Психологічні особливості становлення характеру у дошкільників

Так, у зарубіжній психології, починаючи з Г. Олпорта, категорія характеру поступово вилучається з наукової мови, як така, що не має самостійного змісту. За Г. Олпортом найбільшим завоюванням психології XX століття є відкриття особистості, а її найважливіший атрибут -індивідуальність. Характер же - це «особистість, що морально оцінюється, а особистість - характер без такої оцінки». За зауваженням німецьких авторів (Арнольд), американці модифікували поняття, ніяк не змінюючи його змісту. Але результатом стало те, що в більшості країн тема характеру втратила свій автономний статус, а сама категорія або ототожнюється з особистістю, або вважається її анахронізмом, виключаючи її вживання як психоаналітичного кліше: «аналіз характеру», «риса характеру».

Значне місце проблема характеру займала в нашій вітчизняній психології, в роботах П. Ф. Каптєрєва, П. Ф. Лесгафта, К. Д. Ушинського і особливо О. Ф. Лазурського, який запропонував виділити окрему науку про характер, або характерологію. Можна сказати, що в нашій психології створилася традиція розгляду психічних особливостей людини в характерологічному аспекті, причому на противагу французьким психологам-функціоналістам наші психологи, не обмежуючись аналітичним розглядом характеру, робили акцент на його цілісності та індивідуальній своєрідності. Запропоновані П.Ф. Лесгафтом і О. Ф. Лазурським типології характерів не маскували, а скоріше оголювали різноманіття індивідуальних характерів у межах одного і того ж типу. [23, с.210-214].

Радянська психологія, виходячи з марксистського розуміння людини як сукупності суспільних відносин, підкреслювала соціально-історичну обумовленість характеру і розглядала його як складну єдність індивідуального і типологічного, як результат взаємодії спадкових задатків і якостей, що виробляються в процесі розвитку та виховання особистості. [36].

Із 40-50-х років у радянській психології спостерігається різкий підйом інтересу до проблеми характеру. Свідченням цього стали чотири докторські

дисертації, що трактують характер з різних сторін.: І. В. Страхова (1940), Н. Д. Левітов (1942), В. С. Філатов (1952), А. Г. Ковальов (1953).

У вітчизняній психології визначалася широка і більш вузька інтерпретація характеру. Перша зводить його до індивідуального психічного складу (Н. Д. Левітов та ін.), згідно з другою характер містить дві складові: спрямованість - основна мотивація суб'єкта, його ставлення до праці, суспільства, до себе, до інших. (Б. Г. Ананьев) і спосіб дії, що перетворюється зазвичай у волю (А. Г. Ковальов, Н.Д. Левітов, В.Н. Мясищєв).

Б. Г. Ананьев, А. Г. Ковальов, В. А. Крутецький, В. Н. Мясищєв, С. Л. Рубінштейн та деякі інші виділяють для спеціального розгляду окремі риси характеру, як правило, це риси спрямованості і волі. А. Г. Ковальов, В. А. Крутецкий, В. С. Мерлін, В. Н. Мясищєв сутність характеру бачать в системі відношень до дійсності. І. В. Страхов - підкреслює роль емоційного компоненту характера [23, с.214].

Після зазначеного періоду підвищеного інтересу до характерології в радянській науці відбулося досить різке падіння інтересу до цього питання.

З кінця 70-х років XX століття у вітчизняній психології все більш зміцнюється погляд на особистість як на структуру мотиваційно-смислових утворень, або структуру особистісних смислів (О. Г. Асмолов та ін.)

Джерело формування особистості та характеру - одне: смисл існування людина черпає в світі людей, там же вона знаходить і способи їх втілення. Ані з особистістю, ані з характером індивід не народжується, і те, і інше він запозичує в культурі соціуму. Але сказане не передбачає паралельності генезису обох утворень. Навпаки, в процесі розвитку між ними можливі зміщення. Певні типи вчинків дитина засвоює раніше її здатності усвідомити і засвоїти їх значення. Протягом життєвого циклу людини ймовірні періоди більш інтенсивної побудови особистості та характеру [35].

Таким чином, аналіз і стан вітчизняних і зарубіжних досліджень свідчать про те, що в науці створені певні передумови дослідження проблеми її формування характеру. Так, теоретичні аспекти характеру розглядалися в працях Б. Г. Ананьева, А. А. Бодальова, А. Г. Ковальова, А. Ф. Лазурського, H. Д. Левітова, А. Н. Леонтьева, В. Н. Мясищєва, К. К. Платонова, С. Л. 
Рубінштейна, Б. М. Теплова. Було досліджено вплив соціальних умов життя 
та виховання на особистість, її характер (Б. С. Братусь, А. С. Макаренко, Л. І. 
Новікова, Н. Л. Селіванова, Г. Н. Філонов, Е. Фромм); становлення 
особистості в підлітковому віці (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, Д. В. 
Колесов, В. А. Крутецький, Н. Д. Левітов, Л. І. Рувинський, Д. І. 
Фельдштейн, Л. М. Фрідман); різноманітні аспекти морального виховання 
особистості (Є. В. Бондаревська, 3. І. Васильєва, Є. П. Ільїн, Н. І. 
Малиновська,0. Н. Тютюкова, М. І. Шилова,); діалектику співвідношення 
особистості і характеру, сутніть характеру і його структури (І. Кант, А. 
Кардинер, Н. Д. Левітов, Н. Лосский, В. С. Мерлін, В. Н. Мясищєв, Ф. Полан,

I. В. Страхов, Е. Фромм, Н. М. Щербакова та ін.); умови і фактори 
формування характеру (І. А. Ільїн, П. Ф. Каптерєв, В. П. Кащенко, А. Г. 
Коваленко, П. Ф. Лесгафт, В. Г. Норакідзе, С. Л. Рубінштейн, Л. І. 
Рувинський, І. А. Сикорський, В. С. Соловьойв, Г. Спенсер, К. Д. 
Ушинський); місце і значення волі в структурі характеру (В. В. Зеньковский, 
І. П. Ільїн, Д. В. Колесов, К. Н. Корнілов, Т. Рібо, Л. І. Рувинський, А. І. 
Сахаров, В. І. Сел Іванов) [37].

Слід зазначити, що в процесі побудови різноманітних психологічних концепцій характер нерідко пов'язують з темпераментом, а в деяких випадках і змішують ці поняття. У сучасній науці серед пануючих поглядів на взаємодію характеру та темпераменту можна виділити чотири основні підходи: по-перше, дуже часто має місце ототожнення характеру та темпераменту (як приклад, концепція Е. Кречмера, який пов'язав тип статури з темпераментом і з особливостями поведінки); по-друге, в деяких психологічних концепціях можна виявити протиставлення характеру та темпераменту; по-третє, вивчаючи психологічні концепції, ми можемо зустрітися з думками різних дослідників про те, що темперамент є елементом характеру, його ядром, незмінною частиною (С. Л. Рубінштейн); і, по-четверте, деякі автори розглядають темперамент як природну основу характеру. (Л. С. Виготський і Б. Г. Ананьєв).

Існування цих підходів зумовлено біосоціальною природою людини. З одного боку, безперечним є те, що характер формується після народження людини, в процесі її взаємодії із соціальним середовищем. Однак, з іншого боку, ніхто не буде заперечувати того, що фізіологічні особливості організму все ж накладають відбиток на особистість.

У вітчизняній психології склалася думка про те, що темперамент і характер дуже близькі, оскільки особливості темпераменту в тій чи іншій формі відбиваються на характері людини. Це пов'язано з тим, що основні властивості темпераменту складаються значно раніше, ніж завершується формування характеру. Тому більшість відомих дослідників дотримується думки, що характер розвивається на основі темпераменту [38].

Вцілому вітчизняною і зарубіжною наукою накопичений чималий досвід вивчення сутності характеру, його структури, типологій, умов і чинників формування, методів вивчення і виховання, тобто створені необхідні передумови щодо дослідження особливих умов для «правильного» розвитку особистості, її світогляду та рис характеру [37].

1.2. Психологічні особливості розвитку характеру дошкільників.

Формування характеру починається з раннього дитинства. Вже в дошкільному віці вимальовуються перші контури характеру, починає складатися звичний спосіб поведінки, певне ставлення до дійсності. За роки дошкільного дитинства (від 3 до 6 років) дитина набуває багатьох рис, які лишаються з нею надовго, визначаючи в подальшому її особистість. Основні риси характеру особистості подані у Таблиці (Див. Додаток А).

З точки зору формування дитини як особистості дошкільний вік можна розділити на три частини: 3-4 роки - цей період переважно пов'язаний зі зміцненням емоційної саморегуляції; 4-5 років - вік, що стосується моральної самореалізації; близько 6 років - період, що включає формування ділових особистісних якостей дитини.

Найсприятливіші умови для формування тих чи інших рис характеру створюються у правильно організованій діяльності, яка є провідною для людини на певному етапі її розвитку.

Провідною діяльністю дошкільника є ігрова діяльність (а саме, сюжетно-рольова гра), і, частково - навчальна, що ближче до шести-семирічного віку починає також виходити на перший план. А також, поряд з цим - елементарна праця, образотворче мистецтво, ліплення, конструювання, сприйняття казки.

Гра, як провідний тип діяльності дитини-дошкільника, глибоко вивчалася у дослідженнях Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконіна, А. В. Запорожця, А. Н. Лєонтьєва, А. П. Усової, В. Штерна.

Риси наполегливості, витримки, сміливості, колективізму, в дошкільному віці формуються насамперед у грі, особливо в колективних іграх з правилами.

Ще один вид діяльності в дошкільному віці - научіння. Поза навучінням, поза процесом передачі дитині суспільно вироблених способів дій взагалі неможливий розвиток. Научіння на ранніх етапах вплетене в усі види діяльності дитини. Спочатку воно ще не виділено як самостійний вид діяльності. Але поступово в дитини виникає тенденція чомусь вчитися. До кінця дошкільного віку дитина переходить від спонтанного типу научіння до реактивного типу навчання за програмою, запропонованою дорослою людиною, і дуже важливо зробити так, щоб дитина хотіла робити те, що хоче дорослий.

Велике значення мають найпростіші види доступної дошкільнику трудової діяльності. Виконуючи деякі нескладні обов'язки, дитина привчається поважати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу, а також тут формуються відносини реальної взаємодопомоги, координації дій, розподілу обов'язків, які, виникаючи в дошкільному віці, в подальшому продовжують розвиватися.

Образотворче мистецтво дитини, зв'язок між особистістю дитини та її малюнком розглядали у своїх дослідженнях Р. Арнхейм, К. Бюлер, Л. С. Виготський, Г. Гарднер, Ф. Гуденаф, А. В. Запорожець, Г. Кершенштейнер,

A. Ф. Лазурський, В. Ловенфільд, В. Ломберт, І. Люке, О. Мейман, Н. А. 
Рибніков, К. Річчі, Н. П. Сакуліна, Є. А. Флєріна, Г. Фолькельт, Ф. Фребель,

B. Штерн, А. М. Шуберт.

Б. Бетельхейм (книга "Користь і значення чарівної казки"), Ш. Бюлер, Д. Н. Дубовіс-Арановська, Д. Б. Єльконін, А. В. Запорожець, Т. А. Рєпіна, Б. М. Теплов вивчали роль казки в розвитку дитини.

У дошкільному віці діти починають керуватися у своїй поведінці, в оцінках, які дають собі й іншим людям, певними моральними нормами. В них формуються більш-менш стійкі моральні уявлення, а також здатність до моральної саморегуляції.

Джерелом моральних уявлень дітей є дорослі, які займаються їх навчанням і вихованням, а також однолітки. Моральний досвід від дорослих до дітей передається і засвоюється в процесі спілкування, спостереження і наслідування, через систему заохочень і покарань. Спілкуванню належить особлива   роль   у   розвитку   особистості   дошкільника.

У дошкільному дитинстві, як і у немовлячому та ранньому віці, одну з головних ролей в особистісному розвитку дитини грає матір. Характер її спілкування з дитиною безпосередньо позначається на формуванні у неї тих чи інших особистісних рис і видів поведінки. Прагнення до схвалення з боку матері стає для дитини дошкільного віку одним із стимулів поведінки. Істотне значення для розвитку дитини набувають оцінки, які їй та її поведінці дають близькі дорослі люди.

Дітьми цього віку легше всього засвоюються норми побутового поведінки, найбільш складні і важкі для дитячого розуміння моральні норми, що стосуються поводження з людьми.

Дуже помітним в дошкільному віці стає процес розвитку особистості і вдосконалення поведінки дитини на основі прямого наслідування оточуючих людей, особливо дорослих і однолітків. Особливою етичною селективністю наслідування в цьому віці не відрізняється, тому діти з однаковою легкістю можуть засвоювати як хороші, так і погані зразки поведінки. Спочатку діти слідують засвоюваним нормам і правилам поведінки шляхом наслідування (молодший дошкільний вік), потім починають глибше усвідомлювати сутність самих правил і норм (старший дошкільний вік). У поведінці дітей у дошкільному віці настає період, коли вона виходить за рамки пізнавальної саморегуляції і переноситься на управління соціальними діями і вчинками: поряд з інтелектуальною виникає особистісно-моральна саморегуляція. До кінця дошкільного дитинства у більшості дітей складається певна моральна позиція, якої вони дотримуються більш-менш послідовно.

Досить рано у дитини виникає риса, що в подальшому породжує багато інших індивідуально корисних якостей - прагнення до визнання і схвалення з боку оточуючих людей, особливо дорослих. Дитина не чекає такої оцінки, а активно сама домагається її, прагне отримати схвалення, дуже старається її заслужити. З даного якості як із загального кореня при нормальному вихованні виростають потреба в досягненні успіхів, спрямованість, почуття впевненості в собі, самостійність і багато інших. З нею ж пов'язують становлення таких важливих якостей особистості, як відповідальність і почуття обов'язку. Все це свідчить про те, що дитина вже вступила у період розвитку, сентизивніий для формування та зміцнення у неї мотивації досягнення успіхів і ряду інших життєво корисних особистісних властивостей, які в майбутньому повинні будуть забезпечити успішність її навчальної, професійної та інших видів діяльності.

Близько 3,5 років у дітей вже можна спостерігати масові реакції на успіх і невдачу, очевидним чином пов'язані з самооцінкою. Діти чотирирічного віку вже можуть оцінювати свої можливості більш реалістично. Співвідносячи свої успіхи і невдачі з результатами аналогічної діяльності інших дитина навчається правильно оцінювати власні можливості.

До 5-6 років у дітей виникає певна супідрядність мотивів, завдяки якій діти навчаються діяти, виходячи з якісно більш високих, значущих мотивів, підпорядковуючи їм свої дії і чинячи опір миттєвим бажанням, що суперечать основним мотивами поведінки.

Здатність до самосвідомості у дитини старшого дошкільного віку на відміну від дітей більш раннього віку виходить за межі теперішнього часу і стосується оцінки як колишніх, так і майбутніх діянь. Розмірковуючи про майбутнє, діти дошкільного віку прагнуть стати людьми, наділеними певними цінними якостями: добрий, сміливий, розумний тощо [19].