Психологічні особливості становлення характеру у дошкільників

 

Додаток А.

Додаток Б.

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ ………………………………………………………………………..3

Розділ І. Теоретичні дослідження проблеми формування характеру.

1.1. Теоретичні підходи у зарубіжній та вітчизняній психології до 
проблеми формування характеру. ………………………………………………..6

1.2. Психологічні особливості розвитку характеру дошкільників

Висновки до І розділу. ……………………………………………………14

Розділ II. Емпіричне дослідження психологічних особливостей прояву рис характеру у дітей дошкільного віку.

2.1. Процедура, методи і методики дослідження рис характеру 
дошкільників. ……………………………………………………………………..21

2.2. Психологічні особливості прояву рис характеру дошкільників

Висновки до II розділу. …………………………………………………...24

Розділ III. Психолого-педагогічні умови становлення і розвитку позитивних рис характеру дитини.

1. Умови становлення і розвитку позитивних рис характеру дошкільника в процесі предметно-ігрової діяльності. ……………………...…30
2. Рекомендації батьками та вихователям, щодо створення сприятливих умов для формування і розвитку позитивних рис характеру у дітей дошкільного віку. ………………………………………………………….34

Висновки до III розділу.

Висновки

Список літератури ………………………………………………………...44

Додатки

 

Вступ. Актуальність дослідження

У зв'язку з нестабільною ситуацією в нашій державі особливо гостро постає проблема підготовки сучасно освічених, моральних, етичних, цілеспрямованих, заповзятливих людей, які можуть самостійно приймати рішення в ситуаціях вибору, прогнозуючи їх можливі наслідки.

Фактично перед системою української освіти і виховання поставлене завдання сформувати морально вольову та високоінтелектуальну особистість. Становлення моральних, вольових, інтелектуальних та інших рис характеру людини відбувається ще в дитинстві і формується та вдосконалюється протягом життя. Однак, життєві реалії показують, що нерідко позитивні задатки до формування певних рис характеру, під впливом оточуючих обставин спрямовуються у протилежний бік, і вже визначають негативну сторону особистості. Психологи, що займаються проблемою характеру, вважають, що менше 40% дорослих людей мають збалансований характер - гнучкий, стійкий до стресів, з невисокою чутливістю і помірною тривожністю. Це ставить завдання дослідження проблеми психологічних особливостей становлення та розвитку позитивних рис характеру дитини у тісну взаємозалежність від наступних факторів: сприятливе (або несприятливе) соціальне оточення (належне виховання і культура, що оточує дитину); певний віковий період, сприятливий для формування визначених позитивних якостей; вроджені задатки та здібності дитини, а також особливості нервової системи, тип темпераменту, спадкові ознаки, що сприяють становленню певних рис характеру тощо.

Звернення до проблеми щодо особливостей формування позитивних

рис характеру у дошкільників обумовлене, також, динамікою розвитку

психологічної та педагогічної науки і виявленими суперечностями в галузі

освіти та виховання підростаючого покоління: між об'єктивною потребою

суспільства у формуванні нового морального діяльнісно-вольвого покоління

України та несформованістіо у значної частини дорослого населення та дітей

відповідних рис характеру; відсутністю необхідних сучасних досліджень у галузі вікової характерології, недостатньою підготовкою вихователів та вчителів дитячих закладів з організації цілеспрямованої роботи по формуванню позитивних рис характеру вихованців.

• Данні суперечності актуалізують проблему дослідження, яка визначається пошуком оптимальних шляхів процесу формування позитивних рис характеру у сучасних дітей.

При забезпеченні належних умов в певному віці у дитини можна розвинути позитивні якості, що стануть запорукою її успіхів і досягнень в подальшому житті.

Оскільки, на думку багатьох психологів, сензитивним періодом для становлення характеру вважається вік від 2-3 до 9-10 років, то власне на цьому періоді, а саме на дошкільному віці, ми і зосередимо свою увагу у даному дослідженні. Також, ми спробуємо виділити ті основні умови, дотримання яких стане, стане запорукою та умовою розвитку позитивних якостей характеру дітей.

Об'єкт дослідження: розвиток рис характеру дошкільника.

Предметом дослідження: психологічні особливості та умови розвитку позитивних рис характеру у дітей дошкільного віку.

Мета роботи: провести теоретичне та емпіричне дослідження психологічних особливостей розвитку рис характеру дітей дошкільного віку та визначити умови становлення позитивних рис характеру дошкільників.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати проблему формування характеру у вітчизняній і зарубіжній психології.
2. Провести емпіричне дослідження особливостей становлення та розвитку рис характеру у дітей дошкільного віку.
3. Визначити та описати умови становлення та розвитку позитивних рис характеру дітей дошкільного віку.

4. Сформувати поради батькам та вихователям щодо розвитку позитивних якостей характеру дошкільника.

Гіпотеза: психологічні особливості становлення характеру дітей дошкільного віку залежать від типу нервової системи та визначаються умовами виховного впливу на дошкільника батьків, вихователів та його взаємодією з однолітками в умовах провідного виду діяльності.

У даній роботі було використано наступні методи дослідження: аналіз, порівняння і узагальнення літературних джерел, спостереження і опитування (бесіда та анкетування), математичні методи опрацювання даних та якісна їх інтерпретація.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Теоретичні дослідження проблеми формування характеру.

1.1.   Теоретичні підходи у вітчизняній та зарубіжній психології до проблеми формування характеру.

Проблема характеру займає чільне місце у психології починаючи з давніх часів. Вчення про характер беруть свій початок ще з Стародавньої Греції. Цьому питанню в свій час приділяли увагу такі філософи як Арістотель, Платон, Протагор, Феофраст.

В історії європейської цивілізації поняття «характер» вперше з'являється в мові древніх греків. Цей термін був утворений від дієслова Хараоасо, що означало чеканку, заточування, загострення, зазубрювання, розрізання, зображування та ін. Згодом слово «характер» переноситься на сам відбиток, відтиск, штамп, на саму мітку.

Арістотель створює уявлення про те, що таке етос (стійка вдача, характер), вказує на його витоки, виділяє найбільш істотні риси, описує їх, показує, що вдача - це специфічне поєднання етичних якостей, що набуваються суб'єктом шляхом вправ у виборі і здійсненні вчинків, тобто в реальній дії серед собі подібних. Він просліджує вікові зміни і звертає увагу на статеві відмінності.

Першим почав використовувати термін «характер» в психологічному контексті учень Арістотеля Феофраст. Найвідоміший трактат «Характери», вважається, що саме з нього почався опис характерів людей [35].

З початку XVII століття з'являються наступники Феофаста, серед яких англійський філософ Ф. Бекон, що одним з перших узагальнив досягнення природознавства; свої типи характерів представляють Дж. Ерл, Т.Овербі, Й. Холл, А.Шефстбері; серед французьких вчених - Ж. де Лабрюєр, Ф. Ларошфуко, Б. Паскаль.

На шляху до пізнання людського характеру античності було властиве первинне спостереження людей, що вилилося, з одного боку, у побудову початкової концепції етосу, де ставилося питання про те, що таке характер, які психічні якості повинні бути включені в нього і в чому механізм його

утворення, з іншого - у виділення і подання індивідуальних характерів, показ їх різноманітності зі спробою окреслити типологію. Відбувається транспозиція акценту на проблему причин і витоків формування сталого характеру, що ясно було позначено у французьких моралістів [35].

У XVIII столітті розвернулася інтенсивна полеміка про походження характеру між К. Гельвецієм та Д. Дідро.

Особлива увага психології характера приділяється у XIX столітті. В цей час термін «характер» починає застосовуватися у своєму сучасному розумінні і широко входить в користування. Досить вказати на роботи англійських вчених Бена, Ф. Гальтона, Дж. Ст. Мілля, французьких дослідників Малапера, Пере, Полана, Рібо, Фульє, що займалися переважно типологією характеру, монографії німецьких вчених Гофмана, Евальда, Клагеса, Кречмера, Штерна. Так, Дж. Ст. Мілль запропонував виділити як особливу науку етологію, маючи на увазі під нею характерологію [23, с. 210-214].

Як особлива галузь психологічних досліджень вивчення характеру отримало розвиток головним чином у німецькій психології першої половини XX століття, що в значній мірі виходила з ідей філософії життя, феноменології, де термін «характер» часто виступав як синонім особистості.

Перший систематичний аналіз різних аспектів характеру здійснив Л. Клагес («Принципи характерології», 1910). У так званій конституційній типології німецького психіатра Е. Кречмера (1921) отримав закінчений вираз статичний підхід до характеру як певної незмінної структури основних рис, що відповідають будові тіла, які визначаються, по Кречмеру, в кінцевому випадку, вродженими факторами. Близький до Е. Кречмера у своїй морфологічній концепції характеру американський психолог У. Шелдон.

У типології К.Г. Юнга (1921) виділяються екстравертований та інтравертований типи характеру (особистості), що відрізняються переважанням спрямованості (установкою) на зовнішній об'єкт або на внутрішній світ думок і переживань.

Динамічний та генетичний підхід до характеру отримав розповсюдження у психоаналізі (індивідуальна психологія А. Адлера та ін.), що відводить вирішальну роль у формуванні характеру подіям раннього дитинства, де утворення певних рис характеру тлумачиться як своєрідний спосіб вирішення конфліктної ситуації. У концепції В. Райха характер вцілому постає як «панцир», відчужена система захисних реакцій людини. У психоаналізі і різних течіях глибинної психології, що йдуть від нього, робиться акцент на несвідомих та ірраціональних витоках характеру. [36].

У психоаналітичному підході є питання про детермінанти характеру і його розвиток у процесі проходження психосексуальних стадій. Характер -конгломерат рис, утворених: сублімацією сексуальних потягів (3. Фрейд), прагненням до могутності (А. Адлер), до незалежності й рівноваги (К. Г. Юнг).

В рамках ідеалістичного підходу, представниками якого були А. Робек і Е. Шпрангер, піднімалася проблема духовних цінностей у формуванні характеру, де характер розуміється як психічна індивідуальність [35].

У концепції німецького вченого Р. Хайса (1936) різноспрямованість потягів і здібностей розглядалася як основний конфлікт, що визначає формування характеру і особистості. Ф. Лерш у роботі «Будова характеру» (1938, 1951), яка відіграла провідну роль у подальшому розвитку німецької характерології, спробував розвинути вчення про «прошарки» характеру, виділяючи в ньому внутрішню, «ендотимну», основу (настрої, почуття, афекти, потяги і т. д.) і особистісну «надбудову» .

В англосаксонській психологічний літературі вивчення характеру з самого початку велося в рамках «дослідження особистості»; після другої світової війни і в німецькій психології термін «характер» витісняється терміном «особистість» [36].

У 1957 році вийшла книга «Перспективи теорії особистості», що містила матеріали симпозіуму, в якому взяли участь психологи СІЛА, Англії, Франції, ФРН, Італії, Швейцарії і Голландії. Цей симпозіум дає достатній матеріал для судження про стан проблеми характеру за кордоном. Загальне враження від симпозіуму таке, що в США інтерес до проблеми характеру значно нижче, ніж у Західній Європі - в усякому разі термін «характер» у психологів США менш уживаний.

В американській психології відбувається ототожнення термінів «характер» і «особистість», перший концепт витісняється другим. Якщо подивитися монографії з психології особистості, що вийшли в 50-60-х роках у США, наприклад, Дреджера, Кеттела, Лазаруса, Мерфі, Мюррей, то в жодній з них навіть немає глави, присвяченій характеру. Мерфі недвозначно висловився за те, щоб термін «характер», як і термін «темперамент», вилучити з ужитку науки.

У французській психології спостерігається багатозначність концепту «характер». Цей термін використовується у значенні «особистість», «афективність», «цілісність особистості, її властивість». Суперечливість в оцінці генезису характеру - як соціального конструкта і як спадково зумовленої інваріантної структури. У своїх роботах торкалися проблеми формування характеру такі французькі вченні як Берже, Клонінгер, Корман, Лесен, Ciro.

Німецькі психологи, як і англійці, і американці, ідентифікували поняття «характер» і «особистість». У Німеччині психологами були здійснені спроби виокремлення характеру у вигляді особистісного ядра (Веллек, Томе), а також набору рис, підлеглого домінуючому потенціалу психічної структури суб'єкта - архаїчному, динамічному, емотивному, споглядальному (контемплатівному) (Р. Юн). Лерш, Веллек, Томе зробили акцент на аналізі структури і формуванні характеру. К. Леонгард виділив у структурі характеру акцентуйовані риси.

У Японії психологи діагностували моральні якості людини через склад крові («Лейкоцитна особистість» Касулє). Лейкоцитний склад крові -співвідношення з справедливістю, чесністю та ін. [35].