Філософські погляди Ф. Ніцше

 

План.

1. Атомістична концепція Демокріта.

2. Проблема людини та її відчуження у марксистській філософії.

3. Філософські погляди Августина Блаженного.

4. Філософські погляди Ф. Ніцше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Атомістична  концепція Демокріта

Демокріт був у повному  контакті з піфагорійцями, вивчав їх математику і числову філософію, він захоплено відгукувався про  Піфагора і його вчення. "Згідно з повідомленням Порфирія, вчителем Демокріта був син Піфагора Арімнест" [7, 89].

З численних робіт найважливішою  є "Велика світобудова", в якій Демокріт викладає свою точку зору про будову світу. Це основне вчення Левкіппа і Демокріта, що випливає з  гіпотези про існування атомів і  пустоти.

Грецьке слово атомос (ατομος) означає "неподільний", "що нерозрізається на частини" як фізичне тіло внаслідок  його твердості і абсолютної малості. Але згідно з Августином він (тобто  атом – прим. ред.) має сім частин: "Яким би малим не було таке тільце (corpusculum), звичайно, воно має праву  і ліву частину, верхню і нижню, задню  і передню, або, інакше кажучи, зовнішні частини і середню. Бо ми повинні  визнати, що це з необхідності повинно  бути в наявності в будь-якій малій  мірі тіла" [7, 70]. Ці частини атомів були введені для того, щоб відрізнити атом від точки, що не має розмірів. "Піфагорійці, - повідомляє Сиріан, - не складали речей з амер, як школа  Демокріта - з атомів" [Там же].

Левкіпп і Демокріт вважали, що в світі існує нескінченна  безліч атомів різної конфігурації: кулясті, гачкуваті, пірамідальні, якореподібні і т.п. Число цих форм так само нескінченне. Початковою властивістю  атомів вони вважали їх безперервний рух. За Аристотелем, Левкіппом і  Демокрітом "приймаючи розріджене і густе за первинне (archai) властивості [речей] … стверджують, що відмінності [атомів] суть причини всього іншого" [2, 75]. Вони відмічають три види відмінності: "контури, порядок і положення" [Там же]. Враховуючи існування атомів в пустоті і їх різні форми, порядок і положення, атомісти вважали  їх природним станом перебувати в  безперервному русі, не пояснюючи  причину його виникнення, вважаючи цей рух їх початковим станом. Що отримало осуд Аристотеля: "А питання  про рух, звідки або яким чином  він у існуючого, і вони подібно  іншим легковажно обійшлися" [Там  же]. Але начало змін і руху Аристотель шукає на певному іншому початку  або першопричині. "А шукати цю першопричину - значить шукати певний інший початок, [а саме], як би сказали, то, звідки початок руху" [2, 72]. Так, аналізуючи вчення Емпедокла, ця першопричина руху характеризується двома протилежностями: "дружбою" і "ворожнечею". Дружба має творчі, а ворожнеча - руйнівні властивості. Емпедоклу передували в цьому плані Гесіод і Парменід. Аристотель не сприйняв їх точку зору. Анаксагор у своєму вченні і побудові світобудови першопричиною вважає "розум", в інших випадках він  відкидає це положення. Аристотель сприйняв твердження Фалеса про те, що й нежива природа має душу (янтар, магнезійний  камінь здатні притягати до себе тіла), тому він також взяв за першопричину розум - нус, світовий розум, який приводить  все в рух і управляє світом, "…той, хто сказав, що розум знаходиться, так само як в живих істотах, і  в природі і що він причина  світопорядку і всієї світопобудови…", і далі продовжує Аристотель: "Ті, хто дотримувався такого погляду, в  той же час визнали причину  досконалості [в речах] першоосновою існуючого, і притому таким, від  якого існуюче набирає руху" [Там же, 73].

Атомісти, як було відмічено, не ставлять питання про першопричину руху атомів не тому, що "безтурботно" ставилися до такого фундаментального положення, як першопричина руху, а  тому, що рух атомів в пустоті  вважали їх початковою властивістю, оскільки в пустоті атоми жорстко  не закріплені, і вони не можуть не знаходитися  в русі. Атомістична теорія Левкіппа і Демокріта виникла на основі численних спостережень за явищами  природи, вони прийшли до такому висновку за повідомленням Теофраста тому, "що велика або менша міра твердості  і м'якості "відповідають більшій  або меншій мірі густоті від розрідженості" [6, 97]. Основи атомістичної теорії Левкіппа і Демокріта склалися в боротьбі з вченням елейців, які стверджували, що існує тільки буття - це суцільна неподілена куля всесвіту, а небуття немає, його не можна навіть мислити.

Поняття нескінченності у  атомістів закладене в нескінченному  числі атомів і в понятті нескінченності всесвіту, в якому є нескінченна  безліч світів, які утворюються з  атомів, "виділяючись з безмежного", мчать "у велику пустоту", кружляючись  і завихрюючись, наштовхуючись один на одного, зчеплюючись і розлітаючись, формують єдине кулясте утворення. Важчі осідають в центрі вихору, легші відлітають до периферії. Так  Демокріт описує одне із скупчень атомів, і внаслідок завихрення утворюється  одне кулясте утворення - один зі світів. Таких світів у нескінченному  всесвіті утворюється нескінченна  безліч. Ці світи перебувають у  різних станах: одні створюються, другі  сформувалися у вигляді системи  планет, треті старіють і руйнуються, повертаючись у первинний стан - скупчення незліченної безлічі  атомів.

Космогонія Левкіппа і  Демокріта поклала початок про  нескінченність світів, розвиваючи ідею Анаксагора про молочний шлях (Чумацький  шлях – прим. ред.), вони розглядали як скупчення зоряних систем. Інша, не менш важлива здогадка - це твердження про природно фізичне походження цих систем зі скупчення вихоротвірних  атомних утворень.

Атомістичне і космологічне вчення Левкіппа і Демокріта являють  собою механічне пояснення природних  явищ. У цьому плані атомісти є  продовжувачами вчень Фалеса, Анаксимандра, Анаксимена, Емпедокла.

Але вчення Демокріта уперше було глибоко продуманою механічною концепцією природи. Вона була не тільки продовженням ідей перших натурфілософів і ранньої піфагорійської математики та фізики, але логічної системи  елейської школи Парменіда-Зенона. Замість піфагорійського поняття  числа Демокріт вибрав фізичний елемент - атом.

У будь-яких природничо-наукових побудовах атомістів необхідні  математичні розрахунки і висновки, тому вони не могли залишити без  уваги і математику. Вони повинні  були розробити математичну конструкцію, користуватися математичними об'єктами, які, так само як і фізичні, побудовані з математичних атомів і пустоти. Їх математичний атомізм виходив  з піфагорійської дискретної арифметики.

Аристотель в "Фізиці" говорить: "Вони (Левкіпп і Демокріт - К.У.) стверджують, що первинні величини за числом нескінченні, за величиною  неподільні, з одного не виникає  багато, з багато чого - одного, але  все породжується шляхом їх поєднання  і "переплетення" [8, 352]. Певною мірою  атомізм Демокріта Аристотель порівнює з математичним атомізмом піфагорійців. "У певному значенні ці [філософи] також вважають всі речі числами  і що складаються з чисел: хоч  вони і не кажуть цього певно, але  значення їх слів саме таке" [Там  же].

Але в чому ж схожість фізичного атомізму Демокріта з  математичним атомізмом піфагорійців? У їх нескінченності. Фізичних атомів Демокріта нескінченна безліч, враховуючи нескінченність у відмінності їх конфігурацій і нескінченна безліч піфагорійських чисел, отже, їх схожість в нескінченному їх числі.

Атомістичну концепцію Демокріт прагне розповсюдити і на математичні  тіла: піраміду, конус, кулю, які, на його думку, складаються з паралельних  площин, відділених один від одного прошарком пустоти, товщиною в атомну величину. Так, якщо конус розітнути  площинами, паралельними основі, то отримаємо  велику кількість кругів, паралельних  основі конуса, в порядку зменшення  їх радіусів, якщо слідувати до вершини  конуса. Аналогічно між кругами конуса вийдуть і прошарки пустого простору. Отримані круги перетинів можна розглядати як площини, що складаються з ліній, а лінії – такі, що складаються з точок - атомів, які не піддаються ні механічному, ні уявному розподілу. Аналогічному поділу Демокріт піддавав піраміду, кулю й інші геометричні тіла. Ця атомістична концепція Демокріта відповідала побудові не тільки фізичних тіл і встановлювала відповідність між фізичними і математичними тілами, але вирішувала багато внутрішніх математичних проблем. Вона усувала протиріччя, пов'язані з апоріями Зенона Елейського. Згідно з апорією Зенона "Дихотомія", відрізок і будь-який геометричний об'єкт можна ділити до нескінченності; а нескінченне велике число елементів, якщо вони навіть мають малу величину, дають нескінченно велику суму. Ці положення в древньогрецькій математиці приймалися у Стародавній Греції як аксіоми, хоч друге є помилковим. Як відомо, це положення в цей час являє собою суму числового ряду, який може бути таким, що тільки сходиться при нескінченному розподілі пополам, оскільки отримуємо суму геометричного ряду (суму членів нескінченно зменшуваної геометричної прогресії). Прийнявши положення нескінченної подільності, Зенон приводив математичні міркування і висновки до суперечності. Враховуючи ці протиріччя, Зенон прийшов до висновку або, швидше, до захисту тези Парменіда, що світ - єдине ціле, він неподільний на частини. Але, прийнявши ці положення, Зенон приводить до суперечності. Якщо відрізок прямої або тіло прийняти такими, що складаються з непротяжних точок, то, якою б великою не була ця кількість, їх сума дорівнюватиме нулю. Але якщо при поділі відрізка отримаємо нескінченну безліч протяжних, хоч і дуже малих, то їх сума буде нескінченно великою величиною. Ці крайні положення подільності приводили Зенона до висновку, що в математиці з'явилися нерозв'язні протиріччя, напрошувався один єдиний висновок, що поділ неможливий, тіла неподільні.

На противагу теорії нескінченної подільності елейців Парменіда-Зенона і існування нескінченно малої  величини Анаксагора виступили атомісти Левкіпп і Демокріт, які стверджували, що подільність тіла не можна вести  до нескінченності, поділ має межу, яка дорівнює неподільному атому. Тому будь-яке тіло складається з великого, але обмеженого числа найдрібніших частинок атомів, які мають малу, але не нульову величину. Тому при  складанні обмеженого числа відрізків  не можемо отримати нескінченно велике число. А з іншого боку, ця сума не може перетворюватися в нуль, оскільки кожний доданок отриманої суми являє  ненульову величину.

Демокріт написав ряд  робіт з математики: "Про відмінність  між (законнонародженою і незаконнонародженою) думкою, або Про торкання круга  і кулі", "Про несумірні лінії  і тіла", "Геометрія", але  жодна з цих робіт до нас  не дійшла. Судячи з літератури про  Демокріта і його атомістичного  методу, можна зробити висновок, що Демокріт прагнув побудувати природну науку і математику, позбавлену протиріч, які пов'язані з нескінченною подільністю, випливають з апорій Зенона. Так при поділі конуса паралельними площинами він отримував площини  товщиною з атом і проміжки між  ними такої ж величини. На таку ідею складання пірамід і конусів  з окремих шарів, очевидно, наштовхнули  на думку Демокріта єгипетські піраміди, які побудовані таким чином з  блоків. Але їх грані і ребра  мають ступінчастий вигляд і не можуть представляти гладких прямих і площин. Першим опонентом Демокріта виступив Хрістіпп. Згідно з Плутархом, куля являє собою многогранник з великим, але кінцевим числом граней, гранями  цього многогранника є основи піраміди з вершиною в центрі кулі. За первинну стереометричну фігуру Демокріт вибрав піраміду, враховуючи її всепроникні  властивості, з природних речовин  він поставив їй у відповідність  вогонь, який має аналогічні властивості  в природі.

Але куля, конус, піраміда виявляються  складеними з площин. Наведемо аргументи  Хрістіппа, згідно з коментарями  С.Я.Лурьє: "…Подивимося ще, як відповів Хрістіпп Демокріту, який як дотепний дослідник висунув наступне важке  питання: якщо конус буде (багато разів) розтинатися площиною паралельно основі, то як слід уявити собі поверхні перетину: чи будуть вони рівними або нерівними? Якщо вони не рівні між собою, то конус виявиться не гладким, оскільки його поверхня отримає безліч ступінчастих вибоїн і нерівностей. Якщо ж вони рівні між собою, то і самі перетини будуть рівні між собою і виявиться, що конус набуває характерних властивостей циліндра, оскільки він буде складатися з рівних, а не нерівних кругів, а це повний абсурд" [7, 88].

Якщо міркувати так, як міркує Хрістіпп і йому подібні, дійсно виходить абсурд. Але при такому перетині піраміди або конуса площиною необхідно враховувати, що перетин  проводиться не по атомних шарах, а по пустих просторах, і отримані в перетині круги-площини мають  радіуси різної величини, тому ці перетини мають різну величину, що зменшується  від основи до вершини. Якщо скласти  ці круги в конус, починаючи від  основи до вершини без пустого  простору, то дійсно отримаємо ступінчасту  фігуру, але Демокріт передбачає між  атомними шарами шари і з пустого  простору, хоч і ця конструкція  в спрощеному вигляді являє фізичне  тіло, оскільки в фізичному тілі атоми перебуває в безперервному  хаотичному русі.

За рахунок пустого  простору відбувається "згладжування" бічної поверхні конуса або піраміди. Цей пустий простір грає роль "цементуючого" розчину, що з'єднує атомарні шари конуса. Такі міркування не приведуть до суперечності, а побудують реальну модель геометричної фігури, побудованої за атомістичною системою.

Аналогічні міркування можна  провести і відносно подільності  відрізка навпіл для випадку непарного  числа атомів у відрізку, несумірних величин і відрізків та інших  випадків. Так, якщо поставлено перед  нами завдання поділу відрізка пополам, з урахуванням його атомістичної структури, то, виходячи з фізичного  атомізму Демокріта, необхідно враховувати, що атоми перебувають в безперервному  русі і поділ відрізка з парним або непарним числом атомів буде відбуватися  не по атому, а по пустоті, при цьому  в отриманих половинках відрізка може бути різне число атомів, такий  процес можна продовжити до нескінченності.

Якщо провести такого роду міркування, то можна зазначити, що у відрізка немає кінців, оскільки нам доводиться фіксувати кінці  відрізка по рухомих атомах або пустоті. Це, звичайно, фізичний атомізм, але  математична конструкція повинна  відображати фізичну реальність. "Наявність математичного атомізму у Демокріта відмітив Е.Франк  в 1928 р…" - пише С.Я.Лурьє [9, 8]. Більшість  же дослідників схильні вважати  його теорію фізичним атомізмом.

Важко судити про математичний атомізм Демокріта, не маючи його творів, всі думки проводяться  аналогічно з його фізичним атомізмом. Так, якщо розглянути приклад проведення дотичної до кола, то геометрично ми не зможемо побудувати такої дотичної до кола, яка мала б з нею одну спільну точку, ми можемо уявити це собі умоглядно. Але, з іншого боку, якщо уявити дотичну як пряму, що складається  з неподільних точок і проміжків  пустоти між ними, і коло, як лінію  що так само складається з точок  і пустоти, то дотична і коло можуть мати спільну частину по пустотах, тобто вони не будуть мати спільної точки; другий варіант: неподільна точка  дотичної співпадає з пустотою кола або точка кола співпадає з  пустотою дотичної; і останній варіант: точка дотичної співпадає з точкою кола, що є недопустимою накладкою. Якщо атом дотичної співпадає з атомом кола, то в цьому випадку маємо  зіткнення атомів, в результаті чого приходимо до одного з попередніх трьох випадків.