Психологічні особливості становлення характеру у дошкільників

3.2. Рекомендації батьками та вихователям, щодо створення сприятливих умов для формування і розвитку позитивних рис характеру у дітей дошкільного віку.

У ході даної роботи було визначено, що виховання має бути спрямоване на формування у дітей системи правильних моральних понять, уявлень і переконань та вірних мотивів, форм і способів поведінки - у нерозривній єдності всіх цих проявів.

Розглянемо питання про те, що мають робити батьки, вихователі в цьому відношенні, яким має бути характер їх виховного впливу на дитину та в яких умовах це має відбуватися, щоб розвинути у особистості, що формується, якомога більше позитивних якостей.

Перш за все треба знати, що будь-який метод виховання не можна розглядати і оцінювати абстрактно. Застосовуючи різні методи, необхідно враховувати, по-перше, вікові та індивідуальні особливості вихованця {індівідуальній підхід). Оскільки формування систем тимчасових зв'язків у дітей з різними типами вищої нервової діяльності відбувається неоднаково, то звідси випливає необхідність враховувати і тип нервової системи дитини. Для вихователя не байдуже, чи має він справу з представником невтримного, спокійного або ж слабкого типу [44]. По-друге, слід брати до уваги особливості дитячого колективу, членом якого він є. І, нарешті - дані конкретні умови, в яких відбувається виховний вплив.

Важливу роль у формуванні особистості дошкільника грає словесний вплив батьків або вихователів (пояснення, роз'яснення, словесне переконання). Багато дошкільнят мають незрілі, помилкові ідеї та упередження щодо моральних понять (наприклад, помилкове розуміння дружби і товариства, мужності, сміливості тощо). Тому необхідно долати наявні в деяких дошкільнят неправильні погляди, вміло і тактовно розсіювати помилкові судження, прививати правильні моральні поняття. Говорити з дітьми треба просто і дохідливо (бесіди за змістом повинні бути доступними відповідному віку), не дратуючись і не нарікаючи на їх «дурість», наводити різні, переконливі дли них приклади, заражати їх своєю переконаністю, не перетворюючи розмову в сухі, нудні, докучливі нотації і моралізаторство.

Починати розмову рекомендується з аналізу яскравих, вражаючих і емоційно поданих конкретних прикладів, життєвих та літературних фактів і спостережень і від них переходити до узагальнення і висновків.

Необхідно пробуджувати у дітей максимальну активність і викликати жвавий обмін думками, будити їх думку, примушувати замислюватися над питаннями моралі. Не слід навязувати дитині готових істин, нехай висновки про норми моралі вона зробить сама (під керівництвом дорослого).

Словесний виховний вплив на дошкільника виражається не лише в роз'ясненні та поясненні, а й у пред'явленні йому певних вимог. Ефективність вимоги залежить від того, який сенс у ній вбачає вихованець, як ставиться до неї. Вихователь має домагатися того, щоб його вимоги були зрозумілі і правильно оцінені дитиною. Вимога має пред'являтися нехай у категоричній, але поважній формі. Груба, образлива форма вимоги зазвичай викликає бажання протидіяти, чинити опір.

Мудрий і знаючий вихователь по можливості максимально використовує мотивування. Він знає, що необхідно іноді погладити по голівці, посміхнутися, сказати кілька приємних слів для того, щоб оцінити виконану дитиною нелегку роботу, що буде потім дуже довго підбадьорювати дитину для вдосконалення та виконання роботи ще краще.

Велике значення у формуванні особистості дошкільника має особистий приклад батьків і вихователів.

Виховна сила особистого прикладу заснована на схильності дітей до наслідування того, кого вони люблять і поважають, хто користується в них авторитетом. Поведінка батьків і вихователів має вирішальне значення, - те, що вони роблять частіше набагато більше впливає на особистість дитини, ніж те, що вони їй говорять.

Якщо батьки або вихователі принципові, наполегливі у боротьбі з труднощами, чуйні, справедливі, скромні і таке інше, їм легше буде домогтися того ж самого й у вихованців, які будуть прагнути виробити ці ж риси і в себе. І, навпаки, невитриманість дорослого, його грубість, пасивність, нескромність будуть чинити негативний вплив. Особливо шкідливі для виховання випадки, коли поведінка батьків або вихователя суперечить їх словам. Якщо дитина спостерігає це неодноразово, та ще й у різних людей, у неї буде формуватися лицемірство. Дитина може дійти висновку, що справи людини не обов'язково відповідають її словам, що говорити можна одне, а в житті діяти протилежним чином, що за словами можна приховувати свої справжні думки.

Таким чином, батьки і вихователі повинні пред'являти до себе і своєї поведінки найсуворіші вимоги, постійно пам'ятати, що вони виховують дітей і своєю поведінкою.

Основним у вихованні особистості, на нашу думку, є організація практичного досвіду в правильній поведінці. Тут мається на увазі, по-перше, організоване і цілеспрямоване повторення дій, вчинків в різних варіаціях, в подібних по суті ситуаціях, - тільки в цьому випадку сформуються стійкі і в той самий час гнучкі форми поведінки. По-друге, це мають бути не якісь особливі штучні вправи, а природні умови життя та діяльності дошкільника. І, по-третє, вихователь не повинен чекати, поки трапиться нагода для вправи, а має сам створювати ці випадки, ставити перед дитиною практично значущі завдання, пред'являти певні вимоги.

Якщо ми хочемо, щоб у дитини формувалася і закріплювалася наполегливість, треба ставити її перед необхідністю самостійно долати деякі життєві труднощі, а не усувати їх, не поспішати допомогти дошкільнику, як тільки в процесі ігрової або трудової діяльності він зіткнеться з перешкодою, а надати йому можливість самому знайти вихід із скрутного становища.

          Для виховання працьовитості необхідно так організувати життя дошкільника, щоб він систематично і повсякденно приймав участь в різних видах праці, ніс певні трудові обов'язки, не ухилявся від різних видів суспільно корисної роботи, систематично і організовано був задіяний у домашніх справах. При цьому слід добиватися якісного виконання роботи.

Вихованню сміливості, стійкості, рішучості, мужності допоможуть заняття деякими видами спорту, які потребують проявлення зазначених якостей. Отже, батькам необхідно намагатися привити дитині приязнь до занять спортом, адже роль фізичного виховання у формуванні характеру досить значна. За інших рівних умов фізично міцна людина більше здатна до витривалості, наполегливості, мужності, самовладання. Заняття фізичною культурою і спортом, покращуючи здоров'я, зміцнюючи нервову систему, сприяють тому, щоб людина стала сильною, витривалою, впевненою у собі, знищують млявість, сприяють розвитку сміливості, рішучості.

Дійовими засобами регулювання і корекції поведінки дошкільника є схвалення і засудження, заохочення і покарання. Схвалення, заохочення служать засобом підкріплення і завдяки цьому засобом закріплення і стимулювання правильних мотивів і правильних форм поведінки. Засудження, осуд, покарання є засобом гальмування і затримки негативних спонукань і неправильних форм поведінки. Але переживаючи засудження або покарання, дитина не повинна відчувати гіркого усвідомлення непоправної помилки, почуття пригніченості, неповноцінності, дуже важливо, щоб міра засудження та покарання відповідала проступку, ступеню провини [10, с.229-234].

        Також, батьки мають приділяти увагу тому, щоб певне місце у розвитку та вихованні дитини займали література та мистецтво. Адже образи літературних героїв та їх поведінка часто є для дошкільника своєрідним оцінним критерієм своїх або чужих вчинків, певним орієнтиром у житті, свого роду «моральним еталоном», з яким вони порівнюють свою поведінку і за яким воно направляється ними. Обов'язковим з боку дорослого є коментування та обговорення прочитаних оповідань, переглянутих кінофільмів та вистав.

Чи не головною умовою для правильного формування особистості дитини, і, як наслідок, становлення позитивних рис характеру, є тісні, близькі взаємовідносини у сім X Адже дивлячись на сучасних малюків, бачимо, що багато з досягнень цивілізації (поява компьютерів, наявність окремих спалень, спеціальних кімнат для ігор, залучення до виховання нань та гувернанток тощо) ускладнюють спілкування дитини і дорослого, що веде до подальшого поглиблення ізоляції між членами родини. Сучасна цивілізація все більше віддаляється від умов, сприятливих для повноцінного психічного розвитку дитини, дедалі більше поглиблюючи ізоляцію і збільшуючи дефіцит спілкування дитини з дорослим [21].

Тож попри всі існуючі умови нашого життя батьки мають неодмінно винаходити час для своїх дітей, щоб забезпечити повноцінний розвиток їх особистості.

Неодмінно, вагома роль у вихованні дітей дошкільного віку належить дитячому садочку. Але значний вплив на характер дитини чинить саме родина. Здорова, дружня сімейна атмосфера, де панує любов та взаємоповага, здійснює сильний позитивний вплив на характер дитини. І, навпаки, якщо в сім і панує розлад, відсутній авторитет старших членів родини, переважають тенденції до ліні, егоїзму, лицемірству, вплив на характер дитини особливо шкідливий. Важливою умовою правильної організації виховних заходів в сім ї є узгодженість її дій з виховною роботою дитячого садочка.

 

 

-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до III розділу.

В ході нашої роботи ми визначили певні умови та види діяльності, що є сприятливими для становлення і розвитку позитивних рис характеру дитини.

Діяльністю, в якій передусім формується характер дошкільника, є ігрова, зокрема, це сюжетно-рольові ігри, колективні ігри з правилами, дидактичні ігри тощо.

Слід відмітити особливу роль дорослого в процесі ігрової діяльності 
дитини: вихователь або батьки мають заохочувати дітей до змагання, до 
взаємодопомоги, мотивувати до досягнення успіху, ознайомлювати з 
правилами гри і сприяти їх дотриманню дитиною, допомогати у постановці 
цілей, тактовно скеровуючи дитячу діяльність, при цьому важливо не 
запобігати прояву малюком ініціативи та самостійності. І, що головне - на 
власному прикладі показувати, як правильно себе поводити і які якості 
виявляти. 

Дуже важливим в процесі вихованні дитини є індивідуальний підхід, а також створення сприятливої благополучної атмосфери як у дитячому садочку, так і у родині. І, неодмінно великого значення має прийняття активної участі батьків у житті дитини, регулярне спілкування з нею і узгодження власних виховних дій з роботою дитячого садочку.

 

Висновки

Проаналізувавши існуючі теоретичні підходи до розуміння характеру у зарубіжній і вітчизняній літературі ми можемо зазначити, що розглядати її почали ще стародавні греки (Платон, Арістотель, Феофаст), а з XIX століття термін «характер» починає застосовуватися в сучасному розумінні. У роботах зарубіжних учених, спостерігається тенденція до ототожнення понять «характер» та «особистість». Вітчизняні дослідники, навпаки, робили акцент на цілісності та індивідуальній своєрідності характеру. Слід зазначити, що у різноманітних психологічних концепціях характер нерідко пов'язують з темпераментом, вбачаючи в останньому фундамент для формування певних рис характеру.

Формування основоположних рис характеру починається з дитинства, особливо цей процес активізується у дошкільному віці. Позитивні риси формуються у правильно організованій провідній діяльності. Для дошкільників такою діяльністю є сюжетно-рольова гра, і в певній мірі навчання, а також елементарний труд, образотворче мистецтво, конструювання, ліпка, сприйняття казки тощо.

Значний вплив на становлення певних рис характеру дошкільника чинять дорослі, що займаються вихованням дитини, а також однолітки. Дошкільник сприймає досвід дорослого на основі спілкування, спостереження та наслідування через систему заохочень та покарань.

Основні психологічні новоутворення дошкільного віку: перехід від егоцентризму (центрації) до децентрації, що підводить дитини до об'єктивного, елементарно наукового сприйняття дійсності; виникнення первинних етичних інстанцій "що таке добре і що таке погано"; субпідрядність мотивів (у цьому віці вже можна спостерігати переважання обдуманих дій над імпульсивними); довільна поведінка; особистісна свідомість. В цей період виникає така риса, як прагнення до визнання і схвалення з боку оточуючих людей, особливо дорослих, формується самостійність, особистісні якості, пов'язані з відношенням до людей,

 

завершується процес формування мови, виникає самооцінка, самоусвідомлення та вольова регуляція поведінки, тобто, в певній мірі складається індивідуальність дитини.

Методи та методики дослідження рис характеру є досить обмеженими, оскільки характер рано почали ідентифікувати з особистістю. Та все ж укладанню методів характерології приділяли увагу як зарубіжні, так і вітчизняні вченні.

Серед основних методів вивчення характеру можна виділити наступні: спостереження, інтроспекція, опитування (бесіда, анкетування), аналіз продуктів діяльності, вільний твір, експеримент тощо. Беручи до уваги специфіку дітей дошкільного віку і враховуючи результати проведених в ході дослідження спостережень за дошкільниками, нами виділено як найбільш ефективні для дослідження характеру дітей цього віку такі методи, як бесіда з дітьми та їх батьками чи вихователями, а також опитування вихователів та батьків за допомогою анкетування, власні спостереження дослідника або дослідження характеру дитини на основі спостережень людей, що знаходяться в постійному контакті з дитиною.

У здійсненому нами дослідженні взяв участь 31 дошкільник, серед яких: 11 осіб молодшого дошкільного віку (3-4 роки), 10 осіб середнього дошкільного віку (4-5 роки), 10 осіб старшого дошкільного віку (5-6 років). В ході роботи було виявлено наступне. Серед наймолодших дітей 72,7 % проявляють у всьому самостійність, але завдання роблять за допомогою дорослого і свої обов'язки 63,6% дітей виконують також з нагадуванням з боку батьків (вихователів); 72,7 % дітей є дуже активними і 54,5 % проявляють цілеспрямованість у своїх діях; в діяльності 100 % є наполегливими, 72,7 % працелюбними, 63,6 % акуратними; у спілкуванні з оточуючими доброзичливими виявилися 81,8 %, приязними - 72,7 %, сміливими - 54,5 %; емоційна стабільність у 72,7 % малюків на середньому рівні, у решти настрій зазнає частих коливань. У середньої групи дітей самостійність у всьому виявляють 50 % осіб, завдання виконують без