Особливості емоційного вигорання працівників психоневрологічного диспансера

Взявши за основу концепцію стресу (Г. Сельє) та трифакторну модель вигорання (X. Маслач), дослідник виділив три  елементи структури синдрому емоційного вигорання, які відповідають фазам  загального адаптаційного синдрому [16].

Є. Ільїн розглядає емоційне вигорання  як складний багатовимірний конструкт, що виникає в результаті негативних психічних переживань, виснаження, від тривалого впливу напруги  у представників професій, діяльність яких пов'язана з міжособистісним спілкуванням та супроводжується емоційною насиченістю і когнітивною складністю [17].

Отже в результаті проведеного  аналізу досліджень, присвячених  проблемі емоційного вигорання, ми можемо зробити наступні висновки:

1) в ході дослідження емоційного вигорання у працівників різних сфер діяльності (лікарів, вчителів, правоохоронців, психологів психіатрів тощо) дане явище розглядається виключно у контексті інших проблем професійної діяльності та особистості, де лише частково окреслюється сутність даного феномена; при вивченні феномену емоційного вигорання увага зосереджується на симптомах, чинниках та наслідках вигорання, робляться спроби більш конкретно окреслити його сутність;

2) на сьогодні, при дослідженні  емоційного вигорання у різних  сферах діяльності, відбувається термінологічна плутанина, тому виникає необхідність наукового уточнення та пошуку узагальненого концептуального визначення понятая феномену вигорання, яке б розкривало його сутність, оскільки єдиної думки щодо природи даного явища поки що не вироблено;

3) сучасними науковцями та практиками, накопичено багато методів, методик  та прийомів, використання яких  може сприяти попередженню та  подоланню синдрому емоційного  вигорання, але на сьогодні, виникає  нагальна потреба у вдосконаленні  організації психопрофілактичної роботи на місцях та у підготовці фахівців, які б професійно-грамотно, диференційовано, коректно та ефективно могли здійснювати профілактику вигорання та отримувати максимально позитивний результат своєї діяльності;.

1.2 Синдром емоційного вигорання, стадії та симптоми

 

Аналізуючи фази розвитку синдрому, можна помітити певну тенденцію: сильна залежність від роботи приводить  до відчуття відчаю і екзистенціальної пустоти. На першому етапі розвитку синдрому професійна діяльність є головною цінністю і значенням всього життя людини. У разі невідповідності між власним внеском і одержаною або очікуваною винагородою з'являються перші симптоми вигорання.

Адекватніше визначення даного поняття  може бути вироблене на основі уявлення про системний характер зрушень, що розвиваються у людини в процесі доцільної діяльності [18].

Стан людини з цієї точки зору розуміється як якісно своєрідна  відповідь функціональних систем різних рівнів на зовнішні і внутрішні дії, що виникають при виконанні значущої для людини діяльності [19].

Змістовна характеристика будь-якого  стану неможлива без аналізу  змін на поведінковому рівні. При  цьому мається на увазі оцінка кількісних показників виконання певного  виду діяльності: продуктивності праці, інтенсивності і темпу виконання роботи, числа збоїв і помилок. Не меншої уваги заслуговує аналіз якісних особливостей процесу реалізації діяльності [20]

Синдром професійного вигорання розвивається поступово. Він проходить три  стадії (Х. Маслач, 1982):

Перша стадія – «напруга». Наявність тривожної напруги, яка служить передвісником і запускаючим механізмом у формуванні СЕВ, і супроводжується відчуттям тривожності, зниженням настрою. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у роботі.

Починається забування якихось  робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симптоми мало хто звертає увагу. В залежності від характеру діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних характеристик спеціаліста, перша стадія може тривати три - п’ять років.

Друга стадія – резистенції «опору». Дія цієї фази простежується з моменту появи напруги, як тільки людина починає усвідомлювати ії наявність, вона прагне уникнути дії емоційних чинників за допомогою повного або часткового обмеження емоційного реагування у відповідь на конкретні психотравмуючі дії.

 Спостерігається зниження інтересу  до роботи, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п’ятниця», «тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких негативних симптомів немає сил, енергії, особливо вкінці тижня, головні

болі по вечорах, «мертвий сон, без сновидінь», збільшення кількості простудних захворювань, підвищена дратівливість, людина «заводиться», як кажуть, з півоберта, хоча раніше  подібного вона за собою не помічала.

Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний характер і важко

піддаються корекції. Людина може почувати себе виснаженою після гарного сну і навіть після вихідних. Тривалість даної стадії, в середньому, від

п’яти до п’ятнадцяти років.

Третя стадія – «виснаження». Характеризується падінням загального енергетичного тонусу. Емоційний захист у формі СЕВ стає невід'ємним атрибутом особи.  Ознаки та симптоми третьої стадії вигорання є хронічними.

Можуть розвиватися фізичні  і психологічні проблеми типу виразки  шлунку і депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спостерігаються порушення пам’яті та уваги, порушення сну, особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми.

Заключна стадія – повне згорання, яке часто переростає в повну  відразу до всього на світі. Стадія може тривати від десяти до двадцяти років.

Симптоми професійного вигорання:

До першої групи відносять психофізичні симптоми: відчуття постійної втоми  не тільки ввечері, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної  втоми); відчуття емоційного і фізичного  виснаження; зниження прийнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавленості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію); загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників); частий безпричинний головний біль; постійні розлади шлунково-кишкового тракту; різка втрата або різке збільшення ваги; повне або часткове безсоння; постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом всього дня; задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні; помітне зниження зовнішньої та внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Друга група об’єднує  соціально-психологічні симптоми: байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості); підвищена дратівливість на незначні, дрібні події; часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкнення у собі); постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації

емоцій, для яких у зовнішній  ситуації немає причин (відчуття провини, образи, сорому, підозрілість, скутість); відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»); відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху, що «щось не вдасться» або «я не впораюся»; загальна негативна настанова на життєві і професійні перспективи (за типом «як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Третя група — поведінкові симптоми: відчуття, що робота стає все важчою і важчою, і виконувати її — все важче і важче; співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи); постійно, без необхідності, бере роботу додому, але і вдома її не робить; керівникові важко ухвалювати рішення; відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів; невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних

деталях, не відповідна до службових  вимог витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності; зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.

Симптоми професійного вигорання  в колективі:

Неадекватно підвищується плинність  кадрів, тобто, протягом року звільняються практично всі співробітники, а  деякі працюють менше року; знижена  мотивація працівників до праці, занадто часті «перекури» і «чайні перерви» (більше 30 % від загального обсягу робочого часу; кількість «перекурів» у «вигорілих» співробітників збільшується в 3-4 рази); співробітники із симптомами хронічної втоми, професійного вигорання, витрачають на звичайну роботу на 40 % більше часу ніж звичайно; занадто висока конфліктність персоналу і важка атмосфера в організації.

Наслідки вигорання для колективу: зменшення включеності співробітників в роботу; зниження задоволеності  працею; збільшення плинності кадрів; погіршення соціально-психологічного клімату в колективі; збільшення несприятливих фізичних і емоційних симптомів; погіршення якісних і кількісних показників роботи; збільшення компенсацій на забезпечення здоров'я співробітників.[21]

Варто відзначити, що емоційне згорання за наявності вказаних ознак, проте, може не досягти рівня саме клінічних ознак розладів адаптації або якого-небудь іншого захворювання, залишаючись психологічним феноменом, з клінічної точки зору - варіантом проміжним між нормою і патологією.

Адаптована психічна діяльність є найважливішим чинником, що забезпечує людині стан здоров'я. У тому випадку, коли ці «здібності» відповідають рівню, необхідному для активної життєдіяльності, або перевищують його, можна говорити про адаптовану, «нормальну» психічну діяльність людини [22].

Тобто всі з вказаних ознак і  симптомів дезадаптації властиві також  стану емоційного згорання. Якщо для  діагностики даного розладу необхідним критерієм є порушення професійної  діяльності, симптоми виходять за рамки  норми і очікуваних реакцій на стрес, а також появу їх в перебігу трьох місяців після початку дії стресу і джерело переживань зрозуміло суб'єктові - те це ще більш підтверджує зв'язок емоційного згорання і розладу адаптації.

Cиндром емоційного вигорання, приводить до поведінки або у формі психологічного захисту від неприємних переживань, або у вигляді конструктивної активності особи, направленої на рішення проблеми. У традиційній гуманістичній психології, увага дослідників була звернута на природну активність особи по пошуку вирішення все більш важких життєвих проблем.

Той, хто більше половини робочого часу зайнятий речами, які він робить неохоче, не бере участь серцем в справі, або не переживає радості від  процесу, той повинен чекати, що рано чи пізно у нього виникне синдром  емоційного вигорання.

Синдром емоційного вигорання невипадково  є сьогодні модною темою - в ньому  описується типовий феномен нашого часу. Цей час характеризується не тільки поспіхом, різноманітністю можливостей  для деятельностей і націленості  на досягнення, але також і відсутністю відносин, і необов'язковістю, це прагматичний час, наповнений духом споживання, в якому все служить досягненню максимальної продуктивності.

Тому синдром емоційного вигорання  можна розглядати як рахунок, що пред'являється  нам за відчужену, віддалену від наший людської дійсності життя в догоду вимог свого часу.

1.3 Особливості праці  робітників психоневрологічного  диспансеру які сприяють розвитку  синдрому емоційного вигорання

 

Відомо, що робота з певними групами  хворих є для лікарів додатковим психотравмуючим чинником. До цих пацієнтів відносяться люди старечого віку, хронічно або смертельно хворі, пацієнти, що потребують інтенсивного догляду, новонароджені. Особливої уваги заслуговують психічно хворі, і особи, що вживають психоактивні речовини, часто це пацієнти з агресивною і загрозливою поведінкою, що лягає важким тягарем на плечі лікарів-фахівців [23,24].

По дослідженню Водопьяновоі Н.Е [25] середні значення показників СЕВ у лікарів різних галузей та форм власності виглядають як показано в таблиці 1.1

 

Таблиця 1.1

Лікарі	Емоціональне виснаження	Деперсоналізація	Редукція персональних досягнень
Лікарі державних установ(80 чоловік)	27,3	15,0	36,2
Лікарі приватної практики(58чоловік)	20,0	9,4	43,5

Середні значення показників вигорання  у лікарів,бали

 

В даний час наука все частіше  звертається до проблеми впливу професійної  діяльності на особу з метою детальнішого вивчення різноманітних аспектів особистістної  деформації. Особливо це стосується лікарів-психіатрів і наркологів тому, що їх професійна діяльність пов'язана не тільки з великою кількістю контактів з людьми, але і з особливостями цих контактів. І однією із сторін особової деформації є синдром емоційного вигорання.

В даний час наука все частіше  звертається до проблеми впливу професійної  діяльності на особу з метою детальнішого вивчення різноманітних аспектів професійної деформації. Особливо це стосується лікарів-психіатрів і наркологів тому, що їх професійна діяльність пов'язана не тільки з великою кількістю контактів з людьми, але і з особливостями цих контактів. І однією із сторін особової деформації є синдром емоційного вигорання.