Аргументація у політичному дискурсі

Аргументація у політичному дискурсі

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття аргументації у наукових дослідженнях

1.1 У логіці

1.2 У риториці

1.3 У лінгвістиці

1.3.1 Вихід на теорію комунікації

1.3.2 Аргументативний дискурс, політична полеміка

1.4 Види аргументації

1.5 Красномовство

Розділ 2.

2.1 Структура і семантико-прагматичні властивості аргументативних висловлювань у політичному дискурсі

2.2 Політичний дискурс

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

аргументація дослідження політичний дискурс

Актуальність теми роботи. Увага до проблем аргументації і, як наслідок, формування теорії аргументації обумовлені двома чинниками, а саме, соціологізацією знань і внутрішньонауковою спеціалізацією, результатом якої стала поява безлічі нових наукових дисциплін (соціологія комунікації, когнітологія, конфліктологія, епістемологія, праксеологія).

Аргументація є формою діяльності людини, в якій вона реалізує себе як мовна особистість, і в якій опиняються задіяними її знання і уявлення, система цінностей і здоровий глузд, комунікативні навики і логічна культура, її емоційний стан, соціальні параметри аргументативної ситуації. Все це свідчить про складну природу аргументації як процесу і пояснює інтегральний характер теорії аргументації.

Аргументація реалізується як аргументативний дискурс, визначальними особливостями якого стають суперечність, що виражається в когнітивному або аксіологічному конфлікті, в зіткненні думок, і зіставлення як когнітивне моделювання повідомлення, як техніка переконання.

Якщо говорити про професійну діяльність, то в будь-якій професії, пов’язаній з впливом на людину, можна зіштовхнутися з феноменом аргументації. Якщо ж врахувати сферу політики, в якій сьогодні переважає авторитет довіри і здорового глузду, а також взаємовплив людей в сфері сім’ї, побуту, в суспільних організаціях, де також проявляються феномени доведення і переконання, то можна стверджувати, що область використання аргументації – вся багатообразність комунікативного впливу людей один на одного.

Визначальною рисою процесу комунікації в політиці є його спрямованість на адресата з метою домогтися перлокутивного ефекту - спонукати аудиторію до суспільно-політичної реакції. Як правило, учасники політичної комунікації представляють певні суспільно-політичні позиції, а обмін інформацією відбувається з достатньо яскраво вираженими прагматичними цілями, тобто комунікативний процес у політиці завжди має інтенціональний характер. Для досягнення поставленої перлокутивної мети необхідні ретельний відбір і організація мовних засобів різних рівнів, сукупність котрих і створює особливий тип тексту - політичний виступ.

Актуальність дослідження політичного дискурсу продиктована, по-перше, специфікою об’єкта дослідження, бо об’єктивно існує потреба в науковому обґрунтуванні даного феномена, хоча й досі не існує узгодженості щодо розуміння політичного дискурсу представниками різних наук. Інтерес до вивчення політичного дискурсу виявляють представники різних професій і різних наукових дисциплін.

Розробленість теми:

Не дивлячись на велику кількість робіт по різним аспектам аргументації, популярності аргументації як об’єкта дослідження (А.П.Алексєєв; Г.А. Брутян; А.А. Івін; В.І. Курбатов; Г.І. Рузавін), не можна сказати про наявність цілісної теорії. Сама проблема аргументації продовжує залишатися однією з самих важких в логіці, і майже не висвітленою в лінгвістиці (А.Н. Баранов; Є.Н. Бєлова; Т.В. Губаєва; Н.Н. Івакіна; Є.В. Клюєв; Н.Ю.Фанян). У сучасній українській філософії і логіці теорія аргументації розробляється в широкому контексті логічного аналізу дискурсу, семіотики та філософії мови в роботах К.К. Жоля, А.Т. Ішмуратова, А.Є. Конверського, С.Б. Кримського, В.Й. Омельянчика, Б.О. Парахонського, М.В. Поповича, Г.Г. Почепцова, І.В. Хоменко та інших.

Серед класичних робіт з теорії політичного дискурсу можна назвати праці Т.А. ван Дейка, Р. Барта, М. Фуко, Ю. Хабермаса, а також дослідження вітчизняних авторів: М.В. Ільїна, Є.І. Шейгала, О.М. Баранова, Г.Г. Почепцова.

Головною метою дослідження є комплексне вивчення видів, моделей та семантико-прагматичних аспектів аргументації в політичному дискурсі.

Завдання роботи обумовлені її метою:

-              проаналізувати поняття аргументації у наукових дослідженнях, а саме: у логіці, риториці, лінгвістиці;

-              розкрити поняття аргументативного дискурсу, політичної полеміки;

-              охарактеризувати види аргументації;

-              проаналізувати поняття красномовства;

-              розкрити структуру і семантико-прагматичні властивості аргументативних висловлювань у політичному дискурсі;

-              охарактеризувати політичний дискурс на прикладі виступів політичних діячів Німеччини.

Об’єктом дослідження для даної роботи є політичний дискурс.

Предметом є семантичні та прагматичні аспекти соціально-політичної аргументації.

У роботі застосовані такі методи і прийоми лінгвістичного аналізу, як дескриптивний, контекстологічний, метод дистрибутивного аналізу, а також описово-порівняльний, семантико-структурний, структурно-стилістичний і кількісний методи.

Теоретична значущість дослідження полягає у тому, що в ньому вперше на матеріалі німецької мови на тлі широкого кола теоретичних питань, що стосуються мовних, мовленнєвих та когнітивних механізмів, вивчаються лінгво-прагматичні аспекти соціально-політичної аргументації.

Практична цінність визначається можливістю використання запропонованої моделі в дослідженні політичних виступів на матеріалі інших мов, а також застосування результатів на лекційних і семінарських заняттях з теорії комунікації; теорії мовленнєвої діяльності, теорії мовленнєвого впливу, в риториці, прагматиці, у практиці викладання німецької мови, в курсах з німецької стилістики, у спецкурсах з лінгвістики тексту, в написанні курсових і дипломних робіт.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми. Дипломна робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ АРГУМЕНТАЦІЇ У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

1.1 У ЛОГІЦІ

Аргументація є предметом багатьох наукових дисциплін — логіки, риторики, психології, лінгвістики, соціології, дисциплін, що вивчають штучний інтелект тощо. Теорія аргументації інтегрує різноманітні підходи, що розробляються засобами цих дисциплін, і це дозволяє їй виконувати певну методологічну функцію стосовно наукового дискурсу.

Аргументація у найбільш широкому розумінні слова — це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності [18, с. 23].

Обґрунтування може здійснюватися різними способами:

-              положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках;

-              обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу, а саме процес обґрунтування, обстоювання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі використання інших положень.

У структурі аргументації такого типу відрізняють: тезу; аргументи; форму (схему).

Теза — це положення, яке необхідно обґрунтувати.

Аргументи — це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.

Форма або схема аргументації — це спосіб, який застосовується для обґрунтування тези [18, с. 25].

У вузькому розумінні теорія аргументації розглядається як логічна теорія доведення, до методів якої належать, зокрема, виведення тези із прийнятих положень, її спростування, перевірка тези на сумісність із раніше обґрунтованими положеннями тощо. Логічні методи застосовуються у різних видах аргументації. Це легко продемонструвати на прикладі емпіричної і теоретичної аргументації. Так емпіричне підтвердження є по суті індуктивним, а теоретична аргументація будує дедуктивне обґрунтування. Кожна нова логічна теорія вносить певні зміни у розуміння аргументації.

Теорія аргументації, що зробила свої перші кроки за часів Аристотеля, мала в своїй основі логічні правила. Логічний підхід до аргументування означав отримання висновку на підставі посилань. Тісний зв'язок аргументування і логіки і сьогодні не викликає ніяких сумнівів. Логічні правила складають основу аргументування, і їх не потрібно ні перебільшувати, ні зменшувати.

Важливість логіки для аргументування пояснюється біологічно і розуміється як принцип найменшої витрати сил або принцип економії мислення. Наявність логіки в мовних продуктах пов'язана з прагненням до ідеальності і раціональності, максимальної розумності, оскільки ідеальна тенденція логічного мислення, як такого, направлена у бік раціональності [35, с. 29]. Правила логіки є свого роду інтелектуальними інструментами, що дозволяють упорядковувати думки і міркування. Від логічної культури особи в значній мірі залежить комунікативний ефект повідомлення, оскільки ніякі аргументи не матимуть дії, якщо вони не зв'язані логічно. Логічно обґрунтована відмова або згода стають ефективнішими. Навіть команди і накази, що є крайніми, небажаними аргументами (реципієнта позбавляють вибору), сполучені логічними відносинами.

Повний аналіз тексту, яким займаються теорія аргументування, риторика, лінгвістика тексту неможливий поза співвідношенням розумових і мовних форм. Взаємини логіки і мови виявляються такими багатогранними, що в них і зараз продовжують знаходити нюанси [35, с. 47]. Перевага логічного підходу в його наближеності до математичного, отже, максимально чіткого і визначеного. Звідси і неослабний інтерес, і нескінченні спроби привернути логіку в опис мови.

Проте, формальне розуміння логіки, просте перенесення її правил в лінгвістичні дослідження неприйнятне на сучасному етапі розвитку лінгвістики. Логіка розуміється як наука чіткого, точного аргументування. У формальній логіці пропозиція, дедукція існують незалежно від контексту, в мові цей постулат може бути порушений, що дозволяє говорити, принаймні, про два види а priori [58, с. 36]. Логічні правила виявляються дуже жорсткими для аргументації з її практичною спрямованістю.

Мова значно ширша, ніж логіка, і пропозиції, тим більше їх послідовність, можуть мати свою мовну логіку, мовний сенс. При комунікації на природних мовах ідентичні з логічної точки зору, виражаючі одну думку пропозиції, можуть відноситися до різних комунікативних типів.

У логіці існує чітке розмежування між загальноствердними і загальнонегативними думками, в мові воно нівелюється. Можливі і недопустимі пропозиції, між якими не можна поставити знак рівності в мові, виявляються ідентичними з логічної точки зору. Необхідно згадати, що в мові буває важко провести розмежування між деякими видами логічних відносин, наприклад, слабкою (...або...) і сильною (...або...або...) диз'юнкцією або контраюнкцією [34, с. 214]. Аргументативно-релевантним доказом розбіжностей між логічним і мовним є функціонування частки «адже», яка припускає модальність твердження, але ніяк не пов'язана з логічним значенням істини [27, с. 51]. Ці факти і багато інших обставин послужили причиною виділення комунікативної логіки або поділення логіки на логіку змісту і логіку комунікації.

Порушення правил логіки із-за недбалості або непоінформованості приводить до появи паралогізмів, навмисне порушення - до софізмів. Сам факт порушення логічних правил в процесі природнономовного аргументування, тим більше емоційного, не усвідомлюється в процесі аргументування.

Взагалі кажучи, теорія аргументації досліджує різні способи обґрунтування і спростування, що вживаються в ході мовної комунікації, а не тільки логічне доведення і спростування, не зводить аргументування до логічного доведення істинності або хибності тверджень. В аргументуванні задіяні також процедури, які відсутні в чисто логічному доведенні: вибір методу аргументування, виправдання його мети тощо. Але тут аргументація буде розглядатися тільки як логічна діяльність і предметом обговорення будуть ті логічні методи, які дозволяють відобразити динаміку аргументування.

Логічні дослідження аргументації спрямовані, зокрема, на побудову логічних моделей діалогу, яка спирається на формальну репрезентацію структури і динаміки дискурсу. І це зрозуміло, оскільки суттєвий внесок у теорію аргументації логіка спроможна внести тільки в тому випадку, якщо логічні правила і процедури виводу будуть максимально наближені до процесів реального міркування. Саме у цьому напрямі і здійснюється спроба розглянути логічні методи аналізу аргументації.

Побудова правильної аргументації передбачає врахування того, що міркування здійснюються при неповній інформації і нові дані можуть послабити обґрунтованість переходу від засновків до висновку, через що останній може бути скасованим. Відповідні рекомендації стосовно таких міркувань полягають у дозволі здійснювати вивід, якщо не відомі обмеження, наприклад, якщо немає підстав для виведення протилежного висновку. До таких міркувань природно застосовується гіпотеза замкнутого світу і так званий принцип інерції: міркування зберігає свій статус правильного міркування доти, доки не з'являться умови, які можуть змінити цей статус. Невідомі обставини вважаються не релевантними для оцінки таких міркувань.

Аргументуючи, важливо дотримуватися певних правил, а також бути обізнаним з найтиповішими можливими помилками, що можуть зустрічатися в процесах аргументації та критики.

Відповідно до структури аргументації розрізняють три види правил:

♦              правила щодо тези;

♦              правила щодо аргументів;

♦              правила щодо форми [11, с. 13].

Дотримання цих правил допоможе уникнути власних помилок і віднайти помилки та хитрощі, які застосовує опонент.

Правила, помилки і хитрощі щодо тези:

1. Теза повинна бути сформульована чітко й ясно.

Це правило виражає головну умову ефективності аргументації і критики.

Для того щоб з'ясувати якусь тезу, необхідно вирішити такі питання: