Філософські погляди Ф. Ніцше

"Відчужена праця"  за Марксом. Сучасне трактування. 

Головним атрибутом людини є праця. У якісному відношенні праця  і людина нероздільні категорії. Тільки людина може знаходитися в  стані трудового екстазу, і тільки завдяки цьому вона здатна затвердити в самій собі сутність людини.

Про людину як про людину з великої букви в загальному розумінні і про конкретного  суб'єкта (зокрема) може йти мова лише тільки тоді, коли людина більшу частину  часу знаходиться в стані внутрішньо пережитого трудового опосередкування. Трудове опосередкування може: бути, перерости в необхідність і прагнути до дійсності лише тоді, коли більша частина часу, що «розрахована» («відведена») на життя людини, є вільною.[4,с.142]

Свою людяність людина здобуває за рахунок стану трудового  переживання — це абсолютно точно  й однозначно. Однак усе це реально  при відсутності об'єктивного  тимчасового фактора — силування  ззовні. При відсутності такого роду силування людина вільна (необхідно  відзначити, що людська істота навіть у соціальному плані не може бути цілком вільною, у цьому винний її розум). Це означає, що її трудове переживання  дійсне і готове втілитися у свою істинність у виді кінцевого «продукту» — дійсної, суспільної людини. Такого роду дійсність у виді необхідності здійсненна тільки у вільне від біологічних  потреб (питво, їжа, сон, статева потреба  і т.д.) і від соціальних примушень (працювати, щоб вижити) час. Слід зазначити, що саме в такому випадку створюється  істинна культура. [4,с.142]

Що означає поняття  «відчужена праця»? Чи може взагалі  праця як життєдіяльність, як виробниче  життя людини бути відчуженим? Насамперед, обмовимося про сутність самого поняття  «праці». Справа в тім, що праця є  не тільки діяльний процес людини, це процес внутрішнього переживання, щиросердечного екстазу, це стимул життя, творчість.

Через відсутність у німецькій  мові терміна «робота» Маркс К. скрізь уживає термін «праця», але він (Маркс) проте, чітко розмежовує суть цих  понять, що, на жаль, абсолютно не вловлюється  перекладачами його наукових праць, що, у свою чергу, веде до їх неправильного  розуміння.[4,с.143].

Людина, що трудиться (на відміну  від робітника) не відчужується від  самого себе, від своєї суті, від  своєї родової сутності взагалі. Тільки людина може трудитися і та ж людина може працювати, як віл, як кінь, як трактор (тобто бути робочою  машиною) і т.д. кінь чи механізм із властивостями  людини, що трудиться— нісенітниця.

Помітимо, що через лінгвістичний  аспект (проблем, зв'язаних з неточним перекладом і відсутністю в німецькій  мові відповідних термінів), про  який говорилося вище, неправильно  тлумачаться постулати Маркса з  проблем феномена праці. Спробуємо  знайти дійсний зміст, наприклад, що випливає з цитати його наукової праці: «Політична економія замовчує відчуження в самій суті праці тим, що вона не піддає розгляду безпосереднє відношення між робітником (працею) і виробленим їм продуктом. Звичайно, праця робить чудесні речі для багатіїв, але  вона так само робить зубожіння робітника. Вона створює палаци, але так само і нетрі для робітників. Вона творить  красу, але так само і продукт  робітника. Вона заміняє ручну працю  машиною, але при цьому відкидає частину робітників до варварської  праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона робить розум, але так само і слабоумство, кретинізм  як доля робітників» [ 4,с.149 ].

Діяльність людини, яка  для одних створює багатства, а інших веде до зубожіння, не може бути дійсною діяльністю, тобто працею. Такий процес іменується роботою. Такого роду людська діяльність суперечлива  і завдає шкоди, безпосередньо робітникам, що позбавлені щастя бути людьми (людиною). Суперечливість ж полягає в недійсності робочого процесу, як діяльного процесу взагалі, тому що безпосередні виробники позбавлені свого результату (причина відчужена від наслідку), що алогічно, протиприродньо. Саме така протиприродність (негативні, але об'єктивні протиріччя) породжують дуже розповсюджену соціальну хворобу — відчуження людини від самого себе, що, у свою чергу, є крайньою формою його соціального переродження. Як зрозуміти все це?

Коли Маркс пише про  відчужену працю, тоді, по-перше, він  має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається  на увазі кінцевий продукт, результат  роботи.[4,с.150]

Коли люди наймаються для  здійснення виробничого процесу, їх розглядають як робочу силу, як засіб (головна частина, головний елемент  виробництва), а не як ціль, тим більше не як кінцеву мету виробництва. У  цьому випадку сам виробничий (діяльний) процес людей відчужений від своєї суті, також відчужені  від своєї дійсної сутності усі  виробничі відносини як безпосередні, так і опосередковані взагалі. Люди (робоча сила) відчужені від вироблених ними ж кінцевих результатів —  продуктів. При цьому відчуження робітника від своїх кінцевих результатів відчужує його від своєї  суті, від людської сутності і саме життя його як таке відчужене, тобто  безглузде.

Саме тому, що безпосередній  виробник позбавлений свого кінцевого  результату -- продукту, він (виробник) відчужується в самому процесі (акті) виробництва. Сам акт виробництва, сама діяльність такого роду стає відчуженим виробництвом, тобто неприроднім.

Справа полягає у зовсім інакшому, коли безпосередній виробник сам розпоряджається кінцевим результатом  своєї діяльності (продуктом, річчю).

Коли власник продукту відчужує його від себе без якого-небудь посередника і привласнює його іншому , і такого роду присвоєння відбувається без змушення, природними, дійсними відносинами, то, у такому випадку, має  місце акт чи дарування обміну споживацькими вартостями, і зовсім необов'язково щоб цей обмін відбувався одночасно; у такому випадку жодна  сторона не відчужується від себе, від своєї діяльності, від людської природної сутності; не відчужується людина від людини. Однак, про це поки залишається тільки мріяти.

Саме така доля робітника, тому що зовнішній характер роботи для нього є далеким; особливий  процент виробленого ним продукту йому не належить. І взагалі, будь-яка  діяльність робітника не є самостійна діяльність. Ця діяльність, до якої його (його родину, якщо вона є) у переважній більшості випадків вимушують біологічні необхідності: їжа, питво, житло і  т.д. При такій вимушеній діяльності він поступово до кінця розморює свої фізичні і розумові здібності, приносячи себе в жертву такій  суті справи. Нарешті, такого роду самокатування  є класичним відчуженням людини у всіх його проявах.

Слід зазначити, що в даний  час сутність людини — суспільні  відносини в цілому відчужені  від своєї суті, недійсні, головною причиною чому є відчужена суть усякої людської діяльності. Незважаючи на те, що в розвинутих капіталістичних  країнах відсутній класичний  спосіб виробництва, заснований на приватній  власності виробничих сил проте, приватновласницький дух підприємництва, бізнесу відчужує сутність людського  феномена, тому що там усякого роду діяльність (за винятком рідких випадків) спрямована на одержання вигоди. Усепожираюча «людська» користь яскраво проявляє себе тепер у колишніх соціалістичних державах, зокрема, у колишньому Радянському  Союзі, де благоденствують так називані бізнесмени і підприємці, де бажанням швидкого збагачення охоплене майже  все суспільство. Панує образ  відчуженої людини, хаос. Злочинні діяння узаконені, захищені й підприємці і бізнесмени, що безжалісно грабують народ. Усі вони, від дрібного до великого, злочинці перед тими, хто зайнятий безпосереднім виробництвом. Любий бізнес (підприємництво) є спекуляція: такого роду заняття відчужують від своєї сутності не тільки цих жалюгідних істот, але і частину суспільства, що спілкується з ними.

Коли фізичні і розумові здібності (виробниче життя) стають усього лише засобом задоволення  тільки однієї біологічної потреби  чи засобом збагачення, то в такому випадку вся потенційна здатність  людини — працювати, створювати і  т.д. відчужена від своєї дійсної  сутності. У першому випадку (задоволення  біологічних потреб), в основному, безпосередній виробник відчужений від своєї роботи (кінцевого продукту), а в другому випадку (наймачі  робочої сили, що прагнуть до збагачення та ін.) відбувається присвоювання чужої  роботи (кінцевого результату), і  в обох випадках цей приватновласницький  дух, що змушує одних відчужуватися  від результату своєї роботи, а  інших — привласнювати чуже щастя, відчужує від людини: 1) природу, 2) його самого, його власну діяльну функцію, його життєдіяльність, тим самим  відчужує від людини рід: він перетворює для людини родове життя в засіб  для підтримки індивідуального  життя. По-перше, він відчужує родове життя й індивідуальне життя, а, по-друге, робить індивідуальне життя, узяте в її абстрактній формі, метою родового життя, теж у її абстрактній і відчуженій формі]. У такий спосіб відчуження праці  приводить до наступного результату: 3) Родова сутність людини — як природа, так і її духовне родове надбання — перетворюється в чужу їй сутність, у засіб для підтримки її індивідуального  існування. Відчужена праця відчужує від людини її власне тіло, як і природу  поза нею, як і духовну сутність, її людську сутність. 4) Безпосереднім  наслідком того, що людина відчужена  від продукту своєї роботи, від  своєї життєдіяльності, від своєї  родової сутності, є відчуження людини від людини». Таким чином, під  «відчуженою працею» (як «відчуженим  процесом виробництва») варто розуміти відчужений кінцевий результат людської діяльності; вироблений продукт відчужується від безпосереднього виробника  і привласнюється іншим.

Праця ж як якість ( що прирівнюється  до людяності), як екстаз, як муза, як унікальна  якість, що супроводжує людину (людський рід у цілому) на сьогоднішній день може знайти своє дійсне місце, на жаль, тільки в абстракціях дійсного мислителя.

Тут автор реферату знову  ж таки дозволить собі процитувати  С.Платонова [3]: "Саме з цього пункту, що вінчає тут послідовність хрестоматийных цитат, вже звідси, а не в яких-небудь "екзотичних", що стали жертвою  філософської моди рукописах 1844 чи 1857 р., бере початок глибоке, принципове нерозуміння самої суті марксизму. Це нерозуміння наші класові супротивники цілком розділяють з тими, хто називає  себе марксистами і, припускаючи  яким, сам Маркс говорив: "Я  знаю тільки одне, що я не марксист", а Ленін писав: "...Ніхто з  марксистів не зрозумів Маркса 1/2 століття згодом!".

"З комуністичним регулюванням  виробництва, що усуває ту відчуженість, з якою люди відносяться до  свого власного продукту, зникає  також і панування відношення  попиту та пропозиції, і люди  знову підкоряють своїй владі  обмін, виробництво, спосіб своїх  взаємних відносин..."

"Усебічна залежність, ця стихійно сформована форма  всесвітньо-історичної спільної  діяльності індивідів, перетворюється  завдяки комуністичній революції  в контроль і свідоме панування  над силами, які породжені впливом  людини однієї на іншу, дотепер  здавалися їм зовсім далекими  і чужими силами..."

Приватна власність є  результат цілком визначеного історичного  розвитку суспільства; вона виступає як сформована сукупність відчужених суспільних продуктивних сил, що прийняли форму пануючих над індивідами виробничих відносин. Отже, її знищення є послідовне зняття відчуження, тобто присвоєння, освоєння всіх цих продуктивних сил. [3]

"Політична економія  виходить з факту приватної  власності. Пояснення її вона  нам не дає. Матеріальний процес, що проробляється в дійсності  приватною власністю, вона укладає  в загальні, абстрактні формули,  що і здобувають для неї  потім значення законів. Ці  закони вона не осмислює, тобто  не показує, як вони випливають  із самої істоти приватної  власності".

Уперше піддавши критичному аналізу цей непорушний стовп  буржуазної економічної науки, К.Маркс  виявляє, що приватна власність являє  собою форму розвитку процесу  відчуження праці.

"Таким чином, до  приватної власності ми приходимо  за допомогою аналізу поняття  відчуженої праці... Хоча приватна  власність і виступає як основа  і причина відчуженої праці,  у дійсності вона, навпаки, виявляється  його наслідком...

Тільки на останній, кульмінаційній стадії розвитку приватної власності  знову виявляється ця її таємниця: приватна власність виявляється, з  одного боку, продуктом відчуженої праці, а з іншого боку, засобом  його відчуження, реалізацією цього  відчуження ".

Таке розуміння Марксом  категорії відчуження відкриває  можливість одержати на її основі всі  категорії політичної економії. "Як з поняття відчуженої праці ми одержали шляхом  аналізу поняття  приватної власності, точно так  само можна за допомогою цих двох факторів розвити всі економічні категорії, причому в кожній з  цих категорій, наприклад, торгівлі, конкуренції, капіталі, грошах, ми знайдемо лише те чи інше визначене і розгорнуте вираження цих перших основ".

Однак, перш ніж виводити категорії політекономії з відчуження як сутності приватної власності, Маркс  вважає за необхідне порушити питання  про сутність самого відчуження. "Ми прийняли, як факт, відчуження праці, і  цей факт ми піддали аналізу. Запитується  тепер, як дійшла людина до відчуження своєї праці? Як обґрунтоване це відчуження в сутності людського розвитку? Для  розв'язку цієї задачі нами вже достатньо  отримано, оскільки питання про походження приватної власності зведений нами до питання про відношення відчуженої праці до ходу розвитку людства".

Таким чином, можна констатувати, що саме тут Маркс стає Марксом, поставивши перший із трьох названих вище кардинальних питань марксизму – питання про  сутність приватної власності. [3]

Що ж стосується другого  з названих питань – про необхідність знищення приватної власності –  уперше відповідь на його Маркс дає  в тім же 1844 року. "Утворенням асоціацій  робітники виявляють дуже грунтовне  і широке розуміння тієї "колосальної" і "невимірної" сили, що виникає  з їхнього співробітництва. Але  ці масові комуністичні робітники, зайняті, наприклад, у майстернях Манчестера і Ліона, не думають, що можна "чистим мисленням", за допомогою одних  тільки міркувань, позбутися від  своїх хазяїнів і від свого  власного практичного приниження. Вони дуже болісно відчувають розходження  між буттям і мисленням, між свідомістю і життям. Вони знають, що власність, капітал, гроші, наймана праця тощо являють собою далеко не примар уяви, а дуже практичні, дуже конкретні  продукти самовідчуження робітників, і що тому вони повинні бути скасовані  теж практичним і конкретним образом  для того, щоб людина могла стати  людиною не тільки в мисленні, у  свідомості, але й у масовому бутті, у житті".

Ціль комуністичного перетворення суспільства для Маркса зовсім не зводиться до звільнення абстракції продуктивних сил, що розвивається, від  гальмуючої абстракції виробничих відносин, метою є звільнення людини від  усіх конкретних форм гніту відчужених виробничих відносин, повернення людині відчуженої людської сутності.