Сутність та природа ігрової діяльності дошкільника

Здатність дитини діяти в грі  в уявному плані знаменує собою  значні психічні зміни. Як зазначав О. В. Запорожець [15], на основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини формується розумовий план: здатність створювати системи узагальнених, типових образів предметів і явищ та вміння здійснювати різні їх уявні перетворення, подібні тим, які дитина виконувала реально з матеріальними об'єктами.

 

 

 

1.4. Роль предметної діяльності  та ігрових предметів 

у розвитку гри

Оволодіння діями із предметами в дошкільному дитинстві триває. Дитина цього віку вже знайома  з уживанням основних предметів, які застосовуються у домашньому побуті, – одягу, посуду, меблів та ін., однак техніка їхнього використання ще досить недосконала. Те ж саме стосується вживання лопатки, совка, олівця, пензлика, тобто найпростіших знарядь.

Удосконалювання технічної форми  дій із предметами триває: дитина вчиться  застібати ґудзики, зав’язувати  шнурки на черевиках, копати, правильно  користуватися олівцем. Такі дії  засвоюються найуспішніше, якщо включені в приваблюванні для дошкільника  види діяльності. Він охочіше застібає ґудзики на ляльковому платті, чим  на власному, учиться тримати олівець  у процесі малювання й т.п. [21, с. 36].

Дії із простими, знайомими предметами перестають викликати інтерес. Тепер  дитину приваблюють складні, малознайомі  предмети та дії з ними. Він намагається  розібратися в їхньому улаштуванні  і призначенні: задає питання  дорослим, а якщо можливо, прибігає до самостійного «експериментування». Іноді воно кінчається плачевно: видавлюються очі ляльці, ламається заводна машина, але в цілому це – показник зростаючої допитливості дитини, його інтересу до навколишніх речей. Таким чином, предметна діяльність, видо-змінюючись, дає початок допитливості, яка дуже важлива для розумового розвитку дошкільника.

З іншого боку, предметні дії починають  засвоюватися й виконуватися у зв’язку  з елементарним самообслуговуванням, допомогою дорослим у виконанні  побутових обов’язків. У такий спосіб поступово відбувається перехід предметної діяльності в побутову і закладаються основи для наступного засвоєння трудових дій [6, с. 44].

Уявна ситуація, як основа задуму гри, унаочнюється дітьми за допомогою різноманітних  предметів, використовуваних в ігровому призначенні. Такі предмети називають ігровими. Їх поділяють на три основних групи: іграшки, атрибути, предмети-замінники.

Зовнішню фіксацію сюжет та зміст  гри отримують, насамперед, за допомогою предметів-атрибутів, що безпосередньо вказують на певну професійну діяльність дорослих і є їх обов'язковими ознаками. Так, лікар повинен мати білий халат й шапочку, вчителька указку й дошку, водій — сидить за кермом, моряк носить безкозирку й матроску тощо. Ігрові атрибути сприяють збереженню сюжету, його розгортанню, пошуку дітьми нових поворотів у грі. З їх допомогою дітям легше виконувати рольову поведінку, зберігаючи її протягом гри [11, с. 13].

Особливо важливим використання предметів-атрибутів  є на перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри, коли сюжет й рольова поведінка  дітей нестійкі, вимагають зовнішньої організації. Дорослий обладнує ігрові кімнати, групуючи предмети-атрибути відповідно до улюблених сюжетів ігор дітей: для гри «у лікарню, пошту, сім'ю, перукарню», «поїздки на транспорті». Зі зміцненням здатності дитини діяти  в уявному плані (у старшому дошкільному  віці) значення атрибутів знижується, натомість розширюється використання замінників.

Використання дітьми замінників знаменує собою їх здатність до внутрішнього опосередкування процесу гри. Прагнучи наслідувати життя дорослих, дитина не завжди володіє відповідними предметами, використовуваними дорослими у  різноманітних видах своєї діяльності. Деякі з цих «потрібних» у  грі предметів є для дошкільника  недосяжними, а іноді й забороненими: голки для ін'єкцій у грі  в лікарню, ніж для приготування «обіду», машинка перукаря тощо [26, с. 128].

У таких ситуаціях дошкільник спочатку за підказкою дорослого, а потім  і самостійно знаходить доступне для його віку рішення, використовуючи замінники. Замість медичних голок  — тоненькі палички чи макарони; замість ножа — пластмасова стрічка. Називаючи доступні їй предмети словом, яке позначає відсутній у розпорядженні дитини предмет з певними потрібними функціями, вона виконує розумову дію заміщення.

Уява дитини добудовує відсутні у реальному предметі властивості  так, як це необхідно для її гри. З  віком здатність дитини виконувати дію заміщення поширюється на все більше коло предметів, використовуваних у грі. У старшого дошкільника  вся гра часто відбувається з  використанням лише замінників. У  молодшого – спостерігається значний вміст зовні схожих на справжні предмети іграшок: іграшкові ніж, медичне приладдя, машинки різних видів [12, с. 46].

Чим старша дитина, тим менше значення для вибору замінників має зовнішня подібність до потрібного у грі предмету. Головним стає — функціональна спорідненість  замінника з справжнім предметом, наявність у замінниках властивостей, що дозволяють дитині діяти з ним, як із справжнім. Так, медичною голкою не може бути паперова трубочка, бо вона легко згинається. У якості замінників для дитячих ігор дошкільники  охоче використовують функціонально  не визначені предмети: кубики, палички, шматочки тканини й паперу, коробочки, природний матеріал тощо.

У процесі підбору й використання замінників у дитини розвивається уява, здатність планувати свою діяльність, підбирати для її виконання необхідні  матеріали й засоби, дитина починає  розуміти умовність ситуації гри, її моделюючий характер. Такі психічні якості дитини становлять важливу умову  розвитку знаково-символічної функції  свідомості [29, с. 34].

Як зауважує Г. Урунтаєва [30], у сюжетно-рольовій грі дитина здійснює символізацію (заміщення) двох видів. По-перше, переносить дію з одного предмету на інший при перейменуванні предмету, що виступає засобом моделювання дій. По-друге, моделює соціальні відносини: бере на себе роль дорослого при відтворенні значення людської діяльності за допомогою узагальнених і скорочених дій, що набувають характеру зображувальних жестів.

РОЗДІЛ 2. Особливості впливу ігрової діяльності на розвиток дітей дошкільного віку

 

2.1. Розвиток ігрової діяльності  у дошкільному віці

Провідна діяльність у дошкільному  віці — сюжетно-рольова гра. Педагогів  вона цікавить як така форма активності дитини, у якій виникають новоутворення  даного віку, а також як найважливіший  засіб корекції відхилень у розвитку дошкільника. У попередній темі розкривається  загальна характеристика дитячої гри  та психологічні особливості її організації, а тепер розглянемо нормативні показники  розвитку сюжетно-рольової гри відповідно до молодшого, середнього, старшого дошкільного  віку.

Д. Ельконін виділяє чотири рівні  розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника. Кожен рівень характеризується специфічним  змістом, співвідношенням ігрових  дій та ролей, структурою ігрових  дій [32, с. 107-113].

У 3-5 років формуються перший та другий рівні.

I рівень

1) Зміст гри – дії з предметами, спрямовані на співучасника. Характерні ігрові дії – годування без врахування послідовності і «меню».

2) Ігрові ролі не визначають  дій, а навпаки. Діти себе  не називають іменами ролей,  ролі теж не позначають словом. При розподілі ролей відповідні  рольові дії не узгоджуються, між ними відсутні взаємозв'язки.

3) Ігрові дії одноманітні, складаються  із послідовності стереотипних  повторюваних операцій.

4) Ігрові дії не утворюють  логічної послідовності.

II рівень

1) Зміст і головне у грі  – дії з предметами.

2) Діти прагнуть до відповідності  ігрової дії реальній.

3) Діти називають ролі. Виконання  ролі полягає у реалізації  відповідних ігрових дій.

4) Логіка ігрових дій дошкільника визначається життєвою послідовністю. Ланцюжок дій збільшується: приготування їжі – накривання столу – годування – відпочинок.

5) Порушення у послідовності  ігрових дій дітьми не приймається,  але вони це нічим не мотивують.

У 5-7 років виявляються третій та четвертий рівні.

III рівень

1) Основний зміст – виконання ігрової ролі, відповідних їй дій. З'являються ігрові дії, у яких відбивається характер відносин з іншими ролями гравців; наприклад, «вихователь» дитсадка звертається до «кухаря»: «Приготуйте їжу».

2) Ролі розподілені до початку  гри і визначають поведінку  гравця.

3) Логіка ігрових дій визначається  роллю. Дії урізноманітнюються. З'являються  звертання до партнерів у відповідності  до співвідношення ролей.

4) Порушення послідовності ігрових  дій викликає протест дитини: «Так не буває». Ігрова роль  визначає правила поведінки гравця. Порушення правил гри найчастіше  помічають партнери, а дитина  намагається виправити «помилку».

IV рівень

1) Основний зміст – виконання ігрових дій, пов'язаних із ставленням до інших людей, ролі яких виконують гравці: наприклад, дають вказівки «йдіть до столу, але помийте руки»; оцінюють «тримай руку як слід», схвалюють.

2) Роль гравця зберігається на  протязі гри. Ролі різних гравців  взаємопов'язані. Мовлення дитини  у грі визначається її роллю.

3) Чітка послідовність ігрових  дій відтворює реальну логіку  подій життя людини. Дії різноманітні, за чіткими правилами, які дитина  обґрунтовує посиланням на реальні наслідки їх порушення: «не можна морозиво перед обідом їсти, бо зникне апетит».

4) Порушення логіки ігрових дій  та правил дітьми відхиляється, що мотивується підкресленням  їх раціональності.

У розвитку сюжетно-рольової гри не всі діти однаково успішно переходять від нижчого рівня до вищого. Потрібно виявляти дітей, у яких спостерігається  відставання у розвитку сюжетно-рольової гри і проводити з ними розвивальну  роботу. При цьому психолог (вихователь) орієнтується на ознаки недорозвиненості гри у дошкільника:

1. Примітивні й одноманітні дії  з предметами;

2. Нестійкий інтерес до зовнішнього  вигляду іграшки, не пов'язаний  з можливостями гратись нею;

3. Високий вміст неадекватних  дій з предметами. Наприклад, ложкою  дитина не користується в її  функціональному призначенні, а  стукає нею об стіл, підлогу,  іншу ложку, крутить у руках,  кидає тощо;

4. Відсутність замінників та  дій із уявними предметами;

5. Поодинокі сюжетні дії, сюжет  відсутній [23, с. 74-75].

При наявності відставання у  розвитку гри дошкільника використовують наступні прийоми активізації гри.

1. Дорослий демонструє весь ланцюжок  ігрових дій із сюжетною іграшкою, а потім просить дитину повторити.

2. «Знайомить» дитину з лялькою-донькою,  називає дитину мамою чи папою,  дає ляльці ім'я, викликає емоційне  позитивно-забарвлене ставлення  до іграшки, використовуючи зменшувально-пестливі  слова, посмішки, виявлення турботи  про ляльку, емоційний відгук  на її «дії», розмову з лялькою.

3. Проводиться індивідуальна робота  з дитиною над сюжетом, який  ускладнюється від сеансу до  сеансу [12, с. 48-49].

Наприклад, організація гри на основі сюжету «Догляд за дитиною»:

у 1-шу зустріч включає купання  ляльки;

у 2-гу додається приготування для  неї їжі;

у 3-тю зустріч — годування;

у 4-ту зустріч — підготовка ляльки до сну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Прийоми активізації ігрової  діяльності дошкільників

Формування передумов рольової гри становить актуальну педагогічну  задачу у період від 1,5 до 3 р. Методика формування передумов рольової гри  полягає у тому, що дорослий подає  сюжет у словесній формі. Наприклад: «Сидять за столом лялька та ведмедик, гарненькі, чистенькі. На столі стоять тарілки, розкладені ложки. Дівчинка взяла  ложку і почала годувати — спочатку ляльку, а потім ведмедика. Всіх погодувала, молодець!». При цьому дорослий супроводжує  свої слова ігровими діями та підкреслює інтонацією, жестами, мімікою емоційно-позитивне  ставлення до іграшок та дій з  ними.

Якщо дитина не може включитись у  пропоновану дорослим сюжетно-рольову  гру, то проводиться додаткова робота з формування ігрових дій на основі предметних дій у такій послідовності:

1) показати ігрові дії з різними предметами (ложкою — нагодувати ляльку, гребінцем зачесати її);

2) організувати ігрові дії із замінниками використаних предметів (ложка — олівець; гребінець — лінійка);

3) варіювання замінників однакових предметів: ложка — олівець, стрічка картону, паличка;

4) формування системи дій певної ролі: мати — годує, читає, прибирає, одягає, зачісує; лікар — вислуховує, виписує ліки, робить укол;

5) щоб дитина приймала роль, дорослий разом з нею програє відповідну систему дій і наголошує: «Ти грався у лікаря», «Ти була мамою» [24, с. 26-27].

Коротка схема роботи із залучення  дитини до сюжетно-рольової гри становить  перехід дитини від предметної дії  до виконання нею ролі, відповідних  їй дій і включає наступні кроки: їсти ложкою – годувати ложкою – годувати ложкою ляльку – годувати ложкою ляльку, як мама.