Агресивна поведінка у дітей молодшого шкільного віку

        Другий варіант  виховання агресивності: батьки емоційно відкидають дитину, відносяться до неї зневажливо або негативно (на хлопчиків особливо впливає відсутність уваги матери). Це народжує страх, що спричиняє за собою агресію. Багаточисельні історії хвороб показують, що більшість агресивних дітей в дуже ранньому віці були з різних причин надовго відірвані від матерів. Поява агресивності в цих випадках пояснюється тим, що вона приносить дитяті можливість якоїсь емоційної розрядки і примушує матір і/або інших близьких звернути на нього увагу. Альтернативний варіант розвитку при відкиданні матір'ю або при відірваності від неї – замкнутий, дуже тривожне, безініціативне дитя, готове підкорятися всім і кожному.

        Проте це крайні варіанти, що  зустрічаються відносно нечасто:  велика частка агресивності дітей  розвивається десь між цими двома протилежностями, що приводять до однакового результату.

      Потрапивши  в ситуацію, коли її потреби не задоволені, дитина (як і дорослий) реагує на неї негативними емоціями – залежно від темпераменту і психологічних особливостей це можуть бути лють, гнів, страх і тривога. Для того, щоб відновити психологічний комфорт, у нього (знову ж таки, як і біля дорослого) є тільки два шляхи:

• упоратися з подіями і змінити ситуацію в потрібному йому напрямі;
• відновити свою емоційну рівновагу, не дивлячись на несприятливу ситуацію (в основному – за допомогою механізмів психологічного захисту: витіснення, придушення, заперечення і ін.). В цьому випадку негативні емоції каналізуються в особисте несвідоме, де і накопичуються до пори.

      Тим часом, керовані механізми психологічного захисту в маленьких ще не сформовані, тому зазвичай вони прагнуть змінити ситуацію, і нерідко – за допомогою агресії. Але рано чи пізно прояв агресивності перестає викликати зворушливі посмішки батьків і все частіше приводить до несхвалення, а то і покарання, і це народжує у дитини відчуття тривоги і страху. У неї виробляється комплекс провини, який потім частково перетворюватиметься на відчуття совісті і обростатиме моральними нормами, сприяючи його соціалізації і адаптації в навколишньому середовищі. Далі цей комплекс – провина, совість і мораль – супроводжуватимуть дитину, що підросла, все життя, природно, змінюючись і розвиваючись.

      Для того, щоб викликати схвалення  батьків, дитина вчиться контролювати свою агресію, причому на перших порах це досягається зовнішнім контролем, що диктується реакціями тих, що оточують і його страхом. Тривога зазвичай двояка: це і страх покарання, і боязнь образити, викликати роздратування батьків і позбутися через це їх підтримка. При нормальному розвитку система соціальних норм і заборон поступово інтеріоризується (стає часткою психіки людини, по 3. Фрейду – це формування Супер-его), і контроль стає внутрішнім. Тоді велика частка поведінки, у тому числі і прояви агресивності, регулюється вже совістю і/або відчуттям провини, в різних пропорціях біля різних осіб.

      У багатьох людей, особливо агресивних за природою, внутрішній контроль через  низку обставин формується неважливо, і зовнішній контроль залишається таким, що веде на все життя. Тоді підліток (а потім і доросла людина), якщо і підкоряється законам і суспільним вимогам, то не по велінню совісті, а із-за страху покарання або загрози матеріальних і моральних втрат. Тому коли пута страху скидаються (ослабіння влади, смута, перебування в натовпі), а внутрішнього контролю – совісті – немає, людина дозволяє собі робити все, що завгодно йому або натовпу, або тому, хто цим натовпом керує. І не потрібно дивуватися з поведінки наших юних футбольних і хокейних фанатів після невдалих виступів їх улюблених команд.

      Розвиток  внутрішнього контролю у дітей і  підлітків йде за допомогою процесу  ідентифікації – прагнення поступати як значуща людина. У ранньому віці це імітація батьківської поведінки – адже саме наслідуючи поведінці батьків ми добиваємося схвалення своєї поведінки. А "виправляючи помилки" після батьківського засудження ми дістаємо, знову ж таки, жадане батьківське схвалення. Правда, тут є одна складність. Діти в розмовах, іграх і ін. прагнуть копіювати поведінку дорослих, вважаючи за його зразковий, але самим батькам у власній поведінці подобається далеко не все. Причому дорослі не завжди усвідомлюють форми своєї поведінки, що не приймаються, зате коли бачать його з боку – відразу ж напружуються і реагують дуже бурхливо. У наших дітях ми більш всього не любимо ті риси, які нам не подобаються в нас самих. Страждають же, як повелося, нещасні хлоп'ята, які старанно копіюють батьківську поведінку, а отримують за це несхвальні зауваження, а то і погрози покарання.

      У підлітковому віці діти, як відомо, прагнуть позбавитися від залежності від  батьків і поводитися максимально  самостійно. У своїй поведінці  вони ідентифікуються вже не з  отцем або матір'ю, а з іншими значущими для них людьми – старшими друзями, авторитетними педагогами, кіногероями і ін. І тут агресивне дитя поводиться не так, як спокійніші діти: він протистоїть батькам значно більше. Ці хлопці частіше і краще спілкуються з однолітками, навіть з малознайомими чоловіками, чим з батьками, до яких прагнуть не звертатися за допомогою без особливої необхідності. А якщо життя примушує вдатися до батьківської підтримки, то це викликає у них роздратування і незадоволення.

      Чого  добиваються діти і особливо підлітки своєю агресивністю? Вони хочуть, щоб від них відстали, і, врешті-решт, отримують своє: від них не чекають великих досягнень і рідше вимагають виконання обов'язків. Маючи два або більш за дітей, замучена мати нерідко звалює більше подів на менш агресивну дитину (він називається "слухняним"), викликаючи біля того відчуття незадоволення і комплекс неповноцінності, але так їй вчинити легко. Агресивнішу дитину залишають в спокої і дають більше свободи. Проте і агресивні діти платять за це свою ціну: вони гірше соціалізуються, оскільки не засвоюють досвід дорослих і не беруть участь в різних сприяючих дорослішанню справах. У агресивної дитини гірше розвивається самоконтроль, і тоді вона потрапляє в порочний круг: 

      2.4. Варіанти прояву  дитячої агресивності

        Класифікувати прояви дитячої агресивності можна по-різному – можна застосувати спільні схеми, але зручніше використовувати спеціальні класифікації, що відображають вікові особливості проявів агресії.

      Далі  приведені дві  такі схеми. У основі першої лежать прояви агресії, другої – механізми агресивної поведінки.

      Варіант 1.

        І. А. Фурманов [25], ґрунтуючись на проявах агресії, виділяє чотири категорії дітей:

      1. Діти, схильні до  прояву фізичної  агресії

      Це  активні, діяльні і цілеспрямовані хлопці, що відрізняються рішучістю, схильністю до ризику, безцеремонністю і авантюризмом. Їх екстравертированість (товариськість, розкутість, упевненість в собі) поєднується з честолюбством і прагненням до суспільного визнання. Зазвичай це підкріплюється хорошими лідерськими якостями, умінням згуртувати однолітків, правильно розподілити між ними групові ролі, захопити за собою. В той же час вони люблять демонструвати свою силу і владу, домінувати над іншими людьми і проявляти садистські тенденції.

      Крім  того, ці діти відрізняються малою розсудливістю і стриманістю, поганим самоконтролем. Зазвичай це пов'язано з недостатньою соціалізацією і невмінням або небажанням стримувати або відстрочувати задоволення своїх потреб. Вони постійно прагнуть переживати гострі відчуття, а за відсутності таких зачинають нудьгувати, оскільки потребують постійної стимуляції. Оскільки всяка затримка для них непереносна, то свої бажання вони прагнуть реалізувати відразу ж, не замислюючись про наслідки своїх вчинків навіть в тих випадках, коли розуміють, що справа добром не закінчиться.

      Агресивні діти діють імпульсний і непродумано, часто не витягують уроків зі свого  негативного досвіду, тому і здійснюють одні і ті ж помилки. Вони не дотримуються ніяких етичних і конвенціональних норм, моральних обмежень, зазвичай просто ігнорують їх. Тому такі діти здатні на нечесність, брехню, зраду.

      2. Діти, схильні до  прояву вербальної  агресії

      Цих хлопців відрізняють психічна неврівноваженість, постійні тривожність, сумніви і  невпевненість в собі. Вони активні  і працездатні, але в емоційних проявах схильні до пониженого фону настрою. Зовні часто справляють враження похмурих, недоступних і зарозумілих, проте при ближчому знайомстві перестають бути скутими і відгородженими і стають дуже товариськими і балакучими. Для них характерний постійний внутрішньоособовий конфлікт, який спричиняє за собою стани напруги і збудження.

      Ще  однією особливістю таких дітей  є низька фрустраційна толерантність, щонайменші неприємності вибивають їх з колії. Оскільки вони володіють сензитивним складом, то навіть слабкі подразники легко викликають у них спалахи роздратування, гніву і страху. Особливо сильно ці негативні емоції з'являються при будь-яких реальних або уявних применшеннях їх значущості, престижу або відчуття особистої гідності. При цьому вони не уміють і/або не вважають за потрібний приховувати свої відчуття і відношення до тих, що оточують і виражають їх в агресивних вербальних формах.

      Спонтанність  і імпульсна у них поєднуються  з образливістю і консерватизмом, перевагою традиційних поглядів, які відгороджують їх від переживань і внутрішніх конфліктів.

      3. Діти, схильні до  прояву непрямої  агресії

      Таких дітей відрізняє надмірна імпульсна, слабкий самоконтроль, недостатня соціалізація потягів і низька усвідомленість своїх дій. Вони рідко замислюються про причини своїх вчинків, не передбачають їх наслідків і не переносять відтяжок і коливань. У дітей з низькими духовними інтересами наголошується посилення примітивних потягів. Вони із задоволенням віддаються плотській насолоді, прагнуть до негайного і невідкладного задоволення потреб, не зважаючи на обставини, моральні норми, етичні стандарти і бажання тих, що оточують.

      Непрямий  характер агресії є наслідком  подвійності їх натури: з одного боку, їм властиві сміливість, рішучість, схильність до ризику і суспільного визнання, з іншої – фемінні риси вдачі: сензитивність, м'якість, поступливість, залежність, нарцисізм (прагнення привернути до себе увагу шляхом екстравагантної поведінки). Крім того, із-за сензитивности хлопці дуже погано переносять критику і зауваження в свою адресу, тому люди, що критикують їх, викликають у них відчуття роздратування, образи і підозрілості.

      4. Діти, схильні до  прояву негативізму

      Хлопців цієї групи відрізняє підвищена  ранима і вразливість. Основні риси вдачі – егоїзм, самовдоволення, надмірна зарозумілість. Все, що зачіпає їх особу, викликає відчуття протесту. Тому і критику, і байдужість тих, що оточують вони сприймають як образу і образу і, оскільки мають низьку фрустраційну толерантність і не здатні володіти емоціями, зачинають відразу ж активно виражати своє негативне відношення. В той же час ці діти розсудливі, дотримуються традиційних поглядів, зважують кожне своє слово, і це часто захищає їх від непотрібних конфліктів і інтенсивних переживань. Правда, вони нерідко міняють активний негативізм на пасивний – замовкають і розривають контакт.

      Варіант 2.

      Якщо  брати за основу рушійні сили, мотивацію  агресії, то в одному випадку такий  буде демонстрація себе, в іншому – досягнення своїх практичних цілей, в третьому – придушення і приниження іншого.

      Класифікація, що будується на цій  підставі, виглядає таким чином:

      1. Імпульсно-демонстративний  тип

        Тут у дитини головна мета – продемонструвати себе, звернути на себе увагу. Такі діти надзвичайно яскраво виражають свої агресивні емоції – кричать, голосно лаються, розкидають речі. Їх поведінка направлена на отримання емоційного відгуку від інших: вони активно прагнуть до контактів з однолітками, а, добившись уваги партнерів, втихомирюються і припиняють свої зухвалі дії.

      Діти, що відносяться до цієї групи, ігнорують норми і правила поведінки, як в грі, так і поза грою, поводяться дуже шумно, демонстративно ображаються, кричать. Проте їх емоції носять поверхневий характер і швидко переходять в спокійніші стани. Агресивні акти у таких дітей швидкоплинні, ситуативні і не відрізняються особливою жорстокістю, навіть фізична агресія (пряма або непряма) використовується тільки для залучення уваги.

      Їх  агресія носить мимовільний, безпосередній  і імпульсний характер, ворожі дії  швидко змінялися доброзичливими, а випади проти однолітків – готовністю співробітничати з ними. Їх дії відрізняються ситуативністю, а найбільш яскраві емоції спостерігаються у момент самих дій і швидко згасають. Такі діти мають вельми невисокий статус в групі однолітків.

      Цілком  імовірно, діти цієї групи відстають  від однолітків загалом психічному розвитку. Їх загострена потреба в  увазі і у визнанні не може реалізуватися  через традиційні форми дитячої  діяльності, і тому як засіб самоствердження  і самовираження вони використовує агресивні дії.

      Дані  психологічних обстежень показують, що діти, що відносяться до імпульсно-демонстративного типа, відрізняються від інших (як звичайних, так і агресивних) наступним  показниками:

      - низький рівень інтелекту - і  спільного, і соціального;

      - нерозвинена довільність;

      - низький рівень ігрової діяльності.

      2. Нормативно-інструментальний  тип