Психологічні особливості становлення характеру у дошкільників

Як і у молодшій групі, більшість 4-5 річних дітей є активними (80 %) та цілеспрямованими (40 %), деякі певною мірою поводяться в залежності від обставин (20 і 60 % відповідно).

Для всіх з досліджуваних дітей цієї групи, як і для молодших дітей, важливим стимулом в діяльності є змагання та суперництво. Адже, як у 3-4 річному, так і 4-5 річному віці, досить виражене у дітей прагнення до визнання і схвалення з боку дорослих, дитина активно домагається такого визнання, вступаючи у конкуренцію з однолітками.

Як і у молодшої групи, найбільш вираженою рисою у середньої групи досліджуваних дітей, що прояляються у діяльності є наполегливість (80% з усіх досліджуваних), при чому, у більшості дітей ця риса є найвираженішою серед усіх рис, а також акуратність (80%) та терплячість (40 %), що у дітей молодшої групи не виявилася зовсім.

          У відносинах та спілкуванні з оточуючими найбільш виражений прояв у досліджуваних дітей таких рис: комунікабельність (100%), відкритість, довіра до людей (90%), сміливість - (60%). Зовсім не проявляється серед досліджуваних така риса як приязнь. Можна відмітити що діти цієї групи є вже дещо більш комунікабельними та відкритими у спілкуванні з оточуючими, ніж молодша група дітей.

Серед дітей 5-6 років (III група досліджуваних - старший, дошкільний вік) було досліджено 5 дівчинок і 5 хлопчиків.

           Можна зазначити, що порівняно з молодшою та середньою групами досліджуваних, у дітей цієї групи коливання настрою та емоцій відбувається рідше (60 % - емоційно стабільні), однак емоційна саморегуляція ще в процесі розвитку. Діти старшої групи є вже досить самостійними у своїх діях (70 % проявляють повну самостійність) і при виконанні певних завдань та

доручень (80 %). Також, як і у двох попередніх групах, діти є досить активними (90 %) і цілеспрямованими (50 %), цілком сумлінними та дисциплінованими (40 %, а решта потребує нагадувань з боку дорослого) .

Змагання та суперництво лишається важливим стимулом в діяльності дітей старшого дошкільного віку. У 5-6 річному віці ще вираженим у дітей є прагнення до визнання з боку дорослих і дитина конкурує з однолітками домагаючись такого схвалення.

Найбільш вираженою рисою у старшої групи досліджуваних дітей, що прояляється у діяльності є відповідальність (80%), що у дітей попередніх двох груп майже зовсім не була виражена. Також більш за інші виражені такі риси, як наполегливість (70%) і працелюбство (70%).

Зауважимо, що дітям 3-6-річного віку характерні зазначені риси: діти в цей період є досить наполегливими у своїх діях та працелюбними, якщо дорослі не перешкоджають цьому, а розумно спрямовують їх діяльність; також починає формуватися така риса як акуратність, при умові, що діти мають перед собой наглядний приклад дорослого.

На порозі школи вже починає формуватися самосвідомість і вольова регуляція поведінки, що надалі породжує формування у дитини вольових рис (незалежність, наполегливість, самостійність, цілеспрямованість, відповідальність тощо).

Як і у середньої групи, найбільш вираженою рисою у старшої групи досліджуваних дітей, що прояляються у відносинах та спілкуванні з оточуючими, є комунікабельність (90%), а також доброзичливість (80%) та сміливість (70%). Діти старшої групи, порівняно з 3-5 річними, виявилися ще більш комунікабельними, доброзичливими та відкритими по відношенню до оточуючих людей.

Вцілому, порівнюючи риси дітей, отримані в ході нашого дослідження, з рисами, поданими в літературі, ми дійшли висновку, що риси характеру та прояви поведінки сучасних' дітей дошкільного віку подібні та в більшості випадків співпадають з  описаними до цього часу в літературі.

Висновки до II розділу.

Розробкою методів та методик дослідження характеру займалися як закордонні так і вітчизняні дослідники, та всеж наука забезпечена методологічним апаратом з цієї проблеми не достатнім чином. З найбільш використовуваних методів діагностування характеру можна назвати такі, як опитування (усне та письмове), аналіз продуктів діяльності, експеримент, вільний твір, спостереження, самоспостереження тощо. Врахувавши особливості дошкільного віку, ми визначили як найбільш доречні для дослідження характеру дітей в цьому віці такі методи: спостереження, здійснене дослідником, за дітьми в ході їх діяльності або збір данних щодо спостереження за дітьми у їх батьків та вихователів; а також опитування, а саме, бесіда з дітьми та їх батьками і вихователями та анкетування останніх.

У ході дослідження було діагностовано три групи дітей (загальною кількістю 31 особа) віком 3-4 роки, 4-5 років та 5-6 років щодо проявлення у них вольових, емоційних та інтелектуальних рис характеру, що виявляються у ігровій, комунікативній діяльності, побуті та навчанні. В ході роботи було виявлено наступне. Найбільші проявлення самостійності виявилися у наймолодших дітей (72,2 %), але самостійно виконують завдання та доручення більшість дітей старшої групи (80 %), більша частина дітей з молодшої та середньої груп потребують допомоги або нагадувань з боку дорослого (72,2 % та 60 % відповідно). Діти всіх трьох груп є дуже активними та цілеспрямованими, найактивнішими з усіх виявилася старша група (90 %), а цілеспрямованість найбільше виражена у наймолодших дошкільнят (54,5 %). Найбільш емоціно стабільними виявилися діти старшої групи (60 %). В діяльності найбільш виражено проявляються у дітей такі риси: наполегливість (100 %, 80 % та 70 % у молодшій, середній та старшій групі відповідно), працелюбство (72,7 % та 70 % відповідно у молодшій та старшій групах), акуратність (63,6 % серед наймолодших і 80 % у середній групі), терплячість (40 % "дітей середньої групи), відповідальними (80 % старших дітей); у відносинах та спілкуванні з оточуючими - такі риси:

комунікабельність (всі діти середньої групи та 90 % старших дітей), відкритість до людей (90 % у середній групі), сміливість (54,5 %, 60 % та 70 % відповідно у молодшій, середній та старшій групах), доброзичливість (81,8 % малюків та 80 % найстарших дітей), приязнь (72,7 % малюків).

Вважаємо доречним врахувати те, що більшість анкет щодо рис характеру дітей та проявів їх поведінки заповнювалися батьками, і слід зважати на суб'єктивність наданих відповідей.

Ми порівняли виявлені риси характеру досліджуваних дітей з поданими у літературних джерелах і дійшли висновку, що практично всі якості і прояви поведінки сучасних дітей співпадають з зазначеними у літературі.

Розділ III. Психолого-педагогічні умови становлення і розвитку позитивних рис характеру дитини.

3.1. Умови становлення і розвитку позитивних рис характеру дошкільника в процесі предметно-ігрової діяльності.

На основі проведеного дослідження з визначення провідних рис характеру у дошкільників нами було визначено найбільш сприятливі умови та види діяльності, в яких з найбільшою вірогідністю можна сформувати у дитини якомога більше позитивних рис характеру. Розглянемо їх.

Виховання особистості та майбутнього діяча відбувається передусім у грі. Ігри виконують особливу роль у розвитку волі дітей, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій специфічний внесок у вдосконалення вольового процесу. Конструктивні, предметні ігри сприяють прискореному формуванню довільної регуляції дій; сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення в дитини необхідних вольових якостей; колективні ігри з правилами окрім цього зміцнюють саморегуляцію вчинків; у дидактичних іграх формуються риси характеру необхідні для навчання, в них дитина має можливість перевірити і розвинути свої здібності, які включають її у змагання з іншими дітьми, участь в такій грі сприяє самоствердженню, розвиває наполегливість, прагнення до успіху, різні мотиваційні якості.

- Сюжетно-рольова гра є саме тією діяльністю, що являється найбільш ефективним засобом формування вольової та довільної поведінки у дошкільному віці. Але, щоб дитина опанувала сюжетно-рольову гру, важливо спочатку навчити дитину самостійно вигадувати сюжет та грати в образно-рольову гру, тобто вміти перевтілюватися. Перехід до ролі в грі потребує керівництва з боку вихователя або батьків. Дитина сама не винаходить ігровий ролі. Вона може засвоїти цей спосіб гри тільки від тих, хто вже володіє ним, хто може і хоче передати його дитині.

     - Спілкування дошкільника з однолітками розгортається головним чином

у процесі спільної, колективної гри. Граючи разом, діти починають враховувати бажання і дії іншої дитини, відстоювати свою точку зору, зо будувати і реалізовувати спільні плани. Оцінка і самооцінка роботи формуються у дошкільників під впливом не тільки дорослих, а й під впливом колективного характеру діяльності. У процесі спільної діяльності діти, об'єднані єдиною метою, переживають радість спільної праці, привчаються до взаємодопомоги, піклування, вболівання за успіхи товаришів. Вирішальна роль у створенні такого колективу належить виховательці, яка в процесі гри заохочує дітей до змагання, стимулює взаємодопомогу, і водночас тактовно викорінює всі негативні прояви (хвастощі, гордиливість тощо).

У процесі правильно організованої колективної діяльності дітей формуються важливі їх морально-вольові властивості (відповідальність, ініціативність, наполегливість, сміливість, витримка, самостійність, організованість, товариськість і колективізм тощо) [9, с. 98-100].

- Гра є провідною діяльністю дітей дошкільного віку, однак оцінка гри як провідної діяльності дошкільника не утверджує пасивну позицію дорослого, обов'язок батьків та вихователів - вміло, тонко й тактовно керувати ігровою діяльністю. Однак, надаючи дітям допомогу в організації гри не можна пригнічувати їх ініціативу, нав'язувати свої ідеї, необхідно розумно поєднувати контроль з наданням свободи і самостійності [9, с. 97].

Дорослі мають вміти дитячу активність, як надзвичайно цінну і значущу якість, підпорядкувати розумній діяльності спрямованої на виконання певного невеликого, але вимагаючого деякого зусилля і, разом з тим, доступного завдання.

- Для вихователя важливо не шаблонувати ігри, а давати простір дитячій ініціативі. Важливо, щоб діти самі вигадували ігри, ставили собі мету (побудувати замок, автомобіль, корабель тощо), виробляли план здійснення (наприклад, подорож), засоби досягнення, розподіл ролей. Розвиток дитини в грі відбувається, перш за все, за рахунок різноманітної спрямованості її змісту.

     - В ході  гри дорослі ознайомлюють дитину зі своїми вимогами, правилами, ставлять перед нею певну мету. Навчаючись задовольняти зі вимоги дорослих, дитина поступово переходить до саморегуляції своєї поведінки. Мета, яку ставлять перед дошкільниками дорослі, є значним фактором формування цілеспрямованості їх дій. Завдяки досвіду їх виконання діти поступово набувають уміння самостійно визначати мету і домагатися її здійснення. Однією з необхідних умов вироблення такого вміння є ускладнення змістової сторони мети діяльності дітей. Своєрідні цілі досягаються в сюжетно-рольовій грі (розгортання сюжету, додержання ігрових правил тощо).

- Особливе значення для розвитку в цьому віці має стимулювання і максимальне використання мотивації досягнення успіхів в ігровій та трудової діяльності дітей. Посилення такої мотивації сприяє закріпленню у дитини життєво корисної і досить стійкої особистісної риси - мотив досягнення успіху, домінуючий над мотивом уникнення невдачі.

      - Необхідними умовами позитивного розвиваючого впливу гри також є створення емоційно - благополучної атмосфери в групі дитячого садочку; гарантія свободи та самостійності в грі дитини в умовах педагогічного керівництва вихователя[41].

- Дуже важливим для формування правильної самооцінки, почуття власної гідності, усвідомлення особистісної значущості є особистісний підхід до дитини в процесі всієї її діяльності [42].

- Ще одним важливим аспектом дитячих ігор є те, що в процесі гри дитина відчуває емоційні переживання: радість, образу, гнів, відчай, задоволення від результатів своєї діяльності. Це формує характер людини, привчає її контролювати свої емоції. Таким чином, складається психологічний портрет особистості, стійкість до стресів, що вельми важливо для подальшого життя в дорослому світі [43].

Таким чином, для того щоб ігрова діяльність сприяла розвитку морально-вольових якостей, креативності, неордінарності дитини, головне у дитячій грі домогтися наступного: 1) гра має бути за правилами або з правилами; 2) у грі повинна ставитися мета - виграти (тобто це завжди або змагальна гра, або гра-досягнення), при цьому зміст мети має ускладнюватися; 3) гра має бути колективна, партнерська, в якій партнерами можуть бути як однолітки, так і дорослі; 4) у грі повинні бути створені умови для вибудовування кожним граючим своєї стратегії, щоб дитина дійсно грала, вигадувала, будувала, комбінувала - у кожній вірно організованій грі має бути перш за все робоче зусилля і зусилля думки [40]; 5) щоб малюк не кидався від одного завдання до іншого, не закінчивши перше, щоб доводив свої дії до кінця; 6) щоб у кожній іграшці бачив певну, необхідну у майбутньому цінність, беріг її, у іграшках завжди має бути порядок, необхідно привчити дитину самостійно прибирати свої іграшки [14, с.252-257].

Слід зазначити, що повноцінного розвитку гра дітей досягає лише тоді, коли вихователь (або батьки) систематично і цілеспрямовано формують цю діяльність, відпрацьовуючи всі її основні компоненти. Так, при сюжетно-рольовій грі вони виділяють для дітей на тлі цілісного сюжету змісту і способів рольової взаємодії; в дидактичних іграх допомагають їм виділити і усвідомити правила, визначити послідовність дій і кінцевий результат; під час організації та проведення рухливих ігор знайомлять зі змістом правил і вимог до ігрових дій, розкривають сенс ігрової символіки та функції ігрових атрибутів, допомагають оцінювати досягнення однолітків. Поряд з цим дорослий керує і самостійними іграми дітей, обережно направляючи їх у потрібне русло за допомогою організації ігрового простору і спеціального підготовчого етапу гри.

Як бачимо, більшу частину свого часу діти дошкільного віку зайняті не спілкуванням, навчанням або домашньою працею, а саме грою, в ній йде процес виховання в такій же мірі, як і в інших видах діяльності. Якщо вихователь або батьки помічають, що в спілкуванні, праці або навчанні у дитини бракує тих чи інших рис особистості, то в першу чергу потрібно подбати про організацію таких ігор, де відповідні риси могли б проявитися і розвинутися [17, с.358].