні вміння та навички" - і таких їі складових, як уміння оцінювати відповідність обраних засобів завданням роботи, "уміння оцінювати навчальні дії виконавців, а також уміння оцінювати свої досягння в різних видах діяльності (проміжні і за кінцевим результатом) [4, с. 45]».

Саме  компетентнісний підхід зумовлює стрімке  зростання значущості багатоаспектної розробки власне психологічних проблем у його контексті. Тим часом вітчизняна не лише дидактика, а й педагогічна та вікова психологія збагатяться в цьому сенсі науковими розвідками і новітніми науковими даними.

В контексті  сучасних реалій вітчизняного освітнього простору особливої актуальності набуває вирішення низки проблем, пов'язаних з предметом нашого дослідницького попгуку.

Це, з  одного боку, - дослідження оцінкової  та самооцінкової сфери школярів у процесі навчальної діяльності на різних етапах онтогенезу, а з другого, - вивчення проблеми продуктивності, результативності навчальної діяльності школярів в онтогенетичному плані.

Особливе  значения для ефектавного особистісного зростання має перший етап включения дитини у шкільний соціум - початкова школа. "Саме в початкових класах школи дитина уперше стикається з особливим світом знань. Від того, наскілъки успішно будуть складатися процеси засвоєння і формуватися відповідні психологічні функції зростаючої особистості, буде залежати все ії подальше життя в школі і за її межами [6, с. 8]».

I сьогодні, в час освітніх змін, підкреслюється, що «школа, особливо на початковому етапі навчання, с основним соціальним чинником життя сучасної дитини [6, с. 7]». "

У зв'язку з цим особливої ваги набувас  молодший шкільний вік як етап первинного онтогенетичного включения дитини у шкільний соціум, на якому зароджуються базальт тенденцій - конструктивних чи деструктивних - становления особистісних систем, в тому числі оцінкових.

При цьому закладаються основи конгруентності особистісних властивостей і результативності навчальної діяльності як провідної для цього етапу онтогенезу.

У вітчизняній психологічній науці особливе значения для вивчення проблеми особистості сучасного школяра мае теорія спонтанного розвитку психіки, розроблена фундатором вітчизняної психологи Г. С. Костюком. у ній розкриваєтъся внутрішня логіка процесу розвитку, дається характеристика дихотомії "внутрішнього" і "зовнішнього" у становленні особистості дитини, обгрунтовується значущість принципу самоактивності індивіда, з'ясовується детермінантна основа розвитку особистості у процесі навчальної діяльності [5].

Здійснивши  аналіз внутрішніх суперечностей як джерела саморуху та саморозвитку особистості, Г. С Костюк створив вагоме підґрунтя для багатоаспектного дослідження особистості у вітчизняній психології. Ідея саморуху, що її обстоював Григорій Силович Костюк, наголошуючи на значущості її ролі у психічному розвитку особистості, є визначальною для побудови теоретико-методологічних засад вітчизняної педагогічної та вікової психології не лише в минулому, двадцятому столгггі, а й нині, у XXI столітті [6, 7].  
 

Внутрішні й зовнішні фактори  формування стилю  навчальної діяльності старшокласників

Вивчення  внутрішніх і зовнішніх факторів формування стилю навчальної діяльності є необхідним для створення умов у реальному педагогічному процесі, що дадуть змогу вплинути на формування та розвиток тих стильових рис учнів, які є найважливішими для успішного здійснення навчальної та самоосвітньої діяльності.

Психолого-педагогічні  засади факторів формування стилю навчальної діяльності суб’єктів педагогічного процесу були сформульовані Є. Климовим, В. Мерліним, Н. Посталюк, В. Рожиною, М. Холодною, М. Щукіним та ін. Надбання вітчизняних учених із цієї проблеми становлять праці О. Скрипченка, О. Падалка. Важливу допомогу в процесі теоретичного усвідомлення проблеми внутрішніх і зовнішніх факторів формування стилю навчальної діяльності старшокласників надало вивчення праць Н. Калініної, А. Маркової, А. Ніконової, Р. Пильника, Н. Поспєлова та ін. Серед західних учених до проблеми факторів формування стилю навчальної діяльності зверталися А. Грегорс, Д. Колб, Беті Лу Лівер та ін. Проте на сьогодні відсутні праці щодо внутрішніх і зовнішніх факторів формування стилю навчальної діяльності старшокласників.

У сучасній педагогічній літературі широко вживається термін “педагогічний фактор”, який зазвичай використовується в значенні “педагогічні умови”. На думку сучасного педагога Н. Посталюк, “педагогічний фактор” – це рушійна сила будь-якого педагогічного процесу. Дослідник вважає, що педагогічні умови є складовими компонентами фактора, а також педагогічними обставинами, які сприяють виявленню педагогічних структур особистості учня [Посталюк Н.Ю. Творческий стиль деятельности: педагогический F0l аспект / Н.Ю. Посталюк. – Казань : Изд-во Казанского ун-та, 1989. – 204 с., с. 93–94].

Як засвідчив  аналіз праць російського психолога  М. Щукіна, фактори, що впливають на формування стилю навчальної діяльності учнів, можна класифікувати як внутрішні й зовнішні. Внутрішні фактори він вважає індивідуально-психологічними особливостями учнів. Ученим проаналізовано внутрішні фактори, серед яких на особливу увагу заслуговують спрямованість особистості та характер, темперамент, розбіжності щодо пізнавальної діяльності, здібності й досвід [Щукин М.Р. Психологические основы индивидуального похода к учащимся в процессе производственного обучения : метод. пособ. для ПТУ / М.Р. Щукин. – М. : Высш. шк., 1990. – 86 с., с. 6–15].