Сутність та природа ігрової діяльності дошкільника

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ...................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ………………..................................................................................................5

1.1. Сутність та природа ігрової діяльності дошкільника…………………..5

1.2. Класифікація та особливості різновидів дитячих ігор…........................8

1.3. Структура та зміст ігрової діяльності у дошкільному віці…................13

1.4. Роль предметної діяльності та ігрових предметів у розвитку гри…....16

 

РОЗДІЛ 2.ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РОЗВИТОК ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ……………...................................................................................................20

2.1. Розвиток ігрової діяльності у дошкільному віці………………..……..20

2.2. Прийоми активізації ігрової діяльності дошкільників…………...…...23

2.3. Емпіричне дослідження ігрової діяльності у дошкільному віці..…….27

2.4. Методичні рекомендації вихователям щодо активізації ігрової діяльності дошкільника………………..…………………………………….33

 

ВИСНОВКИ..........................................................................................................36

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….………………38

 

ДОДАТКИ….........................................................................................................41

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Дошкільне дитинство – короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер. У вітчизняній системі освіти особлива увага приділяється моральному вихованню підростаючого покоління.

Дошкільний вік вчені визначають як період значних зрушень у формуванні особистості дитини. Завдяки своїй активності дитина вступає в практичні, дійові відносини з навколишніми предметами і в спілкування з людьми. Зміст, форми і спонукання до активності дитини, які змінилися в результаті її розвитку в попередні періоди життя, стають умовою дальшого формування особистості. В активності дошкільника відбуваються помітні зміни. Завдяки довільному наслідуванню і здатності до навчання активність дошкільника частіше набуває форми різних видів діяльності.

Різні соціально-психологічні умови виховання дітей дошкільного  віку по-різному впливають на формування їхньої поведінкової сфери. Характер такого впливу обумовлює як зміни, так і взаємодію в певному колі ознак психологічних особливостей, які формують поведінку. Визначення таких ознак дозволить не тільки уточнити тенденції розвитку сучасних дітей, які перебувають у різних умовах виховання, але й розробити адекватні психолого-педагогічні засоби попередження і корекції небажаних проявів в поведінковому компоненті розвитку дітей.

Час дошкільного дитинства є  найоптимальнішим для розвитку особистості  дитини, кожен рік якого є важливою сходинкою її зростання, що дало підстави назвати його «золотою порою життя». У цьому віці дитина особливо потребує повноцінного спілкування з дорослими і однолітками, можливості самовияву, задоволення потреб, турботи про її щастя. Досягнуть успіху у вихованні ті батьки і педагоги, які гуманно пов'язують вирішення завдань виховання дитини з її розвитком.

У перші роки дошкільного дитинства  предметна діяльність поступається провідним місцем грі. Гра, малювання, конструювання (а також подібні  з малюванням і конструюванням інші види продуктивної діяльності – аплікація, ліплення) остаточно оформлюються як самостійні види діяльності.

У старшому дошкільному віці провідною  діяльністю продовжує залишатися сюжетно-рольова  гра. Причому й у тому випадку, якщо дитина починає вчитися в  школі. Гра, як правило, більше приваблює  дитину, ніж читання і письмо, і тільки поступово протягом шостого року життя вона може в достатній мірі освоїти основні елементи навчальної діяльності.

На  сучасному етапі проблема розвитку дошкільнят загалом і в грі  зокрема набуває особливого значення. Це зумовлює актуальність теми курсової  роботи.

Об’єктом дослідження є розвиток особистості дошкільників, а предметом – вплив гри на психічний розвиток дошкільників.

Метою роботи є обґрунтування особливостей впливу ігрової діяльності на психічний розвиток дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Визначити  науково-психологічні основи розвитку  ігрової діяльності у дошкільному  віці.

2. Описати особливості гри як  провідного виду діяльності дітей дошкільного віку.

3. Виявити вплив ігрової діяльності на психічний розвиток дітей дошкільного віку.

4. Провести емпіричне дослідження особливостей ігрової діяльності у розвитку дітей дошкільного віку.

5. Обґрунтувати методичні рекомендації  вихователям щодо оптимального  використання ігрової діяльності  у розвитку дошкільників.

Методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація та узагальнення даних науково-психологічної літератури, систематизація передового педагогічного досвіду, спостереження, теоретичне узагальнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Психологічні особливості ігрової діяльності

у дошкільному віці

 

1.1. Сутність та природа ігрової  діяльності дошкільника

Протягом всього дошкільного дитинства  гра становить важливу умову  розвитку психіки й особистості  дитини. Від того, як дорослий організує  цей перший вид діяльності дитини залежить успішність формування особистості  дитини. Тому знання психологічних  закономірностей ігрової діяльності – складова професійної підготовки вихователя дошкільного закладу.

Потреби дитини у грі різні дослідники пояснювали по-різному. Так, теорія Шиллера-Спенсера розглядала основою потреби у  грі «надлишок сил» дитини, її природне прагнення до активності. Гра як відпочинок з метою відновлення  фізичних сил дитини постає у теорії Лацаруса. Відомий дослідник гри  Карл Гросс звертав увагу на біологічну доцільність гри як засобу тренування органів та функцій й підготовки їх до майбутньої неігрової діяльності [5, с. 8].

Специфічною особливістю гри є  її процесуальність. Дослідники розглядають  її і як атрибут гри (К. Бюлер, М. Басов), і як характеристику ігрового мотиву, який «полягає не у результаті дії, а у самому процесі» [20,    с. 12]. Водночас процесуальністю відзначаються і пізнавальна мотивація, і спонукання до творчості. З цього випливає, що ігрова, пізнавальна й творча мотивація мають спільну основу, а саме — суб'єктивну цінність процесу діяльності. У дошкільному віці гра у різноманітних формах виступає основою відкриття дитиною процесуальності як узагальненої характеристики діяльності, що містить «свій мотив немовби у собі» [23, с. 54].

Протягом дошкільного дитинства  дитина оволодіває такими різно-видами гри, як предметно-маніпулятивна (1-3 роки), сюжетно-рольова (3-6 років), конструктивна, будівельна, дидактична, рухлива, гра з правилами [13, с. 127]. Предметно-маніпулятивна й сюжетно-рольова ігри виступають у відповідних вікових періодах провідними.

Передумови предметно-маніпулятивної гри складаються у немовля-чому віці на основі розвитку в дитини маніпуляцій з предметами та пізнавальних мотивів. Ігрові дії немовляти тісно переплітається з першими кроками на шляху пізнання дійсності. Дослідники вирізняють ознайомлю-вальний і відображувальний етапи в розвитку ігрових дій немовляти. Спочатку дитину приваблюють яскраві, незвичні, блискучі предмети у своєму оточенні. І вона маніпулює ними, щоб роздивитись, ознайомитись. У цьому полягає зміст ознайомлювальних ігрових дій немовляти.

З півроку і до півтора років  виникають відображувальні предметно-ігрові дії. Дитина починає вирізняти в  іграшках певні властивості, пов'язувати  дії та їх результат, в якому виявляється  властивість предмета: якщо натиснути  на гумового зайчика, то він «розмовляє», якщо штовхнути м'ячик, він котиться, а з коробочкою такого не отримаєш [27, с. 184].

Таким чином за допомогою власних  дій дитина навчається виявляти властивості  предметів, по-різному діє з різними  іграшками, передбачаючи на основі попереднього досвіду їхні фізичні властивості. Змістом відображу-вальних предметних ігрових дій дітей виступає маніпулювання з різними предметами, спрямоване на виявлення та підтвердження їхніх властивостей. Так, дитина складає й розбирає мотрійку чи пірамідку, зминає та рве папір, насипає та висипає з відерця пісок тощо.

На основі розвитку предметних дій, коли предмети використовуються у звичному суспільно закріпленому їх призначенні, розвивається сюжетно-відображувальний етап предметно-маніпулятивної гри. Спостерігаючи за працею дорослих, дитина розкриває сенс дій дорослого з предметами і намагається відтворити його у своїй грі: дорослий бере мило, щоб вимити руки; сідає за кермо автомобіля, щоб поїхати на роботу тощо. Предметні дії малюка поступово набувають ознак ігрових дій, чому сприяє дорослий, коли спонукає дитину: «вилікуй хвору ляльку; йдіть обідати разом із зайчиком».

Відмінність ігрової дії від  предметної полягає в її умовному та узагальненому характері; вона не може призвести до реального результату, тому останній носить уявний характер. Для дитини головним стає не сама по собі предметна дія, а її умовний  результат. Малюк виконує своєрідні  розумові дії з уявними предметами: немовби годує котика обідом. Ось  дитина гойдає ляльку, наслідуючи схему  відповідних рухів дорослого: тримає ляльку під грудьми, гойдає її кілька разів і, маючи на увазі досягнення уявного результату (лялька «заснула»), завершує ігрову дію [14, с. 9].

У предметно-маніпулятивній грі закладаються основи сюжетно-рольової гри, яка властива дітям з 3-х років. Елементи останньої  виявляються, наприклад, як «роль у  дії», що являє собою сукупність дій, характерних для людини у  певній ролі. Так, дитина доглядає за лялькою  – своєю «дитиною», фактично виконуючи роль мами, але не називаючи себе нею. На питання дорослого «ти хто?» відповідає: «я – Катя».

Протягом раннього віку ускладнюються  сюжети ігор за такими ознаками, як кількість  персонажів, різноманітність ситуацій. Якщо у перших предметно-маніпулятивних іграх діє один персонаж у певній ситуації, а схема гри неодноразово повторюється (кілька разів дівчинка зачісує ляльку), то наприкінці раннього віку в іграх дітей бере участь кілька персонажів, які діють у  послідовних різноманітних ситуаціях  — відбувається розгортання сюжету. В іграх намічаються зв'язки між  персонажами, проте вони слабо узгоджені  і задаються їх включенням у спільну  ситуацію [4, с. 193].

Образ дорослого, його соціальних взаємин  та ролей набуває у дошкільника  розгорнутого характеру. Якщо у ранньому віці внаслідок включення дитини у дії дорослих як об'єкту їх турботи  й піклування головним елементом  образу дорослого для малюка була його предметна діяльність, то дошкільник по-іншому сприймає життя дорослих. Тепер значно більше уваги він приділяє взаєминам дорослих людей, виконанню ними суспільних функцій: батько — водій автобуса, він перевозить людей, приносячи цим користь; мама – вчителька, яка навчає дітей писати й читати.

Дошкільник значно глибше розуміє  оточуюче соціальне життя, ніж дитина раннього віку, а тому на шляху його прилучення до дорослого життя він  вже не задовольняється наслідуванням  дій дорослих, а прагне засвоїти їхні соціальні функції. Проте його можливості не дозволяють досягти цього  у реальності, головним способом прилучення дошкільника до життя дорослих починає  виступати сюжетно-рольова гра, в  якій дитина стає «лікарем», «учителем», «водієм» [21, с. 93].

Слід відзначити важливу ознаку сюжетно-рольової гри – її само-діяльний характер. Д. Менджерицька на цій підставі вважала за необхідне такі ігри називати творчими, оскільки вони виникають за власним почином та задумом дітей [26, с. 36]. Сюжетно-рольова гра слугує на етапі дошкільного віку провідним засобом соціалізації дитини, у ході якої в неї формуються важливі психічні функції та особистість.

Відображення життя дорослих у  сюжетно-рольовій грі набуває значно складнішого змісту, ніж в іграх  предметних. Головним об'єктом при  цьому вже виступає не просто зовні  представлена предметна діяльність дорослих, а внутрішні зв'язки між  ними, суспільний розподіл праці та взаємообмін результатами діяльності; позиція дорослого у широкому соціальному контексті та координованість  цих позицій різних людей.

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Класифікація та особливості  різновидів дитячих ігор

Ігри дошкільників поділяють на види з урахуванням різних ознак. Наприклад, найбільш поширена класифікація ігор складається з предметно-маніпулятивних, імітаційних (сюжетно-рольових), будівельно-конструктив-них та режисерських (комбінаційних) ігор.

А. Усова найбільш помітними різновидами  творчих ігор дітей вважала режисерські  ігри, коли дитина управляє іграшкою, та ігри, де роль виконує сама дитина. До цієї ж думки приєднується і О. Кравцова [17, с. 98].

Р. Жуковська виділила вісім груп найхарактерніших дитячих ігор: побутові («в сім'ю», «доньки-матері»); суспільно-виробничі (у водія, будівельника); культурно-суспільні («у дитячий садок», «в школу»); ігри на військову та воєнну тематику; ігри на сюжети літературних творів; ігри-драматизації; ігри з іграшками-тваринами [5, с. 9].