Аргументація у політичному дискурсі

По-перше, чи всі терміни, слова, словосполучення, що застосовуються в тезі, є зрозумілими (тобто чи можете ви дати їм чітке визначення).

По-друге, чи можете ви встановити відношення між поняттями, які складають тезу. Іноді люди начебто розуміють поняття, що входять до тези, але для них важко встановити відношення між поняттями.

По-третє, оскільки тезу формулюють у вигляді певного твердження, слід визначити його кількісну характеристику, тобто з'ясувати, про яку кількість предметів у ньому йдеться (тобто про всі предмети чи про їх частину: більшість чи меншість, або окремий предмет).

Наприклад, хтось стверджує, що «люди — егоїсти». У цьому випадку ще не ясно, про всіх чи про деяких людей йдеться у висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати саме через їхню невизначеність.

По-четверте, важливе значення має вирішення питання про модальність тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням; чи стан справ, що в ній описується, має місце в дійсності або він є тільки можливим; теза претендує на логічну або фактичну істинність тощо.

З першим правилом щодо тези пов'язані такі хитрощі:

-              «Вимога надмірного уточнення тези», тобто вимога пояснення цілком очевидних речей і понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань і відповідей. Мета цих хитрощів — затягування часу.

-              «Умисне нерозуміння тези». У цьому випадку опонент зміню є значення термінів, які застосовує в своїй тезі пропонент. Мета цих хитрощів — зміна смислу тези не на користь пропонента.

-              «Необґрунтоване звинувачення в неясності». Суть такого «звинувачення» полягає у тому, що з тези висмикуються окремі терміни, фрази, смисл яких поза контекстом стає незрозумілим; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези пропонента.

-              «Нечітке формулювання тези». У цьому випадку пропонент навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі опоненту вислови [36, с. 35].

2. Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики.

Це правило випливає з вимог закону тотожності. Порушення цього закону в процесі аргументації призводить до помилки, яка отримала назву «підміна тези».

Підміна тези — це логічна помилка, яка має місце тоді, коли якесь положення висувається як теза, а аргументується зовсім інше положення, яке лише схоже на перше.

Різновидами помилки «підміна тези» є також:

-              «Підміна тези сильнішим твердженням». Твердження А є сильнішим, ніж твердження В тоді, коли твердження В випливає з твердження А, а не навпаки. Щодо доведення ця помилка називається «хто багато доводить, той нічого не доводить».

-              «Підміна тези слабшим твердженням». Твердження А є слабшим, ніж твердження В тоді, коли твердження А випливає з твердження В, а не навпаки. Щодо спростування ця помилка називається «хто багато спростовує, той нічого не спростовує».

-              «Підміна тези посиланням на особисті якості людини». У цьому випадку замість того, щоб обґрунтовувати тезу, починають характеризувати людину, яка висунула цю тезу, або людину, про яку йдеться в тезі.

-              «Втрата тези». Ця помилка має місце тоді, коли в процесі суперечки навмисно «забувають початкову тезу», а іноді навіть тему розмови, і переходять до обговорення зовсім іншої тези [36, с. 43].

З другим правилом щодо тези пов'язані такі хитрощі:

-              «Послаблення тези аргументації». У цьому випадку супротивник висуває положення, яке важко або неможливо довести. Потім він замінює його на інше твердження, яке є слабкішим, ніж попереднє. Опонент, не розібравшись, намагається розкритикувати саме друге положення, але не може цього зробити. Тоді пропонент наводить заздалегідь розроблене його обґрунтування і бере гору, роблячи вигляд, що він довів перше положення.

-              «Посилення тези критики». У цьому випадку пропонент висуває тезу, а опонент замінює її на сильніше твердження. Потім він показує, що друге положення обґрунтувати неможливо, більше того, він навіть може його розкритикувати. В результаті опонент стверджує, що спростував тезу пропонента.

-              «Логічна диверсія». У цьому випадку пропонент/опонент навмисно переводить розмову або суперечку на іншу тему, з якою він добре обізнаний.

Правила, помилки і хитрощі щодо аргументів

1. Аргументи повинні бути сформульовані ясно й чітко.

Для того, щоб це правило виконувалося, необхідно:

-              виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати в процесі аргументації. Якщо протягом суперечки пропонент чи опонент відмовляється від деяких аргументів, змінює їх, наводить нові, то про все це повинно бути заздалегідь домовлено;

-              уточнити терміни, що входять до складу аргументів; з'ясувати поняття, які їм відповідають, і дати їх визначення;

-              з'ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про що в них йдеться: про увесь клас предметів, його частину чи окремий предмет;

-              визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі, необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або переконання деякого суб'єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах, описує стани справ, що були, будуть або є; чи норми, на які посилаються в аргументах, є обов'язковими, дозволеними або забороненими тощо;

-              уточнити оціночні характеристики аргументів (чи є вони достовірними твердженнями, істинність яких уже встановлена, або тільки правдоподібними висловлюваннями, які потребують подальшої перевірки).

2.              Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обґрунтовані.

У випадках доведення і спростування це правило має такий вигляд: аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю обґрунтовані й істинність яких встановлена заздалегідь.

Порушення цього правила може призвести до помилки, яка називається «необґрунтований аргумент». Розрізняють декілька різновидів цієї помилки:

-              «Хибний аргумент». Сутність цієї помилки полягає у використанні в процесі аргументації хибного аргументу. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати. Аргумент може виявитися хибним якщо:

а) сукупність наведених аргументів виявилася суперечливою;

б) аргумент є твердженням, що суперечить саме собі (наприклад, вислів Сократа «Я знаю, що я нічого не знаю»);

в) в процесі аргументації як аргумент використовують твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому («через півроку ми отримаємо прибуток у 60 відсотків», «зростання інфляції в майбутньому не відбудеться» тощо).

-              «Брехливий аргумент». Помилка, яка полягає у використанні в процесі аргументації аргументу, хибність якого відома пропоненту/опоненту.

Причини такої помилки: використання як аргументу неіснуючого факту; посилання на подію, якої в дійсності не було; вказівка на неіснуючих свідків тощо.

-              «Випередження основи». Як основний аргумент, за допомогою якого обґрунтовується теза, використовують твердження, істинність якого ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У дійсності достовірність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з необхідністю.

-              «Підміна критики тези критикою аргументів». На підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Проте очевидно, що спростування аргументів говорить лише про необґрунтованість тези, а не про її спростування [59, с. 123].

3. Обґрунтування аргументів повинне проводитися незалежно від тези.

Порушення цього правила призводить до помилки «коло в обґрунтуванні».

Коло в обґрунтуванні — це помилка, в результаті якої тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які в свою чергу, обґрунтовуються цією самою тезою.

4. Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Один аргумент майже ніколи не дає обґрунтування тези, його сила є дуже незначною. Але декілька аргументів, які взаємопов'язані між собою, здатні створити міцну основу для виведення тези.

Однак не слід наводити багато аргументів, це може призвести до логічної помилки, яка називається «надмірне обґрунтування».

Надмірне обґрунтування — це помилка, сутність якої полягає в тому, що людина непомітно для себе в азарті суперечки наводить хибні, необґрунтовані, суперечливі аргументи.

Аргументація чи критика в такому випадку завжди будуть непослідовними та надмірними. Слід пам'ятати, що кожний зайвий аргумент послаблює обґрунтування.

З правилами щодо аргументів пов'язані хитрощі, які досить часто зустрічаються в процесах аргументації:

-              «аргумент до особи». Супротивнику приписуються такі недоліки: реальні або уявні, які зображують його в кумедному вигляді, критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Мета застосування «аргументу до особи» — відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.

Навіть якщо зауваження щодо супротивника є слушними, цей прийом є некоректним, тому що змінює предмет суперечки;

-              «аргумент до публіки». Замість обґрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються опертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні під час спору. Скориставшись таким аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому перетягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а передусім до їхніх почуттів;

-              «аргумент до мас». Людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо. Найчастіше такі аргументи застосовуються у політичних диспутах. Іноді цей прийом називають ще демагогією;

-              «аргумент до людини». На підтримку власної позиції людина наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають з прийнятих нею аргументів.

«Аргумент до людини» буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точку зору супротивника, а лише робить вигляд, ніби приєднується до загальної платформи;

-              «аргумент до пихи». Розхвалювання супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм’якне і стане поступливішим;

-              «аргумент до авторитету». Людина з метою підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть якщо він не підтримує їх, «аргумент до авторитету» застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ними;

-              «аргумент до освіченості». Посилання на неосвіченість, не інформованість супротивника у питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому із сперечальників і які вони не мають можливості перевірити. Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності з певного питання;

-              «аргумент до жалю». Збудження жалю та співчуття у супротивника, посилання на тяжкі обставини, скрутне становище тощо;

-              «аргумент до фізичної сили». Погроза неприємними наслідками (зокрема, застосуванням насильства) або примус чи шантаж;

«адвокатський аргумент». Сперечальник вважає своїм аргументом помилку (хибне твердження) супротивника [39, с. 67].

Перераховані вище аргументи у своїй більшості є некоректними прийомами захисту власної позиції. Однак якщо деякі з них можна зрозуміти і врешті-решт вибачити, то застосування інших у суперечках є неприпустимим: дії людини, що їх наводить, виправдати неможливо.

Правила, помилки і хитрощі щодо форми.

Існує одне загальне правило щодо форми аргументації: відношення між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження (у випадку доведення/ спростування це відношення повинне бути відношенням логічного слідування).

При порушенні цього правила виникає помилка «не підтверджує» (відносно доведення/спростування вона називається «не випливає»).

Для того, щоб уникнути цієї помилки, необхідно застосовувати знання з логіки, які стосуються дедуктивних, індуктивних міркувань та міркувань за аналогією. Якщо аргументація чи критика будуть протікати згідно з правилами відповідних міркувань, то помилка «не підтверджує» навряд чи виникне. При цьому треба мати на увазі, що правильність чи неправильність деяких способів міркувань можна встановити без великих зусиль, безпосередньо в процесі спілкування з супротивником, а для аналізу інших складніших міркувань іноді доводиться застосовувати засоби символічної логіки. Чим більше людина займається дослідженням різних типів міркувань, підвищуючи свою логічну культуру мислення, тим легше вона розрізнить правильні й неправильні міркування в процесі суперечки

З помилкою «не підтверджує» пов'язані такі хитрощі:

- Супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло.

Такій людині ставлять питання: «Вам усе зрозуміло?» На що вона, як правило, відповідає: «Так!» І, врешті-решт, супротивник стверджує, що теза доведена.

Застосування цього різновиду хитрощів не має сенсу лише в тому випадку, коли співрозмовник чітко розрізняє, що йому зрозуміло, а що — ні, і не соромиться в цьому зізнатися.

- Аргументацію будують за допомогою схем недедуктивних міркувань, однак у процесі суперечки намагаються переконати супротивника, що застосовується саме дедукція. У такому випадку тезу, яка має лише правдоподібний характер, видають за істинне твердження.