Сутність та природа ігрової діяльності дошкільника

Загалом по дослідній групі, діти добре орієнтується на зразки, у них достатньо сформовані уміння копіювати їх. Можна говорити про хороший розвиток довільної уваги, сенсомоторної координації. Більшість дітей працює зосереджено, не відволікаючись. Числова обробка результатів показала по групі достатній рівень готовності дітей до ігрової діяльності. В загальному по дослідній групі, -  високий рівень готовності, - 5 чол., середній, - 2 чол., достатній – 1 чол., незадовільний – 3 чол.

Спостереження показали, що в даний  час складається тенденція до використання часу, відведеного на ігри, для яких-небудь занять, репетицій, що неприпустимо. Однак, цього не можна  сказати про дошкільний заклад, в  якому ми проводили дослідження. Як форма організації життя і  діяльності дітей гра  в ньому  має своє визначене місце в  розпорядку дня й у педагогічному  процесі в цілому. У режимі дня  передбачений час (до ранкової гімнастики, на прогулянці, після денного сну), коли діти могли б спокійно розгортати ігри, знаючи, що їх не будуть відволікати, квапити.

Педагогічне керівництво дитячою грою в більшості  випадків (94%) зводиться до надання  дітям ігрового матеріалу. Проте, відсутність  необхідного взаємозв’язку зі змістом  пізнавального матеріалу, надає  даному способу  діяльності лише поверхневу мотивацію.

В тих  умовах, коли вихователь здійснює педагогічне  керівництво дитячою грою шляхом прийняття ігрових ролей, співучасті в спілкуванні дітей (48%), головна  увага звертається на сюжет гри, регулювання дитячими взаємовідносинами. Питання вдосконалення ігрового досвіду, залучення кожної дитини до спільної гри в практиці дошкільного  виховання не отримало свого розвитку. В педагогічному керівництві  грою недостатньо також використовується можливості для організації позитивних взаємовпливів дітей в процесі  гри.

До недоліків  в керівництві дитячою грою необхідно  віднести складання конспектів проведення сюжетно-рольової гри, організацію  цих ігор за аналогією з рухливими  чи дидактичними, керівництво грою за спеціально розробленим сценарієм.

На основі аналізу стану вивчення питання  можна зробити висновок про те, що в середніх групах недостатньо  використовуються наявні можливості для  становлення і розвитку активності дитини в грі. При такому підході  не забезпечується повноцінна реалізація соціально-педагогічної функції гри  в розвитку дитини.

Особисті спостереження за ігровою  діяльністю дошкільників та індивідуальні  бесіди з батьками, які проводились  з метою вияснення особливостей організації ігрової діяльності дошкільнят в домашніх умовах, дозволяють нам стверджувати, що зазвичай дитина шукає для гри куточок, захищений  від поглядів спостерігачів (дітей, дорослих). Удома діти люблять грати  під столом, особливо, якщо вдається накинути на нього ковдру, поставити  навколо  стільці чи крісла.

В дослідній  групі виявлено 3 дітей з незадовільним  віковим рівнем розвитку, для них  пропонується проводити розвиваючу роботу, котру доцільно проводити  в групах розвитку (вирівнювання). У  цих групах реалізується розвиваюча психіку дітей програма. Не ставляться спеціальні завдання, наприклад, – навчити дітей рахувати, писати, читати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Методичні рекомендації вихователям  щодо активізації 

ігрової діяльності дошкільника

У роботі з дітьми дошкільного віку вихователь має орієнтуватися на збагачення змісту їхніх ігор, формування різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки. Включаючись у спільну  гру дітей або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихователь сприяє формуванню вміння співвідносити назву ролі з відповідними діями й атрибутами, виокремлювати паралельні та взаємодоповнювальні  ролі, різні типи стосунків між  рольовими позиціями (управління, підкорення, рівноправності). Використання ним  різноманітних прийомів (запитання, поради, бесіди про зміст гри, розподіл ролей) забезпечує формування у дітей  уміння організовувати спільні ігри.

Педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність ураховувати основні  вікові та індивідуальні особливості  їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі  вікові періоди. Як стверджують психологи, без знань внутрішніх законів  розвитку гри як діяльності намагання  управляти нею можуть зруйнувати її.

Для успішного  керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є:

1) аналітичні  — вміння аналізувати і діагностувати  рівень розвитку ігрової діяльності  групи загалом і кожної дитини  зокрема. Для цього вихователь  має постійно спостерігати за  іграми дошкільників у своїй  групі;

2) проектувальні  (конструкційні) — вміння проектувати  рівень розвитку ігрової діяльності  дітей у передбачуваній часовій  перспективі;

3) організаторські  та комунікативні — вміння  організовувати дітей, щиро цікавитися  їхньою грою, за необхідності  включатись у неї у головних  або другорядних ролях, впливати  на перебіг гри пропозицією,  порадою, запитанням тощо.

Ігрова  діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних  форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

1) планомірне  педагогічно активне формування  практичного досвіду дитини. Сутність  його полягає в тому, щоб у  процесі гри дошкільники на  основі своїх вражень засвоювали  зміст дій людей, призначення  предметів, ставали активними  учасниками пізнання дійсності;

2) виокремлення  під час організації навчальних  ігор (ігор-занять, ігор-інсценувань,  демонстрації зразка ігрових  дій, ігор-драматизацій) головного.  У цьому процесі дитина вчиться  переводити свій реальний життєвий  досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові  завдання і вирішувати їх;

3) своєчасне  оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового  матеріалу, зміст якого покликаний  відтворити в пам´яті дитини  недавні враження, спрямувати її  на самостійне вирішення ігрового  завдання, спонукати до різних  способів відтворення дійсності;

4) організація  спілкування з дітьми, спрямованого  на формування прогресивних для  кожного вікового періоду ігрових  способів дій. Створюючи проблемні  ситуації, вихователь має використовувати  непрямі прийоми (порада, запитання,  підказка тощо) для впливу на  задум гри, розвиток сюжету, ускладнення  способів відображення дійсності.  За необхідності він включається  у гру як рівноправний партнер,  видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

Для збагачення ігрової діяльності дітей молодшого  дошкільного віку вихователь повинен  сприяти сталості задуму гри, розвитку його у певний сюжет, має вчити  дошкільнят гратися поруч, а згодом і разом. Одним із основних прийомів педагогічного впливу є його рольова  участь в іграх, що надає діям дітей  цілеспрямованості і змістовності, сприяє їх об’єднанню для спільної гри, збагачує ігрові задуми, дії. Його запитання, звернені до дітей як до персонажів, сприяють становленню сюжетно-рольової гри, оскільки вони зі збагаченням гри різноманітними діями, виникненням сюжету починають словами позначати свої ролі.

Якщо  діяльність дитини перебуває на рівні  предметних ігор, необхідно подбати  про спеціальне навчання їх ігровим  діям, елементам ігрової поведінки. Для цього використовують такі педагогічні  прийоми, як пропозиція вихователем  готового сюжету різної складності, демонстрація зразка ігрової дії, використання у  грі разом з іграшками предметів-замінників. Активність дітей розвивають яскраві  іграшки, що імітують знайомі їм реальні  предмети. Предметні іграшки повинні  відповідати за величиною (наприклад, набір лялькових меблів і ляльок) розміру руки дошкільника, його зросту.

Ігрова  діяльність дітей має бути спрямована на формування їхніх умінь спільно  вибудовувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі та узгоджувати  свої дії з їхніми. Із цією метою  вихователь може використовувати:

— спільний почерговий переказ казки або  оповідання. Педагог у певний момент змінює розповідача, за необхідності нагадує  подальший розвиток подій;

— спільне  придумування казки або оповідання, які пізніше використовують як ігрові сюжети. Важливо, щоб залучені до реалізації цього завдання симпатизували одне одному, мали приблизно однаковий  рівень ігрової діяльності;

— спільне  розігрування сюжету казки або оповідання після того, як діти запам´ятали  його. Це є необхідною умовою збагачення їхнього досвіду елементарної рольової поведінки. Добре знаючи дітей, вихователь вчить їх по-різному комбінувати (фантазувати, уявляти тощо) елементи ігрового сюжету.

Формування  здатності розвивати різноманітні сюжети може відбуватися і в неігрових  ситуаціях. Педагогічна цінність гри  значною мірою залежить від ефективності вирішення у ній ігрового завдання. Кінець гри обов´язково має бути емоційним.

ВИСНОВКИ

Гра є  найбільш доступним для дітей  видом діяльності, способом переробки отриманих із навколишнього світу вражень, знань, тому вона відіграє велике значення у психічному розвитку дитини. Можна виділити дві головні сфери психічного життя дитини, які підпадають під вплив гри: пізнавальні психічні процеси та розвиток особистості.

Вплив гри  на розвиток особистості полягає  у тому, що через неї дитина знайомиться з поведінкою і взаємовідносинами дорослих людей, які стають прикладом для її власної поведінки. При цьому в грі вона набуває основних навичок спілкування, якостей, які необхідні для встановлення контакту з однолітками. Через гру дитина усвідомлює ті характеристики особистості, які потім відкладаються у її самосвідомості.

У грі  виникають і формуються бажання  дитини. Потреба у визнанні проявляється з двох сторін: з однієї — дитина намагається “бути як усі”, а з іншої — “краще, ніж усі”. Ця мотивація визначає досягнення дитини і розвиток її як особистості. Так, діти орієнтуються на досягнення однолітків. Тому мотив “бути як всі” в певній мірі стимулює розвиток дитини і підтягує її до загального середнього рівня. В той же самий момент дитина в грі хоче “бути кращою, ніж інші”. Вона починає боротьбу за високий статус у грі.

Крім  цього існує значний вплив  ігрової діяльності на розвиток мотиваційної сфери дитини. “Значення гри не обмежується тим, що у дитини виникають нові за своїм змістом мотиви діяльності і пов’язані з ними завдання. Важливим є те, що в грі виникає нова психологічна форма мотивів… Саме в грі відбувається перехід від мотивів, які мають форму несвідомих, афективно забарвлених безпосереднім бажанням, до мотивів, які мають форму узагальнених намірів, які стоять на межі свідомого. Гра стає першою школою волі, саме в грі з’являється здатність добровільно, за власною ініціативою підкорятися різним вимогам” .

Перевага  гри у порівнянні з іншими засобами морального виховання полягає у тому, що вона стає школою моралі в дії, а не тільки в уявленні. Крім цього, гра як провідна діяльність має особливе значення для розвитку рефлексивного мислення. Рефлексія — здатність людини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви і зіставляти їх із загальнолюдськими цінностями, а також з діями і вчинками, мотивами інших людей. І саме у грі розвивається здібність співвідносити свою поведінку з поведінкою певного еталона. У рольовій грі виникають передумови до рефлексії як чисто людської здатності осмислювати свої власні дії, потреби і переживання з діями, потребами і переживаннями інших людей.

У грі  формуються і перебудовуються психічні процеси. Ігрова діяльність впливає на формування саме довільності психічних процесів. Так, у грі у дітей починає розвиватися довільна увага і довільна пам’ять. Свідома мета (зосередити увагу, запам’ятати, згадати) виділяється для дитини раніше і саме в грі. Самі умови гри вимагають від дитини зосередження на предметах, які включені в ігрову ситуацію, на зміст ігрових дій і сюжету.

Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності вирішення у  ній ігрового завдання. Кінець гри, казки обов'язково має бути емоційним. Водночас діти повинні розрізняти свої обов'язки у грі і в буденному  житті, вчитися переключатися із гри на реальні справи. Головне, щоб  з кожним днем вони ставали самостійнішими, ініціативнішими, розширювали своє бачення світу і себе в ньому.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артемова Л. В. Розвиток теорії та практики дитячої гри // Дошкільне виховання. – 2010. – №7. – С. 12-16.
2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: Дошкільне виховання, 1999. – 132 с.
3. Бовть О.Б. Причини агресивної поведінки дітей дошкільного віку // Педагогіка і психологія. – 2007.– № 1. – С. 94-100.
4. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Божович Л. И. – М.: Педагогика, 1968. – 424 с.
5. Бурова А. Організація ігрової діяльності (методичні рекомендації) // Дошкільне виховання. – 2007. – №10. – С. 8-13.
6. Велиева С.В. Диагностика психических состояний детей дошкольного возраста. – СПб.: Речь, 2005. – 264 с.
7. Виховання дошкільників в грі / за ред. З.Н. Борисової. – К.: Освіта, 2004. – 94с.
8. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб.  / О.В. Скрипченко,    Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
9. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СПб.: Союз, 1999. – 203с.
10. Гільбух Ю. З. Методика контролю психічного розвитку шестирічного першокласника / Гільбух Ю.З., Коробко С. Л., Кондратенко Л. О. // Початкова школа. – 1996. – №9. – С. 28-33.
11. Григоренко Г. И. К проблеме руководства сюжетно-ролевой игрой дошкольника // Дошкільна освіта. – 2003. – №1. – С. 12-13.
12. Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию дошкольников / под ред. Л. Венгера. – М.: Просвещение, 1978. – 120с.