Психологічні особливості становлення характеру у дошкільників

У дитини в дошкільному віці формуються і особистісні якості, пов'язані з відношенням до людей. Це в першу чергу увага до людини, до її турбот, бід, переживань і невдач. Співчуття і дбайливість по відношенню до людей є у багатьох дітей-дошкільнят, причому не тільки в ігрових ситуаціях, але і в реальному житті.

У старшому дошкільному віці дитина навчається взаємодіяти з оточуючими людьми у спільній з ними діяльності, засвоює елементарні правила і норми групової поведінки, що дозволяє їй надалі добре сходиться з людьми, налагоджувати з ними нормальні ділові та особисті взаємостосунки.

Старший дошкільник у багатьох випадках в змозі пояснити свої вчинки, користуючись для цього певними якісними категоріями. Це означає, що у нього сформувалися початки моральної самосвідомості і моральної саморегуляції поведінки. Щоправда, в силу особливої відкличності дітей даного віку на судження, думки і вчинки інших людей зовнішні прояви відповідних особистісних якостей не представлені досить стійкими.

Перед вступом до школи виникає пороговий рівень самосвідомості та вольової регуляції поведінки. Він характеризується оформленням у дитини її «внутрішньої позиції» - досить стійкої системи відносин до себе, до людей, до навколишнього світу. «Виникнення такого новоутворення, - пише Л. І. Божович, - стає переломним пунктом протягом усього онтогенетичного розвитку дитини». Внутрішня позиція дитини надалі стає вихідним пунктом для виникнення і розвитку в неї багатьох інших, зокрема вольових, рис особистості, в яких виявляються її незалежність, наполегливість, самостійність і цілеспрямованість.

У дітей, починаючи приблизно з трирічного віку, виразним є прагнення до самостійності. Будучи не в змозі реалізувати його в умовах складного, недоступного життя дорослих, діти зазвичай задовольняються тим, що відстоюють свою самостійність у грі.

В інтелектуальному плані у дошкільнят виділяються і оформляються внутрішні розумові дії та операції, вони стосуються вирішення не тільки пізнавальних, а й особистісних завдань.

Також завершується процес формування мови, засобу спілкування, що готує сприятливий грунт для активізації виховання і, отже, для розвитку дитини як особистості. У процесі виховання, що проводиться на мовленевій основі, відбувається засвоєння елементарних моральних норм, і правил культурної поведінки. Будучи засвоєними і ставши характерними рисами особистості дитини, ці норми і правила починають управляти її поведінкою, перетворюючи дії в довільні" морально регульовані вчинки [19].

У. Голдфарб (W. Goldfarb, 1943, 1944), M. Ріббл (M. Ribble, 1943), P. Спітц (R. Spitz, 1945), a також C. Данн (A. Freud, S. Dann, 1951), X. Рейнголд (H. Rheingold, 1959) та A. Фрейд показали суттєву роль спілкування маленьких дітей з близькими дорослими для правильного розвитку дитини і гармонійного формування її характеру й особистості в цілому. Вплив такого спілкування на психічний розвиток дитини відбувається наступним чином: 1) завдяки сприятливим «об'єктним» якостям дорослого, що поєднується з його властивостями як суб'єкта спілкування; 2) завдяки збагаченню дорослими досвіду дітей; 3) шляхом прямої постановки дорослими завдань, що вимагають від дитини оволодіння новими знаннями, вміннями та здібностями; 4) на основі підкріплювального дії думок і оцінок дорослого; 5) завдяки можливості для дитини черпати в спілкуванні зразки дій і вчинків дорослих; 6) внаслідок сприятливих умов для розкриття дітьми свого творчого, самобутнього початку при спілкуванні їх один з одним. Дуже важливим для становлення характеру дитини є стиль спілкування дорослих один з одним, а також спосіб поводження дорослих з самою дитиною. У першу чергу це відноситься до поводження батьків, і, як вже зазначалося, особливо матері, з дитиною. Те, як діє мати і батько по відношенню до дитини, через багато років стає способом поводження її зі своїми дітьми, коли дитина стане дорослою і в неї буде власна сім'я. Перед усім це стосується таких рис, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежних їм якостей - егоїстичність, черствість, байдужість до людей, що раніше за інші закладаються в характері людини [38].

У дошкільному віці у дитини оформлюються і закріплюються численні корисні людські якості, включаючи й ділові. Все це разом утворює індивідуальність дитини і робить її особистість відмінною від інших дітей не тільки в інтелектуальному, але й в мотиваційно-моральному плані. Вершиною особистісного розвитку дитини в дошкільному дитинстві є персональна самосвідомість, що включає усвідомлення власних особистісних рис, здібностей, причин успіхів і невдач.

Висновки до І розділу.

Нами було опрацьовано викладені в літературі підходи зарубіжних та вітчизняних науковців щодо проблеми розуміння та розвитку характеру. Так, вперше поняття характер з'явилося у Стародавній Греції, а сучасного змісту це поняття набуло лише у XIX столітті. Зарубіжні науковці ототожнювали поняття характер з особистістю і розгляду власне характеру приділяли мало уваги. Напротивагу їм, наші вченні, виділяли характер як цілісний, індивідуальний конструкт і багато з них у своїх роботах приділяло розгляду проблеми розвитку характеру чимало уваги. Зауважимо, що значне місце у працях психологів займало питання взаємодії характеру та темпераменту, більшість відомих дослідників вважає темперамент підосновою характеру.

Розвиток характеру починається з перших місяців життя людини і набуває свого апогею у дошкільному віці (3-6 років). Позитивні якості дитини розвиваються насамперед у грі, а також в навчанні, праці та інших видах діяльності, що правльним чином організовані дорослим. Слід зазначити, що батьки та вихователі відіграють вельми значну роль у становленні характеру дитини в цей період: вони координують діяльність дитини, вкористовуючи заохочення та покарання, впливають на неї власним пракладом тощо. Протягом дошкільних років у дитини формується самооцінка, вольова регуляція поведінки, субпідрядність мотивів, довільна поведінка, егоцентризм поступово заміщує децентрація, дитина вчиться розрізняти, що є добрим, що поганим, виникає потреба у схваленні з боку дорослих, відбувається становлення самостійності, комунікативних та емпатійних якостей, що певним чином вже визначає майбутню особистість.

Розділ II. Емпіричне дослідження психологічних особливостей прояву рис характеру у дітей дошкільного віку.

2.1. Процедура, методи і методика дослідження рис характеру дошкільників.

Спроби побудови типології характерів неодноразово робилися протягом всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх стала методика запропонована Е. Кречмером, а також нашим співвітчизником В.М. Бєхтєрєвим. Трохи пізніше аналогічну спробу зробили психологи П.Б. Ганнушкін, О.В. Кербіков, М. Фрамер, У. Шелдон, а в наші дні - К. Леонгард (Характерологічний опитувальник), А. Є. Лічко (Патохарактерологічний діагностичний опитувальник, 1970), Дж. Маккнілі І С. Хатуей (Міннесотський Багатоаспектний Особистісний Опитувальник, 1940; 1989), Г.К. Ушаков, Е. Фромм та ряд інших вчених. Відносно новими техніками визначення характеру є опитувальники Майерс-Бріггс (на основі роботи «Психологічні типи» К. Г. Юнга), адаптовані Ю. Б. Гіппенрейтер; опитувальники Д. Кейрсі-Бейтс, С. Клонінгера.

Оскільки характер досить рано почали ідентифікувати з особистістю, то спеціальні методи характерології дуже обмежені. До них відносяться профілі Г.І. Россолімо (як приклад техніки індивідуальної психології), «природний експеримент» А.Ф. Лазурского, характерологічні тести (розроблені в США, але визнані незадовільним психометричним інструментом, зважаючи на їх ситуативність), морфопсіхологія Л. Кормана, біографічні і автобіографічні матеріали, щоденники, листи, деякі опитувальники (Г. Берже та ін.).

            Г.І. Россолімо досліджував вікові особливості, прагнув проникнути в суть поведінки дітей. Він визначав характерологічні зміни психічних функцій особистості в залежності від нервових захворювань та інших порушень і відхилень у поведінці. Для дітей молодшого шкільного віку з метою орієнтування в їх розумовому розвитку Россолімо розробив серію завдань під назвою "Короткий метод Россолімо". Для дітей дошкільного віку була створена особлива система завдань "Метод елементарних уявлень професора Россолімо".

Н.Д. Левітов виділяв наступні методи вивчення характеру: спостереження, самоспростереження та самоаналіз, експеримент, бесіда, анкетування, аналіз продуктів діяльності, вільний твір [35].

Методи мають бути валідними, тобто відповідати своєму призначенню, власне, з діагностичною та прогностичною значимістю.

Розроблено ряд методик по дослідженню рис характеру у дітей: тест Кері, тест Д.М. Кеттелла (дитячий варіант), комплекс методик Т.А. Блюміной по визначенню темпераменту дитини, навчаючий експеримент як метод оцінки розумового розвитку дітей, творчі вправи [39].

На основі теорії А. Томаса та С. Чесс було створено тест Кері для діагностики темпераментних особливостей дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Сучасна зарубіжна концепція темпераменту А. Томаса та С. Чесс розглядає темперамент через змістовні характеристики поведінки (поведінкові прояви).

Розробка цієї концепції почалася в кінці 50-х років в Нью-Иоркському лонгітюдному дослідженні динаміки поведінки дітей, в якому були виділені 9 компонентів, що описують динаміку поведінки дитини: активність (рухова); регулярність (ритмічність появів поведінкових реакцій); наближення-віддалення - перша реакція дитини на нові стимули і ситуації; адаптивність -легкість, з якою індивід здатний змінити початкову реакцію в тому напрямку, як вимагають обставини; інтенсивність реакції - енергетичний рівень реакції незалежно від її виду і напрямку; поріг чутливості - рівень, зовнішньої стимуляції, необхідної для зміни реакцій; домінуючий настрій; відволікання -в якій мірі зовнішні подразники впливають на напрям * поведінки; увагу/наполегливість - тривалість певної діяльності і здатність продовжувати її всупереч перешкодам. Таким чином, вже починаючи з 9 місяців життя, виявляється генетично задана індивідуальність у сфері динамічних характеристик   поведінки   дитини,   тобто   темпераменту.   У   результаті досліджень було виділено синдром важкого темпераменту, що характеризується низькою ритмічністю, переважанням негативного настрою, реакції видалення у відповідь на нові стимули і ситуації, погана адаптивність і висока інтенсивність реакцій. Було також встановлено, що 65% дітей чітко розрізняються за темпераментом на "легких", "важких" і "середніх ". Решта 35% характеризуються зміщенням трьох типів темпераменту.

Т.А. Блюміною вперше була розроблена універсальна систематика характерів-темпераментів, що об'єднала дані більше 110 типології за 25 століть. Нею ж запропонована ефективна методика структурної діагностики типів темпераментів-характерів за таблицями. Комплекс методик включає в себе: таблиці з описом типів темпераментів у немовлят, ясельників, дошкільнят, школярів та дорослих (таблиця по дошкільнятам наведена у Додатку Б). Визначення темпераменту відбувається за підсумками вибору характеристик для конкретного випробуваного. Роботу з таблицями здійснює група, що складається з декількох осіб, які добре знають досліджуваного, включаючи його самого. їм пропонується у певній послідовності ознайомитися з таблицями і вибрати характеристики, що відповідають поведінці досліджуваного. Кількість збігів оцінюється в балах.

Комплекс методик включає в себе наступні складові: малі структурні таблиці 4-х полюсних темпераментів; зведена структурна таблиця 22-х типів; мікроопис 22-х темпераментів-характерів (аффектотипів); середні структурні таблиці 10 основних темпераментів-характерів; анкета вибору "Формула щастя"; моделі полюсних типів для немовлят, ясельників і дошкільнят [39].

На базі існуючих методів та методик дослідження характеру дітей та враховуючи специфіку дошкільного віку, нами виначено як найбільш адекватні методи для дослідження характеру дітей в цей період: опитування батьків та вихователів за допомогою анкетування або бесіди, а також бесіда власне з дітьми; спостереженя дослідника, або ж дослідження характеру дитини спираючись на спостереження людей, що безпосередньо з нею працюють та виховують її.

2.2. Психологічні особливості прояву рис характеру дошкільників.

          На основі спостережень за дітьми-дошкільниками нами було розроблено анкету (Див. Додаток В) на виявлення провідних рис характеру у дітей цього віку. Опитування за допомогою розробленої анкети має на меті визначити домінуючи риси характеру у дітей віком 3-4 роки, 4-5 років та 5-6 років, що проявляються у провідній діяльності (грі), комунікативній діяльності, навчанні та побуті. Питання анкети зачіпають такі прояви характеру та особливості поведінки, як активність або пасивність дитини, наполегливість у досягненні цілей, емоційна стабільність, самостійність, цілеспрямованість, старанність, відповідальність, добросовістність, акуратність, працелюбство, терплячість, відчуття суперництва, доброзичливість, комунікабельність, байдужість до інших, соромязливість, сміливість, відкритість, довіра до людей, замкненість тощо. Анкети заповнюються батьками та вихователями на основі спостережень за поведінкою і різноманітними проявами характеру дитини протягом тривалого часу.

У ході дослідження нами було діагностовано 31 дітину віком 3-6 років. Отримані в ході дослідження дані наведені в таблиці у Додатку Г.

Серед дітей 3-4 років (/ група досліджуваних — молодший дошкільний вік) було досліджено 5 дівчаток і 6 хлопчиків. Можна сказати, що більшість 3-4-річних дітей серед досліджуваних (72,7 %) проявляють самостійність, що є характерним для даного віку, при чому більш самостійними та дисциплінованими серед досліджуваних цього віку є дівчатка. При цьому виконання завдань більшість дітей виконують з допомогою дорослого (72,7 %), а свої обов'язки більша частина з діагностованих дітей (63,6 %) здійснюють при умові нагадування з боку батьків (вихователів). "

Емоціна стабільність не залежить від статі та не є характерною рисою дітей цього віку (відносно досліджуваних осіб). 3-4 річним малюкам характерні коливання емоцій та настрою, так, серед досліджуваних, у основної маси емоційна стабільність знаходиться на середньому рівні (72,7%) і більшість з малюків іноді мають поганий настрій (63,6 %). Це пояснюється тим, що у цей період у дітей тільки починає формуватися емоційна саморегуляція.

Більшість з досліджених дітей цього віку є цілком активними (72,7 %) та цілеспрямованими (54,5 %), поведінка деяких лише в певній мірі залежить від обставин (27,3 % та 45,5 % відповідно) Це також є рисою, властивою цьому віку - прагнення до пізнання оточуючого світу у дітей в цей період на досить високому рівні.

Для всіх з досліджуваних дітей важливим стимулом в діяльності є змагання та суперництво, особливо це стосується осіб чоловічої статі.

Найбільш вираженими рисами у наймолодшої групи досліджуваних дітей, що прояляються у діяльності є: наполегливість (у 100% з досліджуваних), при чому, у більшості дітей ця риса є найвираженішою серед усіх рис, працелюбство (72,7%) та акуратність (63,6%). Зовсім відсутня така риса, як терплячість (формується дещо пізніше).

Серед рис, що проявляються у відносинах та у спілкуванні з оточуючими, у першої групи дітей найбільш виражені такі: доброзичливість (81,8%>), приязнь (72,7%о) та сміливість (54,5%). Найменш виражена риса -відкритість, довіра до людей (18,2%). Зазначимо, що у молодшому дошкільному віці діти «виходять» з сімейного оточення і в них починається формування рис, пов'язаних з відношенням до людей, та необхідних для спілкування з іншими дорослими та однолітками, а саме, приязнь, доброзичливість, відкритість, комунікабельність тощо.

Серед дітей 4-5 років {II група досліджуваних - середній, дошкільний вік) було досліджено 5 дівчинок і 5 хлопчиків. Можна зазначити, що порівняно з молодшою групою досліджуваних, у дітей цієї групи рідше відбувається коливання настрою та емоцій, але все ж таки емоційна саморегуляція ще не достатньо розвинена (емоційно стабільні лише 40 % досліджуваних дітей). Самостійність у дітей 4-5 річного віку виявляється не так яскраво, як у молодшої групи (в мевній мірі - 50 %) - діти вже «переросли» вік трьох років, коли прагнення до самостійності було дуже виразним; а виконують завдання без допомоги дорослого більше дітей 4-5 річного віку (40 %), однак більша частина з них все ж таки потребують допомоги дорослого (60 %).